Рогалицько-Передільська група

ЗнаряддяРогалицько-Передільська група – група пам’яток фінального палеоліту. Епонімні пам’ятки біля хутора Рогалик (нині селище міського типу Петрівка Станично-Луганського району Луганської області) були відкриті у 20 – 30-х роках ХХ століття С.А.Локтюшевим, пізніше досліджувалися О.Ф.Гореліком, М.І.Тарасенком та В.Ю.Виборним (всього виявлено 16 пам’яток). Ареал межиріччя лівих притоків рік Сіверський Дінець, Айдар та Євсуга. Поселення датуються ХII – Х тисячоліттями тому.

За геологічними даними та типологією крем’яного інвентаря поселення належать до двох культурних традицій. Перша (Рогалик VII, IХ, V, можливо, VI) відноситься до епіграветійського шляху розвику кам’яної індустрії. Друга (Рогалик II, IV, ХII, можливо, III, Передільське I, II, Рогалик-Якимівська) – до епімадленського шляху розвитку кам’яної індустрії. Походження пам’яток першого типу можна співставити зі стоянками Каштаєва балка на Нижньому Дніпрі та Федорівка (1 шар) у Північному Приазов’ї і пов’язане з кам’янобалківською культурою. Пам’ятки другого типу, що належать до рогаликсько-царинківської культурної облаті, виникли на основі індустрії пам’яток верхнього шару Боршево II – Ворона I при впливі носіїв кам’яно-балківських традицій.

Стоянки рогалицько-передільської групи розміщуються на долинних, схилових (очевидно, розміщених на схилах), річкових та балкових, міжрічкових плакорних (плакор – плоска або слабохвиляста ділянка басейну рівнинної річки, в грунтовому і рослинному покриві якої найкраще виявлені зональні риси), вододільних фаціях (фація – умови накопичення опадів, матеріалізованих у відкладеннях. Кожна фація визначається за комплексом генетичних ознак (топографічними, фізико-географічними, літологічними, палеонтологічними); визначаються назвами, які вказують на одну або декілька характерних ознак даної фації).

Скупчення кам’яних знарядь та кісток тварин, іноді із заглибленими вогнищами, можуть бути інтерпретовані як залишки наземних жител або вітрових заслонів. У кам’яній індустрії переважала пластинчаста техніка розколювання одноплощадкових та двоплощадкових призматичних або торцевих нуклеусів; серед знарядь переважали скребачки. У складі пам’яток епіграветського шляху розвитку трапляється значна кількість вістрів, трикутників, мікропластинок з притупленим краєм. В інвентарі пам’яток епімадленського типу мікролітів дуже мало, зустрічаються низькі трапеції з ретушшю по верхній основі. Пам’ятки епімадленського типу мають вироби палеолітичного мистецтва: підвіски з черепашок, дві жіночі стилізовані статуетки з каменю.

Економіка пам’яток рогалицько-передільської групи була адаптована до лісостепового ландшафту і базувалася на плюванні на дикого широколапого коня та первісного бізона. З кінцем льодовикового періоду та занепадом плейстоценового фауністичного комплексу пам’ятки рогалицько-передільської групи перестають існувати. У мезолітичні часи технологічні надбання епіграветської індустрії були сприйняті населенням пам’яток типу хутір Шевченко, а епімадленські риси відбилися у розвитку кам’яної індустрії пам’яток типу Тепле, ця індустрія є складовою частиною південноросійської степової області мезоліту.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *