Археологія та стародавня історія Західної України

Речі з Михалківського скарбу

Речі з Михалківського скарбу

Археологічні пам’ятки є важливим джерелом для вивчення давньої історії України. Територія Західної України дуже насичена археологічними пам’ятками різних епох і культур. Тут представлені стоянки, поселення, городища, курганні та безкурганні могильники, траянові вали та скарби, що належать до різних історичних епох, починаючи від давнього кам’яного віку і аж до епохи середньовіччя.

Палеоліт

Королеве - найдавніша стоянка палеоліту в Україні

Королеве – найдавніша стоянка палеоліту в Україні

Більшість з пам’яток палеоліту відома на підставі підйомного, тобто зібраного на поверхні, матеріалу, частина розкопана. Під час розкопок стоянок відкрито решкти жител у вигляді скупчення в певній системі кісток мамонта та вогнищ, знайдено численні вироби з кременю (гостроконечники, ножі, різці, скребки, наконечники списів, проколки), кісток (лощила, проколки, рукоятки для крем’яних знарядь, тощо), а також предмети первісного мистецтва (музичні інструменти типу флейт, кістяне знаряддя з рельєфними зображеннями людини, статуетка жінки з ікла мамонта, підвіски – амулети тощо).

Палеолітична епоха поділяється на три пориІ: ранню (шельська і ашельська культури), середню або мустьєрську (100 –  37 тисяч років тому) і пізню (оріняцька, салютрейська і мадленська культури.

Мезоліт

Реконструкція Мізинської стоянки

Реконструкція Мізинської стоянки

Пам’ятки мезоліту (11 – 8 тисяч років тому) – перехідної епоихи від палеоліту до неоліту – представлені стоянками, що залишені мисливцями. В мехах стоянок виявлено вогнища, скупчення черепашок молюсок, знайдено крем’яні наконечники стріл (саме в цю епоху був винайдений лук) та мікроліти кременів, довжиною до двох сантиметрів, що слугували вкладишами для кістяних та дерев’яних знарядь праці.

Неоліт

Пам’ятки неоліту (новий кам’яний вік, VI – III тисячоліття до нашої ери) представлені поселеннями, що розташовані на перших надлугових терасах річок. На цих поселеннях виявляють уламки найдавнішого ліпного глиняного посуду та кам’яні знаряддя (сокири, долоти, тесла), виготовлені за допомогою шліфування, розпилювання, свердління, а також сколювання пластин з нуклеусів і їх ретушування. За неоліту виникають землеробство і скотарство. На території Хмельницької та Чернівецької областей він представлений двома археологічними культурами – буго-дністровською та культурою лінійно-стрічкової кераміки. В Закарпатті, крім названих культур, ще відомі пам’ятки алфельдської культури з розписною керамікою, буковогірської та тиської культур.

Буго-дністровська культура

Речі буго-дністровської культури

Речі буго-дністровської культури

Поселення буго-дністровської кульутри виступають у вигляді культурного шару, що складається зі скупчень черепашок, кісьтк тварин, уламків ліпної кераміки з особливим орнаментом та крем’яних знарядь невеликого розміру (ножики, скребки, вістря стріл, вкладиші серпів тощо.

Культура лінійно-стрічкової кераміки

Поселення культури лінійно-стрічкової кераміки має кухонний посуд, який виготовляли з глини з рослинною домішкою, столовий посуд – з добре вимішаної глини і прикрашали його врізаними лініями та ямками по них. Часто трапляються на поселеннях крем’яні вироби (сокири, долота, вкладиші до серпів, скребачки, ножеподібні пластинки), кам’яні зернотерки, рогові мотики, кістяні проколки.

Алфелдська культура

Одним з локальних варіантів култури лінійно-стрічкової кераміки є алфелдська культура. Територія її поширення – Закарпаття. Кераміка цієї кульутри орнаментована хвилястим, інколи меандровим орнаментом. Найхарактернішими посудинами є чотирикутні горщики, бомбовидні посудини та миски на високій ніжці. Алфелдські пам’ятки змінила буковогірська культура.

Буковогірська культура

Житлами для буковогірців служили великі земялнки чотирикутної форми. Основні форми посудин – це тонкостінні бомбовидні гощики, миски, пляшкоподібні із зливним носом посудини. В основі орнаментації посудин лежить система спіралей, нанесених тонкими заглибленими лініями. Зустрічаються зображення людей, тварин. Економіка носіїв буковогірської культури основувалася в першу чергу на землеробстві і скотарстві, другорядну роль відігравали мисливство і рибальство.

Культура Тиси

Одночасно з буковогірською культурою розвивалася культура Тиси, пам’яток якої в Закарпатті відомо мало. Економічною базою кульутри Тиси було також землеробство та скотарство, розвинені були рибальство і мисливство.

Енеоліт

Енеоліт або мідно-кам’яний вік (ІV – III тисячоліття до нашої ери) на території Чернівецької та Хмельницької областей представлені пам’ятками трипільської культури. На Хмельниччині відомі ще окремі поховання культури кулястих амфор. В Закарпатті виділяються култури лендельська, тисополгарська та бодрог-керестурська.

Трипільська культура

Трипільські статуетки

Трипільські статуетки

Трипільська культура (IV – III тисячоліття до нашої ери) поділяється на три етапи – ранній, середній та пізній. Ранньотрипільські поселення складалися з напівземлянкових та наземних глинобитних жител, на території яких виявляються уламки ліпного посуду, крем’яні вироби, кам’яні сокири, долота і тесла, глиняні статуетки, кістки тварин та інше. Глиняний посуд досить різноманітний щодо своїх форм, розмірів та орнаментації. Кухонні посудини товстостінні, переважно не орнаментовані, столові – тонкостінні, часто з лощеною поверхнею і багато орнаментовані заглибленими лініями, є кольорові геометричні, найчастіше спіральні фігури. Зрідка трапляються посудини із слідами покриття поверхні між смугами заглибленого орнаменту червоною фарбою.

Середньотрипільські поселення густо вкривають територію Хмельницької та Чернівецької областей. Рештки жител виступають у вигляді окремих скупчень добре випаленої глиняної обмазки, серед яких виявляються уламки червоноглиняного посуду, прикрашеного різнокольоровим розписом або орнаментом із широких заглиблених ліній, що утворюють спіралі, круги та інші геометричні фігури. До масових знахідок на поселеннях цього часу також належать крем’яні та кам’яні вироби, глиняні статуетки жінок (хоча трапляються і чоловічі) і фігурки тварин, прясла до дерев’яних веретен, важки до вертикальних ткацьких верстатів та рибальських сіток, кістяні проколки та інше.

Для пізньотрипільських поселень характерні заглиблені житла. В цей час розписний посуд поступово зникає і його місце заступає посуд, прикрашений відбитками шнура, ямками та конічними шишечками. Кухонний посуд виготовляли з глини із начною домішкою товчених черепашок та слюди.

Культура кулястих амфор

Культура кулястих амфор характеризується наявністю поховань в кам’яних ящиках. Датується вона другою половиною ІІІ тисячоліття до нашої ери. Серед знахідок є крем’яні сокири, округлені і вузькогорлі горщики, прикрашені у верхній частині прокресленим і лусковидним орнаментом.

Лендельська культура

Лендельська культура в період свого найвищого розквіту займала територію Закарпаття та сусідні території Чехословаччини та Угорщини. Житлами служили прямокутні споруди зі стовповою конструкцією стін, двосхилим дахом. З’являються дрібні мідні речі, які є провісниками мідного віку. Датується лендельська культура радіокарбонним методом 2600 – 2100 років до нашої ери.

Тисаполгарська культура

Тисаполгарська культура отримала назву від невеликого могильника в Тисаполгар-Баштаня, недалеко від міста Мішколець. Культура поширена головним чином у Верхоньому Потиссі. Багато знарядь виготовлялося із кременю (ножі-пластини), андезиту-базальту (сокири із просвердленими отворами), а також з кісток і рогів оленя. Мідні вироби зустрічаються рідко і тільки у вигляді прикрас (підвіски, спіральні кільця, браслети). Датується ця культура другою половиною ІV – початком ІІІ тисячоліття до нашої ери.

Бодрог-керестурська культура

Прямим продовженням тисаполгарської культури дослідники вважають бодрог-керестурську культура, яка поширена в Угорщині та в Верхньому Потиссі. Серед знарядь праці, виготовлених з міді – ножі-кинджали, сокири, тесла, долота, чекано-молоти.

Бронзовий вік

Бронзовий вік (кінець ІІ – початок І тисячоліття до нашої ери) поділяється на ранній, середній і пізній періоди. В ранньому періоді на території Чернівецької та Хмельницької областей представлений похованнями культури шнурової кераміки, а в Закарпатті – баденською культурою.

Культура шнурової кераміки

Для культури шнурової кераміки характерним є глиняний посуд своєрідних форм (кулясті амфори, миски, чаші), прикрашений відтисками шнура. Населення займалося в основному скотарством. На озброєнні мали бойові сокири-молоти, мідні кинджали. З бронзи виготовляли прикраси. Покійників ховали здебільшого в курганах. Датується культура кінцем ІІІ – початком ІІ тисячоліття до нашої ери.

Культура Баден отримала свою назву від поселення Баден біля Відня. Поширена в Закарпатті по Середньому Дунаю, в Моравії, Чехії, Словаччині, верхів’ях Вісли. Характеризується канельованою керамікою. Існувала протягом другої половини ІІІ тисячоліття до нашої ери.

Середньобронзовий вік

Середьобронзовий вік (середина ІІ тисячоліття до нашої ери) на території Чернівецької, Хмельницької, Івано-Франківської, Тернопільської областей представлений комарівською культурою, а в Закарпатті – культурою Отомань.

Комарівська культура

Комарівська культура (назва походить від могильника біля села Комарів Івано-Франківської області). Більшість поселень цієї культури відома на підставі знахідок кераміки, що виготовлена з глини, до якої домішували товчений кремінь. Поверхня посуду прикрашена здебільшого відтягнутими валиками та неширокими заглибленими лініями. На плечиках деяких посудин виступає заглиблений орнамент у вигляді заштрихованих трикутників. Поховання цієї культури бувають курганні, безкурганні, трупоспалення. При них виявлено велику кількість бронзових прикрас.

Отоманська культура

Отоманська культура займала територію північно-східної частини Тисо-Дунайського басейну, в тому числі Закарпаття. Обряд поховання на ранньому і середньому етапі – трупоспалення, на етапі Отомань ІІ – трупоопкладення в скорченому вигляді. Датується культура ХVI – XIV століттями до нашої ери. З Отоманською культуру пов’язуються деякі бронзові скарби. Носії кульутри Отомань, як і комарівської, займалися землеробством і скотарством, жили на відкритих і укріплених поселеннях. Значних успіхів Отоманські племена досягли у виготовленні мідно-бронзових знарядь праці, зброї, прикрас. В цей же час продовжували виготовляти різні вироби з каменю.

Пізньобронзовий вік

Пізньобронзовий вік у Прикарпатті представлений двома археологічними культурами: Ноа (назва походить від місцевості Ноа в Румунії), яка датується ХІІІ – ХІ століттями до нашої ери та голіградською – Х – VII століттями до нашої ери. В Закарпатті в цей час розвивалося станівська кульутра.

 

Культура Ноа

На поселеннях культури Ноа часто виступаюьт зольники, що утворилися в результаті звичаю зсипати попіл в одному місці. Розорані зольники чітко виділяються на поверхні грунту своїм попелястим кольором. На території поселень знаходяться уламки глинянього посуду, кістки тварин. Посуд виготовляли з глини із значними домішками товченого кременю або кварцу.

Найпоширенішою формою посуду є горщики, прикрашені нижче вінець горизонтально відтягнутим ребристим валиком та горизонтальним рядом наскрізних дірок або округлих ямок. Типовими для цієї культури є чаші з однією чи двома високо піднятими над краєм посудини ручками та миски з відтягнутими назовні краями.

Голіградська культура

Гальванокопії золотих речей з Михалківського скарбу

Гальванокопії золотих речей з Михалківського скарбу

Голіградська культура фракійського гальштату представлена городищами, неукріпленими селищами, могильниками та скарбами. Досить характерним для неє є глиняний товстостінний посуд з добре вилощеною поверхнею чорного кольору, прикрашений канелюрами. На стінках ліпних посудин є конічні виступи, розчленовані рельєфні валики, пальцеві вдавлення, розчоси. До голіградської культури належить Михалківський скарб з речами з царської скарбниці. Ці племена були воїнами і часто привозили військову здобич.

Селища культури фракійського гальштату складалися з напівземлянок та наземних каркасних жител з вогнищами або глинобитними печами. На городища збереглися масивні земляні вали, серцевина яких часто обпалена. Племена цієї культури спалювали покійників у спеціально для цього влаштованих крематоріях (досліджувалися в селах Круглик і Ставчани Хотинського району Чернівецької області), а рештки кремації разом з глиняними посудинами закопували в ями, які тепер нічим не відмічені на поверхні.

Станівська культура

Нащадками племен отоманської культури, як вважають дослідники, були племена культури Станове (станівської культури). Територія її поширення – північно-східна частина Тисо-Дунайської улоговини. На період існування станівської кульутри (ХІV – ХІІ століття до нашої ери) припадає найбільший розквіт брозоливарної справи у Верхьому Потиссі. Племена цієї культури розташовували свої поселення на невисоких підвищеннях, надзаплавних терасах рік і струмків. На поселеннях будували наземні або трохи заглиблені в землю житла каркасно-стовпової конструкції, стіни яких обплітали пруттям і обмазували глиною.

Основними заняттями населення в цей період були землеробство і скотарство, допоміжними – полювання та збиральництво. Провідне місце у виробничій діяльності належало бронзовій металургії.

Ранній залізний вік

Ранній залізний вік, що на Україні розпочинається у VIII столітті до нашої ери, поділяють звичайно на три періоди: ранній або передскіфський

(VІІІ – перша половина VІІ століття до нашої ери), середній або скіфський (VІІІ – ІІІ століття до нашої ери) та пізній періоди (ІІ століття до нашої ери – ІV століття нашої ери.  В останньому періоді на території України розселяються сармати, а в більш північних районах і Прикарпатті складається ранньослов’янська епоха. Починаючи з ІІІ століття до нашої ери Закарпаття входить до сфери впливів так званої латенської культури, носіями якої були кельтські племена Центральної і Західної Європи.

Чорноліська культура

У передскіфський період була чорноліська культура, для якої були характерні горщики тюльпаноподібної форми, які прикрашені проколами під вінцями і розчленованими валиками, миски з увігнутими до середини краями, черпаки з стрічковими ручками. Для перед скіфського періоду характерна поява значної кількості біметалічних (залізо-бронза) знарядь праці, зброї та прикрас. В соціально-економічному житті відбуваються значні зміни. Спостерігається розклад родових відносин, виділяється родоплемінна знать, створюються союзи племен, що призводить до міжплемінних воєнних зіткнень. Поряд з відкритими поселеннями з’являються укріплені городища. Вони будуються на вершинах гір, що підносяться над навколишньою місцевістю.

Пам’ятки скіфського часу (городища, поселення, курганні могильники належать в Прикарпатті до західноподільської скіфської культури, а в Закарпатті – до куштановицької культури.

Західноподільська скіфська культура

Для західноподільської скіфської культури характерні горщики баночної форми, прикрашені під вінчиком наліпним рельєфним валиком із защипами в поєднанні з наскрізними дірочками, черпаки з виступами на вершині ручок, чорно лощені миски. Насипи курганів складаються з каменів різної величини, під якими знаходяться рештки трупопокладень та поховальний інвентар (зброя, глиняний посуд, речі побуту).

