Довжина річки Дністер 1352 кілометри, площа її басейну — 72 100 квадратних кілометрів. Річка починається у північної частині Карпат, на висоті 900 метрів. Дністровський каньйон простягається від гирла Золотої Липи до гирла Збруча, однак найпопулярніший маршрут, на якому знаходиться багато пам’яток історії та природи, — від Нижнева (який, власне, і розташований біля гирла Золотої Липи) до Заліщиків. Тут можна оглянути також місцеві храми, ознайомитися з цікавою манерою будування житлових будинків та планування вулиць — будиночки й огорожі охайно змуровані з місцевого каменю різних відтінків, що надає селам романтичного забарвлення.
На Дністрі чудова екологія, бо тут немає підприємств, тож на протязі всього Дністровського каньйону можна рибалити, збирати ягоди та гриби. Відпочинку сприяє своєрідний мікроклімат: «стіни» каньйону сягають висоти 120 метрів, затримуючи тепло, завдяки чому весна настає на один місяць раніше, ніж в цілому в регіоні, влітку тут практично не буває дощів — це так званий «ефект субтропіків». Оглядати пам’ятки, розміщені на берегах Дністра, можна подорожуючи водним транспортом або ж автівкою. Однак тим, хто подорожує власним автомобілем, слід врахувати, що окремі ділянки шляхів у поганому стані. А тим, хто користується громадським транспортом, — що огляд пам’яток ускладниться через посереднє рейсове сполучення, а готельна інфраструктура та зелений туризм у місцевості практично відсутні.
Дністер тече через етнографічну область Покуття — регіон Івано-Франківської області між Дністром та Прутом. Покуття охоплює Тлумацький, Городенківський та Снятинський райони.
Назва регіону давня, вперше згадується в листі молдавських бояр до польського короля 1395 року. На карті французького інженера Гійома де Боплана від 1650 року ця земля вказана як «частина України, яку народ називає Покуття».
Щодо походження назви «Покуття» існує багато версій: від назви містечка Кути, від слова «покута» (через численні напади татар) та від кута, який річки Дністер та Прут утворюють, сходячись у цій місцині найближче одна до одної.
Цей край багатий на якісні чорноземи, тому покутяни традиційно займалися хліборобством; тваринництво, городництво та садівництво були допоміжними. На Покутті чоловіки вбиралися доволі стримано: штани і сорочки з домотканого полотна та мінімум прикрас, жінки ж, навпаки, одягалися дуже яскраво: довгі багато вишиті сорочки, барвисті ткані паси, розшиті вовняні безрукавки та безліч прикрас. Побут і архітектура у цій місцевості близькі до центральноукраїнских.
Рішенням Тернопільської обласної ради від 21 липня 2001 року № 31 на базі регіонального ландшафтного парку з боку Тернопільської області створено національний природний парк «Дністровський каньйон».
1. Нижнівський оборонний комплекс
Село Нижнів (Тлумацький район, Івано-Франківська область) — перше село Дністровського каньйону. Нижнів колись був містечком, тому сьогодні тут можна оглянути маловідомий, але масштабний оборонний комплекс, з якого відкривається чудовий краєвид. Оборонний комплекс розташований на високому пагорбі над селом і складається із замку ХV століття (збереглися вали, під замком — засипаний вхід до печери)
і дещо вище — руїн австрійської фортеці ХІХ століття. Австрійська фортеця — потужна оборонна споруда, від якої збереглися вали, рови, окопи та залишки бетонного командного пункту. Неподалік Нижнева – присілок Городище із городищем над Дністром. Біля Нижнева і далі, майже по всьому маршруту, Дністер є кордоном між Івано-Франківською та Тернопільською областями.
2. Давньоруське місто Биковен
Біля Нижнева можна оглянути залишки давньоруського міста у селі Буківна (літописний Биковен). Городище складається з дитинця та посаду. На ті часи місто було доволі значним, мало кам’яний храм (зберігся фундамент), вали, що досягають заввишки 15 метрів. На території цитаделі-дитинця — доглянуте джерело із чудовою водою. Поселення було зруйноване татарами у ХІІІ столітті й після цього не відновлювалося. У селі Буківна люди оселилися найдавніше в області — близько 100 тисяч років тому, з кам’яної доби збереглося багато поселень та шахти для добування кременю.
У ніч проти сьомого липня, як і кілька століть тому, в Буківні молодь традиційно святкує Івана Купала. Ворожіння на вінках, перестрибування через вогонь та пошуки квітів папороті — обов’язкові частини обряду. У цю ніч не можна спати, оскільки, за слов’янським повір’ям, різна нечисть — русалки, водяні та лісовики — діють активно та підступно. Нечисть у святковому спектаклі зображують актори фольклорно-аматорских колективів.
3. Карстові печери у селі Локітка
У селі Локітка біля Нижнева знаходяться чудові карстові печери, які, на жаль, ще не пристосовані для масового відвідування туристів, тому зацікавлять швидше за все «екстремальних туристів».
4. Тлумач
Перша згадка про місто датується 1213 роком. Давньоруське поселення мало назву Толмачія, яка трансформувалася у Толмач, а згодом — у Тлумач. У 1448 році місто отримало Магдебурзьке право.
Саме місто є зразком провінційного містечка початку ХХ століття. У Тлумачі розташований музей поетеси Марійки Підгірянки (на громадських засадах).
Марійка Підгірянка — псевдонім М. О. Ленерт-Домбровської (1881–1963), української поетеси. З 1928 до 1957 року вона мешкала и працювала вчителькою в селах Тлумаччини. У пам’ять про славну землячку 1992 року при районній бібліотеці для дітей міста Тлумача було створено музей-кімнату, в якому зібрано багато цікавих фактів з життя і творчості цієї незвичайної жінки.
5. Печерний комплекс в Одаєві
Одаїв — невеличке село, у якому є печерний комплекс. Найвідоміша з печер (завдовжки 60 метрів) — Думка, має форму лазу в гіпсових скелях. Знахідки у печері свідчать, що вона була житлом для людей кам’яної доби. Неподалік від хутора Думка в урочищі Городище вирубаний горизонтальний грот Монаха, по схилу розміщені печери Вертикальна, Стрімка і Дальня, де археологи знайшли матеріальні залишки трипільської культури та давньоруського періоду. Трипільська культура — археологічна культура, що існувала на теренах Правобережної України і Молдови упродовж декількох тисячоліть (кінець неоліту — мідна доба). Перші свідчення було знайдено у Києві і біля села Трипілля (звідси назва), що на Київщині. Трипільська культура є й на території Румунії, де вона називається Кукутені, за назвою області, де її там вперше знайшли.
Найцікавішою є печера Затишна. На краю обривистого берега над Дністром знаходиться вертикальна шахта завглибшки п’ять метрів, від якої іде вузький лаз завдовжки вісім метрів, що закінчується урвищем завглибшки чотири метри. За урвищем починається великий зал, у якому знайдено поховання віком близько п’яти тисяч років. Над гротом і печерами є штучний насип розміром 30 х 50 метрів. Поруч із насипом знайдено багатошарове поселення віком приблизно 30 тисяч років до н. е. — 1000 років н. е. Академік АН України О. Адаменко назвав відкриття сенсаційними, зазначивши, що цей печерний комплекс може містити ще багато святилищ і поховань.
В Одаєві також є один із найкращих у Європі стартових майданчиків для дельтапланів та парапланів — висхідні потоки дозволяють пролітати понад 100 кілометрів, стартуючи із берега заввишки 100 метрів. Щороку у травні в Одаєві відбуваються змагання з дельтапланеризму та парапланеризму, у яких традиційно беруть участь, окрім українських спортсменів, пілоти з Польщі, Румунії, Угорщини та Словаччини.
Якщо приїхати в Одаїв у травні, можна
політати з інструктором або навчитися літати самостійно. Бажаючі можуть навіть придбати тут собі параплан. Дельтапланеризм та парапланеризм, як кажуть спортсмени, настільки ж небезпечні, як катання на роверах у горах улітку або на гірських лижах узимку.
