У селі Щигліївка Коростишівського району Житомирської області є городище. Село знаходиться у 40 кілометрах на схід від Житомира, у 15 кілометрах на південний схід від райцентру міста міста Коростишів.
Городище настільки велике, що не воно знаходиться в селі, а село знаходиться всередині городища. На карті Шуберта (1867 – 1875) добре видно кільце валів та село, яке знаходиться в межах укріплень. Позначали укріплення і на більш пізніх картах.
За останні сто років село не дуже розрослося, вали укріплень видно по периметру населеного пункта на супутникових знімках.
Довжина валу – 3,7 кілометрів, діаметр – біля одного кілометра. Городище у Щигліївці за площею перевищує городище у сусідньому селі Грубське, яке має 3,3 кілометра в діаметрів.
За народними переказами на місці села було місто Щоголів.
В статті А.Бугая “Вали відкривають свої секрети” (1972) вказується, що село Яроповичі, яке лежить приблизно на середині ділянки Фастів-Бистрі, колись було важливим пунктом землі предків древлян, оскільки саме до нього сходиться декілька ліній змієвих валів. Це село знаходиться дуже близько до витоків ріки Здвиж та однієї з рік, яка впадає у Тетерів. Яроповичі зі своїми валами та городищем, а також величезні городища в селах Грубському і Щиглівці, очевидно, закривали доступ всередині межиріччя Ірпеня, Здвижа і Тетерева.
За цією статтею городище в Щиглівці приписують до слов’янських укріплень, хоча його розміри та сусідство з укріпленням в селі Грубське, яке виникло ще до нашої ери, показують, що городище, виникло у скіфський період, хоча укріплення могло використовуоватися і в більш пізній час.
В.Антонович пише у книзі “Археологічна карта Київської губерні”, що все село поміщується всередині величезного овального городища, яке оточене валом, до 4 кілометрів у периметрі. В межах валу знаходять людські кості, кільця, сережки, бронзові хрестики. За межами укріплень є один курган.
Лаврентій Похилевич у книзі “Перекази про наслені пункти Київської губернії” вказує, що є народний переказ, згідно з яким під час монголо-татарського нашестя декілька десятків тисяч жителів укріпилися на городищі, однак всі вони були знищені татарами. На пітвердження своїх слів Л.Похилевич вказує, що на городищі знаходили празькі гроші ХІІІ століття.