Куштановицька культура

Куштановицька культура в Закарпатті датується VІ – ІV століттями до нашої ери. Основним заняттям населення було скотарство. Залізних речей ще небагато – ножі, зброя, прикраси та побутове начиння. Поховання під курганами, переважає трупоспалення. Більшість знахідок становить кераміка – банко подібні горщики, прикрашені валиком, черпаки з високою ручкою, чорно лощені корчаги та інше.

Пам’ятки заключного етапу раннього залізного віку в Прикарпатті та на Поділлі належать до лукашівської (ІІ – І століття до нашої ери), липицької (І – ІІ століття нашої ери), черняхівської (ІІІ – перша половина V століття) культур та культури карпатських курганів (ІІ – перша половина V століття). Остання мала поширення і в Закарпатті, де крім того відомі пам’ятки пшеворської пряшівської культури.

Лукашівська культура

Лукашівська культура представлена селищами, що розташовуються на невисоких річкових берегах і складаються з наземних та заглиблених жител. Їх стіни були глиняними на каркасі із сплетіння. Всередині жител розміщувалися вогнища або глинобитні печі. Там, де житла розорюються, на поверхні виступають скупчення глиняної обмазки з відбитками лози, перепалені камені, уламки ліпного посуду та кістки тварин.

Характерною рисою цієї культури, що дозволяє відділити її від інших археологічних культур цього періоду, є чорно лощені ребристі миски з гранчасто сформованим вінчиком. Ліпні горщики мають навмисне зшершавлену («храповату») поверхню. На багатьох з них виступають соскоподібні шишечки та наліпні валики із защипами. Поховання лукашівської культури здійснювалися по обряду тіло спалення.

Липицька культура

Поселення липицької культури відомі по скупченнях шматків глиняної обмазки з відтисками кругляків та пруття, уламків ліпного та гончарного посуду. Ліпна кераміка, що переважно виявляється на поселеннях, в основній своїй масі подібна до кераміки лукашівської культури. Але в І – ІІ століттях зникають ліпні чорно лощені і з’являються гончарні сіро лощені миски на кільцевій підставці. На гончарному крузі виготовлені також сіро лощені чаші на високій ніжці, глечики з пролощеним орнаментом.

Черняхівська культура

Типова миска черняхівської культури

Типова миска черняхівської культури

Пам’ятки черняхівської культури (назва походить від могильника в селі Черняхів Київської області) виявлено на території Західної України, в основному між Дністром і Прутом. Переважно це селища, що складалися в основному з наземних глинобитних жител. В тих місцях, де будівлі згоріли, тепер лежить шар глиняної обмазки, під яким знаходяться уламки кераміки, кістки тварин, вироби із заліза, бронзи і кісток. На деяких селищах трапляються і заглиблені житла, що також опалювалися вогнищами або глинобитними печами, печами-кам’янками.

Основною категорією знахідок на черняхівських селищах є гончарна кераміка, але представлені і ліпні форми. Опуклобокі горщики та зерновики з широкими горизонтальними вінцями виготовлені з глини, до якої домішували жорству. Стінки і вінця зерновиків часто прикрашені прокресленими хвилястими лініями. Столовий посуд (миски, глечики, чарки, кухлики) виготовлений з чистої глини, а його поверхня добре вилощена. Частими знахідками є предмети римського імпорту: амфори з ребристими ручками, срібні та мідні римські монети, скляні посудини тощо.

Фібули та застібки римського часу

Фібули та застібки римського часу

Могильники черняхівської культури поєднують у собі два основних обряди: тіло покладення і тіло спалення. Поховання супроводжують глиняні та скляні посудини, знаряддя праці, предмети одягу (намиста, гребінці, бронзові фібули, пряжки). Кістяки в могильних ямах лежать випростано на спині і орієнтовані головою на північ або на захід. Для культури характерна кам’яна антропоморфна скульптура, язичницькі доли.

