Літописне місто План у Перебиківцях

загрузка...

Дністер у Перебиківцях

Дністер у Перебиківцях

Дністер біля села Перебиківців Хотинського району Чернівецької області робить великий заворот, утворюючи своєрідний півострів. Останній, як показали археологічні обстеження, багатий на східнослов’янські і давньоруські пам’ятки. При вході на територію «півострова», біля села Зеленої Липи, розміщується давньоруське городище, досліджене в 1969—1970 рр. експедицією Чернівецького державного університету і обласного краєзнавчого музею. Розкопками встановлено, що в X – першій половині XIII ст. на високому мисі Городище, що підноситься над Дністром більше як на 60 м, була давньоруська фортеця, основна оборонив лінія якої складалася з масивного земляного валу та дерев’яних врубів. У підніжжі городища, на першій надлуговій терасі Дністра, в цей же час Існувало велике неукріплене поселення, яке, очевидно, налилось посадом міста, дитинцем якого була фортеця па високому мисі, Аналіз писемних джерел дозволив зробити припущення, що давньоруські поселення перебиківського завороту Дністра є рештками міста План, яке розміщувалось на Дністрі нижче Онута (нині село Заставнівського району Чернівецької області) і згадується в Галицько-Волинському літописі під 1213 р. Це місто припинило своє існування під час монголо-татарської навали.

Літописне місто План у Перебиківцях

Незабаром, у другій половині XIII ст., на місці руїн давньоруської фортеці галицькі князі з мстою охорони своїх володінь в Середньому Подністров’ї збудували нову військову фортецю. її укріплення розраховані на оборону насамперед від монголо-татар, які мали облогові каменеметальні та стінобитні машини. Перші наносили пошкодження фортечним стінам, збиваючи їхні верхні частини, а стінобитні машини робили проломи в дерев’яних стінах безпосереднім штурмом.

Поромна переправа у Перебиківцях

Поромна переправа у Перебиківцях

Основна оборонна лінія фортеці XIII—XIV ст. складалась з дубових зрубів, укріплених ззовні земляними укосами. Приміщення зрубів поздовжньою стіною були розділені на дві нерівні частини. Та частина, що примикала до земляного укосу (її ширина 1,1 м), була засипана утрамбованою глиною. Внутрішня частина приміщень (її ширина — 3 лі) не засипалася землею, а була пристосована під житла та для господарських потреб. Накатник з дубових колод, що перекривав зруби, одночасно служив і бойовою площадкою для воїнів.

 

Останню захищала стіна (забороло), що складалась з двох рядів плоту, сплетеного з лози, простір між якими завширшки і м був засипаний глиною.

Характерно, що з напільного боку фортецю прикривала оборонна смуга завдовжки 135 м, яка складалася з трьох масивних валів та широких (18 м) і глибоких (понад 4 м) ровів. Довга смуга оборони з напільного боку не давала можливості ворогові користуватися каменеметальними машинами.

Під час розкопок на території городища знайдено багато речей, а найбільше — зброї. В колекції є залізні пластини від панцирів, арбалетні стріли, рицарські шпори, стремена тощо. Вони свідчать, що основними мешканцями фортеці були воїни. Кінські підкови, залізні скребниці для чищення коней та інші подібні знахідки дають підставу твердити, що у фортеці розміщувався спеціальний гарнізон кінних воїнів. Інші знахідки виявилися також типовими для Давньої Русі.

Археологічні матеріали Перебиківського поселення переконливо свідчать, що Середнє Подністров’я до середини XIV ст. залишалося складовою частиною Галицько-Волинського князівства. Військова фортеця в Перебиківцях припинила своє існування одночасно з Галицько-Волинським князівством.

Читайте також Літописний Василів.

За матеріалами книги І.С.Винокура, Б.О.Тимощука «Давні слов’яни на Дністрі».