Стародавня історія та археологія Львівської області

Печери на Стільському городищі

Печери на Стільському городищі

Стародавня історія Львівщини починається з часу заселення її первісними людьми. Дослідженням стародавньої історії займається історична наука археологія. Вона вивчає минуле людства за речовими пам’ятками від найдавніших часів і до ХІV століття (час, коли Львівщина була включена до складу Польського королівства). Археологія вивчає історію тих стародавніх суспільств, які ще не знали писемності, або які вже знали письмо, але їх писемні джерела до нас дійшли в обмеженій кількості і не можуть висвітлити всі сторони їх життя. Зауважимо, що більша частина історії людства вивається за археологічними джерелами і тільки менше одного відсотка – за писемними.

Історія археологічної науки Львівщини

У ХІХ столітті та в першій третині ХХ століття дослідження стародавнього минулого Львівщини займалися вчені В.Деметрикевич, А.Петрушевич, Я.Головацьки, Й.Пеленський, Б.Януш та інші. Широкі археологічні дослідження проводили члени Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ). В цей період відомі своїми працями Н.Пастернак, М.Смішко, В.Кобільник.

Вивченням стародавньої історію краю вже значний час займають науковці Відділу археології Інституту суспільних наук АН України, що у Львові, також – Львівського державного університету, Львівського історичного музею, Обласного товариства охорони пам’яток історії і культури.

Більшість пам’яток стародавньої історії Львівщини відкрита і досліджена в післявоєнний період, особливо за останні 50 років археологами М.Смішко, І.Свешніковим, О.Чернишем, О.Ратичем, В.Ауліхом, В.Цигиликом, М.Пельощишини, Р.Багрієм, В.Савичем, Л.Мацкевим, В.Петегиричем, Р.Грибовичем, В.Коноплею, Л.Крушельницькою, В.Гупало, Д.Павлівим, В.Івановським, О.Корчинським, М.Філіпчуком, М.Рожко, Р.Чайкою, В.Чорноусом, В.Артюхом, В.Шишаком, М.Бандрівським та І.Михальчишиним. Ряд пам’яток виявлені такими краєзнавцями, як Ж.Сімферовською, Й.Діком, В.Філевичем, М.Чабаренко, Я.Онищуком, В.Пенкою та іншими.

Поділ на археологічні культури

Одночасні пам’ятки стародавньої історії окремої території, що мають ряд споріднених рис, належали якійсь групі споріднених племен. Як називвали себе ці племена – ми не знаємо, а тому такі пам’ятки об’єднуються під умовною назвою “археологічних культур”. В основу назви культури може бути покладена якась виразна спільна риса однотипних пам’яток, наприклад, однакова форма глиняного посуду (культура лійчастого посуду, культура кулястих амфор), спосіб і форма орнаментації посуду (культура лінійно-стрічкової кераміки, культура шнурової кераміки), назва населеного пункту, де досліджена перша або найбільш характерна пам’ятка культури (трипільська культура – від села Трипілля, комарівська культура – від села Комарів, висоцька – від села Висоцьке), територія розповсюдження (буго-дністровська, дніпро-донецька культури) і так далі.

Періодизація стародавньої історії Львівщини

Стародавня історія Львівщини ділиться на декілька періодів. Періоди відображають важливі зміни в господарському та суспільному житті стародавніх людей.

Пізній стародавній кам’яни вік або пізній палеоліт – 35 – 11 тисяч років тому. В цей час первісні люди почали освоювати територію Львівщини. Це були люди сучасного фізичного типу, в науці вони мають назву “кроманьйонці” (від місцевості Кроманьйон у Франції, де було знайдено поховання цього типу людей). Основним заняттям людей пізнього палеоліту було добування їжі шляхом полювання на диких тварин, птахів, рибальства, збирання плодів та коренів їстівних рослин. Це був період останнього зледеніння на Землі.

Неолітична сокира з кременю

Неолітична сокира з кременю

Середній кам’яний вк або мезоліт – 11 – 8 тисяч років тому або 9 – 6 тисячоліття до нашої ери. В цей час клімат стає теплим, зникають такі великі тварини, як мамонти, волохаті носороги, печерні ведмеді, леви та інші, переважають тварини сучасного типу. Територія Львівської області заседюється людьми більш інтенсивно. Основними заняттями населення було полюванням, збиральництво, більшого поширення набуло рибальство. Людина приручає собаку, що покращило умови і результати полювання. Зміцнюється родово-племінна організація, вирізняються окремі групи племен.

Новий кам’яний вік або неоліт – 6 – середина 4 тисячоліття до нашої ери. В неоліті люди переходять від присвоюючих у природі форм господарства (полювання, рибальтво, збиральництво) до відтворюючих (землеробство, скотарство). В цей час був винайдений глиняний посуд, застосовуються нові способи обробки каменю: шліфування, пиляння, свердління. Розширюється асортимент кам’яних, кістяних та дерев’яних знарядь. У неоліті в Україні вже помітні відмінності серед великих груп племен. На Львівщині жили племена лінійно-стрічкової кераміки. Свій глиняний посуд вони прикрашали лініями, що складали стрічки, ямками, зображеннями голови барана.

Енеолітичний сланцевий серп, трипільська культура

Енеолітичний сланцевий серп, трипільська культура

Мідно-кам’яний вік, або енеоліт – 4 – 3 тисячоліття до нашої ери. Люди почали виготовляти знаряддя з міді, але металевих знарядь було дуже мало, тому продовжували користуватися дерев’яно-кам’яними знаряддями. На території Львівської області жили скотарсько-землеробські племена культури лійчастого посуду, культури кулястих амфор, лендельської культури. На південно-східдну частину Львівської області просувалися племена трипільської культури (ІІІ тисячоліття до нашої ери). Територія областя заселюється значно густіше, відбуваються важливі зміни в суспільному та економічному житті стародавніх галичан.

Ніж з кременю, кінець енеоліту - початок бронзової доби

Ніж з кременю, кінець енеоліту – початок бронзової доби

Бронзовий вік – початок ІІ – початок І тисячоліття до нашої ери. Людина винайшла штучний метал – бронзу (сплав міді з легізуючими металами оловом, свинцем). Бронза була твердіша за мідь, але на Львівщині її було обмаль, бо тут немає родовищ міді, тому люди продовжують користуватися переважно кам’яними знаряддями. Бронзу привозили з Північного Кавказу, Балкан та інших регіонів. У першій половині ІІ тисячоліття до нашої ери ториторію області займають племена культури шнурової кераміки, які більшість вчених вважають індоєвропейцями – предками слов’ян, германців і балтів. Назва культури походит від звичаю племен прикрашати свій посуд відтисками шнура. У другій половині ІІ тисячоліття до нашої ери і до кінця бронзового віку на Львівщині живуть нащадки племен культури шнурової кераміки – племена комарівської культури (назва походить від села Комарів Івано-Франківської області, де було досліджене характерне для цієї культури поселення і могильник). Північну частину області заселяють споріднені з ними племена тшинецької культури (назва походить від села Тшінець у Польщі). Різниця між цими культурами невелика, тому їх деколи об’єднують в одну комарівсько-тшінецьку культуру. Ряд вчених вважають племена цих культур протослов’янами.

У перехідний період від бронзового до раннього залізного віку (9 – 8 століття до нашої ери) і частково в ранньому залізному віці на територію нашої області жили племена лужицької (від міста Лужиця у Польщі), висоцької (від села Висоцьке Бродівського району) і голіградської культури. Назва останньо походить від села Голігради на Тернопільщині. Під голіградською культурою розуміються фракійські племена, що прийшли у південну частину області.

Крем'яний наконечний списа, енеоліт

Крем’яний наконечний списа, енеоліт

Ранній залізний вік – 7 століття до нашої ери – рубіж нашої ери. Він ділиться на скіфський (7 – 3 століття до нашої ери) і сарматський (3 століття до нашої ери – рубіж нашої ери). Періоди називаються так тому, що в перший період на півдні України панували скіфи, а в другий – сармати, культура яких впливала на культуру праслов’янських і слов’янських племен, що жили у лісостеповій зоні України. В цих періодах відображаються зміни в господарській, соціальній та етнічній сферах розвитку населення. У скіфський період наші далекі предки навчилися виробляти залізо і знаряддя з нього, але ще продовжували користуватися кам’яними знаряддями. В сарматський період кам’яні знаряддя витісняються залізними. Залізо твердіше за бронзу, сировина для його виробництва (болотна руда) розповсюджена і доступна населенню України. Ні скіфи, ні сармати на Львівщині не перебували, але стародавні галичани через сусідні племена засвоювали елементи скіфської культури, зокрема, поховальний обряд під курганами, зброю, прикраси і тому подібне. В 4 – 3 столітті до нашої ери з польського Помор’я вздовж Заідного Бугу на Львівщину просунулися племена поморської культури. Про етнічну приналежність цих племен в науці єдиної думки немає. Можливо, що це були германці, що прямували до Північного Причорномор’я.

І тисячоліття нашої ери. У І – ІІІ столітті нашої ери на південну частину області просуваються племена даків, батьківщина яких була на території сучасної Румунії, під умовною назвою “липицька культура” (від села Верхня Липиця Івано-Франківської обалсті), а з півночі вздовж Західного Бугу просуваються племена пшеворської культури (від міста Пшеворськ у Польщі) Вчені вважають, що носіями пшеворської культури були і слов’яни і германці.

В ІІ – ІV столітті із заходу через територію Львівщини у Північне Причорномор’я йдуть племена готів під умовною назвою “вельбарська культура”.

Львівщина є територією батьківщини слов’ян, яка простягаєтья від Західного Бугу до Дніпра. Період з І по VIII століття називається ранньослов’янським. Пам’ятки ранніх слов’ян ІІ – V століття мають назву “черняхівська культура” (від села Черняхів Київської області). Хоча на території Львівщини носіями черняхівської культури поряд із слов’янами були також германці та фракійці.

Епоха Київської Русі (або давньоруський період) охоплює від IX до ХІІІ століття.

Охорона стародавніх пам’яток на Львівщині

У Львівські області нараховується понад 750 пам’яток стародавньої історії. Це велика і неоціненна спадщина. В стародавніх поселеннях, городищах, похованнях – коріння українського народу. Вони, як і всі пам’ятки історії, є власністю держави і перебувають під її охороною. В масштабі Львівської області охороною пам’ток займається Управління культури обласної державної адміністрації. Облік і контроль за збереженням і використанням пам’яток стародавної історії покладено на сектор археології історії та культури. В районах області охороною пам’яток займаються відділи культури при районній державній адміністрації і міськвиконкомах, а в селах і містах – місцеві ради. Відповідальними за збереження пам’яток є ті організації та індивідуальні власники земельних ділянок, на яких знаходяться археологічні пам’ятки

Закон України “Про охорону і використання пам’яток історії та культури” передбачає шефтсво над пам’ятками різних організацій і установ.

Ще не вся територія області обстежена археологами, і в зонах будівництва, земляних робіт, затоплень можуть знаходитися археологічні пам’ятки, а тому з метою запобігти іх руйнуванню Закон передбачає погодження всіх проектів будівельних, земляних робіт і затоплень з Обласним науково-методичним відділом охорони пам’яток історії та культури. Внаслідок порушення українського державного законодавства багато пам’яток зруйновані і втрачені для нашої культури.

Бродівський район – Буський районГородоцький районДрогобицький район – Жидачівський районЖовківський район – Золочівський районКам’янка-Бузький район – Львів – Миколаївський районМостиський районСколівський район – Сокальський районСтаросамбірський районСтрийський район – Перемишлянський районПустомитівський район – Радехівський районСамбірський район – Турківський район – Місто ЧервоноградЯворівський район

Дивіться список археологічних пам’яток України тут.