Кіммерійці і кіммерійська культура

ВоїниКіммерійська культура відноситься до раннього залізного віку. Названа за етносом, який жив у степовій і частково лісостеповій зоні, яка була поширена від нижньої течії Дунаю на заході до Поволжя на сході. Населення цієї території не було однорідним і складалося з кочових, різних за походженням угрупувань. Датується кіммерійска культура IХ – VII століттями до нашої ери. Пам’ятки – переважно впускні, рідше – основні поховання у курганах. Відомі безкурганні поховання і тимчасові сезонні стоянки.

Археологія

Кіммерійська культура ділиться на дві основні групи пам’яток – чорногорівську і новочеркаську. Їх поховальний обряд відбиває уклад кочових воїнів-вершників. Формування цих культурних груп відносно синхронне і їх подальший розвиток відбувався паралельно у взаємодії, хоч і при деякій консервативності чорногорівських старожитностей і більшому поширенні на заключному етапі передскіфського періоду новочеркаської групи. Пояснення цьому слід шукати у культурно-історичній ситуації, що склалася на півдні Східної Європі в кінці епохи бронзи – початку раннього залізного віку, після розпаду білозерської та зрубної культур.

Погіршення клімату змусило значну частину степового населення переселитися до місць із сприятливішими природними умовами, у тому числі на Північний Кавказ та Закубання, де у передскіфський період різко зростає кількість могильників, більшість з яких мають риси, що свідчать про контакти зі Степом. Це стало одним з важливих факторів у формуванні новочеркаської групи пам’яток, основною територією поширення якої вважають саме Північний Кавказ. Сформувалася вона в результаті тісних контактів ранніх кочовиків з осілим населенням Передкавказзя.

ЗброяПереселення кочових племен не призвели до повного зникнення осілого населення степів. Частина населення залишилися у степовій зоні, зосередившись у місцях, найбільш придатних для життя, наприклад, у долинах річок. Саме з цим населенням слід пов’язувати чорногорівську групу пам’яток, що локалізується на широкій території від Заволжя до Низового Дунаю. Це населення мало близький поховальний обряд і загальний вигляд матеріальної культури, що й степові культури епохи пізньої бронзи півдня Східної Європи. Кожна з вищеназваних груп пам’яток мала особливості, пов’язані з територіальним і хронологічним розподілом, різними культурними впливами, специфікою поховального обряду та інвентаря. Чорногорівську групу пам’яток кіммерійської культури виділив О.І.Тереножкін за впускним похованням у кургані біля хутора Чорногорівський Донецької області (1976 рік). Поховальні споруди – грунтові прямокутні або овальні ями, катакомба, підбій. Трупоположення – скорчено на боку, переважає східна орієнтація. Речовий комплекс: дерев’яний посуд (чаші, блюда, келихи); керамічний посуд (келихи, корчажки, кухонний посуд, схожий на той, який був у культурах пізньої бронзи); стрем’ячкоподібні вудила; тридірчасті псалії; метеликоподібні бляхи; бронзові ножі; подовжено-ромбічні, овальні і кілеподібні наконечники стріл; вісімкоподібні бляхи; начольники; спіральні підвіски. Провідні елементи орнамету – кут, трикутник, зигзаг.

Новочеркаську групу пам’яток кіммерійської культури виділи О.О.Ієссен в 1954 році на основі скарбу бронзових предметів, як були знайдені у 1939 році у місті Новочеркаськ. Поховальні споруди – підкурганні грунтові могили прямокутної або овальної форми, зруб-кліть, саркофаг з орнаментом, підбої та катакомби. В облаштуванні могил застососувалися дерев’яні конструкції: перекриття, стовпи, обшивка стін, гробовище. Трупопокладення – витягнуто на спині або на боці, часто головою на захід. Речовий комплекс: бронзові двокільчасті вудила і трипетельчасті псалії, деталі упряжі колісниць, різноманітні бляхи, дволопасні, довговтульчасті, інолі трилопасні наконечники стріл, залізні кинджали і наконечники списів. Переважаючі елементи орнаменту – коло, спіраль, хрест, квадрат, ромб. У керамічному комплексі цього періоду також багато лощеного посуду з різноманітним нарізним орнаментом. Виділяється декілька груп посуду: жаботинський, фракійський, північнокавказький кіммерійський. Кінець кіммерійської культури пов’язаний з проникненням на територію регіону наприкінці VIII – на початку VII століття до нашої ери скіфів зі східних районів Євразії. Однак як етнос кіммерійці зникли не відразу, частина відкочувала на захід, а також у лісостепові райони України, а інша частина кіммерійців продовжувала протягом тривалого часу протистояти скіфам в Малій Азії. Кіммерійці, які залишилися на півдні Східної Європи, увійшли до скіфського племінного об’єднання.

Етнографія

Кіммерійці є найдавнішим народом Східної Європи з відомих нам за писемними джерелами. Це ім’я дійшло до нас з грецьких, ассіро-вавілонських, іудейських і перських писемних джерел. Війни ассирійців з кіммерійцями дають нам абсолютні дати подій. Кіммерійці жили на півдні Європи. Тут є географічні назви Кіммерія, Кіммерійський Боспор, Кіммерійська переправа.

В «Одісеї» Гомера розповідається: «Закотилося сонце і вкрилося темрявою всі шляхи, а судно наше досягло меж глибокого Океану. Там народ і місто людей кіммерійських оповитих імлою і хмарами». Ім’я кімерійців трапляється в історика Геродота, поета Каллімаха, географа Страбона. Пізніше цей етнонім зустрічається у візантійських джерелах – у творах Орозія, Стефана Візантійського.

Писемні джерела, якими б фрагментарними вони не були, є основою для реконструкції з Кіммерії, вторгненням кіммерійців на Кавказ і Малу Азію, вивченням взаємовідносин кіммерійців з державами Давнього Сходу, а також зі скіфами. Кіммерійські походи, які завершилися перемогою над державами Урарту і Фригією, відкрили шлях для вторгнення у Передню Азію іншим кочовим народам Євразії. За свідченням Геродота, кіммерійці були вигнані з Північного Причорномор’я скіфами, які жили за Волгою. Про етнічну приналежність кіммерійців відомо мало. Аналізуючи збережені власні імена кіммерійців, можна припустити, що кіммерійці були іранцями.

Карта

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *