Черняхівська культура на Дністрі

Розкопки черняхівського поселення - будинок з фундаментом

Розкопки черняхівського поселення – будинок з фундаментом

Черняхівська культура — яскраве і надзвичайно важливе явище в історії Південно-Східної Європи першої половини І тис. н. е.— була відкрита наприкінці XIX ст. відомим археологом В. В. Хвойком у селі Черняхові теперішнього Кагарлицького району Київської області. Розкопки в Черняхові, проведені ним протягом 1900— 1901 рр., відкрили близько 250 стародавніх грунтових поховань, що не мали ніяких зовнішніх ознак на поверхні грунту. Поховання були здійснені за двома обрядами: трупопокладення і трупоспалення. Поховання Черняхівського могильника супроводжувалися різноманітним за формами гончарним та ліпним посудом. Крім кераміки, були виявлені окремі скляні посудини — кубки, а також численні вироби з бронзи (фібули, поясні пряжки, підвіски), кістяні гребені та різноманітні прикраси (намисто з скла, сердоліку і т. п.).

Черняхівська культура на Дністрі

Історія вивчення черняхівських племен Подністров’я

Старожитності черняхівської культури В. В. Хвойко за часом та історико-культурною характеристикою поставив у прямий зв’язок із більш давніми, зарубинецькими пам’ятками. Матеріали черняхівської культури на основі вивчення обряду поховань та європейських аналогій дослідник датував II—V ст. н. е.

Римські денарії з черняхівського поселення

Римські денарії з черняхівського поселення

У Подністров’ї на початку XX ст. пам’ятки першої половини І тис. н. е. досліджував польський археолог К. Гадачек. У 1911 р. він зробив спробу підсумувати наявний у Верхньому Подністров’ї матеріал і зв’язав значну частину попередніх старожитностей з черняхівською культурою, підтримавши історико-культурну та хронологічну її трактовку, дану В. В. Хвойком. Думку про зв’язок черняхівської культури з життям ранньослов’янських племен Подніпров’я і Подністров’я поділяли й інші російські вчені, зокрема О. А. Спіцин.

В німецькій історіографії на початку XX ст. народилася інша концепція у трактовці етнічної належності черняхівської культури, яка одержала назву «готської теорії». Цю теорію висунув П. Райнеке, який пов’язував рух давньогерманських племен на початку «великого переселення народів» (II—III ст. н. е.) з черняхівськими племенами Правобережної України. При цьому не враховувалися глибокі місцеві традиції черняхівської культури. її зв’язки з попередніми археологічними культурами у Подніпров’ї, Південному Побужжі та Подністров’ї.

За 75 років, які відділяють нас від перших розкопок у Черняхові, на території України і Молдавії відкрито ще ряд пам’яток черняхівської культури. В результаті широких польових досліджень післявоєнного часу стало відомо більше 2 тисяч пам’яток цієї культури, з яких біля 100 стали об’єктами розкопок. Вивчено більше 350 жител і господарських споруд, а також більше 2 тисяч поховань. Як вірно зазначає відомий радянський археолог, член-кореспондент АН УРСР С. М. Бібіков, жодна з археологічних культур за такий порівняно короткий відрізок часу не піддавалася такому широкому польовому дослідженню.

Нагромаджені радянськими археологами матеріали дають сьогодні можливість накреслити територію поширення черняхівської культури, охарактеризувати її основні риси, головні напрями господарства, соціально-економічного розвитку черняхівських племен і, нарешті, більш конкретно вивчити питання про те, які саме племена належать до цієї культури.

Черняхівські старожитності Дністра

Черняхівські старожитності охоплюють величезні територіальні простори. Південно-західною межею їхнього поширення є район пониззя Дунаю і Задунав’я. На сході і північному сході ці пам’ятки досягають лівобережжя Дніпра, аж до поріччя Ворскли і Сейму. Північною межею черняхівської культури є Полісся України, а південною — землі Північного Причорномор’я. Але, обіймаючи таку велику територію, черняхівська культура, як показали результати досліджень, склалася головним чином на основі попереднього історико-культурного матеріалу — пам’яток рубежу і перших століть нової ери на землях лісостепового межиріччя Дніпра і Дністра. Саме на цих землях виявлено найбільше черняхівських пам’яток, які продовжують місцеві традиції попередніх ранньослов’янських культур — зарубинецької і частково пшеворської. Отже, Подністров’я є однією з головних територій формування і дальшого розвитку черняхівської культури.

Дністер у Макарівці Чернівецької області

Дністер у Макарівці Чернівецької області

Основним типом поселень черняхівської культури є неукріплені селища. Вони займають, як правило, південні та південно-східні схили перших надзаплавних терас великих річок та їхніх приток. Площі поселень досить значні. Найбільші з них простягаються вздовж берегів річок на 2—3 км при ширині смуги 200—300 м. Але є середні за розмірами (відповідно 1—1,5 км і 80—100 м) і малі (800—900 м і 60—80 м).

У Подністров’ї, так само як і на Дніпрі, черняхівські поселення часто розміщувалися досить компактними групами, своєрідними гніздами вздовж берегів річок та балок.

На черняхівських поселеннях Подністров’я (як і на всій території лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя) одночасно побутували наземні та заглиблені в землю прямокутні житла. Стіни приміщень являли собою, як правило, дерев’яний каркас, який обмащувався потім глиною. В приміщеннях виявлені залишки глинобитних печей або печей-кам’янок, а також відкриті вогнища, викладені камінням або черепками битого посуду. За межами жител часто знаходилися літні печі та вогнища, а також господарські приміщення.

Заняття черняхівців

Черняхівське населення займалося орним землеробством. Лісостепові племена першої половини І тис. н. е. обробляли свої поля при допомозі дерев’яного рала із залізним наральником. За формою окремі черняхівські залізні наральники (зокрема з Подністров’я) наближаються до плужного лемеша. Це дає підстави вважати, що черняхівські землероби користувалися такими орними знаряддями, які були перехідною формою від звичайного рала до більш досконалого плуга. Про вирощування злакових і технічних культур свідчать відбитки зерен, соломи та полови у глиняній обмазці стін черняхівських жител та господарських споруд. Подекуди виявлені і горілі зерна злакових та інших культур. Землеробство доповнювалось приселищним осілим скотарством: розводили велику рогату худобу, а також кіз, свиней і, звичайно, коней.

 

У черняхівських племен Подністров’я, як і всього Дністро-Дніпровського межиріччя, було розвинуте, як на ті часи, залізоробне, гончарне та ювелірне ремесло. Крім того, у господарстві населення певна роль належала різноманітним домашнім промислам. Матеріали археологічних досліджень засвідчили тісні контакти лісостепових племен з містами Північного Причорномор’я, римськими провінціями та центральноєвропейським районом. Особливо відчутно впливала на культуру населення Південно-Східної Європи Римська держава. Місцеві черняхівські гончарі часто виготовляли посуд за провінціально-римськими формами, випалювали його в горнах досить досконалої конструкції. На територію черняхівських племен, зокрема у Подністров’ї, з римських провінцій потрапляли високохудожні вироби, керамічні амфори, римські срібні монети. Останні представлені не тільки окремими екземплярами, а й цілими скарбами, що включали по кількасот монет. Це свідчить про розвинутий характер економічних і культурних зв’язків черняхівських племен з іншими народами тодішньої Європи, а також говорить про використання римських грошей у внутрішньому обігу черняхівського суспільства.

Капища та могильники

У Середньому Подністров’ї на ряді черняхівських поселень виявлені залишки капищ з жертовниками і кам’яними антропоморфними язичницькими ідолами. Ці пам’ятки разом з іншими археологічними та історико-етнографічними матеріалами дозволять значно ширше охарактеризувати життя населення Подністров’я першої половини І тис. н. е. Могильники черняхівської культури у Подністров’ї, на Південному Бузі та у Подніпров’ї представлені двома типами поховань: трупоспаленням і трупопокладенням. Кожен з них має кілька варіантів. Поховальний обряд черняхівців досить конкретно засвідчує дальший розвиток місцевої традиції, запозиченої від зарубинецьких і пшеворських ранньослов’янських та частково фракійських племен. Крім того, на формування поховальної обрядності черняхівського населення якоюсь мірою вплинули пізні скіфи та сармати. Останні ховали своїх померлих способом трупопокладення. Разом з початком поширення у Південно-Східній Європі християнства почав формуватися новий (порівняно з трупоспаленням) обряд — трупопокладення. Як бачимо, така в цілому консервативна галузь матеріальної і духовної культури, як поховальний обряд, засвідчила, з одного боку, про довження місцевої ранньослов’янської традиції рубежу та перших століть нової ери, а з другого — контакти з іншими племенами й народами тодішньої Європи.

Готи, черняхівці та інші племена культури

В останні роки на території західних областей України виявлені археологічні пам’ятки першої половини І тис. н. е., які за своїм характером чітко відрізняються від основної маси черняхівських старожитностей. Це Дитиницький могильник (на Ровенщині), матеріали якого львівські археологи М. Ю. Смішко та І. Свєшніков пов’язали з появою тут у III—IV ст. н. е. давньогерманських племен — гото-гепідів. Останні почали свій рух в «епоху великого переселення народів» з Південно-Схід ної Прибалтики через Південно-Західну Білорусію, де московським археологом Ю. В. Кухаренком було також досліджено гото-гепідський могильник Брест-Тришин, аналогічний Дитиницькому.

