Скіфська культура

СтепСкіфська культура – археологічна культура раннього залізного віку. Названа за самоназвою етосу, який мешкав у степовій зоні Північного Причорномор’я. В основному це кочові та напівкочові угруповання іраномовних племен. Датується VII – IV століттями до нашої ери.

Виділються риси автохтонні (наприклад, ліпний посуд) та привнесені з Азії. Культура Великої Скіфії існує в межах двох природно-географічних зон – степової та лісостепової, що відбилося у розвитку матеріальної культури. Центром політичного та культурного об’єднання скіфського етносу наприкінці VII – V століття до нашої ери (у період скіфської архаїки) стають степи Північного Причорномор’я. Ареал скіфської культури в цей період – від Дону до Дністра.

Представлена скіфська культура поховальними пам’ятками. На сьогодні відомо біля 200 поховань. Найвідоміші кургани на ріці Калитві біля села Криворізького, міста Констянтинівська-на-Дону, села Костянтинівка біля Мелітополя, міста Ногайськ у Приазов’ї, сіл Гусарка, Придніпровка, курган Гостра Могила недалеко від села Томаківка, Розкопана Могила, Мельгуновський, Медерівський на Кіровоградщині, Цукур-Лиман, Темір-Гора, Ак-Бурун у Криму. Поховання впускні та основні. Поширені поховання у катакомбах, у кам’яних гробницях, у прямокутних ямах із дерев’яними конструкціями – склепами, колодами, перекриттями. Трапляються поховання у ямах із спаленими склепами, у ямах та на давньому горизонті. У речовому комплексі датуючими ля періоду скіфської архаїки є: мечі – брускоподібним навершям та метеликоподібним перехрестям, стели із зображенням людей, прикраси у звіриному стилі (бляшки у вигляді орлів з розправленими крилами, голова лося, згорнутий у кільце хижак), кістяні грибоподібні застібки, золоті облямівки дерев’яних чаш.

Пам’ятки степу кінця V – IV століть до нашої ери представлені похованнями та побутовими пам’ятками: городищами Кам’янське, Лисогірське, Капулівське, Совутинське, поселення (Первомаївка, Чернече), селища (Благовіщинка, Знам’янка, Мамай-Сурка), які виникали у Подніпров’ї і були заселені етнічним скіфами. У поселеннях поблизу Ольвійської хори (Ягорлицьке, Глибока, Пристань), у Степовому Криму, поблизу Єлізаветівського городища на Дону. Городища захищені земляними валами і ровами, лише Совутинське городище захищене валом з кам’яно-сирцевим муром. Житла – наземні каркасні, землянки та напівземлянки – округлі та прямокутні, однокамерні і двокамерні. Серед знахідок переважають фрагменти ліпного посуду, фрагменти амфор, кістки тварин, вироби з кістки та каменю, заліза. Основа господарства – скотарство, але зароджується і землеробство (Лиса Гора).

Поховальні пам’ятки скіфської степової культури представлені курганними могильниками (група курганів Чортомлик, Мамай-Гора, Солохи, Нікопольське курганне поле, Кутянський, Любимівський, Верхньотарасівський, Носаківський, також є грунтові могильники (Михайлівський, Кічкаський). Поховання, як правило, пограбоваані. Для курганних могильників характерні катакомби різних типів, для грунтових могильників характерні звичайні прямокутні ями, іноді перекриті. Поховання витягнуті, орієнтовані переважно головою на захід. В похованнях знайдено зброю, їжу, одяг, знаряддя праці. Датаючими для кінця V – IV століть до нашої ери є чорнолаковий античний посуд, амфори, вістря стріл, мечі з трикутним перехрестям, списи, дротики, казани, дзеркала, ліпні горщики з шийкою, яка відігнута у формі розтрубу (розтруб – це лійкоподібне розширення), прикраси.

Скіфські пам’ятки у степу існували до рубежу IV – III століть до нашої ери. Знахідок, які б датувалися III століттям до нашої ери, не зафіксовано. Одним з великих етнічних компонентів Скіфії були племена, які жили у лісостеповій зоні Середнього Подніпров’я. Серед них виділяються два етнокультурних об’єднання: між Дніпром та Доном (Дніпровське Лівобережжя), Дніпром та Передкарпаттям (Дніпровське Правобережжя). На Правобережжі ці племена були аборигенами – нащадками чорноліських племен і за своєю етнічною приналежністю – пращури слов’ян. На Лівобережжі ці племена з’явилися не раніше як на початку VI століття, звідки вони потіснили на північ бондарихиські племена.

Панування скіфів у Північному Причорномор’ї вплинуло на економіку, соціальний устрій, матеріальну культуру населення Лісостепу, яке не було однорідним. Виділяється ряд локальних груп: Києво-Черкаський регіон (Тясминська, Канівська, Київська групи); Східнополіська, Західнополіська, Волинська, Лісостепова Молдавія, Західна Волинь і Прикарпаття; Придніпровська терасова, Посулля, уздовж ріки Псел, групи Сіверського Дінця, уздовж ріки Ворскла, уздовж ріки Сейм. Основні типи пам’яток: городища, поселення, селища; поховальні пам’ятки – курганні могильники.

Найвідоміші городища – центри локальних груп Мотронинське, Пастирське, Шарпівське, Трахтемирівське, Хотовське, Ходосовське, Немирівське, Григорівське, Рудковецьке – у Правобережній частині Лісостепу; Басовське, Книшівське, Люботинське, Більське – у Лівобережному Лісостепу. Поселення і селища оточують городища. Для пам’яток осілості характерні дерево-земляні укріплення, житла – землянки та напівземлянки, господарські споруди. Речовий матеріал: ліпний посуд (чорнолощений орнаментований столовий, кухонні горщики з простим орнаментом), невелика кількість античної кераміки, металеві вироби, кістяні та кам’яні знаряддя праці.

Поховальні пам’ятки численні. Відомі великі курганні могильники: на ріці Тенетинці поблизу Жаботина, Жуківські могили – біля села Матусів, села Грушівка, кургани Поросся біля села Медведин, села Яблонівка, Бобриця – на Правобережжі, поблизу міста Борисполь, Оксютинські, Вовківецькі, біля сіл Броварки, Борозна, Осняги, Скоробор – на лівому березі Дніпра. Пам’ятки Лісостепу розподіляються на етапи: жаботинський – VII століття нашої ери; старша журівська група (ранньоскіфська) – VI століття до нашої ери; молодша журівська група (середньоскіфська) – V століття до нашої ери; пізньоскіфська – IV – початок III століття до нашої ери. Датуючими речами цих пам’яток є кераміка, що походить від чорноліського посуду, зброя скіфського вигляду, речі, прикрашені у звіриному стилі, прикраси, знаряддя праці. Античний посуд – нечисленний і є основним датуючим матеріалом для скіфських пам’яток Лісостепу.

Основа господарства племен лісостепової зони скіфського часу – скотарство, землеробство, ремесло. Змінилися пам’ятки скіфського часу пам’ятками зарубинецької культури.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *