Типи археологічних пам’яток Галичини

Ці поля - мезолітичні пам'ятки в Тлумацькому районі Івано-Франківської області

Ці поля – мезолітичні пам’ятки в Тлумацькому районі Івано-Франківської області

Пам’ятки стародавньої історії називаються археологічними пам’ятками, бо їх вивченням займається історична наука археологія. До археологічних пам’яток належать стоянки, поселення, селища, городища, могильники, окремі поховання, скарби, взагалі все, що створено руками людей у стародавні часи.

Типи археологічних пам’яток Галичини

Неукріплені поселення в Галичині

Палеолітичне поселення біля Буківної в Івано-Франківській області

Палеолітичне поселення біля Буківної в Івано-Франківській області

Стоянка – місце тимчасового перебування окремих людських груп. Стоянки характерні переважно для палеоліту і мезоліту, коли первісні мисливці та рибалки вели рухомий спосіб життя, часто змінюючи місце проживання у пошуках звірів та риби. В пізніші часи існували стоянки пастухів стад, переважно в степах України, та мисливсько-рибальських племен на півночі наших земель.

Поселення – місце тривалого проживання первісних колективів. Поселення переважають, починаючи з неоліту, коли люди почали займатися землеробством і придомним скотарством. Ці види господарської діяльності зумовлювали життя людей на одному місці тривалий час.

Селище – довготривале велике поселення землеробів, ремісників. Характерне для раніх слов’ян та Давньої Русі.

Городища та давньоруські замки Галичини

Городище – укріплене поселення або місто. В Україні городища були поширені у скіфський та ранньослов’янський періоди (хоча відомі і енеолітичні трипільські укріплення), найбільшого розвитку будівництво фортець розквіло в епоху Київської Русі як захищені земляними валами, ровами, дерев’яними стінами, парканами племінні, ремісниі центрі та феодальні (боярські, князівські) міста, укріплені садиби. Не все населення вміщалося на давньоруському городищі. Багато ремісників та землеробів мешкали із зовнішнього боку укріплень, на неукріпленому або слабоукріпленому посаді. В момент військової небезпеки жителі посаду та навколишніх селищ ховалися зі своїм майном під захист городища.

Нині потужні оборонні вали збереглися на давньоруських городищах Пліснецько, що поблизу села Підгірці Бродівського району, Солонсько Дрогобицького району, Стільсько Миколаївського району Львівської області. В Івано-Франківській області потужні укріплення є в Крилосі (стародавній Галич), тут вали досягають висоти 25 метрів. Іноді городища споруджувалися на скелях – Тустань у Львівській області, Бубнище в Івано-Франківській.

Городища, розташовані на останцях або мисах берегів та на горбах із надзвичайно крутими схилами, не були укріпленими валами, бо захистом їм служили самі круті схи, по яким нападникам було нелегко піднятися під градом стріл, каміння та інших небезпечних предметів, які їм летіли на голови з рук захисників фортеці. У Жидачеві таке городище оточене з трьох сторін болотом, а з четвертої був перегороджений валом і ровом вузький перешийок, що з’єднував городище з берегом. По краю таких городищ будувалися паркни, частоколи з дерев’яних колод.

Вибір місця для стародавніх поселень та культурний шар

Околиця Підвербців та Незвиська Івано-Франківської області - місця значних трипільських поселень

Околиця Підвербців та Незвиська Івано-Франківської області – місця значних трипільських поселень

Місця для своїх стоянок, поселень, городищ первісні люди вибирали поблизу води, переважно на східних і південних схилах берегів річок, струмків, озер, в місцях злиття річок та струмків. Для поселень використовувалися миси, останці берегів та підвищення і піскові дюни серед болотистих заплав, що зумовлювалося потребами оборони. Деколи знаходимо поселення і стоянки далеко від води. Це пояснюється тим, що протягом тисячоліть річки і струмки змінювали намрям свого русла. Деякі давньоруські городища теж знаходяться на відстані від русла річки, але в ті часи вже вміли викопувати колодязі. Бували випадки, що, навпаки,поселення знаходиться в болоті. Це сталося тому, що піднялися грунтові води.

На місці проживання стародавніх людей поступово утворювався шар грунту, перемішаний з уламками посуду, знардь, глиною із житла та печі, органічними рештками. Такий шар грунту називається “культурним шаром”. Коли люди залишали місце проживання, культурний шар заносився пилом та піском, поступово над ним утворювався шар грунту. Завданням археологів, археологічних розкопок є вивсення культурного шару в такому вигляді, в якому його залишили мешканці поселення чи житла. Це можуть зробити тільки фахівці, які мають досвід розкопок і дозвіл на них. Тому Законом України забороняється проводити розкопки на археологічних пам’ятках неспеціалістам.

Могильники та поховання

Могильниками називають стародавні кладовища людей, які складаються із різних поховань. Похованнями – це окремі або групові захоронення людей. Похвання стародавніх галичан були двох типів: грунтові і курганні. Грунтові поховання здійнснювалися в ямах і нині н поверхні нічим не позначені. Як правило, їх знаходять випадково під час земляних робіт, в річковому березі, коли його підмила вода. Курганні поховання позначені наипами грунту над могилою,

Поховання були двох обрядів – тілопокладення і тілоспалення. В кам’яному віці та епоху ранніх металів тіло померлого посипали червоною вохрою, яка символізувала кров або вогонь. Часто в могилу ставили посуд з їжею, клали знаряддяпраці, брою, прикраси.

Обряд тілоспалення в нас був запроваджений в бронзовому віці, набрав поширення в скіфо-сарматський та ранньослов’янський періоди, існував на Русі до прийняття християнства. Покійника урочисто спалювали на великому вогнищі, попіл, кісточки і речі (прикраси, зброю, знаряддя) покійника висипали в яму або глиняну посудину-урну і закопували.

Скарби в Галичині

Скарби – це набір цінних речей. З епохи енеоліту, бронзового віку відомі скарби крем’яних і кам’яних знарядь (серпи, наконечники списів, скокиири тощо), мідних, бронзових, срібних виробів. У ранньому залізному віці та в пізніші часи в скарбах стародавніх галичан переважають прикраси з металу, коштовного каміння, скла, грецькі, римські, арабські монети.

Найбільший скарб Галичини – Михалківський скарб. Ріка Нічлава в кінці ХІХ століття розмила берег біля села Михалків Тернопільської області, тоді і випадково був знайдений скарб. Він належав носіям культури фракійського гальштату 7 – 6 століть до нашої ери і складався із 7 кілограмів золотих виробів, серед яки була корона-діадема, за деякими версіями вона належала царю Дарію (сумнівно, однак напевно це були військові трофеї). Серед речей були прикраси, застібки, нагрудні бляхи (фалари) та інші предмети. Більша частина скарбу була вивезена до Москви, сліди предметів втрачено, багато предметів знаходяться в приватних колекціях за кордоном. Гальванокопії деяких речей (у тому числі корони) можна побачити у Львівському історичному музеї.

На основі досліджень археологічних пам’яток науковці пишуть стародавню історію краю. Основним методом дослідження пам’яток є археологічні розкопки. Їм, як правило, передують археологічні розвідки, в ході якихведеться пошук пам’яток.

Дивіться археологічні реєстри Галичини.