Культура карпатських курганів

Диплом про громадянство римського воїна, знайдено на Хмельниччині

Диплом про громадянство римського воїна, знайдено на Хмельниччині

Селища культури карпатських курганів, що виявлені на південь від Прута, подібні з черняхівськими. Але на їх території поряд з гончарним знаходяться деякі форми ліпного посуду, наприклад лійчасті чаші з масивними ручками, чаші на високій ніжці, деякі типи особливого орнаменту. Поховання – насамперед курганні могильники, яких немає на території поширення черняхівської культури. Кургани невеликі (діаметром до десяти метрів і висотою біля одного метра). Під їх насипами знаходяться рештки кремації покійників, здійснені на місці, тут же часто стоять глиняні посудини-приставки тощо.

До епох раннього середньовіччя в Прикарпатті належать пам’ятки слов’янської культури празького типу (друга половина V – VІІ століття нашої ери) та типу Луки Райковецької (VІІІ – ІХ століття нашої ери.

Празька кульутра

Селища культури празького типу розміщуються на перших над лугових терасах, часто під захистом лісів і пагорбів. Вони складаються з ям-погребів, та напівземлянок, де знаходять рештки ліпних неорнаментованих горщиків та сковорідок з невисокими бортиками. Рідше знаходяться уламки конічних мисок та мініатюрних посудин.

Культура луки-райковецької

Пам’ятки культури Луки Райковецької представлені селищами з напівземлянковими житлами з печами-кам’янками та городищами. Розкопками встановлено, що городища були огороджені дерев’яними стінами стовпової конструкції, які ззовні були зміцнені земляними укосами, а з внутрішнього боку – наземними дерев’яними будинками. В Ржавинському лісі Чернівецької області досліджувалося городище, яке виявилось рештками святилища.

Керамічні комплекси типу Луки Райковецької включають ліпний і гончарний посуд, в тому числі й горщики, прикрашені по тулубу, вінцях і шийці лінійно-хвилястим орнаментом.

Давньоруська культура

Давньоруські пам’ятки, які відповідають часу перебування Прикарпатті в складі Давньої Русі (кінець ІХ – перша половина ХІV століття), хронологічно діляться на більш ранні та пізні. До раннього періоду належать селища та городища, на яких виявлено напівземлянкові житла з печами-кам’янками та керамічні комплекси, основу яких складають ранньогончарні горщики з манжетованими вінцями. Основними елементами оборонних ліній городищ були земляні вали та дерев’яні зруби.

Могильники складаються з невеликих курганних насипів, де знайдено кістки людей, що лежали на денному горизонті. Орієнтовані поховання головою на захід.

Селища більш пізнього періоду складалися з наземних дерев’яних будинків з глинобитними печами. На їх території трапляються уламки глиняного посуду, виготовленого на удосконаленому (ножному) гончарному крузі з глини, до якої домішували просіяний пісок. Горщики тонкостінні, якісно випалені, в них добре виділяється шийка, тулуб конусоподібний. Вінця цих посудин відігнуті назовні і мають гранчастий або закруглений край. З внутрішнього боку вінчика проходить неглибокий жолобок – гніздо для накривки. Поверхня горщиків у верхній частині тулуба прикрашена неглибокими врізаними горизонтальними лініями. Інші типи орнаменту (хвиляста лінія, штамп) трапляються рідко. До керамічних комплексів входять також миски, невисокі глечики та інші форми посуду, але значно меншим числом. Виявлені уламки афор-корчаг, поверхня яких покрита густим рихленням або широкими канелюрами. Поширюються християнські кладовища, на території яких трупопокладення у випростаному положенні на спині, головою на захід. Більшість поховань без інвентаря.

Городища цього часу, як правило, є залишками літописних давньоруських міст, замками феодалів або військовими фортецями.

Стародавню історію Західної України відображають всі вищенаведені археологічні знахідки.