6. Палац графа Бадені в Коропці
Коропець — селище міського типу у Монастириському районі Тернопільської області. У 30-ті роки ХХ століття це був відомий кліматичний курорт.
У Коропці можна оглянути палацовий комплекс австрійського прем’єр-міністра, намісника Галичини графа Казимира Бадені (1846–1909). На стінах збереглося чимало барокових ліпних атрибутів — зображення рушниць та мисливських ножів, між ними — барельєф із перехрещених коси і ціпа. Інтер’єр цікавий інкрустованим паркетом та дерев’яними панелями на стінах. Раніше біля палацу був чудовий сад, який зараз пристосовано під спортмайданчик.
Одна з легенд про графа Бадиню (як називали його у народі) розповідає, що він був настільки багатий, що хотів викласти підлогу у своєму палаці золотими монетами. Йому не дозволили, бо на грошах було зображення цісаря, і запропонували класти монети на ребро, але стільки коштів у графа не було.
7. Скельний монастир навпроти села Делева
У селі Стінка (Бучацький район Тернопільської області) є скельний монастир, у якому збереглося чимало петрогліфів (наскельних малюнків).
Через річку — село Делева (Тлумацький район Івано-Франківської області), занесене до археологічного реєстру України через чисельність поселень, городищ, святилищ та могильників стародавніх людей.
Село Делева виходить до Дністра хутором
«Берег». Стежка уздовж річки проходить через білосніжні піщані пляжі, з боку високого берега можна побачити декілька водоспадів, один з яких сягає висоти п’ять метрів. Враховуючи наявність лісу та джерельної води, це місце може стати у пригоді водним туристам для відпочинку чи навіть для ночівлі.
8. Печера відлюдника в Монастирку
Біля сіла Монастирок Городенківського району Івано-Франківської області знаходиться травертиновий масив (травертин — пористий вапняк), утворений мохом та тривалою роботою води. На скельному утворенні є печера та водоспад «Дівочі сльози».
До Монастирка дістатися досить важко через незадовільний стан дороги як з боку Золотого Потоку Тернопільської області, так і з боку Луки Івано-Франківської області.
Однак водоспад у Монастирку не схожий на жоден із водоспадів Західної України — невеликий струмочок, що упирається в урвище і стікає по вкритому мохом вапняному карнизу, через відсутність русла розбивається на безліч крапель, які розсипаються у повітрі, утворюючи грайливу водяну завісу. Розтікаючись на декілька метрів ушир, вода закриває невеличкий грот, у якому можуть поміститися декілька чоловік. І все це на тлі мальовничого пейзажу Дністровського каньйону. Не дивно, що у гроті (за народними переказами) у різні часи жили відлюдники. Печера та водоспад у Монастирку стануть чудовим місцем для відвідування водних туристів.
9. Фосфорні штольні в селі Незвисько
Село Незвисько Городенківського району відоме трипільським поселенням, яке у 30-х роках ХХ століття досліджували оксфордські археологи.
Біля села Незвисько – незвичайний ландшафт – рівнина, порізана льодовиковими борознами завглибшки десятки метрів. Тому з боку Дністра здається, ніби знаходишся у горах, а виходячи нагору — що стоїш на безкрайому полі. Сосни на схилах пагорбів надають і без того красивому ландшафту надзвичайної мальовничості.
На схилах пагорбів у Незвиську розташовані фосфорні шахти-печери ХІХ століття. Фосфорні шахти — складний комплекс тунелів завдовжки сотні метрів, які у зруйнованому стані дійшли до наших часів. Під час Другої світової війни у шахтах переховувалося від бомбардувань населення всього села (річка Дністер була ареною жорстоких боїв). Донині збереглися входи, які поступово завалюються, тому відвідувати штольні бажано професіоналам з належною підготовкою.
10. Замок у Золотому Потоці
Поблизу Незвиська є декілька пам’яток, які варто відвідати. Серед них — замок у селищі Золотий Потік (Бучацький район Тернопільської області).
Їхати у селище Золотий Потік краще за все через місто Бучач (навіть із Язлівця). Дороги між селами не дуже хороші, про їх стан завжди краще дізнаватися у місцевого населення.
На місці селища із ХІV століття існувало село Загайполе, перейменоване 1570 року на Золотий Потік, того ж року поселення отримало статус міста. Король Сигізмунд ІІ у 1601 році надав Золотому Потоку Магдебурзьке право.
На початку ХVІІ століття Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, із місцевого червоного пісковику змурував кам’яний замок. Фортеця має форму квадрата з чотирма вежами по кутах (одну було розібрано) та триповерховою надбрамною вежею.
У замку зберігся палац із підземеллями. Біля замку 1634 року було споруджено костел, який 1954 року переобладнали в будинок культури, зруйнувавши вежу та знищивши інтер’єр. З пам’яток народної архітектури збереглася церква Святої Трійці (1897 рік) із дзвіницею ХVІІІ століття.
11. Язловецький замок
Язловець (село Бучацького району Тернопільської області), заснований у ХІV столітті, у минулому був доволі значним містом (його навіть вважали економічним конкурентом Львова), від якого до нашого часу збереглися замок, руїни костелу та вірменська церква. Раніше в місті проводився найбільший ярмарок Східної Галичини. Розвитку Язлівця значною мірою сприяли велика вірменська та єврейська громади, підприємницький хист яких загально відомий.
Нині верхня частина Язловецького замку напівзруйнована, але в цілому можна зрозуміти, як він виглядав колись, за досить добре збереженими залишками. У нижньому замку з радянських часів залишився санаторій та діє монастир Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Таким чином, релігійна та оздоровча організації співіснують поряд.
Замок побудували наприкінці ХV століття князі Бучацькі. Твердиня стоїть на високому пагорбі, який з трьох боків омиває річка Вільховець. В’їзна вежа має розміри 20 х 25 метрів, стіни завтовшки приблизно чотири метри. У 40–50-х роках ХVІІ століття гетьман С. Конєцпольський звів нижній замок бастіонного типу. Незважаючи на потужні укріплення, 1672 року фортецю взяли штурмом турки.
У 1676 році власником Язлівця став батько польського короля Станіслава Августа С. Понятовський, який перебудував нижній замок у палац, де згодом, з 1863 до 1947 року, розташовувався католицький жіночий монастир, діяльність якого відновлено сьогодні.
Біля замку є католицький жіночий монастир з криптою
у парку. У цій крипті похована блаженна (свята) Марцеліна Даровська, це місце популярне серед паломників.
Біля Язлівця можна оглянути також замки у Бучачі та Підзамочку і залишки укріпленого монастиря ХV століття в урочищі Монастирок (біля села Жизномир).
12. Русилівські та Сокілецькі водоспади
Неподалік від Язлівця можна відвідати Русилівські водоспади — каскад водоспадів (усього до 15 водоспадів, найвищий — 11 метрів), таких же мальовничих, як і довколишня місцевість. Ще один каскад водоспадів знаходиться біля села Сокілець. Обидва каскади розміщені на правих притоках річки Стрипа, які вважаються найбільш насиченими водоспадами серед річок України.
13. Бучацький архітектурний комплекс
Бучацький архітектурний комплекс, сформований у ХVІ–ХVІІІ столітті, і являє собою цікаве поєднання містобудування та ландшафту.
У центральній частині Бучача розміщується міська ратуша, яка, мабуть, є найкрасивішою ратушею України. Побудована вона 1751 року за проектом архітектора Бернарда Меретина, скульптури на ній створив Георг Пінзель (творці собору Святого Юра у Львові). Розмір 14 х 14 метрів, висота — близько 50 метрів.
Один із найстаріших храмів міста — Миколаївська церква (вулиця Святого Миколая), споруджена у 1610 році на скелястому березі річки. Наприкінці ХVІІ століття було створено красивий різьблений іконостас, який зберігся і донині.
У 1751 році у місті було засновано василіянський монастир, у якому до Другої світової війни розміщувалася теологічна школа, а зараз — теологічний історико-філософський ліцей. Під замковою горою знаходиться костел Успіння Богородиці (1761 рік).
У 1672 році в Бучачі між Польшею і Туреччиною було укладено Бучацький мир. За умовами цього договору місто розділили по річці Стрипі на дві частини. Західна
відійшла до Польщі, а східна з Поділлям була оголошена самостійною державою під протекторатом Туреччини. За легендою договір підписали під старою липою, яку й зараз можна побачити на вулиці С. Бандери.
Найцікавішою спорудою Бучача є замок. Твердиня височіє на скелястому пагорбі, який огинає річка Стрипа. Уперше замок згадується 1379 року, хоча укріплення з’явилися тут значно раніше. Змурований на кошти українських магнатів Бучацьких, які ще у ХІV столітті полонізувалися, на початку ХVІІ століття замок перебудовується і зміцнюється, пристосовуючись до розвитку артилерії. Після перебудови стіни сягали заввишки 15 метрів, завтовшки — до чотирьох метрів — таким чином, це був один із найнеприступніших
замків Поділля. У 1648 році замок захопили українські козаки. Після відбудови у ХVІІ столітті він неодноразово витримував татарські навали, однак його двічі завойовували турки — у 1672 та 1676 роках.
14. Замок у Підзамочку
У передмісті Бучача знаходиться ще один замок — у Підзамочку. Його розташування є досить цікавим. Цю доволі велику твердиню не одразу помітиш, проїжджаючи повз, оскільки вона стоїть на високому березі річки, однак у долині відносно навколишньої місцевості. Щоб потрапити до замку, необхідно повернути біля церкви у Підзамочку, проїхати кількасот метрів — і перед вами постануть стіни та вежі з червоного пісковику.
Замок змурував на початку ХVІІ століття Ян Бучацький як передове укріплення Бучацького замку. Але оскільки укріплення були недостатньо міцні, його неодноразово здобували татари і турки. Фортеця вражає своїми розмірами. Якщо розміри Бучацького замку обмежені невеликим пагорбом, то
величезне подвір’я цього замку нічим не обмежене і, певно, призначалося для розміщення великої кількості людей, наприклад військових формувань.
Замок складається з двох частин — трикутної з вежами та палацом, і прямокутної, укріпленої двома кам’яними бастіонами, що виходить до річки. В цілому замок зберігся досить добре, з нього відкривається дуже гарний краєвид на каньйоноподібну долину річки, тут затишно і немає такого гамору, як на інших пам’ятках Поділля, що особливо сподобається романтично налаштованим відвідувачам.
15. Руїни монастиря в урочищі Монастирок
На півдні від Бучача, біля села Жизномир, лежить мальовниче урочище Монастирок, де можна оглянути залишки укріпленого монастиря ХV століття та триметровий водоспад.
Монастир знаходиться у лісі, на відстані приблизно два кілометри від села, і знайти його досить важко, однак для поціновувачів старовинних недоторканих руїн це справжня знахідка, адже таких віддалених від населених пунктів пам’яток залишилося доволі мало.
16. Раковецький замок
У селі Раковець (Городенківський район, Івано-Франківська область), перша згадка про яке датується 1440 роком, збереглися руїни Раковецького замку. Закладена у 40-х роках ХVІІ століття, 1657 року ще недобудована фортеця витримала першу облогу козаків, а через три роки укріплення було добудовано. Замок витримував числені облоги татар, зокрема 1667 року, під час польсько-турецької війни, однак його двічі брали турки у 1672 та 1676 роках.
Краще за все дістатися до замку стежкою,
яка починається біля каплички та криниці у центрі села. Інша дорога веде до замку низом, але вона не дуже зручна, оскільки там є досить крутий підйом.
Те, що замок кілька разів захоплювали, пояснюється його незвичним місцерозташуванням — під горою. Однак це місце було вибрано не випадково — з боку Дністра фортеця укріплена високою скелею, важливе значення також мало джерело, захищене стінами замку. До того ж, за тогочасною військовою наукою, при використанні артилерії ті, хто вів гарматний обстріл знизу, мали значну перевагу над тими, що обстрілювали зверху.
Замок був невеликим, мав розміри 40 х 60 метрів і був укріплений трьома вежами, у центрі — також
невеликий палац палац площею 10 х 20 метрів. З півночі була вежа з брамою та підйомним мостом. На подвір’ї розміщувалися стайні, у північно-західному куті була каплиця. Стіни мали висоту від двох до дев’яти метрів і були півтора–два метри завтовшки. Найвища вежа і зараз височіє на 20 метрів. Фортеця мала багато підземель, входи до яких зараз засипано. Раковецький замок був важливим стратегічним пунктом — у ньому знаходився склад для фуражу та провізії, а також матеріали для мосту, який зводився за необхідності. До 1763 року замок був жилим, однак цього року трапилася пожежа, після якої фортеця не відновлювалася.
Після того, як замок утратив оборонне значення, у ХІХ столітті на його території працювала поташева
фабрика, яка згоріла. Руїни поступово розібрали на будівельні матеріали, тож від замку залишилася тільки одна вежа та фрагмент муру. Інші стіни розібрано так ретельно, що на місці фундаменту навіть видно заглиблення.
Із Раковецького замку відкривається надзвичайно мальовнича панорама на каньйон Дністра, вкритий лісами. Також із замкового майданчика можна перевірити місцеву акустику — відлуння довго чути поміж крутими схилами.
17. Рослинний закуток біля села Уніж
Біля села Уніж (Городенківський район, Івано-Франківська область) схили Дністра вкриті рідкісними степовими рослинами, зокрема ясенцем білим.
Серед рослин каньйону переважають дубові ліси з домішками граба, клена, липи, ясена, береста, в окремих місцях — бука, що чергуються з відкритими степовими ділянками на схилах річок і балок із скельною та лучно-степовою рослинністю. Нині на дністровських схилах ростуть
рідкісні рослини 65 видів. У каньйоні збережено чимало рідкісних рослин, реліктів та ендеміків: ефедра двоколоса, ясенець білий, мигдаль степовий, цибуля круглонога, зіновать подільська, таволга польська, клокичка периста, ковили волосиста, пірчаста, периста та вузьколиста, сони великий і чорніючий тощо.
У межах парку зустрічаються рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України: формації ковили волосистої, вузьколистої та пірчастої, асоціації скельно-дубових лісів.
18. Дністрово-Берем’янський каньйон
Між селами Губин, Берем’яни і Хмелева знаходиться Дністрово-Берем’янський каньйон завглибшки до 200 метрів, завширшки від одного до п’яти кілометрів і завдовжки близько десяти кілометрів.
У долині Дністра та його приток є потужний комплекс антропогенних і силурійських відкладів палеозойської ери — це своєрідна геологічна енциклопедія, що зафіксувала еволюцію земної кори та життя, яке існувало понад 400 мільйонів років тому. На особливу увагу заслуговують відшарування силурійських і девонських відкладів у Трубчині, Худиківцях, Заліщиках, Іване-Золотому, Устечку та Вістрі, що становлять велику науково-пізнавальну цінність, а окремі мають світове значення.
19. Червона гора у селі Хмелева
Село Хмелева на Дністрі входить у селищну раду Чернелиці. Хмелева відома Червоною горою. На Червоній горі, що здіймається над річкою на 150 метрів, можна побачити рідкісні види степових та скельних рослин. Через кліматичні особливості сніг у цьому місці не затримується більш як на два дні навіть у найсуворіші зими. З вершини Червоної гори відкривається чудова панорама Дністра.
З Хмелева починається «ефект субтропіків», який виявляється у теплішому, ніж за межами каньйону, кліматі, зокрема зими тепліші, а весна починається на два-чотири тижні раніше, ніж у навколишній місцевості. Це пояснюється тим, що високі стіни каньйону затримують тепло. У каньйоні краще ростуть теплолюбні рослини — полуниці, виноград, абрикоси, помідори. Вирощуванню цих культур сприяють і піщані ґрунти, які формувалися за рахунок вивітрювання пісковику, з якого складаються береги річки.
20. Чернелицький замок
У селищі Чернелиця (Городенківський район, Івано-Франківська область) зберігся костел 1661 року та замок 1659 року. Чернелицький замок змурував брацлавський воєвода Михайло-Георгій Чарторийський. Замок стоїть на рівнині, бастіонне укріплення займало площу два з половиною гектара, товщина стін досягала двох метрів, висота — шести метрів. По кутах були бастіони, збереглася двоповерхова в’їзна вежа. Вона має арковий проїзд, оформлений білокам’яним порталом, який над головним та дворовим фасадом прикрашений кам’яними гербами.
Як і Раковецький, Чернелицький замок двічі здобували турки — у 1672 та 1676 роках. Під час турецьких воєн 1685–1691 років замок відігравав важливу роль, у
ньому зберігалися різноманітні матеріали для ведення війни, його неодноразово відвідував польський король.
Замок непогано зберігся, його мури простежуються по всьому периметру. Замок сполучався з костелом підземним ходом.
21. Печера у селі Летячі
Неподалік від села Летячі (Заліщицький район Тернопільської області) зберігся скельний масив із «печерою монаха», звідки відкривається чудовий краєвид на заліснені береги річки.
22. Дубовий закуток у Шустроминцях
Дубовий закуток у Шутроминцях (Заліщицький район Тернопільської області) — це мальовнича місцевість на березі Дністра, де збереглися дубові ліси віком понад 200 років.
У Дністровському каньйоні багатий видовий склад рідкісних і зникаючих комах (понад 50 видів, занесених до Червоної книги України), серед яких: красуня-діва, дозорець-імператор, кордулегастер кільчастий, кошеніль польська, пахучий і
волохатий стафіліни, жук-самітник, вусачі великий, дубовий, західний та мускусний, земляний хрестоносець, махаон, аполлон, мнемозина, бражник мертва голова та багато інших.
Серед риб і хребетних тварин 25 видів, занесених до Червоної книги України: стерлядь, вирезуб, рибець малий, видра річкова, борсук звичайний, полоз лісовий, лісовий кіт, рись звичайна та інші.
23. Костел Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці
Костел Непорочного Зачаття Діви Марії (1743 рік) — перша споруда італійського архітектора Бернарда Меретина, який пізніше побудував собор Святого Юра у Львові, ратушу в Бучачі. Багато архітектурних деталей храму (наличники вікон, рисунок балюстрад балконів) повторюється у соборі Святого Юра. Храм був прикрашений скульптурами талановитого скульптора Георга Пінзеля. Збереглася лише скульптура Діви Марії перед костелом, решту скульптур перевезено до музею «Олеський замок» на Львівщині.
Городенка — одне із найдавніших міст Івано-Франківщини, перша згадка про яке датується 1195 роком. У ХІV столітті тут був побудований замок, який 1648 року зруйнували козаки. Розвиток Городенки
сповільнювався через наявність сусіднього укріплення — містечка Михальче, яке показане на карті Гійома де Боплана як значний опорний пункт (залишився тільки напівзруйнований костел). Однак після занепаду Михальча у 1668 році Городенка отримує Магдебурзьке право. У ХVІІІ столітті в місті зводиться греко-католицький монастир, від якого збереглася церква Успіння Пресвятої Богородиці, споруджена за проектом Бернарда Меретина.
Місто Городенка — адміністративний центр
Городенківського району. У місті є залізнична станція на колії Коломия — Чернівці.
У с. Торговиці Городенківського району 1971 року до 100-річчя видатного українського письменника і громадського діяча Леся Мартовича в хаті, у якій він народився, було відкрито музей.
24. Монастир у Гвіздці
У селіщі міського типу Гвіздець Коломийського району зберігся монастирський комплекс бернардинців із костелом, дзвіницею та келіями ХVІІІ століття. Костел Непорочного Зачаття Діви Марії і Святого Антонія зводився у 1723–1735 роках. Усередині він багато прикрашений ліпниною, різьбою та живописом. Дзвіниця побудована 1723 року, до неї примикали стіни, що оточували монастирський комплекс і до нашого часу не дійшли. Вважається, що скульптури, які
збереглися на території монастиря, створив талановитий скульптор Георг Пінзель. Перед входом до костелу стоїть скульптура святого Антонія.
Містечко Гвіздець вперше згадується 1373 року, Магдебурзьке право отримало у 1540 році.
25. Природно-архітектурний комплекс міста Червоноград
Між селами Нагоряни та Нирків Заліщицького району Тернопільської області раніше знаходилося стародавнє міст
о Червоноград, що як «Червоне місто» на Поділлі вперше згадується у ІХ столітті. Місто, яке лежало в мальовничому каньйоні у формі амфітеатру з високими стінами, у різні часи належало давньоруським, литовським, польським і турецьким власникам. У ХІV столітті Червоноград належав литовській державі, у ХV столітті його захопили поляки. У середині ХV століття місто отримало Магдебурзьке право.
Особливого розвитку місто набуло у ХVІІ столітті — на місці дерев’яного замку зводиться кам’яний, будується монастир з величним костелом. Червоноград занепав після тривалого турецького панування (1621–1672 роки), перетворившись на звичайне польське провінційне містечко з величним замком-палацом, костелом, парком та відпочинковою зоною з водоспадом.
Під час Другої світової війни населення міста, яке здебільшого було польським та
єврейським, значно скоротилося. Останнього удару завдали загони УПА — у 1945 році вони майже повністю знищили останніх кілька десятків чоловік, що залишилися від польського населення міста.
Донині від усього містечка збереглася тільки одна хата (під костелом), руїни замку, костелу, водоспад із залишками панських прикрас, кладовище із усипальнями колишніх власників містечка.
Біля Червонограда є мальовничі і малодосліджені карстові печери, поки що не пристосовані для масового відвідування, і ще один водоспад. У Нагорянах можна оглянути церкву та дзвіницю ХVІІ ст.
26. Урочище “Громовий міст біля села Поточище”
Біля села Поточище Городенківського району Івано-Франківської області є урочище «Громовий міст» — ділянка зі степовою рослинністю, декілька реліктових видів, занесено до Червоної книги.
Автомобілем до урочища дістатися важко через поганий стан доріг, тому тут доволі мало приїжджих. Однак завдяки важкодоступності тут збереглася ділянка недоторканої природи, що дуже популярна серед водних туристів, відомих своїм бережливим ставленням до природи.
27. Село Городниця
Городниця (Городенківський район) — це останнє галицьке село на правому березі Дністра неподалік від Буковини. Оскільки село розташоване біля самого Дністра, щоб потрапити до нього, потрібно спуститися до річки довгим і стрімким шляхом-серпантином. Сама назва села говорить про «город».
У західній частині села на правому березі Дністра розміщується земляне укріплення площею близько п’яти гектарів, із трьома лініями валів. Це городище було цитаделлю одного з давньоруських міст, яких було багато на Дністрі і які занепали після нашестя татар у ХІІІ столітті. Навпроти села, на лівому березі Дністра, знаходиться мальовниче природне урочище «Студений яр».
28. Кліматичний курорт Заліщики
Місто Заліщики Тернопільської області — кліматичний курорт із субтропічним, середземноморським кліматом. Як курорт процвітало до Другої світової війни, тому в центрі міста багато австрійських та польських пансіонатів, готелів та ресторанів. Нині місто занепадає, хоча туризм знову стає пріоритетним.
На іншому березі річки, у селі Хрещатик, є великий скельний монастир, у якому зараз оселилися православні монахи. Біля Заліщиків варто оглянути також руїни замку ХVІ століття у Новосілці та печерний монастир у Монастирку, який у дохристиянські часи був значним язичницьким культовим центром. Поруч — Борщівський район, на території якого знаходиться найбільша кількість замків і печер в Україні.
Продовжити знайомство з Дністром можна у статті Український Дністер від Карпат до Чорного моря.