Західна Україна, Галичина та Римська Імперія

Римські воїни після розгрому Дакії не мали перешкод на півночі

Римські воїни після розгрому Дакії не мали перешкод на півночі

Наскільки кордони Римської Імперії та римської Дакії зокрема наближалися до Галичини і наскільки вона мала вплив на Західній Україні – це питання, яке ще ніхто не розв’язав. Звичайно, цю проблему вирішити зовсім неважко, але нею ніхто не хоче займатися. Археологи свідомо цією проблемою не займаються, оскільки це великий пласт роботи, який вимагає зусиль польової роботи. Звичайно, зручніше знайти декілька фібул і на цю тему написати декілька томів літератури, аніж займатися пошуком і відкриттям реальних матеріальних пам’яток. Навіть зустрічав в науковій роботі таку думку, що римські монети на території Галичини не мали обігу, оскільки науковці динарики мало знаходили і інколи знаходили скарби денаріїв. Однак ті, хто ходить з металодетектором по поселеннях римського часу, чудово знають, що римські монети – не рідкість, вони всюду і їх багато, звичайно, люди ними розраховувалися в побуті. Давайте вияснимо просування римлян на північ – які реальні кордони були Римської імперії і чи входили землі Західної України до складу імперії римлян.

Племена та археологічні культури Галичини в римську добу

Дакія за часів правління Буребісти

Дакія за часів правління Буребісти

До І століття нашої ери на півідень від Дністра склад населення був стабільним – тут були різноманітні фракійські племена – карти, даки, гети, це була територія могутньої держави Дакії, якою правив в І столітті до нашої ери Буребіста, а в І столітті і на початку ІІ століття нашої ери – Децебал. За цих двох правителів кордони Дакії сягнули Дунаю на півдні, Чорного моря на сході та Дністра (навіть до Південного Бугу) на півночі. Так, Галичина входила до складу фракійської держави Даків, і як не намагаються тут відшукати слов’ян, пов’язуючи їх з різними археологічними культурами, вченим не вдається. Слов’яни сюда починають проникати аж після ІV століття, коли почалося велике переселення народів, а саме після того як гунни порушили тут етнографічну рівновагу.

Кордон між латиномовлними і грекомовними римлянами після падіння Західної Римської імперії

Кордон між латиномовлними і грекомовними римлянами після падіння Західної Римської імперії

У ІІІ – ІV століттях до нашої ери відбувається перехід частини германських племен з Прибалтики на південний схід у Північне Причорномор’я, що засвідчене пам’ятками типу Дитинич (це ще одна, більш рання назва вельбарської культури). Весь цей різноетнічний склад населення представлений великою кількістю археологічних пам’яток (пам’ятки латену, липицької, пшеворської, зарубинецької, сарматів, культури карпатських курганів, черняхівської культури, типу Дитинич (вельбарська культура)), які є важливими джерелами до вивчення давньої історії Прикарпаття і Волині. Ці різночасові та різноетнічні пам’ятки, подані в археологічній карті, важливе джерело до вивчення стародавньої історії Прикарпаття і Волині.

Даний період характеризується тривалими зрушеннями в розвитку продуктивних сил, а в зв’язку з цим і відповідними змінами у виробничих відносинах. Застосування для обробітку землі залізних знарядь, зокрема залізного наральника, приводить до розвитку орного землеробства. Зростання продуктивності в цій основній галузі господарства, ріст спеціалізації в інших ділянках виробництва, можливість отримання додаткового продукту приводять до відокремлення деяких галузей ремесла, продукція яких набирає товарного характеру. Наслідком цього є значне пожвавлення торговельних зв’язків як в середині племені, та і за його межами.

У відповідності до розвитку продуктивних сил відбуваються зміни у виробничих відносинах. Розвивається індивідуальне землекористування при общинній власності на землю. Отриманий додатковий продукт, можливість його продати приводять до збагачення окремих сімей, до глибокого майново–соціального розшарування суспільства і виділення суспільної верхівки. В ході розкладу общинно–родових відносин виникають такі нові явища суспільного характеру, як індивідуальні сім’ї в складі великої патріархальної сім’ї, територіальна община, що поступово замінила родову, спадкова влада племінної верхівки. Ці явища є характерними для військової демократії.

Економічний розвиток українських земель в римську добу

Карта римської Дакії та Мезії в ІІ столітті нашої ери

Карта римської Дакії та Мезії в ІІ столітті нашої ери

Складною в цей час була політична картина на території Галичини і Волині. Тут стикалися одні з одними різноетнічні племена Південно–Східної та Центральної Європи, схрещувалися різні культурні впливи, що відбилося на історії місцевого населення та знайшло відповідне відображення в матеріальній культурі. Носії латенської культури перед рубежем нашої ери досягли західних районів Закарпаття і почали просочуватися через Карпати. На Верхньому Наддністров’ї в перших століттях представники неслов’янських археологічних культур зіткнулися з ранньослов’янським зарубинецьким населенням, пам’ятки якого найбільш відомі на Волині та Білоруському Поліссі. Протягом перших століть нашої ери на даній території побували сармати та окремі групи наслення пшеворської культури. Всі ці племена та групи племен вступали між собою в складні взаємовідносини, що привело до взаємообміну досягнень у різних ділянках господарства, виробництва, культури, побуту. З третього століття нашої ери уся розноміність археологічних культури перекривається єдиною черняхівською культурою. В Карпатах в цей час проживає населення культури карпатських курганів як дальший етап історичного розвитку племен – ця культура була дакійського походження, її носії були втікачами від лихоліття війни з римлянами.

Романізація, романізоване населення – влахи

Романізоване населення Закарпатської області, коричневе - область Солотвино

Романізоване населення Закарпатської області, коричневе – область Солотвино

Поширення Римської імперії, в тому числі і на українських землях, можна розглянути на прикладі романізації. Як відомо, на території Румунії живуть румуни, які в середньовіччі називалися волохами, або влахами, а сама Румунія склалася довкола Волоського князівства.

У розумінні галичан, якщо сказати слово “волохи”, перед очима постають або молдавани в овечих шапках, або цигани із Закарпаття. Це досить немилозвучне слово походить від одного з кельтсьских племен, які жили колись у центральній румунії. Насправді влахи – прямі нащадки римлян, які завжди говорили або говорять на народній латині. Сучасна румунська і молдаванська мови (це фактично одна і та сама мови) є найближчою до латини з усіх мов, навіть ближчою, ніж італійська. Та й італійська і румунська мови дуже близькі – молдавани і румуни розуміють 70% того, що говориться на італійському телебаченні, українці настільки ж розуміють польську мову.

Те, що волохи – не молдавани, а нащадки римлян, доводиться тим, що в ранньому середньовіччі волоське населення проживало в центральній і південній Італії, в Греції. Щоправда, це були невеличкі островки народної латинської мови. В Італії формувалася італійська мова на основі латини та варварських мов прийшлих народів. На території центральної Румунії – Карпати, які славляться своєю дикістю і непрохідністю, навіть в наш час. Переселенці, які сюди були звезені з цілої римської імперії, в тому числі з Італії, зберегли свою ідентичність завдяки войовничості і важкодоступності цих місць для завойовників, насамперед кочівників.

Романізоване населення Чернівецької області

Романізоване населення Чернівецької області

Якщо глянути на карту романізованого населення, то видно, що на Закарпатті румуни або влахи проживають біля Солотвино. Археологами тут знайдено римські солекопальні, значить все сходиться. Місцеві румуни тут є прямими нащадками римлян. Карта Чернівецької області також в цілому показує ступінь поширення прямого впливу римської імперії на ці території. Але є відмінність – якщо на території Чернівецької області археологи говорять про поширення тут черняхівської культури, по поселення з римськими речами на Закарпатті археологи називають “римськими провінційними”. Самі влахи називали себе римлянами, але римлянами називали себе і грекомовні візантійці. Щоб не було плутанини, латиномовні народи поза юрисдикцією Візантійської імперії почали називати влахами.

Влахи - романізоване населення

Влахи – романізоване населення

Самі римські форти стояли на ріці Самош або Сомеш в Румунії. Ці території римських оборонних пунктів добре видно із траси Солотвино – Мукачево. Це високі скелясті Карпати, зручні для оборони. Дивлячись на ці гори, розумієш, чому римляни не просунулися далі – це була дуже зручна та логічна оборонна лінія. Фактично це була довга висока обривиста скеля, яку доповнювали римські форти.

Але насправді влада римлян поширювалася на Закарпаття, вони знищили тут рештки Дакійської дежави, навіть відомо про штурм городища Мала Копаня біля Виноградова – тут було справжнє дакійське місто, населення якого займалося між іншим і підробкою римських грошей. Оскільки сучасне Закарпаття з півночі не мало зручних оборонних рубежів, римляни тут заселилися в незначній мірі, віддавши території між Самошом і Тисою сарматським конфедератам, зокрема племені язиги. Ці сармати зберігали свою мовну та національну ідентичність на території Угорщини до 16 століття, поки османи не завоювали ці землі, порушивши етнічну стабільність.

Поширення романізованого наслення в різний час

Поширення романізованого наслення в різний час

Даки в часи Траяна були надзвичайно деморалізовані, оскільки римляни не мали на меті їх впокорити, вони бажали або знищити, або вигнати з цих земель цих непокірних фракійців. Саме в ІІ столітті утворюється культура карпатських курганів, представники якої були втікачами з території Центральної Румунії. На територію Дакії римляни переселяли бідне, але роботяче населення з Італії, Фракії та інших провінцій імперії. Так що те, що румуни є нащадкими римлян – не пусті слова. А робити тут було що – багаті поклади золота та солі, було що розробляти і на чому збагачуватися. Саме походом за золотом і сіллю пояснюється присутність римлян в районі Солотвино (тут є і те і те, золото – в Тисі і в районі Мужієво).

Так що під час війни з Децебалом передові римські загони цілком могли переходити через карпатські перевали і могли доходити до Дністра, куди сягала влада держави даків до І століття нашої ери. Інколи на картах ХІХ століття римська Дакія так і зображується – по самий Дністер. Це невірне твердження, оскільки римляни не прагнули тут бути безпосередьо присутніми, але фактично між Тисою і Дністром був своєрідний вакуум влади, який римляни могли заповнити без сильного опору у будь-який момент. Однак не заповнили – їм було вигідніше торгувати з цими територіями, аніж робити інвестиції в інфраструктуру холодного краю. Погодьтеся, Закарпаття і Буковина – значно тепліші за кліматом, тут росте солодкий виноград (не сорту Ізабелла) і римляни мали більше інтересу до цих територій. Однак в ході завоювання Дакії римляни за один раз відламали надто великий шматок пирога, щоб освоїти його за короткий проміжок часу, багато територій залишалося “на потім”.

Територія болохів в давньоруський час - влахів, які були значною мірою слов'янізовані

Територія болохів в давньоруський час – влахів, які були значною мірою слов’янізовані

Удруге, за дослідженнями деяких дослідників, римляни з військами були на Західній Україні під час маркоманських воєн наприкінці ІІ століття нашої ери – вони могли доходити до витоків Дністра, тобто до Турківського району Львівської області.

Римляни не мали змоги поширити свою владу на всі дакійські завойовані землі. Столиця Верхньої Дакії Напока була на відстані 120 кілометрів від кордонів із Закарпаттям, а передові римські форти були на відстані 80 кілометрів від Закарпаття і 50 кілометрів від Івано-Франківської області. Між Тисою і Сомешом римляни поселили язигів – сарматських конфедератів, тобто союзників, фактично це вже були римляни за способом мислення. Так от, ці язиги, або іраномовні сармати мали свою мову і культуру аж до 16 століття, коли вони були асимільовані через турецьку навалу – самоідентичність цього народу було втрачено. Очевидно, ці самі язиги або сармати і здійснювали римські впливи і захист закарпатських територій.

Тут можна ще додати те, що багато істориків, особливо ХІХ століття, зображують римську провінцію Дакія аж по Дністер в різних варіаціях – то повністю від витоків, то з середньої течії Дністра (в нижній течії Дністра реально деякий час була провінція Верхня Мезія із римськими фортами). В цьому є доля істини, однак присутність римлян тут була відносною, оскільки римляни хотіли жити там, де дозрівають оливки (в Північному Причорномор’ї вони ростуть, а не дозрівають) та можливо вирощувати солодкі сорти винограду (а не просто сорт Ізабелла). Виноградні райони – Закарпатська область та південь Чернівецької підходили римлянам, але вони мали слабоосвоєні більш теплі території, і вони їх очевидно залишили “на потім”, однак в ІІІ столітті були змушені повністю відступити за Дунай.

Я по можливості буду цю статтю дописувати, оскільки тут є ще що сказати, тема дуже велика і цікава. Якщо хтось зустріне в мережі на якомусь форумі інформацію на цю тему, може схожу, швидше за все її залишив я, так що орієнтуйтесь саме на цей сайт, тут інформація буде найповнішою.

Табори римлян в Миколаївській області

Табір римлян з двома квадратними будівлями

Табір римлян з двома квадратними будівлями

В Миколаївські області офіційно виявлено в Миколаївській області в урочищі Дідова Хата біля села Мала Корениха, розмір – 60 на 65 метрів. Тут були навіть башти на кам’яних фундаментах, що говорить про довготривалість перебування римлян. Окрім нього зараз виявлено ще три табори – один стаціонарний, оскільки мав дві великих квадратних споруди в межах укріплень. Цей табір мав сторону квадрата 250 метрів, був дуже великим, інші два – по 100 і 60 метрів сторона валу. Зараз ці табори (окрім Дідової Хати) засекречені, їх виявили з допомогою Google Earth, виставляю фотографії.

Табір римлян зі стороною валу 100 метрів

Табір римлян зі стороною валу 100 метрів

Суть в тому, що і на західноукраїнських землях, якщо римський табір був, на оранці буде виглядати приблизно так само. І досліджуючи різні черняхівські та інші поселення римського часу, які розміщені на чіткій оранці, не лишнім буде зауважувати обриси укріплень, якщо такі є. Хоча цілком можливо, що римляни вибирали для тимчасових стоянок зруйновані або закинуті городища, які могли продовжувати існування і в наступні часи, стаючи основами фортець, замків та міських укріплень, які, до речі, в пізньосередньвічні часи також часто мали форми квадратів або прямокутників. Хороше місце пустим не буває – стародавні форти змінювалися новітніми фортецями і сліди перебування римлян могли знищуватися пізнішими перебудовами. Хоча хороший археолог, як і хороший криміналіст, зможе розібратися, що є предметом торгівлі, що – воєнним трофеєм, а що – річчю, яка свідчить про перебування військових загонів.

Табір римлян 60 на 60 метрів

Табір римлян 60 на 60 метрів

На жаль, офіційна археологія перебуває в сплячці, але не сплять археологи-любителі, які у великих кількостях знаходять легіонерські фібули, римські речі, навіть на території Хмельниччини було знайдено свинцевий документ про надання римського громадянства. Питання кордонів римської імперії залишається відкритим і поки-що нерозгаданим.

Читайте також статтю – Дністер в античні часи

Диплом римського легіонера, знайдений на Хмельниччині

Диплом римського легіонера, знайдений на Хмельниччині