Археологія Дністра у стародавні часи

На дністровських кручах густота стародавніх поселень вражає

На дністровських кручах густота стародавніх поселень вражає

Дністер — важлива водна артерія Південно-Східної Європи — приваблює до себе людей з найдавніших ча­сів. Його береги були густо заселені вже в епоху дав­нього кам’яного віку. В новому кам’яному віці (VI— IV тис. до н. е.), за даними археології, у Подністров’ї простежується поступовий перехід від привласнювальних форм ведення господарства (збиральництва та полюван­ня) до відтворюючих — скотарства і землеробства.

Археологія Дністра в античні часи

Дністер в античні часи

В добу міді (IV—III тис. до н. е.) на подністровських землях остаточно сформувався постійний землеробський устрій і пов’язані з ним великі поселення осілого насе­лення. Традиції осілого землеробського побуту просте­жуються тут і за матеріалами епохи бронзи (II тис. до н. е.). Але особливо інтенсивно розвивається землероб­ство в ранньому залізному віці (початок І тис. до н. е.— рубіж І тис. н. е.), коли широкого застосування остаточ­но набуває орна система обробки грунту. На її основі поступово формується культура розвинутого землероб­ського устрою рубежу і перших століть нової ери. Саме на цей час припадають перші писемні згадки про сло­в’ян. Римські історики І—II ст. н. е. називають слов’ян венедами. Готський історик VI ст. Йордан також ствер­джує, що венедами в давнину називались слов’яни.

Біля Дністра багато печер, як от ця травертинова скеля в селі Стінка навпроти села Делева

Біля Дністра багато печер, як от ця травертинова скеля в селі Стінка навпроти села Делева

Територія розселення венедських (слов’янських) племен визначається давніми письмовими джерелами Римські автори І—II ст. н. е. Пліній Старший, Таціт і Пто­лемей засвідчують, що венеди проживали на схід від Віслн і узбережжя Балтійського моря (так званої Венедської затоки). На Пейтінгерових дорожних табли­цях— карті римська III—IV ст. н. е. (названої так за іменем німецького середньовічного гуманіста К. Пейтінгера, у якого вона зберігалася) — венеди вка­зані на території між Дністром і Дунаєм. Найменування «венеди» зустрічається у цих таблицях двічі, що повинно свідчити про велику протяжність заселеної ними терито­рії. Отже, «великий народ венеди», як називав слов’ян Птолемей, на рубежі та у першій половині І тис. н. е. займав величезні простори Центральної та Південно- Східної Європи.

Консолідація слов’ян у Подністров’ї

Вчені різних часів намагалися з’ясувати найдавнішу праслов’янську територію. Одні автори вважали, що прабатьківщиною венедів було Повіслення, інші гово­рять ттро праслов’янську територію на землях Серед­нього Подністров’я й Волині. Але де б не були вказані онагри первісного формування праслов’янських угрупу­вала—у Повісленні чи у Подніпров’ї,— перебування слов’ян на рубежі і у перші століття нашої ери в Подні­стров’ї цілком можливе. Процес етнічної консолідації слов’янства відбувався, мабуть, одночасно в різних час­тях Центральної та Південно-Східної Європи: у По­дніпров’ї. Подністров’ї та у Повісленні. У вказаних ра­йонах протягом II—І тис. до н. е. відбувалося форму­вання слов’янської мовної єдності, а також тієї мате­ріально! культури, яха характеризує давнє осіле земле­робське населення.

Скупі повідомлення письмових Історичних джерел про слов’яя-аеяедів дають, таким чином, можливість зробити припущення, що Подністров’я було одним з ра­йонів розселення длвиьослов’янського населення. При­чому. археологічні матеріали, виявлені тут, розповідають про осілий землеробський побут місцевого населення.

У Подністров’ї виявлені пам’ятки, які характерні й для Подніпров’я та всього лісостепового Дніпро-Дністровського межиріччя.

Дністер незмінно красивий з високих берегів, це також завжди приваблювало людей

Дністер незмінно красивий з високих берегів, це також завжди приваблювало людей

На території Верхнього і Середнього Подністров’я в останні роки археологами відкриті па­м’ятки близькі до відомої зарубинецької культури (в на­уковій літературі вони відомі під назвою типу Лукашів- ка). Поширені в основному у Подніпров’ї та на Півден­ному Побужжі, вони відомі тепер і на Дністрі. Тут зарубинецькі племена контактували з племенами пшеворської культури (останні поширені, головним чином, на території Польщі). Основною зоною контакту зарубинецьких і пшеворських племен були землі Верхнього та частково Середнього Подністров’я і Західного По­бужжя. Зарубинецькі племена середнього Дністра, які багатьма вченими розглядаються як предки слов’ян, мали у своїй матеріальній культурі чимало рис, харак­терних для їхніх південно-західних сусідів, що прожи­вали в той час у Подунав’ї та на Балканах — фракій­ських племен. І носії зарубинецької культури у Подні­стров’ї, і фракійські племена Дунайсько-Балканського регіону були осілим населенням з розвинутою системою орного землеробства у сільському господарстві. Взаємо­впливи матеріальної культури південно-західної групи зарубинецьких племен та їхніх дунайсько-балканських сусідів були традиційно мирними, і це підтверджують археологічні пам’ятки рубежу та перших століть нашої ери на середньому Дністрі.

Археологічні експедиції на Дністрі

Село Круглик

У селі Круглику Хотинського району Чернівецької області протягом 1957—1959 рр. та у 1973 р. досліджу­валося поселення рубежу нової ери. Тут відкрито за­лишки кількох наземних жител з стовповою конструк­цією стін. Житла прямокутні, площею 18—48 кв. м. В них відкриті округлі, викладені камінням вогнища, а за ме­жами жител — господарські споруди. У досліджених житлах та поблизу них зібрано багато уламків керамі­ки, форми якої подібні до зарубинецького посуду Пів­денного Побужжя та Подніпров’я. Разом з цим серед знахідок виявлені окремі форми, характерні для Дунайсько-Балканського регіону. На поселенні знайдено за­лізний наральник — знаряддя орного землеробства, а також залізні серпи, кам’яні зернотерки, що вказують на осілий землеробський характер господарства меш­канців селища. Велика кількість кісток свійських тва­рин, виявлена в Круглику, свідчить, що населення за­ймалося і скотарством.

Круглицьке поселення датується на основі уламків привозного античного посуду. Зокрема, виявлено уламок херсонеської амфори з клеймом майстра, що вказує на кінець III — початок II ст. до н. е. Тут же знайдено залізні кінські вудила, які за типологією датуються II—І ст. до н. е. Поселення давніх землеробів у Кругли­ку існувало, очевидно, від II ст. до н. е. і до початку нашої ери.

Село Бережанці

Цікаві пам’ятки перших століть нашої ери відкрито в селі Бережанці Чемеровецького району Хмельницької області. Це поселення в урочищі Калинівка, що займає  південно-східний схил першої надзаплавної тераси пра­вого берега ріки Жванчика — притоки Дністра. На ньо­му виявлено рештки давніх наземних житлових і госпо­дарських споруд з керамікою зарубинецької культури. В керамічному комплексі є зразки гончарного посуду, який характерний для початку нового (по відношенню до зарубинецького) етапу — черняхівського.

На Бережанському поселенні знайдено речовий скарб, який був закопаний в глиняній посудині десь на рубежі II—III ст. н. е. Він складався з однієї цілої золотої шийної гривни та уламка іншої, семи бронзових браслетів і кілець, срібної підвіски, бронзової фігурки качки (аму­лет), а також набору різнокольорового намиста з скла, пасти (скловидної маси) та сердоліку.

Шийні гривни з Бережанки були виготовлені з тон­кої золотої пластинки, скрученої у напівкруглу в пере­різі трубку, і орнаментовані ромбічними виступами та витким візерунком. Протилежні кінці трубок першої гривни у двох місцях з’єднані між собою парними куля­ми, насадженими на трубки. В декор гривни входять і виготовлені із скрученого золотого дроту кільця, по­міщені на місцях стиків кульок. Гривна має шарнірне сполучення і спеціальний замок-застібку, до якого вхо­дить овальна, сплюснута рамка з кулястими виступами. При замиканні гривни виступи входили у спеціальні отвори в трубці.

Бронзові литі браслети та кільця мають у своєму орнаменті опуклі виступи. Срібна підвіска виготовлена з масивного дроту і складається з чотирьох вільно підві­шених незамкнутих кілець. Бронзовий литий амулет у вигляді качки, з отвором для підвішування, досить ре­алістично передає зображення птаха з широко розпро­стертими крилами.

Спільні риси з речами Бережанського скарбу зафік­совані серед речей слов’янського, кельтського, сарматського і фракійського світу в окремих районах Південно- Східної та Центральної Європи. Оскільки скарб знайде­ний у горщику зарубинецького типу на зарубинецькому ранньослов’янському поселенні, то можна твердити, що він належав придністровським, ранньослов’янським пле­менам. Скарб був заритий, ймовірно, у зв’язку з «вели­ким переселенням народів» у Європі.

Речі Бережанського скарбу II—III ст. н. е. свідчать про досить глибоку майнову нерівність та соціальне роз­шарування населення Подністров’я. Речі скарбу могли належати тільки представникам місцевої племінної зна­ті. Окремі речі, виявлені в Бережанці, мають і безпосе­реднє відношення до ритуальних, магічних дій. Це, зокрема, бронзові кільця та браслети з опуклими висту­пами, амулет у вигляді качки, а також срібна підвіска з чотирьох незамкнутих кілець. Ці предмети Бережан­ського скарбу свідчать про язичницькі вірування й об­ряди населення Подністров’я II—III ст.

Село Возилів

Цікаві матеріали перших століть нашої ери відкриті у 1969 р. в селі Возилові Бучацького району Тернопіль­ської області (на лівобережжі середнього Дністра) ар­хеологами Кам’янець-Подільського педінституту. В схід­ній частині села в урочищі Довгий Іван при земляних роботах натрапили на залишки грунтового могильника. На глибині 0,8—0,9 м виявлено кілька поховань-трупоспалень. Рештки кремації були зсипані в глиняні ліпні горщики-урни. Горщики мали витягнуту форму, чим на­гадували слов’янський посуд середини І тис. н. е. Але вони, на відміну від останніх, мають наліпні виступи – «шишечки», характерні для кераміки фракійського населення Дунайсько-Балканського регіону. Тут же зна­йдено уламок миски на високому кільцевому піддоні, виготовленої на гончарському крузі. Керамічний комп­лекс могильника з трупоспаленням можна віднести до відомої у Верхньому Подністров’ї групи пам’яток липицької І культури, яка датується вченими І—III ст. н. е. Возилівський могильник — це одна з пам’яток, розта­шована на південний схід від основної території липицької культури.

Дністер біля Незвиська

Дністер біля Незвиська

Неподалік від могильника, в урочищі Кривеньке, виявлені рештки одночасного поселення. Довжина поселення, судячи з матеріалів розвідки, 800—900 м, ширина — 100—120 м. Культурний шар селища зберігся добре. Одна з траншей натрапила на залишки назем­ного житла з шматками глиняної обмазки стін. При розчистці там виявлено вогнище, викладене камінням і обмазане глиною. Поруч були скупчення глиняних ко­нічних грузил від ткацького верстата, а також мініатюр­на чорнолощена чарка. Форма і техніка виготовлення цієї посудини, як і багатьох чорнолощених ребристих мисок, виявлених при розкопках, найближчі до матеріа­лів зарубинецької культури. На поселенні виявлені уламки привізних з Причорномор’я амфор, які датують­ся III ст. н. е. Таким чином, селище існувало паралель­но з могильником у І—III ст. н. е.

Аналіз керамічного матеріалу селища та могильника вказує на контакти населення липицької та зарубине­цької культури. Оскільки липицькі пам’ятки — це, очевидно, перехідна ланка від фракійських старожитностей Дунайсько-Балканського регіону до ранньослов’янських у Подністров’ї, то матеріали Возилівського комп­лексу дають нам один з конкретних прикладів зв’язку ; зарубинецької культури з сусідніми культурами фракій­ського масиву.

