Замок в селі Озаринці

Надбрамна вежа, фотографія Жолтовського

Надбрамна вежа, фотографія Жолтовського

В Озаринцях Могилів-Подільського району Вінницької області є руїни замку. Перша письмова згадка про Озаринці – 1431 рік. В документах початку XVII століттях замість Озаринці зустрічається назва Ожаринці, іноді – Базар.

План з книги Сіцінського

План з книги Сіцінського

На карті Боплана початку ХVII століття Озаринці показані без укріплень, їх тоді ще не було. Спорудження замку було завершено в 1657 році. Будівництво йшло під керівництвом Могилівського полковника Остапа Гоголя, який був предком письменника Миколи Гоголя.

Через село лівим берегом Дністра пролягав торгівельнийшлях, який ішов від міста Бар уздовж ріки Немійки до Лучинчика, Борщівець, Озаринець, далі до Могилева Подільського і на південь України. Ця торгівельна дорога була небезпечною, поруч, на правому березі Дністра йшов Волоський шлях, по якому турки і татари нападали на Подільські землі.Круті, зарослі деревами, іноді з кам’яними обривами, береги ріки Немійки були природнім захистом, який було важко подолати нападникам.

У 1690 році турки зруйнували замок, він був відбудований поляками у 1699 році. Озаринці перебувають у власності Дзедушицьких, Дзжерків, Косаківських. Після того, як Поділля було приєднано до Росії Катерина Косаківська відмовилась присягнути цариці Катерині, тому її маєтки конфіскували і передали Станіславу Комару (Комарову). Далі власниками були Чацькі, Рафаловичі. Наприкінці ХІХ століття власницею стає Марія Оеод Франжинане.

У селі є дві православні церкви, синагога ХVIII століття, костел, який був споруджений у 1741 році, єврейське кладовище.

Так звана Богунова башта, фотографія Жолтовського

Так звана Богунова башта, фотографія Жолтовського

У “Відомостях 1873 року про городища та кургани”, які були опубліковані у видані “Нотатки Імператорського Російського Археологічного товариства”, том 8, випуск 1 – 2 у 1896 році є наступна інформація: “Озаринецька волость. Біля 156 земляних насипів в 91 метрі від межі міста Озаринець, зі східного боку на високому помітному місці. Місцеве населення називає їх “буртами”, кожна з цих насипів має вигляд конуса, основа якого має правильний чотирикутник. Ці насипи кожен має в довжину до 7, а в ширину біля 5 метрів, в периметрі понад 14 метрів. Розміщені вони правильними рядами на площі, яка має в довжину 64 метри, а в ширину не більше 27 метрів, один насип від іншого знаходиться на відстані біля одного метра. Насипи ці за своїм розміщенням і облаштуванням нагадують ті насипи, які роблять росіські солдати при облаштуванні табору. Поверхня площі, на якій розміщені ці бурти, рівна і не має слідів оранки чи руйнування. З протилежного боку міста Озаринець, тобто із заходу, у 182 метра від нього, на високому, рівному березі ріки зберігся кам’яний замок. Цей замок перебудований колишнім власником міста Озаринець Комаром у хлібні комори. За переком,цей замок був збудований поляками для успішних дій проти татар, які під час одного із свої нападів на місце, де зараз стоїть містечко Озаринець, спорудили вищезазначені “бурти”. Що стосується знахідок, розказують, що при облаштуванні поміщиком Комаром молотилки поблизу замку, коли для цього копали рів, в землі знайшли завалену сміттям варильну піч, а в ній зотлілий ліб і їжу з бобів, яка була у посудині. Знахідок у буртах не було”.

Контрфорси, фотографія Жолтовського

Контрфорси, фотографія Жолтовського

У 1830 – 1831 роках родина Комарів виїхала до Європи, в 1832 році Станіслав Комар помирає. Вдова і донька Дольфіна живуть у Парижі, інколи Дельфіна відвідує свої маєтки на Поділлі.

У роботі “Парафії та храми подільської єпархії” Сіцінського, яка була видана у 1901 році, описуються Озаринці: “Місто Озаринці розташовано по обох берегах ріки Немії, у 10 кілометрах на північ від повітового міста і в 6 кіломтерах від залізничної станції “Ізраїлівка”. Місцевість горбиста, з пісчано-кремнистим грунтом, в долинах – чорнозем. Містечно розміщено частково в яру, частково на горі, на якій з давніх часів була фортеця, залишки якої існують донині. Ця фортеця у 1690 році була зруйнована турками, а після їх вигнання із Поділя була знову відновлена, але з часом перетворилася на руїну. Залишки її називаються “Замчисько”. На місці старовинно замку є печери, в яких находили стародавні моети часів римського імператора Траяна, старовинну зброю і різноманітні дрібні предмети”.

У 1926 році у містечку був мистецтвознавець Данило Щербаківський, який зробив декілька фотографій замку.

Бійниці, фотографія Жолтовського

Бійниці, фотографія Жолтовського

Наступним етапом дослідження замку в Озаринцях була робота Ю. Сіцінського “Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVII ст.” 1928 року. Сіцінський вказує, що в Озаринцях, у західній частині поселення, стоять руїни замку. Хто з власників озаринецьких будував той замок – невідомо. Замки в цій частині Поділля були в багарьох поселеннях, як Олчедаїв, Жван, але з тих замки, ні навіть їх руїни не дійшли наших днів. Тільки в Озаринцях ще стирчать на горі руїни замку. План Озаринецького замку приблизно квадний, бік квадрату мав 55 метрів, отже займав площу не менше 0,3 гектари. З півдня був в’їзд до замку, тут стоять мури двоповерхового будинку. В північно-західному куті можна бачити фундаменти башти, що всередині була кругла, а зовні восьмикутна. Можливо башти були і в інших кутах замку, але їх залишків не видно, у північно-східному куті в землі є склепіння (можливо, тут була башта). Вся площа замку була забезпечена мурами, що в деяких місцях ще збереглися. Зі східного і північного боків уздовж лінії мурів були кам’яні будинки, від яких подекуди залишилися мури, під східним будинком були підвали. Східний зовнішній мур підпирають контрфорси. В західному мурі є бійниці. На півночі від замкової площі був ще другий двір, теж квадратний (квадрат приблизно таких самих розмірів), обнесений мурованою стіною, але нижчою і вужчою.

План замку

План замку

У 1930 році П.Жолтовський у 1930 році сфотографував багато населених пунктів Поділля, у тому числі Озаринці. Ці фотографії знаходяться у фонді Таранушенка і опубліковані в альбомі Пам’ятки архітектури Подільської губернії. На фотографіях видно добре збережені бійниці, контрфорси. Башту Жолтовський назвав баштою Богуна.

У виданні “Пам’ятники містобудування і архітектури Української РСР” (1983 – 1986) (російською мовою) повторюється інформація, яку надав Сіцінський, а також додаткова інформація: “З півночі прилягав квадратний у плані двір, також обнесений кам’яною стіною, але більш тонкою та низькою. Один із власників замку перебудував його залишки у хлібні комори. До нашого часу частично збереглися ділянки східної стіни та каземат”.

У наші дні над каньоном ріки Немія збереглися частина мурів, руїни північно-східної вежі, руїни надбрамної вежі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *