Археологія та стародавня історія Херсонської області

Розкопки на біля села Дніпровське Білозерського району

Розкопки на біля села Дніпровське Білозерського району

В Херсонській області представлені археологічні культури від кам’яного віку до часів Давньої Русі. Тут великий вплив мали кіммерійці, скіфи, сармати, греки, римляни, гунни, готи, хазари, русичі, печеніги, половці, татари.

Пониззя Дніпра з його багатими природними ресурсами було заселено з давніх часів. До нашого часу дійшли численні пам’ятки, залишені стародавнім населенням: стоянки, поселення, городища, курганні поховання, грунтові могили, майстекрні по виготовленню кам’яних та металевих виробів, скарби, а також деякі знаряддя праці, пердмети побуту, зброя, монети тощо. Всі вони є археологічними пам’ятками, на підставі яких вивчається стародавня історія.

Історія археологічних досліджень

Вивченням пам’яток археології Херсонщини займався в середині ХІХ століття О.С.Уваров. Він зафіксував городища на узбережжі Дніпровськоголиману, А А.П.Чирков вперше обстежив їх. Досліджував кургани і Г.Л.Скадовський. Перше зведення відомостей про пам’ятки археології краю опублікував у 1894 році В.М.Ястребов. Над пам’ятками Херсонщини в ХІХ і на початку ХХ століть працювали Ф.К.Брун, П.Й.Бурачков, М.І.Веселовський, К.Є.Думберг, І.Є.Забєлін, В.М.Рот, Б.В.Фармаковський та інші вчені.

Радянське фото розкопок на Херсонщині

Радянське фото розкопок на Херсонщині

Велика заслуга в археологічному дослідженні Херсонщини належить В.І.Гошкевичу (1860 – 1928), який за 90-х років ХІХ століть вивчав пам’ятки кам’яного віку, епохи міді і бронзи, скіфско-античного часу та середньовіччя. Серед його працю найбільш відомі «Клади и древности Херсонской губернии», «Древние городища по берега низового Днепра», сім випусків «Летописей музея», які значною мірою зберегли наукове значення до нашого часу. Численні матеріали, зібрані В.І.Гошкевичем, зберігаютья у заснованому ним у 1890 році Херсонському краєзнавчому музеї. У роки Радянської влади В.І.Гошкевич – незмінний директор музею – був обраний дійсним членом Всеукраїнської археологічної комісії АН УРСР.

У 20-30-х роках археологічні дослідження на Херсонщині провадили І.В.Фарбиціус, А.В.Добровольський, Г.П.Крисін, які вивчали пам’ятки на території нижньодніпровських пісків, кургани та городища пізньоскіфського часу.

У зв’язку з будівництвом на півдні Каховського гідровузла і зрощувальних систем з початку 50-х років на Херсонщині систематично працюють експедиції Інститут археології АН УРСР. Успішно працює рятувальна експедиція Херсонського краєзнавчого музею й організації Українськог отовариства охорони пам’яток історії та культури. Одержані археологічні матеріали дають можливість відтворити стародавню історію Херсонської області.

Палеоліт

Територія Херсонщини почала заселялятися за доби первіснообщинного ладу – перші і найбільш тривалій соціально-економічній формації в історії людства. Його економічною основою була спільна власність на основні засоби виробництва, що пояснюється низьким рівнем продуктивних сил, які виключали можливість індивідуальної боротьби з силами природи. За археологічною періодизацією до нього відносяться кам’яний і мідний віки та епоха бронзи.

Заселення людиною території Херсонщини почалося наприкінці пізнього палеоліту (давнього кам’яного віку), тобто пона десяти тисяч років тому. Основними заняттями людей того часу були полювання та збиральництво. Всі знаряддя праці виготовлялися з каменю. В організації домашнього господарства родової общини керівна роль належала жінці; споріднення велося по жіночій лініх. В межах Херсонської облаті палеолітичні пам’ятки виявлено поблизу сіл Любимівки та Софіївки Каховського району, тут знайдено мікропластии, скребки, різці, ножеподібні пластинки з кременю.