Дослідження верхнього Подністров’я

Цікаві в цьому плані і матеріали розкопок, що вели­ся в останні роки у Верхньому Подністров’ї під керів­ництвом В. М. Цигилика (Інститут суспільних наук АН УРСР). Археологічними дослідженнями доведено спів­існування елементів зарубинецької та липицької культур зокрема на поселеннях у селах Ремезівцях, Майдані- Годогірському та Вороняках Золочівського району Львів­ської області. Це проявилося в типах будов, кераміці та інших елементах матеріальної культури.

Рівень економічного та культурного розвитку насе­лення Верхнього Подністров’я у перші століття нової ери був приблизно таким, як і на середньому Дністрі. Так, на поселенні в Майдані-Гологірському знайдено залізний наральник, подібний до знаряддя орного зем­леробства, виявленого в селі Круглику Чернівецької області. Верхньодністрянське населення почало у: перші століття нової ери переходити до виготовлення ІЬсуду на гончарському крузі. Те ж саме простежується і на середньому Дністрі (с. Бережанка).

Таким чином, у Подністров’ї на рубежі та в перші століття нової ери ми маємо старожитності ранньосло- в’яяських племен з постійним осілим побутом, розвину­тим землеробством, прнселищним скотарством, гончар­ством та іншими напрямами господарської та культурної діяльності Це населення мало економічні та культурні зв*язки з Північним Причорномор’ям та Дунайсько-Бал- ханськнм регіоном.

Сармати на Дністрі

У цей же час на територію Подністров’я просочуєть­ся окрема група давнього сарматського степового на­селення, яка тут опинилася в оточенні слов’янських і частково фракійських племен. Писемні історичні дже­рела дають підставу вважати, що це було одне з сар­матських угрупувань — плем’я язигів, яке поступово осідало на слов’янських землях Подністров’я і перехо­дило до осілого землеробського побуту, характерного для слов’ян.

Археологічні розкопки в Білгород-Дністровському

Археологічні розкопки в Білгород-Дністровському

Археологічні дослідження, зроблені в останні роки, дали можливість конкретизувати письмові свідчення про сарматів-язигів. У селі Острівці Городенківського району Івано-Франківської області археологічна експедиція Інституту суспільних наук АН УРСР під керівництвом М. Ю. Смішка відкрила дві групи сарматських могиль­ників, які датуються І ст. н. е. В похованнях були вияв­лені набори речей сарматського типу: залізні мечі, брон­зове дзеркало, скляне намисто і т. п. В селі Кисилеві Кіцманського району Чернівецької області експедицією Чернівецького університету також були відкриті сармат­ські поховання І—II ст. н. е. Тут було досліджено 10 поховань з типовим сарматським обрядом та речовим інвентарем (бронзове дзеркало, скляне намисто, типо­вий ліпний керамічний посуд сарматських форм, залізні ножі і т. п.). На Кисилівському могильнику виявлені й жертовні поховання тварин, зокрема молодого коня. Сарматські поховання були відкриті також Г. І. Мелюковою (Інститут археології АН СРСР) біля села Ленківців Кельменецького району Чернівецької області, а також Ю. М. Малеєвим (Київський державний універ­ситет) в селі Буряківці Заліщицького району Терно­пільської області.

Таким чином, сарматські пам’ятки, виявлені у Подні­стров’ї, засвідчують, що у перші століття нової ери гру­па сарматських племен приходить у зіткнення з корін­ними слов’янами-землеробами Подністров’я. Сармати сприйняли нову для них культуру землеробів, але водночас передавали аборигенам і окремі риси своєї культури.

Археологічні пам’ятки рубежу і перших століть нової ери свідчать, що в цей час в Подністров’ї жило етнічно змішане населення, серед якого значне місце займали ранньослов’янські племена.

В той же самий час у Подністров’ї, як і в інших районах Південно-Східної Європи, простежується від­чутний вплив культури Північного Причорномор’я та римських провінцій. Посилюються зв’язки подністров­ських слов’ян з населенням Центральної Європи.

Все це накладає своєрідний відбиток на матеріальну культуру ранньослов’янських племен Подністров’я як і на культуру інших груп населення тодішньої Європи. Починається нова епоха, коли у Подністров’ї формуєть­ся нова археологічна культура — черняхівська.

За матеріалами книги Винокура і Тимощука Давні слов’яни на Дністрі