Дністер — важлива водна артерія Південно-Східної Європи — приваблює до себе людей з найдавніших часів. Його береги були густо заселені вже в епоху давнього кам’яного віку. В новому кам’яному віці (VI— IV тис. до н. е.), за даними археології, у Подністров’ї простежується поступовий перехід від привласнювальних форм ведення господарства (збиральництва та полювання) до відтворюючих — скотарства і землеробства.
Археологія Дністра в античні часи
Зміст
Дністер в античні часи
В добу міді (IV—III тис. до н. е.) на подністровських землях остаточно сформувався постійний землеробський устрій і пов’язані з ним великі поселення осілого населення. Традиції осілого землеробського побуту простежуються тут і за матеріалами епохи бронзи (II тис. до н. е.). Але особливо інтенсивно розвивається землеробство в ранньому залізному віці (початок І тис. до н. е.— рубіж І тис. н. е.), коли широкого застосування остаточно набуває орна система обробки грунту. На її основі поступово формується культура розвинутого землеробського устрою рубежу і перших століть нової ери. Саме на цей час припадають перші писемні згадки про слов’ян. Римські історики І—II ст. н. е. називають слов’ян венедами. Готський історик VI ст. Йордан також стверджує, що венедами в давнину називались слов’яни.
Територія розселення венедських (слов’янських) племен визначається давніми письмовими джерелами Римські автори І—II ст. н. е. Пліній Старший, Таціт і Птолемей засвідчують, що венеди проживали на схід від Віслн і узбережжя Балтійського моря (так званої Венедської затоки). На Пейтінгерових дорожних таблицях— карті римська III—IV ст. н. е. (названої так за іменем німецького середньовічного гуманіста К. Пейтінгера, у якого вона зберігалася) — венеди вказані на території між Дністром і Дунаєм. Найменування «венеди» зустрічається у цих таблицях двічі, що повинно свідчити про велику протяжність заселеної ними території. Отже, «великий народ венеди», як називав слов’ян Птолемей, на рубежі та у першій половині І тис. н. е. займав величезні простори Центральної та Південно- Східної Європи.
Консолідація слов’ян у Подністров’ї
Вчені різних часів намагалися з’ясувати найдавнішу праслов’янську територію. Одні автори вважали, що прабатьківщиною венедів було Повіслення, інші говорять ттро праслов’янську територію на землях Середнього Подністров’я й Волині. Але де б не були вказані онагри первісного формування праслов’янських угрупувала—у Повісленні чи у Подніпров’ї,— перебування слов’ян на рубежі і у перші століття нашої ери в Подністров’ї цілком можливе. Процес етнічної консолідації слов’янства відбувався, мабуть, одночасно в різних частях Центральної та Південно-Східної Європи: у Подніпров’ї. Подністров’ї та у Повісленні. У вказаних районах протягом II—І тис. до н. е. відбувалося формування слов’янської мовної єдності, а також тієї матеріально! культури, яха характеризує давнє осіле землеробське населення.
Скупі повідомлення письмових Історичних джерел про слов’яя-аеяедів дають, таким чином, можливість зробити припущення, що Подністров’я було одним з районів розселення длвиьослов’янського населення. Причому. археологічні матеріали, виявлені тут, розповідають про осілий землеробський побут місцевого населення.
У Подністров’ї виявлені пам’ятки, які характерні й для Подніпров’я та всього лісостепового Дніпро-Дністровського межиріччя.
На території Верхнього і Середнього Подністров’я в останні роки археологами відкриті пам’ятки близькі до відомої зарубинецької культури (в науковій літературі вони відомі під назвою типу Лукашів- ка). Поширені в основному у Подніпров’ї та на Південному Побужжі, вони відомі тепер і на Дністрі. Тут зарубинецькі племена контактували з племенами пшеворської культури (останні поширені, головним чином, на території Польщі). Основною зоною контакту зарубинецьких і пшеворських племен були землі Верхнього та частково Середнього Подністров’я і Західного Побужжя. Зарубинецькі племена середнього Дністра, які багатьма вченими розглядаються як предки слов’ян, мали у своїй матеріальній культурі чимало рис, характерних для їхніх південно-західних сусідів, що проживали в той час у Подунав’ї та на Балканах — фракійських племен. І носії зарубинецької культури у Подністров’ї, і фракійські племена Дунайсько-Балканського регіону були осілим населенням з розвинутою системою орного землеробства у сільському господарстві. Взаємовпливи матеріальної культури південно-західної групи зарубинецьких племен та їхніх дунайсько-балканських сусідів були традиційно мирними, і це підтверджують археологічні пам’ятки рубежу та перших століть нашої ери на середньому Дністрі.
Археологічні експедиції на Дністрі
Село Круглик
У селі Круглику Хотинського району Чернівецької області протягом 1957—1959 рр. та у 1973 р. досліджувалося поселення рубежу нової ери. Тут відкрито залишки кількох наземних жител з стовповою конструкцією стін. Житла прямокутні, площею 18—48 кв. м. В них відкриті округлі, викладені камінням вогнища, а за межами жител — господарські споруди. У досліджених житлах та поблизу них зібрано багато уламків кераміки, форми якої подібні до зарубинецького посуду Південного Побужжя та Подніпров’я. Разом з цим серед знахідок виявлені окремі форми, характерні для Дунайсько-Балканського регіону. На поселенні знайдено залізний наральник — знаряддя орного землеробства, а також залізні серпи, кам’яні зернотерки, що вказують на осілий землеробський характер господарства мешканців селища. Велика кількість кісток свійських тварин, виявлена в Круглику, свідчить, що населення займалося і скотарством.
Круглицьке поселення датується на основі уламків привозного античного посуду. Зокрема, виявлено уламок херсонеської амфори з клеймом майстра, що вказує на кінець III — початок II ст. до н. е. Тут же знайдено залізні кінські вудила, які за типологією датуються II—І ст. до н. е. Поселення давніх землеробів у Круглику існувало, очевидно, від II ст. до н. е. і до початку нашої ери.
Село Бережанці
Цікаві пам’ятки перших століть нашої ери відкрито в селі Бережанці Чемеровецького району Хмельницької області. Це поселення в урочищі Калинівка, що займає південно-східний схил першої надзаплавної тераси правого берега ріки Жванчика — притоки Дністра. На ньому виявлено рештки давніх наземних житлових і господарських споруд з керамікою зарубинецької культури. В керамічному комплексі є зразки гончарного посуду, який характерний для початку нового (по відношенню до зарубинецького) етапу — черняхівського.
На Бережанському поселенні знайдено речовий скарб, який був закопаний в глиняній посудині десь на рубежі II—III ст. н. е. Він складався з однієї цілої золотої шийної гривни та уламка іншої, семи бронзових браслетів і кілець, срібної підвіски, бронзової фігурки качки (амулет), а також набору різнокольорового намиста з скла, пасти (скловидної маси) та сердоліку.
Шийні гривни з Бережанки були виготовлені з тонкої золотої пластинки, скрученої у напівкруглу в перерізі трубку, і орнаментовані ромбічними виступами та витким візерунком. Протилежні кінці трубок першої гривни у двох місцях з’єднані між собою парними кулями, насадженими на трубки. В декор гривни входять і виготовлені із скрученого золотого дроту кільця, поміщені на місцях стиків кульок. Гривна має шарнірне сполучення і спеціальний замок-застібку, до якого входить овальна, сплюснута рамка з кулястими виступами. При замиканні гривни виступи входили у спеціальні отвори в трубці.
Бронзові литі браслети та кільця мають у своєму орнаменті опуклі виступи. Срібна підвіска виготовлена з масивного дроту і складається з чотирьох вільно підвішених незамкнутих кілець. Бронзовий литий амулет у вигляді качки, з отвором для підвішування, досить реалістично передає зображення птаха з широко розпростертими крилами.
Спільні риси з речами Бережанського скарбу зафіксовані серед речей слов’янського, кельтського, сарматського і фракійського світу в окремих районах Південно- Східної та Центральної Європи. Оскільки скарб знайдений у горщику зарубинецького типу на зарубинецькому ранньослов’янському поселенні, то можна твердити, що він належав придністровським, ранньослов’янським племенам. Скарб був заритий, ймовірно, у зв’язку з «великим переселенням народів» у Європі.
Речі Бережанського скарбу II—III ст. н. е. свідчать про досить глибоку майнову нерівність та соціальне розшарування населення Подністров’я. Речі скарбу могли належати тільки представникам місцевої племінної знаті. Окремі речі, виявлені в Бережанці, мають і безпосереднє відношення до ритуальних, магічних дій. Це, зокрема, бронзові кільця та браслети з опуклими виступами, амулет у вигляді качки, а також срібна підвіска з чотирьох незамкнутих кілець. Ці предмети Бережанського скарбу свідчать про язичницькі вірування й обряди населення Подністров’я II—III ст.
Село Возилів
Цікаві матеріали перших століть нашої ери відкриті у 1969 р. в селі Возилові Бучацького району Тернопільської області (на лівобережжі середнього Дністра) археологами Кам’янець-Подільського педінституту. В східній частині села в урочищі Довгий Іван при земляних роботах натрапили на залишки грунтового могильника. На глибині 0,8—0,9 м виявлено кілька поховань-трупоспалень. Рештки кремації були зсипані в глиняні ліпні горщики-урни. Горщики мали витягнуту форму, чим нагадували слов’янський посуд середини І тис. н. е. Але вони, на відміну від останніх, мають наліпні виступи – «шишечки», характерні для кераміки фракійського населення Дунайсько-Балканського регіону. Тут же знайдено уламок миски на високому кільцевому піддоні, виготовленої на гончарському крузі. Керамічний комплекс могильника з трупоспаленням можна віднести до відомої у Верхньому Подністров’ї групи пам’яток липицької І культури, яка датується вченими І—III ст. н. е. Возилівський могильник — це одна з пам’яток, розташована на південний схід від основної території липицької культури.
Неподалік від могильника, в урочищі Кривеньке, виявлені рештки одночасного поселення. Довжина поселення, судячи з матеріалів розвідки, 800—900 м, ширина — 100—120 м. Культурний шар селища зберігся добре. Одна з траншей натрапила на залишки наземного житла з шматками глиняної обмазки стін. При розчистці там виявлено вогнище, викладене камінням і обмазане глиною. Поруч були скупчення глиняних конічних грузил від ткацького верстата, а також мініатюрна чорнолощена чарка. Форма і техніка виготовлення цієї посудини, як і багатьох чорнолощених ребристих мисок, виявлених при розкопках, найближчі до матеріалів зарубинецької культури. На поселенні виявлені уламки привізних з Причорномор’я амфор, які датуються III ст. н. е. Таким чином, селище існувало паралельно з могильником у І—III ст. н. е.
Аналіз керамічного матеріалу селища та могильника вказує на контакти населення липицької та зарубинецької культури. Оскільки липицькі пам’ятки — це, очевидно, перехідна ланка від фракійських старожитностей Дунайсько-Балканського регіону до ранньослов’янських у Подністров’ї, то матеріали Возилівського комплексу дають нам один з конкретних прикладів зв’язку ; зарубинецької культури з сусідніми культурами фракійського масиву.
Дослідження верхнього Подністров’я
Цікаві в цьому плані і матеріали розкопок, що велися в останні роки у Верхньому Подністров’ї під керівництвом В. М. Цигилика (Інститут суспільних наук АН УРСР). Археологічними дослідженнями доведено співіснування елементів зарубинецької та липицької культур зокрема на поселеннях у селах Ремезівцях, Майдані- Годогірському та Вороняках Золочівського району Львівської області. Це проявилося в типах будов, кераміці та інших елементах матеріальної культури.
Рівень економічного та культурного розвитку населення Верхнього Подністров’я у перші століття нової ери був приблизно таким, як і на середньому Дністрі. Так, на поселенні в Майдані-Гологірському знайдено залізний наральник, подібний до знаряддя орного землеробства, виявленого в селі Круглику Чернівецької області. Верхньодністрянське населення почало у: перші століття нової ери переходити до виготовлення ІЬсуду на гончарському крузі. Те ж саме простежується і на середньому Дністрі (с. Бережанка).
Таким чином, у Подністров’ї на рубежі та в перші століття нової ери ми маємо старожитності ранньосло- в’яяських племен з постійним осілим побутом, розвинутим землеробством, прнселищним скотарством, гончарством та іншими напрямами господарської та культурної діяльності Це населення мало економічні та культурні зв*язки з Північним Причорномор’ям та Дунайсько-Бал- ханськнм регіоном.
Сармати на Дністрі
У цей же час на територію Подністров’я просочується окрема група давнього сарматського степового населення, яка тут опинилася в оточенні слов’янських і частково фракійських племен. Писемні історичні джерела дають підставу вважати, що це було одне з сарматських угрупувань — плем’я язигів, яке поступово осідало на слов’янських землях Подністров’я і переходило до осілого землеробського побуту, характерного для слов’ян.
Археологічні дослідження, зроблені в останні роки, дали можливість конкретизувати письмові свідчення про сарматів-язигів. У селі Острівці Городенківського району Івано-Франківської області археологічна експедиція Інституту суспільних наук АН УРСР під керівництвом М. Ю. Смішка відкрила дві групи сарматських могильників, які датуються І ст. н. е. В похованнях були виявлені набори речей сарматського типу: залізні мечі, бронзове дзеркало, скляне намисто і т. п. В селі Кисилеві Кіцманського району Чернівецької області експедицією Чернівецького університету також були відкриті сарматські поховання І—II ст. н. е. Тут було досліджено 10 поховань з типовим сарматським обрядом та речовим інвентарем (бронзове дзеркало, скляне намисто, типовий ліпний керамічний посуд сарматських форм, залізні ножі і т. п.). На Кисилівському могильнику виявлені й жертовні поховання тварин, зокрема молодого коня. Сарматські поховання були відкриті також Г. І. Мелюковою (Інститут археології АН СРСР) біля села Ленківців Кельменецького району Чернівецької області, а також Ю. М. Малеєвим (Київський державний університет) в селі Буряківці Заліщицького району Тернопільської області.
Таким чином, сарматські пам’ятки, виявлені у Подністров’ї, засвідчують, що у перші століття нової ери група сарматських племен приходить у зіткнення з корінними слов’янами-землеробами Подністров’я. Сармати сприйняли нову для них культуру землеробів, але водночас передавали аборигенам і окремі риси своєї культури.
Археологічні пам’ятки рубежу і перших століть нової ери свідчать, що в цей час в Подністров’ї жило етнічно змішане населення, серед якого значне місце займали ранньослов’янські племена.
В той же самий час у Подністров’ї, як і в інших районах Південно-Східної Європи, простежується відчутний вплив культури Північного Причорномор’я та римських провінцій. Посилюються зв’язки подністровських слов’ян з населенням Центральної Європи.
Все це накладає своєрідний відбиток на матеріальну культуру ранньослов’янських племен Подністров’я як і на культуру інших груп населення тодішньої Європи. Починається нова епоха, коли у Подністров’ї формується нова археологічна культура — черняхівська.
За матеріалами книги Винокура і Тимощука Давні слов’яни на Дністрі