Мезоліт

Наступним етапом історичного розвитку на території Херсонщини є мезоліт (середній кам’яний вік) – перехідна ступінь до неоліту. В цей час (ІХ – VI тисячоліття до нашої ери) посилюється роль рибальства, почалося прирученя свійських тварин. Видатним досягненням було винайдення лука і стріл, що значно розширило можливості полювання. На Херсонщині знайдено знаряддя праці цього часу: крем’яні мікроліти («малі камені»), що мали геометричні форми трапеції, трикутника, сегмента. Найчастіше вони вкладалися в кістяну чи дерев’яну оправу. Уламки мезолітичних крем’яних ножів та ножеподібних пласти виявлено поблизу села Каїри, пізньомезолітині мікроліти трапляються на території лівобережних пісків.

Неоліт

У період неоліту – нового кам’яного віку (VI – IV тисячоліття до нашої ери) освоюються розпилювання, свердління та шліфування каменю, з якого людина виготовляє сокири і тесла. Триває приручення свійських тварин, починають освоюватися примітивне землеробство, гончарство. У цей час проходить процес об’єднання родів у племена.

На нижньодніпровських пісках знайдено мікроліти кінця мезоліту – початку неоліту. Поблизу села Великої Кардашинки відкрито майстерню неолітичних крем’яних знарядь, в селі Каїри – поселення і грунтовий могильни дніпродонецької культури (кінець V – III тисячоліття до нашої ери) епохи неоліту. Для цієї кульутри характерні грунтові колективні могильники з обрядом випростаного трупопокладання. Небіжчиків посипали червоною вохрою, що символізувала вогонь, тепло, кров.

Енеоліт

Енеоліт, або міжний вік (мідно-кам’яний вік), під час яого починається використання цього металу,, в межах України тривав у IV – III тисячоліттях до нашої ери. В цей час набувають поширення знарядд праці, зброя та предмети побуту з міді. Одночасно продовжують існувати кам’яні знарядд. Відбувається поступовий перехід від мотижного землеробства до початкових фаз орного, посилюється роль скотарства, розвивається ткацтво.

Трипільська культура

Трипільська кераміка

Трипільська кераміка

На території Херсонщини виявлено знахідки речей трипільської культури (IV – III тисячоліття до нашої ери) ранніх землеробсько-скотарских племен Південно-Східної Європи. Серед них – розписний посуд у курганах поблизу села Любимівки Каховського району, селища міського типу Білозерки, глиняні статуетки поблизу селища міського типу Великої Лепетихи та Лазурного. Це є свідченням зв’язків пізньотрипільського населення Нижнього Дніпра з трипільцями, які проживали між Південним Бугом та Подністров’ям.

Відомі на території області і сліди поселень середньостогівської культури мідного віку, що датуються першою половиною – серединою III тисячоліття до нашої ери. Вони виявлені поблизу міста Каховки, сіл Любимівки та Золотої Балки.

Кемі-обинська культура

Кемі-обинське поховання

Кемі-обинське поховання

Проживати також на Херсонщині носії кемі-обинської культури III – початку II тисячоліття до нашої ери. Кемі-обинські поховання часто здійснювалися у кам’яних ящиках, які іноді мали розпис, виконаний мінеральною фарбою. Пам’ятки кемі-обинців відкрито поблизу сіл Павлівка Чаплинського району, Ольгівка Бериславського та Старосілля.

До мідного віку відносяться пам’ятки типу нижнього культурного шару Михайлівського поселення епохи раннього металу (середина III – початок II тисячоліття до нашої ери). До цього типу належать поховання під кам’яними закладками поблизу сіл Осокорівки, Бабина, Золотої Балки.

Ямна кульутра

Реконструкція возу ямної культури

Реконструкція возу ямної культури

У Степу і на півдні Лісостепу Східної Європи у III та на початку II тисячоліття до нашої ери кочували скотарські племена ямної культури, що одержала назву за обрядом поховання в ямах, над якими насипалися кургани. В цей час з’являється гарба; залишки таких гарб виявлено в курганах поблизу сіл Першокостянтинівки, Старосілля. Частина ямників вела осіле життя. До ранньог етапу розвитку цієї культури відноситься середній шар Михайлівки, нижній шар Василівського поселення (в Каховському районі). Численними на Херсонщині є пам’ятки пізньоямного етапу, якими є верхній шар Михайлівського поселення, поселення поблизу Зміївки та численні курганні поховання. Небіжчиків ховали найчастіше на спині, зі підігнутими у колінах ногами, рідше – у скорченому стані на боці. Культвим уявленням населення відповідав обряд посипання тіла червоною вохрою, створення кільцевих кам’яних кромлехів і земляних ровиків під курганами. Тут же знаходять кам’яні антропоморфні стели – схемативні скульптурні зображення людей. Трапляются також грунтові могильники ямної культури.

Епоха бронзи

Епоха бронзи (II тисячоліття – початок I тисячоліття до нашої ери) характеризувалася зростанням продуктивних сил суспільства, виготовленням знарядь праці з ронзи, що стимулювали подальший розвиток землеробства. З бронзи виготовлялися також зброя, предмети побуту. Разом з тим продовжують існувати знаряддя з каменю, тому що бронза не могла його витіснити. Інтенсивно розвивається скотарство. Виділення пастуших племен, що почалося ще в мідному віці, стало першим великим суспільним поділом праці. З розвитком продуктивних сил зростає суспільсна власність, триває об’єднання родів у племена, виникають племінні об’єднання, родоплемінна верхівка, особиста власність, майнова нерівність. Між племенами посилюється обмін і частішають військові сутички. Скотарств, що в основному було заняттям чоловіків, сприяло посиленню батьківського права, яке стало основою встановлення патріархату. Починається тривалий процес розкладу первіснообщинного ладу.

Катакомбна культура

У ранній період епохи бронзи (ХIХ – ХVII століть до нашої ери) на території Степу і частини Лісостепу Східної Європи перебували племена катакомбної культури, що одержала назву за обрядом поховання в катакомбах під курганами. Найчастіше катакомбні поховання впускалися в кургани ямного часу з основним ямним похованням. Основне поховання – перше, над яким насипався курган, впускне поховання використовувало вже існуючий курган. Таким чином, в одному кургані может бути основне поховання і багато впускни (різночасних).

Протягом деякого часу племена ямної і катакомбної культури співіснували. Поселення цього часу відкрито поблизу сіл Дрімайлівки, Князе-Григоріки. Поховання здійснювалися найчастіше у вигятнутому стані на спині або з підігнутими в колінах ногами на боці, в позі «вершника, що скаче». Вхід у катакомбу, що іноді закривався каменем, найчастіше являв собою колодязь із сходами, що вели вниз. Традицію посипання тіла вохрою спостерігаємо у катакомбників рідше, ніж у ямників.

У середній період епохи бронзи (ХVI – ХIV століття до нашої ери) на території півдня України проживали племена культури багатоваликової кераміки, для якої харктерний посуд з рельєфним та прокресленим орнаментом. Пам’ятками носіїв цієї культури є поселення Бабине III, курганні поховання, досліджені поблизу селища міськго типу Антонівки Херсонської міськради, селища міського типу Білозерки.

У пізній період епохи бронзи (ХIII – IХ століття до нашої ери) вдосконалюється техніка обробки металу. Відбуваєтьяс створення міжплемінних об’єнань, продовжується процес прозкладу первіснообщинного ладу. В цей час набувають поширення бронзоливарні майстерні, на місці яких відкриті ливарні форми для виготовлення знарядь праці, побутових предметів, злитки бронзи (виробничої сировини) і готові вироби. Все це свідчить про місцевий характер ливарного виробництва.

Зрубна культура

На Поволжі, Подонні і Подніпро’ї в ХV – ХIV століттях до нашої ери з’являється скотарсько-землеробське населення, яке за обрядом поховання в дерев’яних зрубах (а на території Херсонщини – у кам’яних ящика) одержало найменування племен зрубної культури.

Ранньозрубний період, що хронологічно належить до періоду середньої бронзи, ще недостатньо вивчений. На Херсонщині він представлений небегатьма пам’ятками: курганним похованням опблизу села Нововолодимирівки Голопристанського району і ливарною майстернею неподалік села Малих Копанів.

Пам’ятки ранньозрубного періоду зрубної культури поділяються на два етапи: ранній – сабатинівский і пізній – білозерський.

До сабатинівського етапу (ХIII – ХII століть до нашої ери) відноситься наземне житло в нижньому шарі Ушкальського поселення; воно мало підпрямокутну форму і кам’яну основу стін. Курганні поховання цього часу – скорчені на боці, кисті рук піднесені до обличчя (в позі «адорації»). Залягають вони звичайно в кам’яному ящику і супроводжуються посудом та предметами озброєння. Такими є впускне похованя поблизу села Любомирівки Каховського району, а також основне поховання у супроводі бронзового ножа і гострореберного орнаментованого горщика біля села Софіївки того самого району.

На поселеннях білозерського етапу (ХI – рубіж IХ – VIII століть до нашої ери) трапляються великів землянкові й напівземлянкові житла. На Зміївському поселенні виявлено залишки кам’яного будівництва. Поховання курганні (Широкий, Лук’янівський та Каланчацькі кургани) або безкурганні (Зміївський та Широчанський грунтовий могильники). Ливарні майстерні цього етапу знайдено на території Херсонської області поблизу населених пунктів Кардашинки, Великої Кардашинки, Заводівки.

На Херсонщині є також нечисленні знахідки типу культури фракійського гальштату, що розвивалася на території сучасних Молдови та Румунії й існувала одночасно з білозерським етапом.

Ранній залізний вік

Кіммерійці

Ранній залізний вік охоплює VIII до нашої ери – IV століття нашої ери. На півдні України та Росії у європейській частині в VIII – першій половині VII століть проживали племена кіммерійців, які згадуються в «Одісеї» Гомера, «Історії» Геродота та в ассирійських джерелах. Кіммерійці були воїнами-кіннотниками, озброєними стрілами із залізними, бронзовими та кістяними вістрями, залізними кинджалами та списами із залізними вістрями. В цей час з’являються казани, склепані із листової бронзи, знайдені поблизу сіл Михайлівки Нововоронцовського району, Іванівки Голопристанського, селища міськоготипу Асканії-Нової. Курганні поховання кіммерійців досліджено на території Херсонщини біля сіл Любимівки та Софіївки Каховського району.

Скіфи

Скіфський курган

Скіфський курган

Із VII століття нашої ери залізо витіснило бронзові знаряддя праці, що сприяло підвищенню продуктивності праці та рівня виробництва. У VII – III століттях до нашої ери степові простори півдня України, в тому числі Херсонської області, заполонили кочові племена скіфів. Ці іраномовні племена прийшли з-за Дону, вони витіснили і частково підкорили кіммерійців. Територія Степу і Лісостепу від Дону й Азовського моря до нижньої течії Дунаю одержала назву Скіфія.

Суспільний лад Скіфії характеризувався глибокою майновою і соціальною нерівністю. Це був союз племен, на основі якого у VI столітті до нашої ери склалася ранньокласова держава під владою царя. Для скіфського суспільства властиві були рабовласництво і пережитки родових відносин.

Скіфи-кочівники пересувалися по степах – чоловіки їхали верхи на конях, а жінки і діти – в кибитках-юртах, що були встановлені на візках. Короткочасні скіфські стоянки виявлено в межах лівобережних пісків поблизу сіл Козачих Лагерів і Буркут Цюрупинського району. Незначна частина скіфів вела осіле життя, їх поселення на території Херсонщини досліджено неподалік Бабина, Бережанки та Нижнього Рогачика. Основою господарської діяльності осілих скіфів були сільське господарство і ремесло.

На озброєнні скіфських воїнів знаходилися лук і стріли, короткі (рідше – довгі) мечі-акінаки, кинджали та списи.

Скіфи поклонялися силам природи: небу, землі, родючості. У них існували культи предків, бога війни, богині домашнього вогнища.

Найбільш численну групу скіфських пам’яток становлять курганні поховання рядових скіфів. У Херсонській області досліджено також ряд багатих, так званих царських курганів (Огуз, Деєв, поблизу сіл Архангельської Слободи, Вільної України, Любимівки Каховського району), де знайдено у великій кількості речі тонкої, ювелірної роботи. Багато знахідок мають зображення тварин, виконані у так званому звіриному стилі. Образами скіфського мистецтва були лев, олень, пантера, птахи, крилатий грифон – міфічна істота (зображення на бляшках-навершях та інші). Всі ці знахідки свідчать про майнову і соціальну нерівність у скіфському суспільстві, про високу майстерність давніх металургів, художників і ювелірів.

На узбережжі Дніпровського і Бузького лиманів знаходилося поселення каліпідів (еліно-скіфів), які займалися сільським господарством, рибальством, ремеслами. Одним з них є поселення поблизу села Софіївка Білозерського району. Ці поселення підтримували економічні відносини з Ольвією, являючи її сільськогосподарське оточення. Для їх економіки, культури та побуту характерне змішання скіфських та грецьких елементів, тому деякі дослідники вважають дані поселення власне античними пам’ятками.

Сармати

У III столітті до нашої ери на Північне Причорномор’я напали кочові племена сарматів, які теж прийшли з-за Дону. Вони займалися кочовим скотарством: розводили велику рогату худобу, коней та овець.

Сармати не мали постійних поселень. Що ж до сарматських поховань у курганах, то найчастіше вони були впускними, зрідка – основними; їх можна поділити на ранньосарматські – III – II століть до нашої ери (поховання поблизу селища міського типу Нижніх Сірогоз), середньосарматські – I століття до нашої ери – I століття нашої ери (поховання біля села Давидова Брода) та пізньосарматські – II – IV століття нашої ери (одне з похованль поблизу села Львова).

Сармати витіснили скіфів із значної території. Лише Крим і Нижнє Подніпров’я залишилися під владою скіфів, які створили тут свою державу – Малу Скіфію. Період з кінця III століття до нашої ери до IV століття нашої ери називають пізньоскіфським або скіфо-сарматським.

Пізні скіфи займалися орним землеробством та присадибним скотарством; велике значення у житті суспільства мали різні ремесла, рибальство, торгівля. Тривають дальший процес розпаду родоплемінних відносин і посилення соціальної та майнової нерівності.

У пізньоскіфський час поряд з відкритими поселеннями створюються численні городища. На них досліджено залишки кам’яних споруд житлового і господарського призначення з розвинутим плануванням. Найбільш вивчені Золотобалківське поселення і Гаврилівське городище. На поселеннях і городищах трапляються нечисленні знахідки більш раннього – скіфського періоду. Неподалік поселень і городищ влаштовувалися грунтові могильники; найбільш вивченими серед них є Золотобалківський та Миколаївський.

На території Херсонської області (в її південно-західній частині) виявлено також античні пам’ятки: культові місця вшанування давньогрецького міфічного героя Троянської війни Ахілла (острів Тендра і Кінбурнська коса), богині ночі і місяці у давньогрецькій міфології Гекати (Кінбурнська коса), а також грецьке поселення ремісників із залишками металургійного виробництва і виробництва скла (Ягорлицьке).

Наприкінці IV століття нашої ери відбулася навала гуннів, які прийшли в Європу з Азії через Північне Причорномор’я. Під час руху гунно-аланських племен на території Херсонщини з’являються поодинокі поховання (IV – V століть), виявлені поблизу міста Цюрупинська і сіл Раденська, Саг, Козачих Лагерів.

На рубежі нашої ери пізні скіфи підтримували зв’язки з носіями зарубинецької культури, основний район поширеня яких був на Середньому та Верхньому Подніпров’ї.

Черняхівська культура

У II – V століттях нашої ери територію Херсонщини з Середнього Придніпров’я проникають землеробські племена черняхівської культури, які входили до складу об’єднання ранньослов’янських антських племен. Вони поступово осідали на пізньоскіфських поселеннях і городищах неподалік Гаврилівки, Дудчан, Золотої Балки, Осокорівки Нововоронцовського району, у місті Бериславі, в Каїрах та Дар’ївці. Найбільш вивченою пам’яткою цієї культури є Гаврилівський могильник. Частина дослідників вважає племена черняхівської культури багатоетнічними, хоча часто це утворення пов’язують із готським завоюванням.

Після гуннської навали в Нижнє Подніпров’я проникли ранньосередньовічні кочівники. Впускним курганним похованням VI – VII століть біля села Новочорномор’я та Келегейським скарбом VII століття поблизу села Гладківки представлені пам’ятки цього періоду.

Салтівська культура

На території півдня України в VIII – на початку Х століття знаходилися різноетнічні племена салтівської культури. У Херсонській області трапляються нечислені поховальні пам’ятки носіїв цієї культури – кочівників (селище міського типу Велика Лепетиха, села Софіївка Каховського району, Михайлівка Нововоронцовського). Салтівську культуру пов’язують з Хазарським каганатом.

Київська Русь

На основі об’єднання східнослов’янських племен у IХ столітті склалася ранньофеодальна держава – Київська Русь, що стала колискою трьох братніх народів – російського, українського і білоруського.

У період розквіту Давньоруської держави все правобережжя і значначастина лівобережжя сучасної Херсонської області входили до складу Київської Русі. В цей період Дніпро набув значення найбільшої водної магістралі – шлях «з варяг у греки». З гирла великої ріки давньоруські люди виходили на «лодьях» у Руське море, як тоді називали Чорне море, займалися рибним промислом і торгівлею. Цей шлях з’єднував Північну Русь з Південною, Прибалтику і Скандинавію з Ввізантією. На Херсонщині знайдено західноєвропейські мечі Х – першої половини ХIII століть (селище міського типу Антонівка, село Корсунка, місто Херсон) та візантійські монети (села Станіслав, Малі Копані).

Інший торговий шлях, що з’єднував давній Київ з Північним Причорномор’ям, проходив поблизу території майбутнього міста Каховки і йшов далі – через урочище Чорну Долину на Кримський півострів. Це був славетний Солоний або Соляний Шлях, який був неодноразово згадуваний у давньоруських літописах. Часто доводилося захищати його від кочівників.

Поблизу села Зміїнки досліджено слов’янське поселення IХ – ХI століть, на якому відкрито залишки житла, знайдено залізні речі (ножі, ножиці, кінські стремена), кам’яні жорна, орнаментована кераміка тощо. Слов’янське поселення відкрите також на Великому Потьомкінському острові, де виявлено уламки жорен, корчаг, глечиків, скляних браслетів, візантійські амфори, меч першої половини ХIII соліття та інші речі.

У Х – першій половині ХIII столітті десь у районі сучасного міста Цюрупинська знаходилося літописне місто Олешшя – опорний пункт Давньої Русі на Нижньому Дніпрі, один із центрів рибальства в Причорномор’ї та порт, під контролем якого знаходився вихід у Чорне море. В Олешші зупинилися купці – «гречники». Цей торговий пункт з’єднував Київ з Візантією та Подністров’ям і був широко відомий далеко за межами Давньоруської держави. Навіть після припинення існування цього міста на деяких італійських картах ХIV століття Дніпро носить найменування «ріка Олешшя».

Слов’янський грунтовий могильник Х – ХII століть дослдіжено поблизу села Каїрів. Він містив 89 поховань. Наявність їх дає можливість думати, що неподалік знаходилося слов’янське поселення. Курганне поховання давньоруського воїна Х – ХI століть розкопано поблизу села Любимівки Каховського району.

У період Київської Русі на території Херсонської області перебували середньовічні кочівники. Крім вищезгаданих носіїв салтівської культури, наприкінці IХ століття на південь України проникли тюркські племена печенігів, яких у середині ХI століття витіснили половці. Останні проживали на території Степової України до навали золотоординців. Половці залишили такі порівняно численні пам’ятки, як кам’яні баби – скульптури людей, що ставилися на курганах. Ці твори середньовічного мистецтва дають уявлення про зброю, одяг і прикраси кочівників. Вони виявлені на правобережжі – в Херсоні, на лівобережжі – в Каховці.

На Херсонщині досліджено чимало впускни курганних кочівницьких поховань періоду Київської Русі, як, наприклад, поблизу міста Скадовська, селища міського типу Білозерки, Великої Лепетихи, Великого Рогачика. Неподалік від села Олександрівки Білозерського району виявлено середньовічний грунтовий могильник, що свідчить про поступовий перехід деякої частини кочівників до напівосілого способу життя.

Давня Русь в першій половині ХIII століття зазнала нападу орд Батия: Нижнє Подніпров’я  і Побужжя були спустошені. У другій половині ХIV століття Велике князівство Литовське захопило значну частину українських земель, у тому числі правобережжя Нижнього Дніпра. У другй половині ХV століття велика частина території правобережжя Херсонщини була захоплена Туреччиною, а все лівоебережжя краю опинилося під владою Кримського ханства, що виділилося в середині ХV століття із Золотої Орди і перебувало у васальній залежності від Туреччини. Все це знайшло відображення в знахідках нумізнатичних матеріалів на Херсонщні, де знайдено монети Кримського ханства, польсько-литовські, золотоординські, турецькі.

Таким є основні етапи стародавньої історії Херсонської області, про які розповідають численні пам’ятки археології.

Бериславський · Білозерський · Великолепетиський · Великоолександрівський ·Верхньорогачицький · Високопільський · Генічеський · Голопристанський ·Горностаївський · Іванівський · Каланчацький · Каховський · Нижньосірогозький ·Нововоронцовський · Новотроїцький · Олешківський (Цюрупинський) · Скадовський ·Чаплинський · Нова Каховка · Херсон