Мальовничий Дністер

Мальовничий Дністер

В результаті цих відкрить була остаточно відкинуту версія про германську належність черняхівської культури, оскільки могильники в Брест-Тришині та Дитиничах і за обрядом поховань, і за речовим інвентарем відрізняються від пам’яток черняхівської культури. Якщо на черняхівських могильниках домінує, як зазначалося, двообрядність, то на гото-гепідських пам’ятках представлено тільки трупоспалення. Керамічні комплекси черняхівських могильників включають різноманітні форми гончарного і ліпного посуду, а на могильниках гото-гепідів переважає ліпний посуд. Та й форми цього посуду відрізняються від посуду, поширеного в черняхівському суспільстві.

Таким чином, стає очевидним, що гото-гепідські давньогерманські племена, просочуючись на південь в процесі «великого переселення народів», застали у Подністров’ї, Південному Побужжі та Подніпров’ї землеробські племена черняхівців, у яких матеріальна культура вже була цілком сформованою. Зрозуміло, що, зіткнувшись з цим лісостеповим населенням, давні германці повинні були запозичити в нього прогресивні елементи осілого землеробського устрою, але, в свою чергу, якісь елементи германської культури повинні були поширитися й серед черняхівського населення. Тому відносити черняхівську культуру виключно до слов’янської або германської, як до останнього часу трактувалося в нашій та зарубіжній літературі, не можна. Справа значно складніша. Черняхівська культура, як уже зазначалося, сформувалася на основі традицій ранньослов’янських культур — зарубинецької і пшеворської, а також частково фракійської. Відповідну роль у цьому процесі відіграли і окремі групи пізньоскіфського та сарматського населення. І вже тоді, коли процес формування черняхівської культури завершувався, з північного заходу в зону розселення лісостепових племен просунулися давні германці.

Отже, черняхівська культура, обіймаючи величезну територію, покривала собою різні за етнічним походженням племена. Основне їхнє ядро у лісостеповому Дніпро-Дністровському межиріччі і безпосередньо на Дністрі становили слов’яни. На південному заході в ареалі черняхівської культури проживали разом із слов’янами і фракійці, а на південному сході — пізні скіфи та сармати.

Думку про поліетнічність черняхівської культури підтверджують і демографічні розрахунки, проведені для з’ясування щільності заселення території Південно-Східної Європи. З цих розрахунків випливає, що самі по собі ні слов’яни, ні фракійці, ні пізні скіфи чи сармати, ні германці заселити таку величезну територію не могли. Отже, археологічні дослідження при врахуванні даних історичної географії, письмових історичних джерел, а також демографічних розрахунків стверджують, що в зоні лісостепу між Дніпром і Дністром і на самому Дністрі проживало основне, слов’янське, ядро черняхів- ських племен. А в решті районів поширення черняхівської культури в тій чи іншій мірі виступають інші етнічні компоненти.

Занепад археологічної культури

У процесі «великого переселення народів» черняхівські слов’янські угрупування на Дністрі повинні були зіткнутися з германцями, про що є прямі свідчення у письмових джерелах. Йордан повідомляє, що в 70-х роках IV ст. н. е. готи воювали з слов’янами-антами. На чолі готських загонів стояв король Вінітар. Спочатку боротьба не приносила успіху давнім германцям, але згодом Вінітар перемагає слов’ян і наказує стратити слов’янського вождя Божа та 70 інших знатних вельмож антського союзу племен.

Це означає, що на певний час предки східнослов’янських племен, слов’яни-анти Подністров’я, потрапляють в залежність від германців. Але у 375—376 рр. кочові орди гуннів нанесли удар по остготській державі. Остання розпалася. В процесі боротьби були зачеплені й осілі черняхівці-землероби, які були змушені покинути частину своїх поселень, а важливі ремісничі центри черняхівців на якийсь час припинили своє існування.

Починаючи з кінця IV ст. спостерігається поступовий занепад деяких рис черняхівської культури, в тому числі і на Дністрі. Зникає гончарний посуд, знову більшого поширення набуває ліпний. Але на деяких поселеннях Середнього і Верхнього Подністров’я, які знаходилися в стороні від магістральних шляхів просування гуннів та інших степових кочових племен, техніка гончарного виробництва доживає до середини І тис. н. е. Що ж до таких галузей господарства, як землеробство, металургія та металообробка, які становили основу економічного і суспільного розвитку, то вони продовжували розвиватися далі.

Цікаві матеріали черняхівської культури слов’янського населення Подністров’я були представлені археологічними дослідженнями останнього часу. Черняхи залишили багато пам’яток римської доби на Дністрі. За матеріалами книги Винокура і Тимощука “Давні слов’яни на Дністрі”.

загрузка...