Літописний Василів та його городища

Дністер у селі Василів

Дністер у селі Василів

Місто Василів згадується в літописі в 1230 році, воно було на правому березі Дністра від притоки Дністра Серет до південного пагорба. Місто Василів було значно більшим за сучасне село.

Городища міста Василів

Дитинець досить великий, він розміщується в урочищі Замчище на півночі села Василів. Розміри дитинця-замку Василева 130 на 110 метрів, на його території виявлено кам’яний храм. В урочищі Хом є городище – боярський замок ХІІ століття, він досить великий для феодального замку – 80 на 50 метрів, зберігся вал. Також на території міста виявлено укріплене монастирище.

Посад очевидно був також укріплений, у всякому разі рельєф вже давав достатню оборону, достатньо місто було укріпити хорошим частоколом. Очевидно, місто загинуло внаслідок татарського нападу в середині ХІІІ ст., хоч життя в місті ще тривало довго і сучасне село Василів є прямим наступником літописного поселення.

Кам’яні храми Василева

Один кам’яний храм виявлений на території дитинця, він датується ХІІІ ст. Друга виявлена кам’яна церква літописного Василева ХІІ ст. була на посаді, вона була цілою до XVII ст., після чого, очевидно в результаті ворожого нападу, занепала і була розібрана на будівельний матеріал.

Літописний Василів

Розповідаючи про військові походи галицького князя Данила Романовича, Галицько-Волинський літопис під 1230 р. згадує місто Василів на Дністрі. Археологічні дослідження, проведені експедицією Чернівецького краєзнавчого музею в 1958—1959 рр., показали, що літописний Василів розташовувався на правому березі Дністра, на території одноіменного села Заставнівського району Чернівецької області.

Нанесення спеціального коду на археологічні знахідки

Нанесення спеціального коду на археологічні знахідки

Як і інші давньоруські міста, він складався з трьох основних частин: дитинця, посаду і приміських селищ та феодальних замків. Його дитинцем було городище Замчище на невисокому мисі, навпроти гирла річки Серету. Площадка дитинця, розмірами 130×110 м, з напільного боку була укріплена дугоподібним ровом, а навколо неї проходили, як показали розкопки, дерев’яні стіни.

На Території дитинця виявлені сліди наземних дерев’яних будинків. У центрі фортечного подвір’я виділяється будинок, який був прикрашений керамічними полив’яними плитками з геральдичним знаком — рельєфним зображенням птаха. Очевидно, тут знаходився палац феодала.

У південно-східній частині Замчища-дитинця виявлені сліди дерев’яної церкви XII—XIII ст., підлога якої була вистелена глиняними полив’яними плитками. Поряд з нею розміщувалось давньоруське кладовище, де розкопане багате підплитове поховання. Археологічні матеріали свідчать про те, що Замчище було місцем зосередження феодальної верхівки.

За оборонним ровом дитинця починався посад, який займав майже всю територію сучасного села і простягався вздовж берега Дністра — з півночі на південь — майже на 3 км. На його території виявлені залишки наземних будинків зрубної та стовпової конструкції з глинобитними печами. Поряд з дитинцем на посаді, в урочищі Торговиця, розміщувалась торгова площа міста. Археологічні обстеження показали, що ця частина міста в давньоруський час в основному була вільною від забудови. Лише в її центрі виявлені рештки дерев’яної церкви, підлога якої також була вистелена різнокольоровими полив’яними плитками.

Поряд з торговою площею, на схилах яру, розміщувались майстерні гончарів, що складалися з двох’ярусних (для випалювання посуду) та одноярусних (для випалювання керамічних плиток) горнів. Розміщення гончарних майстерень поряд з торговою площею дозволяло ремісникам наглядати за роботою горнів і одночасно продавати свою продукцію.

У південно-східній частині посаду, на пагорбку заввишки 20 м, розкопано фундаменти білокам’яного храму XII ст. Він був чотирьохстовпннй, однокупольний, трьохнефний з трьома напівциркульннми апсидами зі східного боку, розмірами 21,2X13,6 м. За технікою будівництва — це типова для Галицького князівства споруда. Його стіни, як і в Галичі, були складені з обтесаних блоків місцевого каменю-вапняку. Внутрішні і зовнішні стіни оздоблювали білокам’яні деталі (колонки, напівколонки, капітелі). За планом Василівський храм подібний до придніпровських споруд цього часу в Києві, Чернігові та Переяславі-Хмельницькому, відомих з розкопок.

Під час розкопок храму знайдені глиняні полив’яні плитки, якими була вистелена підлога, уламки бронзової люстри-хороса, бронзовий свічник, бронзові хрести, виготовлені в майстернях Києво-Печерської лаври, та інші речі XII—XIII ст.

Василівський храм правив за усипальницю якогось багатого і знатного роду. В його притворі розкопано п’ять саркофагів з похованням та шість костниць — кам’яних скринь, в яких зберігалися кістки померлих знатних осіб. Крім того, на кладовищі біля храму виявлено і розкопано 13 кам’яних саркофагів. Як відомо, звичай хоронити представників феодальної знаті в кам’яних гробницях-саркофагах був досить поширений на території Давньої Русі. Кам’яні саркофаги розкопані в Галичі, Києві, Новгороді, Володимирі на Клязьмі, Суздалі, Боголюбові та інших містах.

На окрему увагу заслуговує саркофаг, що стояв біля північної стіни Василівського храму. В ньому виявлено кістяк чоловіка віком 50—60 років. Зверху саркофаг перекривала кам’яна плита, на загладженій поверхні якої вирізані геометричні знаки — своєрідний надмогильний напис. Так, знак у вигляді вписаних один в одний трьох квадратів — «вавілон» — є символом зодчої мудрості і означає, що в гробниці поховано будівничого, архітектора. Знаки у вигляді двозубців — «знаки Рюриковичів»  князівські герби, мали означати, за якого князя жила, працювала і померла людина, похована в саркофазі. Інші знаки — трикутники, палички з петлею, коло, в яке вписано хрест,—очевидно, означали заслуги зодчого.

З північного заходу до посаду примикало селище Жигулівка. На його території виявлені сліди наземних дерев’яних жител з глинобитними печами. В околицях літописного Василева знаходились феодальні замки. Один з них розміщувався на високому мисі Хом і був, як показали археологічні обстеження, огороджений дерев’яною стіною-частоколом. На території замку розкопано рештки дерев’яної церкви, всередині якої знаходився кам’яний саркофаг, а також знайдено бронзову булаву — символ влади — та інші давньоруські речі XII—XIII ст.

Літописний Василів за археологічними даними та його плановою структурою виявився типовим давньоруським містом XII—XIII ст. його розвиток в значній мірі залежав від торгового шляху на Дністрі. Під час монголо-татарської навали цей шлях занепав, а разом з ним підупало й економічне значення Василева. Поступово місто перетворилося у звичайне феодально залежне село.

За матеріалами книги І.С.Винокура, Б.О.Тимощука «Давні слов’яни на Дністрі».

Про інші укріплення довкола Василева Заставнівського району читайте у статті Замки Галичини.