На лівобережжі Дніпра давньоруські поселення і городища були у населених пунктах Ленькове, Новгород-Сіверський, Горки, Деснянське, Мезин, Сосниця, Ляшківці, Есмань, Глухів, Ястребщина, Ховзівка, Нова Слобідка, Бунякове, Волинцеве, Ворожба, Білопілля, Харівка, Путивль, Хижки, Волокітино, Литвиновичі, Воргол, Камінь, Червоний Ранок, Спаське, Слобідка, Макошине, Феськівка, Волосківці, Дягова, Блистова, Миколаївка, Гориця, Гірськ, Седнів, Брусилів, Козероги, Чернігів, Анисів, Любеч, Малий Зліїв, Петруші, Рогоща, Малий Листвин, Сибереж, Юріївка, Деснянка, Хмельниця, Масани, Старий Білоус, Новий Білоус, Якубівка, Гущин, Шестовиця, Слабин, Смолин, Моровськ, Короп’я, Кошани, Остер, Виползів, Троєщина, Бориспіль, Іванків, Проців, Старе, Веселинівка, Світильня, Русанів, Перемога, Пристроми, Головурів, Переяслав-Хмельницький, Городище, Леплява, Бубновська Слобідка, Петрівка, Любарці, Ташань, Гайшин, Каленики, Котлів, Золотоноша, Вереміївка, Жовнине, Лящівка, Велика Буримка, Миколаївка, Терни, Засулля, Кросна, Шевченкове, Великий Самбір, Гайворон, Грицівка, Червоний Колядин, Липове, Ромни, Ведмеже, Глинськ, Свиридівка, Лохвиця, Бодаква, Сенча, Снітин, Кубраки, Пирятин, Повстин, Олександрівка, Піски Удайські, Чорнухи, Луговики, Сухоносівка, Хітці, Тарасівка, Лубни, Духове, В’язівок, Мацківці, Луком’я, Гребінка, Воронинці, Чутівка, Мошни, Лебихівка, Пронозівка, Радуцківка, Градиськ, Воїнська Гребля, Бабичівка, Кустолови, Миньківка, Недогарки, Морозівка, Максимівка, Велика Рибиця, Могриця, Тополі, Шпилівка, Зелений Гай, Кам’яне, Броварки, Сари, Остап’я, Кліщенці, Дем’янівка, Потоки, Перев’язки, Сухе, Григоро-Бригадирівка, Ніцаха, Зарічне, Охтирка, Чернетчина, Журавне, Куземін, Саранчівка, Сидоряче, Глинськ, Сені, Гайдари, Велика Рублівка, Чутове, Рунівщина, Черкасівська, Макухівка, Полтава, Селищина, Решетники, Кунцеве, Орлик, Новоселівка, Зачепилівка, Берестовенька, Лиманівка, Йосипівка, Нехвороща, Бабайківка, Івано-Яризівка, Городне, Старий Салтів, Харків, Хорошеве, Чугуїв, Завгороднє, Гусарівка, Павлове, Черкаський Бишинь.

Ленькове Новгород-Сіверського району Чернігівської області

На правому березі Десни поблизу села Ленькове розміщується курганний могильник, на стрілці мису – городища. Ці археологічні пам’ятки обстежував у 1905 – 1906 роках А.С.Гатцук, від виявив на городищі культурний шар роменської культури, а також давньоруські речі. Городище датується VIII – серединою ХІІІ століть.

Новгород-Сіверський, райцентр Чернігівської області

За даними М.Є.Воєводського в околицях міста на лівому березі Десни є городище № 1, на якому зустрічаються давньоруські знахідки поряд із керамікою роменського типу, що дозволяє датувати пам’ятку VIII – ХIII століттями.

Городище № 2 розміщується у межах міста, у 1979 – 1980 роках проводилися розкопки експедицією ІА АН УРСР і ІА СРСР. Дитинець давньоруського міста площею 2 гектари займає останець корінного правого берега ріки Десна. Зі всіх боків (крім боку, який повернутий до ріки) городище оточує вал. З півдня і сходу до дитинця прилягає окольне місто, укріплення якого не збереглися. Довкола окольного міста розміщувалися селища і городища. Закладено декілька розкопів і шурфів на території дитинця і окольного міста, виявилося, що культурний шар зруйнований земляними роботами ХVIII століття.

Дослідження валу з південного боку городища під культурним шаром ХVI – ХVII століть дозволило виявити насип валу ХІІ століття завширшки біля основи 12 метрів із залишками згорілих дерев’яних конструкцій ХІ – початку ХІІ століття. Цей вал перекривав напівземлянки Х – ХІ століть і вал другої половини Х століття. Під культурним шаром ХVI – ХVII століть є шари роменської та юхновської археологічної культури.

Серед знахідок була свинцева печатка Святослава Ярославича ХІ століття, а також фрагменти полив’яної візантійської кераміки.

Аналогічна стратиграфія фіксується у північно-західному куті городища, де розкопана медовуша (льох (погріб), де зберігався мед та вино) із ямками для зберігання амфор з вином, і зернова яма, у заповненні якої виявлені уламки посуду Х століття, а також наконечники стріл, ножі, кресало, шиферні пряслиця, скляні браслети, бурштинові буси.

Матеріали Х – ХІІІ століття виявлені на території окольного міста поблизу Успенського собору і Нікольської церкви, а також у дворі ветеринарного училища, де виявлені залишки жител та господарських споруд ХІ століття, в одному із жител виявлена глиняна пічка кубовидної форми і невеликий підвал (підпілля) зі стінками, які були облицьовані деревом.

Поряд із керамікою виявлена залізна сокира, бойовий ніж, шиферні пряслиця, фрагменти амфор, кістяна орнаментована копоушка (ложечка для видалення сірки з вуха). Місто було засновано у Х столітті.

Горки і Горбове Новгород-Сіверського району Чернігівської області

Городище розміщується на мису високої правобережної тераси ріки Десна в урочищі Селище (інша назва урочища – Ігореве Сільце). Городище займає майданчик овальної форми розмірами 230 на 400 метрів. Оборонні споруди не збереглися. В’їзд з боку заплави прослідковується з півдня. При шурфуванні було встановлено, що товщина культурного шару складає 20 – 60 сантиметрів. На поверхні та шурфах зібраний підйомний матеріал – роменська і давньоруська кераміка, наконечник стріли Х століття, кістяні проколки. Городище утотожнюється з селом, яке належало князю Ігорю і згазувалося у літопису під 1146 роком.

Деснянське (старі назви Псарівка, Свердловка) Коропського району Чернігівської області

У 1967 році було обстежено городище в урочищі Городок, на відокремленому березі ріки Десна, зараз тут колгоспний сад. При підкотовки площі саду були знівельовані вал і рів, які прослідковувалися під час розкопок А.С.Гатцука у 1907 році. Матеріали зберігаються у Державному Ермітажі (колекція 839, опис 198. Розкопки А.С.Гатцука, Псеревське городище, 1907 рік). Виявлено багато давньоруської кераміки.

Мезин Коропського району Чернігівської області

За відомостями О.Н.Мельниковської, у центрі села на мису з крутими урвищами із північно-західного і південно-східного боків. З північного і північно-східного боків городище захищене ровом і валом. Городище має розмір 200 на 75 на 150 метрів, площа городища розорюється.

Підйомний матеріал – кераміка юхновської, скіфської, роменської і давньоруської культур. На північ від валу на розораній поверхні є така сама кераміка, як і на городищі, тут було синхронне поселення, очевидно, посад міста. Городище датується VIII – XIII століттями. Поселення неодноразово обстежувалося працівниками Сосницького краєзнавчого музею, а у 1947 році – Дніпровської лівобережної археологічної експедиції ІІМК АН СРСР.

Сосниця, райцентр Чернігівської області

Залишки городища розміщуються на правому березі Десни у семи кілометрах від міста на піщаному останці поблизу озера Буромка посеред болотистої заплави ріки. Внаслідок зсувів від городища залишилася вузька (20 метрів) смуга уздовж озера завдовжки біля 80 метрів. Укріплення не збереглися. Городище неодноразово обстежувалося починаючи із 1910 року. Культурний шар сягає одного метра і містить матеріали як роменського, так і давньоруського часу. На піщаних дюнах на схід від поселення зібрана ліпна кераміка, схожа на роменську, а також давньоруська кераміка.

Ляшківці Сосницького району Чернігівської області

Городище розміщується на південний схід від села на мису корінного берега ріки Убеда, цей мис утворений з півночі і півдня ярами. Від плато мис відокремлюється за допомогою валу і рову. Висота валу від дна рову не перевищує трьох метрів, ширина основа валу складає 11 метрів, ширина рову – біля 6 метрів. Розмір майданчика городища 50 на 100 мтерів (по осі схід – захід). Висота мису над заплавою складає 20 метрів. Мис та майданчик городища розорюються. Городище уперше обстежив Ю.С.Виноградський у 1927 році. Серед зібраного підйомного матеріалу – вироби із заліза та бронзи, шиферні пряслиця, гончарна давньоруська кераміка. У 1971 році городище оглядав Лівобережний розвідувальний загін ІА АН УРСР.

Есмань Глухівського району Сумської області

За даними Я.М.Морачевського, біля витоків ріки Есмань (притока ріки Клевень) навпроти села Червоне є поселення з матеріалами давньоруського часу.

Глухів, райцентр Сумської області

У центрі міста в урочищі Вали є сліди укріпленого поселення з давньоруськими матеріалами.

У 1979 році залишки укріплень цього городища обстежив О.В.Сухобоков, біля підніжжя валу поблизу міського стадіону була виявлена давньоруська кераміка.

У городище ототожнюється з літописним Глуховим, який згадується у Лаврентієвському літописі під 1152 роком.

Ястребщина Глухівського району Сумської області

За даними Я.М.Морачевського, на правому березі ріки Реть (притока ріки Десна) навпроти села Бистрик на високому останці розміщується давньоруське поселення з керамікою Х – ХІІІ століть.

Ховзівка Путивльського району Сумської облатсі

Городище знаходиться у 500 метрах на північний захід від села на правому березі ріки Клевеня в урочищі Шпиль. Мис, який займається городищем, з північного сходу обмежений долиною ріки, із північного заходу і південного заходу мис городища обмежений балками. Висота над заплавою 50 метрів. Вузький перешийок, який з’єднує мис і плато, перегородив вал і рів. Майданчик городища витягнутий по осі північний схід – південний захід і має розміри 60 на 120 метрів. На городищі зібрана скіфська, роменська і давньоруська кераміка. Датується VIII – ХIII століттями.

Нова Слобідка Путивльського району Сумської області

Городище знаходиться в одному кілометрі від села справа від дороги у Путивль, розміщується на правому березі неглибокої балки, яка впадає в заплаву ріки Сейм. У наш час балка перегороджена плотиною, яка утворила великий став, який затопив північну частину городища, яка прилягає до балки. Городище оточене валом, який зберігся погано і сягає двох метрів у висоту. Майданчик городища має округлу форму, діаметр 65 – 80 метрів (за даними Ю.Ю.Моргунова 50 на 65 метрів). Територія городища слабо задернована, потужність культурного шару біля 30 сантиметрів. Зібраний підйомний матеріал містить давньоруську кераміку. Під час обстеження городища Дніпровською лівобережною експедицією ІІМК АН СРСР у 1947 році у шурфах була виявлена давньоруська кераміка та залізний наконечник стріли листовидної форми.

У 1971 році городище оглянув Лівобережний розвідувальний загін Інституту археології АН УРСР, було уточнено план городища. У 1977 році пам’ятку обстежив Ю.Ю.Моргунов.

Бунякове Путильського району Сумської області

Городище розміщується на правому березі ріки Сейм у 2,5 кілометра від села в урочищі Казень над берегом Мовчанівського болота. Майданчик городища зі всіх боків обмежений крутими схилами яру. З південного боку городище відрізано від плато валом і ровом. У плані городище овальне.

Городище обстежував у 1949 – 1950 роках Березовець Д.Т. Обстежена брама завширшки 1,5 – 2 метра.

Зачистка стінок траншей і бліндажів Другої світової війни дозволила виявити культурний шар потужністю до одного метра з матеріалами роменського та давньоруського часів.

У 1971 році городище обстежив Лівобережний розвідувальний загін ІА АН УРСР. Матеріали зберігаються у фондах ІА АН УРСР.

Волинцеве Путильського району Сумської області

Городище розміщується в урочищі Курган (правий беріг ріки Сейм). Займає мис високого берега, який виходить на заплаву. Селище розміщується на плато на захід від городища. В.Й.Довженок, який проводив у 1948 році розкопки на городищі (виявлено п’ять напівземлянок, десять господарських ям, було зробрено розріз валу), датував городище ІХ – ХІ століттями. Серед матеріалів розкопок є гончарна кераміка, скляні браслети, шиферні пряслиця ХІІІ століття (цим століттям поселення датував І.І.Ляпушкін). Городище обстежили у 1971 році. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Ворожба Білопольського району Сумської області

В урочищі Городище на правому берегі ріки Псел в північно-східній частині села розміщується поселення на мису. Укріплення не збереглися. Майданчик городища розорюється. У 1948 році І.І.Ляпушкін зібрав роменську і давньоруську кераміку на території розміром 80 на 250 метрів. Матеріали зберігаються в Державному Ермітажі.

Білопілля, райцентр Сумської області

Залишки давньоруського поселення в межах міста досліджені Богусевичем В.А. наприкінці 50-х років ХХ століття. Це залишки літописного міста Вирь, який згадується у Лаврентієвському літопису під 1097 роком (у Повчанні Мономаха місто згадується під 1113 роком).

Харівка Путильського району Сумської області

В урочищі Упуд на правому березі ріки Сейм неподалік від села Д.Т.Березовець виявив поселення, у культурному шарі якого є ліпна роменська і гончарна давньоруська кераміка. Поселення датується VIII – ХІІІ століттями. Матеріали зберігаються у фондах ІА АН УРСР.

Путивль, райцентр Сумської області

Городища №1, №2 і № 3. Давньоруське місто Путивль згадується у літописі у 1146, 1152 і 1185 проках (остання згадка пов’язана із походом князя Ігоря на половців.

У 1239 році Путивль був зруйнований військом Батия. Місто згадується у 1304 році, у 1356 році місто було захоплене литовським князем Ольгердом.

Археологічні дослідження у Путивлі були початі розвідувальними роботами у 1947 році Д.Т.Березовця. Поряд із пізньосередньовічними і давньоруськими матеріалами виявлені сліди роменського (VIII – Х століть) поселення в урочищі Нікольські Горки. Невиразні керамічні залишки роменських поселень виявлені також і в інших районах міста. У 1959 – 1961 роках дослідження продовжив В.А.Богусевич. Роботи були зосереджені в урочищі Городок на території дитинця давньоруського міста. В результаті розкопок на значній площі було виявлено залишки фундамента прямокутної кам’яної споруди розміром 18 на 20 метрів з двома напівкруглими виступами-апсидами з північного та південного боку. Спершу ця споруда ідентифікувалася як палац Святослава Ольговича (пізніше виявилося, що це церква).

У 1965 році тут само, на Городку, проводилися стаціонарні роботи під керівництвом академіка Б.А.Рибакова. Була знову відкрита північно-західна частина розкопаної раніше кам’яної церкви, час спорудження якої можна віднести до 1237 – 1239 років. Крім того, виявлені майстерня художника-ювеліра, понад десять господарських споруд, льохів (погребів), а також декілька давньоруських поховань.

Тоді ж були проведені дослідження в урочищі Підмонастирська Слобода, де під культурним шаром ХVI – ХVIII століть було виявлено декілька давньоруських поховань і залишки житла роменської культури.

У 1979 – 1981 роках городище розкопувалося Лівобережною слов’яно-руською експедицією ІА АН УРСР.

Городище № 1. Знаходиться в урочищі Городок. Було закладено два розкопи з метою вивчення характеру оборонних спору, виявлення залишків початкових укріплень і виявлення житлових та господарських споруд на майданчику городища.

На першому розкопі на глибині 5,2 метра виявлені сліди стародавньої оборонної системи у вигляді дворядного частоколу із масивних дубових колод. Конструктивна і типологічна схожість цих укріплень з оборонними спорудами розкопаних раніше ромеських городищ (Опішня, Донецьке, Кам’яне, Ціцаха) дозволяє пов’язувати ці городища з роменським періодом існування поселення на Городку. Не виявлено роменської кераміки, можливо через те, що оборонні споруди неодноразово реконструювалися у давньоруський час. Сліди рову не виявлено, оскільки ця частина майданчика городища була зруйнована зсувами. До валу прилягала давньоруська напівземлянка (ця напівземлянка була виявлена під пізньосередньовічними нашаруваннями).

Розкоп № 2, який був закладений у 50 метрах на північний захід від залишків храму 30-х років ХІІІ століття, дозволив виявити три горизонти скелетів, це братська могила 1239 року, люди загинули внаслідок нападу монголів під керівництвом хана Батия. Під цією братською могилою була напівземлянка, яку спалили монголи у 1239 році. У цій напівземлянці була червона вохра і невеликі глиняні посудини, що свідчить про те, що тут була майстерня художника. Неподалік від цієї землянки було житло, яке також загинуло внаслідок пожежі. У цьому житлі в господарській ямі виявили скелет дитини, яка сховалася у ямі і загинула внаслідок пожежі. В розкопі виявлено значну кількість уламків скляних браслетів. Культурний шар зруйнований будівельними роботами ХІV – ХХ століть.

Городище № 2 (урочище Нікольська Гірка). Майданчик розміщується на мису корінного берега, який утворений долиною ріки і ярами, має розміри 80 на 200 метрів. Городище обстежив у 1947 році І.І.Ляпушкін і в тому ж році городище обстежив Д.Т.Березовець. Обидва дослідники відзначають відсутність оборонних споруд, хоч добре помітні залишки валу у західній частині майданчика городища. У підйомному матеріалі є скіфська, роменська та давньоруська кераміка. В зрізах схилів прослідковуються ями напівземлянок із глинобитними пічками. Городище обстежив М.П.Кучера і О.В.Сухобоков в 1971 році. Відзначається перевага давньоруських матеріалів. У 1979 році тут проводила роботи Лівобережна слов’яно-руська експедиція Інституту археології АН УРСР. В ході розкопок вияснилося, що роменське поселення у давньоруський час було зайняте могильником, було виявлено біля 20 християнських поховань. Городище датується ХІІ – початком ХІІІ століть.

У західній частині майданчика городища під горизонтом давньоруських поховань на глибині 2,5 – 3 метра виявлено залишки двох жител і біля десяти господарських споруд VIII – ХІ століть.

Городище № 3 знаходиться в урочищі Коптева Гора. Городище розміщується на вузькому відрозі корінного берега в 300 метрах на схід від Мовчанівського монастиря. Городище відкрив і розкопав у 1979 році О.В.Сухобоков.

У закладених двох розкопах виявлені залишки 4 жител і понад 20 господарських споруд на глибині від 20 до 70 сантиметрів. Всі житла напівземлянкового типу з пічкою, яка вирізана у материковому останці, або вогнищем в одному з кутів. Конструктивні особливості жител і печей поряд з аналізом керамічного матеріалу, у якому з ліпним посудом архаїчного і типового роменського вигляду є уламки посудин так званого курганного типу, дозволяють віднести це поселення до культури сіверян (роменська культура) і датувати VIII – ХI століттями. Оскільки явних слідів пожежі немає, можливо, жителі самі залишили поселення.

Оборонна лінія поселення на Коптевій Горі і Нікольській Гірці досліджувалася.

У VIII столітті на крутих мисах корінного берега Сейма, які розміщувалися на території сучасного міста, виникає декілька поселень ранньослов’янської роменської культури (VIII – Х століть). Роменська культура утотожнюється із сіверянами. Ці поселення були довкола городища в урочищі Городок, яке стало давньоруським містом.

Хижки Конотопського району Сумської області

Городище знаходиться у 2,5 кілометра від села на північний схід на болоті між двома рукавами річок Клевень і Сейм. Городище розміщується на піщаному пагорбі (на піщаній дюні). Городище обстежувалося Д.Т.Березовцем у 1947 – 1950 роках. Майданчик городища задернований, є рів, заповнний водою. У північно-східній частині була брама. У шурфі виявлено скіфські, роменські та давньоруські знахідки.

Волокітино Путильського району Сумської облатсі

Городище розміщується на правому березі ріки Клевень, в урочищі Високе Поле на мису, який утворений долиною ріки і впадаючими в цю ріку балками. З напільного (північно-східного) боку поселення відрізано від плато ровом і валом. Майданчик городища має природній нахил на захід, його розміри 30 на 80 метрів. Вал розплився. Рів заріс кущами і зберігся добре. На задернованому майданчику городища зустрічається давньоруська кераміка.

Безпосередньо за городищем є селище, на розораному майданчику якого зустрічається кераміка роменського типу і гончарна давньоруська кераміка. Сліди селища, за даними І.І.Ляпушкіна, виявлені і на другому мису на схід від городища, де ним виявлена давньоруська кераміка. Поселення відоме в літературі з кінця ХІХ століття і неодноразово обстежувалося Самоквасовим Д.Я., Міклашевським А.М.

У 1968 році городище обстежив Лівобережний загін Ранньослов’янської експедиції ІА АН УРСР. Виявлена і розкопана напівземлянка роменського часу із роменською керамікою. При зачистці урвища прослідковані контури ями іншої напівземлянки з давньоруською керамікою, ця напівземлянка знаходиться на відстані 10 метрів від першої напівземлянки.

Литвиновичі Кролевецького району Сумської області

Городище № 1 розміщується в межах села на правому березі ріки Клевень в урочищі Городок, яке знаходиться на мису, який з південного сходу і заходу обмежене долиною ріки, а напільного (північного) боку обмежене валом. Майданчик городища підвищується над заплавою до 20 – 25 метрів, має овальну форму з розмірами по лінії північ – південь 100 метрів, по лінії схід – захід – 115 метрів. Поверхня городища задернована і частково зруйнована пізнішою забудовою. В урізі урвища вдалося прослідкувати культурний шар товщиною 50 – 70 сантиметрів із роменськими та давньоруськими знахідками. Городище відоме у літературі із середини ХІХ століття. Городище обстежувалося у 1947 році І.І.Ляпушкіним, у 1949 році – Д.Т.Березовцем. Матеріали зберігаються у фондах ІА АН УРСР.

Городище № 2 (болотне) розміщується у 1,5 кілометра на південний захід від села Литвиновичі між селом Литвиновичі і селом Шарпівкою і займає два пагорби, які підвищуються над заплавою на 3 – 5 метрів. Обидва пагорби мають витягнуту неправильну форму: менший пагорб по довгій осі сягає 40 метрів при ширині 22 метра. Висота пагорба городища над долиною складає біля 5 метрів. Тут ріка робить поворот, відходячи від городища на південь на 50 метрів. Інший пагорб продовжує перший пагорб на відстані 27 метрів від нього, обидва пагорби відгороджені впадиною природнього походження завширшки 15 метрів. Розміри цього пагорба 90 на 36 метрів. Ріка підходить до цього пагорба впритул. Слідів укріплень не виявлено. На поверхні пагорби видно розкопи чорних археологів. Виявлена неолітична, роменська та давньоруська кераміка. Датується VIII – ХІІІ століттями.

Воргол Кролевецького району Сумської області

Городище розміщується на правому березі ріки Клевень в урочищі Вишнева Гора і на південний схід від села. Майданчик городища займає мис, який оточуються із сходу і заходу глибокі балки, які заросли лісом. З північного (напільного) боку мис відрізаний потужнім валом. У місці, де мис роздвоюється, західне його відгалуження захищене ще вищим валом (до 6 метрів заввишки). Довжина східного відгалуження біля 200 метрів при ширині до 100 метрів. Довжина західного відгалуження біля 200 метрів при ширині у місці, де є вал 30 метрів і 100 метрів у найширшому місці. Західне відгалуження завершується вузьким виступом, який має понад 70 метрів завдовжки і до 15 метрів завширшки. Висота майданчика городища над долиною до 50 метрів, південна частина майданчика городища ескарпована.

Городище у 1947 році обстежено Дніпровською лівобережною експедицією ІІМК АН УРСР. У 1949 році городище розкопував Д.Т.Березовець. Під час розкопок виявлені матеріали скіфського часу, ліпна кераміка роменського типу і гончарна давньоруська кераміка.

У 1968 році Лівобережний загін Ранньослов’янської експедиції ІА АН УРСР обстежив західну частину городища, майданчик якого зараз зайнятий лісом. Були зачищені стінки розкопів, які зробив Д.Т.Березовець, внаслідок чого були виявлені фрагменти гончарної давньоруської кераміки і небагато уламків роменської кераміки (роменська кераміка виявлена у розкопі, на поверхні виявлена тільки давньоруська кераміка). Матеріали зберігаються у Путивльському краєзнавчому музеї та фондах ІА АН УРСР.

Камінь Кролевецького району Сумської області

На правому корінному березі ріки Сейм у трьох кілометрах на північний захід від села Камінь виявлені залишки поселення, яке займало один із невеликих мисів. Майданчик зруйнований зсувами і піщаними кар’єрами, на території поселення росте ліс. Розміри з півночі на південь 100 метрів, зі сходу на захід 250 метрів. Найменша ширина 50 метрів. Культурний шар товщиною до 20 сантиметрів.

У підйомному матеріалі є керамічні залишки епохи бронзи, скіфського і роменського періодів, а також давньоруська кераміка і кераміка ХVII – ХVIII століть. Слідів укріплень не виявлено. У 1968 році поселення обстежував Лівобережний загін Ранньослов’янської експедиції ІА АН УРСР.

Червоний Ранок Кролевецького району Сумської області

Городище розміщується на правому березі ріки Сейм, на південь від села на мису, який утворений двома глибокими ярами, оточене з напільного боку валом і ровом завглибшки 5 – 7 метрів.

 За валом і ровом йде неширокий перешийок, який з’єднує мис із плато. Городище у 1947 році оглядалося І.І.Ляпушкіним , у 1950 році його обстежив Д.Т.Березовець. Навесні 1968 році огляд городища і шурфування проводив Лівобережний загін Ранньослов’янської експедиції ІА АН УРСР. Було зроблено план городища. Майданчик городища розорюється, розораний із внутрішньої сторони вал, який має довжину 20 метрів і ширину біля основи 7 метрів, висота цього валу із зовнішнього боку сягає трьох метрів. Ширина перешийку, який з’єднує городище із плато, складає 10 метрів. Рів з двох сторін переходить у глибокі яри, які поросли лісом. Схили мису вкриті лісом, ці схили мають крутизну до 50 градусів, висота над заплавою 34 – 40 метрів. Зі східного боку по схилу проходить терасоподібний виступ (ескарп) заввишки біля 10 метрів, завширшки 2 – 2,5 метра. У північному кінці городища є ями, по яких видно, що культурний шар має товщину 0,75 – 1 метр. Товщина культурного шару на південній околиці городища сягає 1 – 1,2 метра, під роменським шаром є скіфський шар. У культурному шарі виявлена ліпна роменська і скіфська кераміка, а також гончарна давньоруська кераміка.

До городища з півночі і північного заходу прилягає плато, яке зайняте садом і задерноване. Тут зустрічається роменська і давньоруська кераміка.

Спаське Кролевецького району Сумської області

Городище розміщується в одному кілометрі від села зліва від дороги в село Алтинове. Городище розміщується на мису, який утворений балками, західна балка впадає до ріки Сейм. Зі східного боку майданчик городища відрізаний ровом, а все городища по периметру оточене кільцевим валом. Діаметр городища 70 метрів. Вал із внутрішнього боку має висоту до 1,5 метра, а ззовні, якщо враховувати схили мису, висота валу сягає 6 метрів. Поверхня задернована. Культурний шар товщиною від 30 до 60 сантиметрів, виявлена давньоруська кераміка.

На північний схід від городища є селище, яке розміщується на пологих схилах балки. Майданчик селища частково розорюється. На поверхні виявлені давньоруські знахідки. Поселення біля села Спаське згадується у літературі з 70-х років ХІХ століття, воно обстежувалося Дніпровською лівобережною експедицією ІІМК АН СРСР у 1947 році. Матеріали обстеження І.І.Ляпушкіна зберігаються у фондах Державного Ермітажу.

Слобідка Менського району Чернігівської області

Городище знаходиться на південній околиці села на мису правобережної надзаплавної тераси ріки Десна при впадіння ріки Бабка в ріку Титовка в урочищі Городок. Майданчик городища має округлу форму діаметром 71 метра, оточений розораним валом заввишки 1,2 метра, ширина біля основи 10 метрів. З напільного є рів завглибшки 1,5 метра, ширина – 10 метрів.

Городище споруджене на місці селища роменського часу у другій половині Х століття і було зруйноване у першій половині ХІ століття. Потужність культурного шару сягає 40 – 80 сантиметрів. Декілька синхронних селище прилягають до городища із заходу і півночі.

Макошине Менського району Чернігівської області

Мисове городище знаходиться на правобережній терасі ріки Десна, воно розміщується у місці впадіння ріки Хоробор і у ріку Бобрик. До городища з напільного боку і вздовж тераси прилягає велике селище, на якому зібрана кераміка неоліту, бронзової доби, роменського та давньоруського часу. Городище утотожнюється з літописним містом Хоробор.

Феськівка Менського району Чернігівської області

Городище знаходиться на лівому березі ріки Мена навпроти села зліва від дороги в місто Мена. Майданчик городища оточений кільцевим валом діаметром 80 – 90 метрів. Висота валу від дна рову складає 7 – 8 метрів; рів має глибину до 5 метрів. Ще один невисокий вал є з напільного боку (І.І.Ляпушкін вважав, що це не вал, а земля, яку викинули при спорудженні рову). Біля берега ріки вал частково пошкоджений, особливо він сильно пошкоджений у північно-західній частині городища.

Поверхня майданчика городища задернована, культурний шар чітко прослідковується в урвищі берега. В культурному шарі є уламки давньоруської кераміки, кості тварин. Схожі знахідки є в насипу валу.

На оранці поблизу городища є селище з уламки гончарної давньоруської кераміки на площі 200 на 400 метрів. Городище біля села Феськівка відоме з другої половини ХІХ століття. У 1927 році пам’ятку обстежив Ю.С.Виноградський, який намалював план городища. У 1947 році поселення обстежила Дніпровська лівобережна експедиція ІІМК АН СРСР, у 1971 році городище обстежив Лівобережний розвідувальний загін ІА АН УРСР.

Волосківці Менського району Чернігівської області

Городище розміщується в межах села на останці лівого берега ріки Дягова (права притока ріки Мена). Цей останець має прямокутну форму, з трьох боків оточений болотистою заплавою ріки Дягова, з напільного боку є розплилий вал та рів, який переходить у балку. Залишки невисокого валу є по периметру майданчика городища. У південно-східному куті, між напільним і боковим валами видно сліди в’їзду на городище. На схилі із південно-західного боку вал зруйнований. Схили городища мають висоту біля 6 метрів, із північного заходу схили городища заввишки біля трьох метрів. Розміри городища 45 на 70 метрів. Майданчик городища задернований, на ній є сліди розкопок. У розрізі південно-західної частини валу є шар згорілих дубових колод і перепаленої глини. Тут зібрані фрагменти роменської ліпної кераміки і давньоруської гончарної кераміки ІХ – ХІІІ століть. Фрагменти давньоруського посуди виявлені і за межами валу на церкви, є було давньоруське селище. Городище обстежив Лівобережний розвідувальний загін ІА АН УРСР у 1971 році.

Дягова Менського району Чернігівської області

Городище знаходиться у двох кілометрах від села в урочищі Чамарів Городок. Розміщувалося на невеликому підвищенні у заболоченій заплаві ріки Самара (права притока ріки Мена). Майданчик городища овальний, розмір 85 на 120 метрів. Тривалий час територія городища розорювалася, зараз задернована і на ній пасовисько. По периметру є залишки розплилого валу заввишки 0,5 – 1 метр, ширина основи валу 15 – 20 метрів. Сліди валу не прослідковуються.

На поверхні підйомного матеріалу немає. При шурфуванні виявлено декілька уламків ліпної кераміки. В насипу валу на глибині 40 – 60 сантиметрів виявлено обвуглені дубові колоди. Городище обстежила у 1971 році Лівобережний розвідувальний загін ІА АН УРСР.

Блистова Менського району Чернігівської області

Городищу розміщується біля села на правому корінному березі ріки Десна. Городище складається з двох частин. Внутрішня частина (дитинець) площею 30 на 40 метрів займає мис правого берега заплави ріки Десна і обмежена з півдня рікою Пулкою, зі сходу – болотом, із заходу і півночі – ярами, ровом і валом. Друга частина городища площею 1,5 гектара прилягає до дитинця і з напільного боку обмежена ярами і заплилим ровом. До городища прилягає селище площею декілька десятків гектарів, зараз це селище зайняте садибами і городами сучасного села. Городище у 1948 році обстежив І.І.Ляпушкін. У 1979 році на ньому були проведені розвідувальні дослідження експедицією АН УРСР та ІА АН СРСР. Внаслідок шурфування на городищі та селищі виявлено культурний шар потужністю 0,5 – 1,5 метра, який датується ХІ – ХІІІ століттями. На дитинці закладено розкоп площею 100 квадратних метрів і траншея через вал та рів. Вал зберігся на висоту біля одного метра, рів заплив, його дно прослідковується на глибині 5,5 метра від рівня майданчика дитинця. У розкопі виявлено залишки чотирьох жител. Три житла, кожне із яких мало 16 квадратних метра, містили матеріали ХІ, житла частково були перекриті насипом валу.

Від четвертого житла збереглася заглиблена частина площею 22 квадратних метра. Житло згоріло під час сильної пожежі наприкінці ХІІ – в першій половині ХІІІ століття. У цьому житлі виявлено згоріле дерево, глиняну обмазку стін, уламки кухонного та столового посуду, залізні ножі, замки, ключі, відерні скоби, ножиці, ложкоріз, наконечники стріл, браслети із сплаву на основі міді, фрагменти котла, уламки мідних виробів, шматки листового свинцю, срібна трибусинна сережка, уламки скляних браслетів, металеві рами вікна, які утримували скло (віконниці), шиферні пряслиця, костяні проколки. Знахідки свідчать, що власники житла були багатими. Збереглася підчка каркасно-глинобитної конструкції. Городище є залишками літописного міста Блестовист, яке згадується в Іпатіївському літопису у 1151 році. Матеріали зберігаються у фондах Новгород-Сіверського краєзнавчого музею.

Миколаївка Менського району Чернігівської області

Городище розміщується на останці дюнного походження у долині ріки Десна над її старим руслом, на захід від села. Останець має в плані округлу форму; вся його територія вкрита лісом. Датується давньоруським часом. За даними Д.Я.Самоквасова, місцеві жителі називають це урочище Городищем. У 1947 році городище обстежувалося Дніпровською лівобережною експедицією ІІМК АН СРСР.

Гориця Менського району Чернігівської області

Городище знаходиться на правому березі Десни в урочищі Дворище, яке розміщене на схід від села справа від дороги в село Локнисте. Городище займає мис корінного берега, який полого спускається до ріки. Слідів укріплень не виявлено. На розораному майданчику розміром 200 на 600 метрів зустрічається роменська та давньоруська кераміка. За даними І.І.Ляпушкіна давньоруська кераміка переважає у західній частині мису, ліпна роменська кераміка зустрічається у східній частині мису. Також є знахідки бронзової доби.

Селище розміщується на правому березі ріки Десна у 1,5 – 2 кілометрах на захід від села в урочищі Провалля, займає мис корінного берега, який виступає на південь у заплаву ріки. Висота мису над заплавою від 20 до 30 метрів. Знахідки давньоруського часу зустрічають на розораному майданчику уздовж західного боку мису протягом 600 – 700 метрів, ширина від 50 до 60 метрів. І.І.Ляпушкін обстежив селище у 1947 році і датував його давньоруським часом. Матеріали зберігаються у фондах Державного Ермітажу.

Гірськ Щорського району Чернігівської області (зараз Сновська міська громада Корюківського району Чернігівської області)

Городище знаходиться у центрі села на правому високому березі ріки Снов на круглому мису, який утворився зі сходу долиною ріки, а з півночі і півдня – ярами. Із західного боку у північному і південно-західному напрямках помітні залишки валу і зовнішнього рову. У північно-західній ділянці валу є розрив для в’їзної брами. На майданчику городища розміщується школа і шкільне подвір’я з різними спорудами. Розміри майданчика – по лінії північ – південь – 60 метрів, по лінії схід – захід – 65 метрів. Висота мису над заплавою сягає 20 метрів.

Під час зачистки урвищ та шурфування І.І.Ляпушкіном у 1961 році виявилося, що культурний шар складає один метр. У ньому виявлено гончарну давньоруську кераміку.

З півночі і заходу до городища прилягає селище, розміри якого встановити важко, оскільки вся територія селища зайнята сільськими садибами. Підйомний матеріал – давньоруська кераміка.

Седнів Чернігівського району Чернігівської області

Городище № 1 знаходиться у центрі села на правому корінному березі ріки Снова. Городище розміщується на мисі, який обмежений зі сходу долиною ріки, з півночі і заходу – глибокими балками. Майданчик мису у наш час зайнятий господарськими спорудами, городами, які належать школі. На місці шкільного двору прослідковуються два вали заввишки 0,7 – 1 метра, залишки рову не прослідковуються.

Потужність культурного шару 1,5 метра, в ньому є давньоруські знахідки і знахідки ХVII – ХVIII століть. На сусідніх ділянках плато зібрані схожі матеріали, тут було неукріплене селище. Матеріали зберігаються у фондах Державного Ермітажу.

Городище № 2 розміщується на південь від села на правому березі ріки Снов. Городище займає мис, який відрізаний з напільного боку заплилим ровом. На північний захід від плато розміщується селище. Підйомний матеріал як на городищі – роменська та давньоруська кераміка (давньоруської кераміки більше). До селища прилягає курганний могильник, який розкопав Д.Я.Самоквасов у 1874 році.

Брусилів Чернігівського району Чернігівської області

Городище розміщується на низькому (3 – 4 метра) мису, який утворений заболоченою долиною рік Снов і Десна в межах села. На майданчику городища (25 на 95 метрів) у наш час зараз будинок, майданчик городища зруйнований. Городище має клиноподібну форму, витягнуте по осі північний захід – південний схід. З північно-західного боку городище відрізано валом і ровом, які погано збереглися. Культурний шар 30 – 80 сантиметрів, виявлені давньоруські і пізньосереднівічні (ХVII – ХVIII століть) знахідки. Городище відоме з 70-х років ХІХ століття. У 1947 році обстежувалося І.І.Ляпушкіним, який датував пам’ятку Х – ХІІІ століттями. У 1971 році городище обстежив Лівобережний загін Ранньослов’янської експедиції ІА АН УРСР, були виявлені роменські та давньоруські пам’ятки. Матеріали розвідки 1971 року зберігаються у фондах ІА АН УРСР.

Козероги Чернігівського району Чернігівської області

На території села на правому березі ріки Десна розміщуються городище та селище. Городище займає мис, який утворений берегом ріки Десна і ярами. З боку заплави схили майданчика пологі, з інших боків руйнуються глибокими та крутими ярами. Довжина майданчика городища 50 метрів, ширина – 35 метрів. За спостереженнями А.А.Попко, культурний шар потужністю 80 сантиметрів. Культурний шар частково зруйнований. Оборонні споруди збереглися погано. Є ліпна ранньослов’янська кераміка та кераміка Х – ХІІІ століть. З північного боку городища зустрічається лишень гончарна давньоруська кераміка.

Чернігів

Городище № 1 розміщується на правому березі ріки Стреженя на мису, який утворений долинами рік Десна та Стрижень. У 1946 та 1949 – 1951 роках на території Чернігівського монастиря і в прилеглих ділянках виявлена роменська кераміка та кераміка ХІ – ХІІІ століть. Розкопані ями напівземлянок, в який були виявлені фрагменти посуду роменського типу. Городище датується VIII – ХІІІ століттями.

Городище № 2 розміщується на лівому березі ріки Стрижень в урочищі Єловщина. Городище займає мис прямокутної у плані форми, із заходу, з напільного боку відгороджено високим валом і ровом, з північного і південного боку городище відгороджене балками. Культурний шар слабо виражений і містить знахідки роменського і давньоруського часу. Матеріали зберігаються в Чернігівському історичному музеї.

Селище знаходиться на північній околиці міста на лівому березі ріки Стрижень і містить матеріали VIII – ХIII століть. Поселення відоме за описом А.Шафонського. Обстеження проводили Д.Я.Самоквасов, Д.І.Бліфельд.

У 1976 році тут проводила роботи археологічна експедиція місцевого відділення Товариства охорони пам’яток історії і культури. Виявлені залишки двох жител з давньоруськими матеріалами.

Анисів Чернігівського району Чернігівської області

На території села розміщується городище, селище та курганний могильник. Городище займає мис лівого берега ріки на північній околиці села. Майданчик городища має форму неправильного овалу завдовжки 200 метрів, ширина від 50 до 70 метрів. Вал і рів збереглися погано, прослідковуються у північно-східній частині. Культурний шар за спостереженням А.А.Попко має товщину від 50 до 70 сантиметрів. Виявлено пізньозарубинецьку і ранньороменську ліпну кераміку, а також гончарну давньоруську кераміку. Селище розміщується безпосередньо біля городища на невисокій дюні. Під час обстеження А.А.Попко зібрав тут таку саму кераміку, як і на городищі. На іншій частині селища, яке розміщується на території села, виявлені уламки давньоруського посуду (без пізньозарубинецької і ранньороменської кераміки). Колись біля городища був великий курганний могильник, від якого збереглося чотири кургани.

У 1947 році цей археологічний комплекс обстежив І.І.Ляпушкін, який відніс ці пам’ятки до давньоруських поселень Х – ХІІІ століть. У 1971 році городище обстежив Лівобережний розвідувальний загін ІА АН УРСР. Матеріали розвідки І.І.Ляпушкіна зберігаються у Державному Ермітажі.

Любеч Ріпкінського району Чернігівської області

Городище розміщується на лівому березі Дніпра. Центральну частину городища на Замковій горі розкопав Б.А.Рибаков наприкінці 50-х років ХХ століття. Відкриті житла, господарські споруди, залишки княжого палацу і храму ХІІ століття. Виявлені також матеріали VIII – ХІ століть, у тому числі два скарби дирхемів кінця ІХ – початку Х століття. На північний схід від замка розміщується курганний могильник із трупоспаленнями ІХ – Х століть.

Малий Зліїв Ріпкинського району Чернігівської області

Селище № 1 розміщується на березі озера Кораблище на східній околиці села, на площі 100 на 350 метрів зустрічаються фрагменти гончарного посуду. Селище розміщується на пологому березі озера, поверхня розорюється. Культурний шар, який складається із гумусованого піску, має товщину 25 сантиметрів. Селище датується ХІ – ХІІІ століттями.

Селище № 2 знаходиться на північному березі озера Кораблище у 600 метрах від села. Воно розміщується на стику доріг Любеч – Ріпки і Малий Зліїв – Зубахи, ці дороги розділяють селище на три частини. Площа, на якій зустрічається кераміка – 200 на 350 метрів. У підйомному матеріалі зустрічаються гончарні фрагменти давньоруського посуду, у тому числі посуд із зеленою поливою.

Петруші Ріпкинського району Чернігівської області

Селище знаходиться у 1,5 кілометра на північний захід від села на пологому (північному) схилі невеликої заболоченої низини поблизу дороги Красновське – Петруші. Площа селища 1 гектар. На розораній поверхні зустрічаються уламки гончарного посуду. У значній кількості зустрічаються вінчики із манжетовидним оформленням. Селище датується ІХ – ХІ століттями. Матеріали розвідок А.В.Шекуна зберігаються у Чернігівському історичному музеї.

Рогоща Чернігівського району Чернігівської області

Городище знаходиться на лівому березі ріки Білоус на захід від села, із сходу та півдня обмежене балками. Майданчик городища має округлу форму діаметром 180 – 20 метрів. Вал заввишки вісім метрів зберігся добре.

Городище відоме у літературі із другої половини ХІХ століття. У 1949 році на ньому проводив розвідку Д.І.Бліфельд. Виявлені залишки житлових та господарських споруд, побутовий і господарський інвентар, гончарна кераміка Х – ХІІІ століть. Городище утотожнюється з літописним містом Оргощ, яке згадується в Іпатіївському літопису під 1159 роком.

Малий Листвин Ріпкинського району Чернігівської області

Селище розміщується в урочищі Ліскове на північний захід від села. Селище відкрив у 1976 році А.В.Шекун. На поселенні у 1976 – 1978 роках розкопано біля 300 квадратних метрів і виявлено шість жител напівземлянкового типу зрубної і стовпової конструкції, чотири господарські приміщення, понад десять господарських ям. Серед відкритих об’єктів є майстерня ювеліра, яка одночасно була житлом. Виявлені писало, ключі, набір ювелірних інструментів, біля 30 уламків скляних браслетів, скляний перстень. Поселення датується ІХ – ХІІІ століттями (датування за керамікою, є ліпна і гончарна кераміка). Матеріали зберігаються у Чернігівському історичному музеї.

Сибереж Ріпкинського району

Селище № 1 розміщуєтьс на західній околиці села Сибереж, на березі ріки Каймань знаходиться велике (до 30 гектарів) селище, на якому виявлена давньоруська кераміка. Культурний шар товщиною 40 – 80 сантиметрів. Поселення датується ХІ – ХІІІ століттями.

Селище № 2 знаходиться у 2,5 кілометрах на південь від села в урочищі Очеретяна Гора. Селище розміщується на мису, який витягнутий із заходу на схід між озерами Купнистим (з півдня) і Очеретяним (з півночі). Датується ХІ – ХІІІ століттями.

Селище № 3 розміщується у 200 метрах на південь від озера Купнисте, в урочищі Верхньостриженське. Підйомний матеріал (уламки гончарного посуду) зустрічається на майданчику 100 на 300 метрів. Товщина культурного шару 40 – 50 сантиметрів. Селище датується ХІ – ХІІІ століттями. Матеріали розвідок А.В.Шекуна зберігаються у Чернігівському історичному музеї.

Юріївка Чернігівського району Чернігівської області

Селище № 1 знаходиться на північно-західній околиці села в урочищі Живці на Чернечій Горі. Площа 200 на 300 метрів. Селище відкрив та обстежив Д.І.Бліфельд у 1949 році.

Селище № 2 знаходиться в урочищі В’язівка у 500 метрах від ріки Білоус. Підйомний матеріал зустрічається на площі 150 на 200 метрів. Датується Х – ХІІІ століттями. Матеріали зберігаються у фондах ІА АН УРСР.

Деснянка Чернігівського району Чернігівської області

Селище знаходиться на пологому схилі заболоченої низовини на лівому березі ріки Білоус. Поселення поділено на дві частини – західну і східну. Культурний шар товщиною 60 – 70 сантиметрів складається із чорнозему, в якому є археологічні знахідки (гончарна кераміка, шиферні пряслиця, точильні бруски). Поселення датується Х – ХІІІ століттями. Матеріали зберігаються у Чернігівському історичному музеї.

Хмельниця Чернігівського району Чернігівської області

Давньоруське поселення знаходиться в урочищі Шумлай на пагорбах заболоченої низовини. Площа 15 гектарів. У західній, найвищій частині поселення був закладений розкоп розміром 7 на 7 метрів, у якому було виявлено давньоруське житло стовпової конструкції розмірами 4,1 на 4,4 метра, заглиблене на 20 сантиметрів. У північно-східному куті було скупчення уламків плінфи (пічка). У заповнення виявлені уламки браслетів, перстені, замок, ключ, кресало, ложкоріз, медвеже ікло, фрагменти гончарного посуду ХІІ – ХІІІ століть. Це житло перерізало інше житло, заглиблене на 1,7 метра від сучасної поверхні розмірами 3,4 на 3,5 метра. У підлозі розчищені ямки у кутах і посередині стін, а також у центрі житла. Вхід у вигляді пандуса (0,5 на 2 метра) знаходився з півдня. У північно-східному куті виявлена глинобитна пічка, у північно-західному куті – овальна яма розмірами 1 на 1,3 метра. Житло згоріло. У заповненні виявлені уламки гончарного посуду другої половини Х століття, ножі, калачевидне кресало, бусина, оброблені заготовки із рогів оленя. Матеріали зберігаються у фондах Чернігівського історичного музею.

Масани Чернігівського району Чернігівської області

Селище знаходиться в одному кілометрі на північний захід від села. Площа 0,2 гектара. Підйомний матеріал – фрагменти гончарної давньоруської кераміки ХІ – ХІІІ століть. Матеріали зберігаються в Чернігівському історичному музеї.

Старий Білоус Чернігівського району Чернігівської області

На правому березі ріки Білоус на північний захід від села у чотирьох містях, які мають довжину до півтора кілометри, Д.І.Бліфельд зафіксував залишки давньоруського неукріпленого поселення.

Новий Білоус Чернігівського району Чернігівської області

За даними обстеження Д.І.Бліфельда, в околицях села на правому березі ріки Білоус є залишки двох давньоруських неукріплених поселень.

Селище № 1 знаходиться на схилі надзаплавної тераси на південній околиці села. Площа 100 на 250 метрів.

Селище № 2 розміщується у 2,5 – 3 кілометрах від села в урочищі Криниця, де Д.І.Бліфельд виявив давньоруські знахідки Х – ХІІІ століть. Матеріали зберігаються у фондах ІА АН УРСР.

Якубівка Чернігівського району Чернігівської області

Селище знаходиться між селами Якубівка та Андріївка на березі пересохлого струмка, який впадає у ріку Вереп. Загальна площа селища 75 на 105 мтерів. Культурний шар має товщину 20 – 25 сантиметрів. Виявлено уламки гончарного посуду, шматки шиферу, точильний камінь, шиферне пряслице. Селище датується Х – ХІІІ століттями.

Гущин Чернігівського району Чернігівської області

Городище розміщується на краю лівого берега ріки Білоус в межах села навпроти села Киянка. С півночі і північного заходу городище обмежує долина ріки, а з півдня і сходу вал і рів. Вал зруйнований, а вал заплив. Майданчик городища в наш час зайнятий сучасним кладовищем, культурний шар зруйнований. Виявлена давньоруська кераміка. Городище відоме з ХVIII століття. У 1947 році обстежувалося Дніпровською лівобережною експедицією ІІМК АН СРСР під керівництвом Ляпушкіна І.І.

Шестовиця Чернігівського району Чернігівської області

Городище № 1 розміщується в центрі села на високому пагорбоподібному мису правого берегі ріки Десна над рікою Десницею в урочищі Городище. Майданчик городища має форму витягнутого чотирикутника по лінії північ – південь завдовжки 270 метрів і завширшки 160 метрів. Схили пагорба круті, є урвища, вали і рови збереглися погано. Товщина культурного шару 1,25 метра, культурний шар зруйнований. Кераміка ліпна і гончарна, ліпна кераміка зустрічається у лишень південній частині городища. Гончарна кераміка давньоруська.

Городище № 2 розміщується на вузькому мису в одному кілометрів на південний захід від села на правому березі Десни в урочищі Коровель. Форма городища овальна, довжина 150 метрів, ширина 100 метрів. Південно-східна частина мису городища відрізана від плато ріки ровом та валом. Є дві лінії внутрішніх і зовнішніх валів і ровів, які впираються кінцями в долину ріки. Вали і рови збереглися погано. У культурному шарі товщиною до одного метра виявлені знахідки різних часів, у тому числі гончарна давньоруська кераміка. У 1946 році проводилися розкопки під керівництвом Я.В.Станкевич і Д.І.Бліфельда.

Шостовицький археологічний комплекс І.І.Ляпушкін відніс до VIII – Х століть. У 1971 році пам’ятка була оглянута Лівобережним загоном Ранньослов’янської експедиції ІА АН УРСР та Чернігівським історичним музеєм.

Селище знаходиться у двох кілометрах від села в урочищі Селища на надзаплавній терасі ріки Десна. У урізі краю тераси зібрана ліпна і гончарна давньоруська кераміка.

Слабин Чернігівського району Черенігівської області

На території села є давньоруське городище і три давньоруські селища. Городище знаходиться у південно-східній частині села в урочищі Деканівщина на високому мису, який утворений при впадінні ріки Слабинь у ріку Десна. Схили миса пологі, на західному схилі є тераса завширшки до трьох метрів, яка з’єднує плато із південною околицю городища. Майданчик городища має овальну форму, яка витягнута по лінії північ – південь, довжина 210 метрів, ширина від 30 до 90 метрів. Майданчик городища ділиться на дві частини ровом, який орієнтований по лінії схід – захід. Вал майже весь розораний, рів має глибину 50 сантиметрів, ширину – шість метрів. Крім цієї лінії укріплень, була ще одна лінія укріплень з боку плато, яка оточувала значну площу, впираючись двома кінцями в труднодоступну долину ріки. Культурний шар, за спостереженнями А.А.Попко, має товщину один метр і містить різночасові матеріали, серед яких слід відзначити ліпну ранньосередньовічну кераміку та гончарну давньоруську кераміку.

У 1971 році городище обстежувалося Лівобережним загоном Інституту археології АН УРСР, уточнені план і культурно-хронологічна характеристика поселення. Матеріали розвідки 1971 року зберігаються в ІА АН УРСР.

Смолин Чернігівського району Чернігівської області

Городище розміщується в нижній частині села на мису берегової тераси. Мис невисокий. Городище займає південно-західну частину мису. За спостереженнями А.А.Попко, культурний шар має багато знахідок і має товщину 1,2 метра. Культурний шар містить пізньозарубинецьку кераміку, кераміку середини третьої чверті І тисячоліття, а також давньоруське кераміку. На селищі, яке прилягає до городища з півночі і схода А.А.Попко зібрав гончарну давньоруську кераміку Х – ХІІІ століть.

Городище обстежувалося Лівобережним загоном ІА АН УРСР у 1971 році, були уточнені план і хронологія. Матеріали розвідки 1971 року зберігаються в ІА АН УРСР.

Моровськ Козелецького району Чернігівської області

Городище знаходиться в південій частині села (урочища Городище) на високому мису, який утворений крутим поворотом берега Десни, займає південно-східну частину мису, яка відрізана від плато яром (можливо, колишній рів). Довжина майданчика городища 225 метрів, ширина біля 190 метрів. Майданчик городища зайнятий садибами. Оборонні споруди, які складаються із валів і ровів, розорані і збереглися погано. За твердженням А.А.Попко, вали повторяли контури майданчика городища. Культурний шар товщиною біля одного метра містить ранньослов’янську і давньоруську кераміку, а також знахідки ХVII – XVIII століть. Біля городища розміщується селище, яке оточує городище із заходу і півночі. На поверхні селища виявлені такі самі знахідки, як і на городищі. На іншому поселенні зібрана лишень гончарна і давньоруська кераміка. Пам’ятка датується VIII – ХІІІ століттями.

Городище обстежувалося у 1971 році М.П.Кучерою та О.В.Сухобоковим. Утотожнюється з літописним Моровийським, який згадується у літопису під 1130 роком.

Короп’я Козелецького району Чернігівської облатсі

Селище розміщується на правому березі ріки Десна між селами Карпилівка і Короп’я. За даними І.І.Ляпушкіна, селище датується Х – ХІІІ століттями. У 1948 році селище обстежив Ф.Б.Копилов, він вказував, що в Остерському музеї є матеріали, які зібрані у різний час на селищі співробітниками музею, серед них є ранньослов’янська ліпна кераміка, яка трохи відрізнялася від роменської.

Кошани Козелецького району Чернігівської області

Городище розміщується на лівому березі ріки Остер в урочищі Ісаєва Гора. Городище займає мис площею 14 гектарів, який сполучається із плато вузьким 40-метровим перешийком. Городище обстежили Ф.Б.Копилов і І.І.Ляпушкін. Датується Х – ХІ століттями.

Остер Козелецького району Чернігівської області

Городище знаходиться в межах села на правому березі ріки Остер, розміщується на останці при в’їзді в село поблизу моста. Форма майданчика городища округла діаметром до 100 метрів. Слідів укріплень не виявлено. Поверхня городища задернована і вкрита деревами. У південно-східній частині майданчика городища є залишки церкви давньоруського часу (Юр’єва Божниця).

На ділянці майданчика городища, який зайнятий городом, а також в урізах траншей прослідковується культурний шар із давньоруськими знахідками. За межами городища, на садибах і городах, зустрічається схожий матеріал, який вказує на існування тут селища або окольного міста. Це городище відоме у літературі з другої половини ХІХ століття і утотожнюється з літописним містом Городець на Острі, яке було споруджене у 1098 році Володимиром Мономахом.

У 1947 році поселення обстежувалося Дніпровською лівобережною експедицією ІІМК АН СРСР. У 1971 році воно було обстежене Лівобережним розвідувальним загоном ІА АН УРСР, внаслідок чого була підтверджена приналежність пам’ятки до давньоруського часу. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Виползів Козелецького району Чернігівської області

Городище розміщується на мису правого корінного берега Десни на північний схід від села. Мис підвищується над заплавою на 35 – 40 метрів, його кінець у вигляді піщаною дюни знижується до 4 – 5 метрів і заходить у заплаву. Мис розорюється. Культурний шар прослідковується на відстані 500 метрів від стрілки мису до плато.

Городище обстежувалося І.І.Ляпушкіним к 1947 році. У 1971 році городище обстежив Лівобережний розвідувальний загін ІА АН УРСР була виявлена ліпна ранньослов’янська кераміка та гончарна давньоруська кераміка. Городище згадується у 80-х роках ХІХ століття. Матеріали розвідки зберігаються в ІА АН УРСР.

Троєщина Броварського району Київської області

Городище знаходиться в частині села, яка називається Вигурівщина, зліва від дороги при в’їзді. Городище укріплене кільцевим валом і ровом. Вал зберігся добре, особливо в північно-західній частині. Майданчик має біля 100 метрів у діаметрі.

Територія городища і більша частина валу зайнята садибами. На присадибних ділянках і за межами валу виявлено декілька давньоруських уламків кераміки.

Городище у колишньому селі Вигурівщина було зареєстровано у Центральному Статистичному комітеті. П.В.Голубовський вважав його залишками літописного міста Городець, який вперше згадується у літопису під 1026 роком.

Бориспіль, райцентр Київської області

Городище розміщується на території міста в районі Бориспольської церкви. У 1925 році виявлені залишки церкви, довкола якої були давньоруські знахідки залишки укріплень не збереглися.

Іванків Бориспільського району Київської області

Городище розміщується поблизу села на невеликому підвищенні, має кільцеве планування, діаметр до 50 метрів. Колись було два ряди валів і ровів. Зараз укріплення розорані. Про наявність двох рядів валів відомо з відомостей 20-х років ХХ століття. Культурний шар має незначну товщину. Біля городища є селище, де зібрано багато кераміки ХІІ – ХІІІ століть. У 1970 році городище обстежив М.П.Кучера.

Проців Бориспільського району Київської області

Невелике городище площею 0,05 гектара з кільцевими укріпленнями (рів і вал) розміщується на невеликому підвищенні. Частина майданчика городища зруйнована кар’єром. Зустрічається небагато уламків кераміки ХІІ – ХІІІ століть. Багато давньоруської кераміки є на селищі. На валу є залишки згорілих дерев’яних клітей. Городище обстежив М.П.Кучера у 1964 році.

Селище № 1 знаходиться у двох кілометрах на південь від села і у 1,5 кімлоетра на захід від села Жовтневе. Селище розміщується на мисоподібному підвищенні біля краю заплави Дніпра у 700 метрах на схід від ріки Павлівка. Мис є терасовидним майданчиком біля підніжжя піщаного пагорбу, на якому ростуть сосни.

Поселення багатошарове, містить різночасові знахідки. Давньоруська кераміка переважно зустрічається на західній околиці пагорба і в південно-західній частині мису заввишки (мис заввишки від 2,5 до 3,5 метра). Площа поселення 200 на 200 метрів. Тут було закладено чотири шурфи, потужність культурного шару 40 – 50 сантиметрів.

Селище № 2 розміщується в 400 метрах на південний захід від села на піщаному схилі надзаплавної тераси ріки Річище (притока ріки Павлівка). Тут протягом 450 метрів зібрані різночасові культурні залишки, переважали фрагменти давньоруської кераміки.

Селище № 3 знаходиться на західному краю північної околиці села, де на городах зібрана різночасова кераміка, переважно ранньослов’янська і давньоруська.

Старе Бориспільського району Київської області

Прямокутне городище знаходиться на мису. Довжина 80 – 100 метрів. З трьох боків городище оточене балками, з напільного боку відрізане від плато валом, сліди невисокого валу є по периметру. Вал заплив. Частина майданчика городища зруйнована внаслідок ерозії.

На городищі та біля підніжжя мису городища зустрічається небагато кераміки ХІІ – ХІІІ століть, багато кераміки ХVII – ХVIII століть. У валу виявлені дерев’яні конструкції. Городище обстежив М.П.Кучера у 1971 році. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Веселинівка Баришівського району Київської області

Городище розміщується у селі на рівній місцевості поблизу озера. Діаметр майданчика городища 65 метрів, площа – 0,35 гектара. Ваз зберігся добре, рів зберігся біля берега ріки. На території городища зібрані одиничні фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть. Обстежив М.П.Кучера в 1971 році. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Світильня Броварського району Київської області

Городище розміщується у селі на рівній місцевості над урвищем до заплави ріки Трубеж. Форма городища кругла, майданчик оточений кільцевим валом заввишки 3,5 – 4,5 метра, ширина до 20 метрів, рів завглибшки один метр, завширшки 10 – 12 метрів, площа 0,45 гектара, діаметр 75 метрів. В деяких місцях вал зруйнований. Брама із південно-західного боку. Культурний шар незначний. У валу виявлені дерев’яні конструкції. До городища прилягає селище. Як на городищі, так і на селищі зустрічаються матеріали ХІІ – ХІІІ століть. Обстежив М.П.Кучера у 1971 році. Матеріали зберігаються у фондах ІА АН УРСР.

Русанів Броварського району Київської області

Городище знаходиться на південний схід від села і займає майданчик на невеликій висоті на правому березі ріки Трубіж, діаметр майданчика городища 45 – 55 метрів. Городище оточене кільцевим валом заввишки три метри і завширшки 15 метрів, рів зберігся погано. Укріплення по краях брами (північний захід) пошкоджені оборонними спорудами Другої світової війни. В центрі майданчика городища є великий кар’єр. Культурний шар незначний, в ньому є знахідки ХІ – ХІІІ століть. У зовнішній частині валу виявлені дерев’яні конструкції – городні. До городища прилягає синхронне селище площею 2,5 гектара. Городище обстежив М.П.Кучера у 1965 році. Матеріали зберігаються у фондах ІА АН УРСР.

Перемога (колишня Ядлівка) Баришівського району Київської області

Городище розміщується у селі на рівному майданчику. Укріплення не збереглися. Площа городища 0,3 гектара. Культурний шар не значний. До городища прилягає селище ХІІ – ХІІІ століть із значним культурним шаром. Городище відоме за повідомленням 1879 року, яке було опубліковано П.С.Уваровою. У 1971 році городище обстежив М.П.Кучера. Матеріали розвідки М.П.Кучери зберігаються у фондах ІА АН УРСР.

Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області

Городище розміщується на рівній місцевості на корінному березі ріки Трубіж біля села. Відноситься до городищ круглої у плані форми з кільцевим валом. Діаметр 55 – 65 метрів, площа 0,2 гектара. Лінія укріплень складається із добре збереженого валу заввишки 1,5 – 4 метра, шириною біля основи 16 – 18 метрів і рову завширшки до 15 метрів, рів заплив. Довкола городища є велике селище. Культурний шар на селищі до 1,1 метра, містить давньоруську кераміку ХІ – ХІІІ століть. На городище переважає кераміка Х – ХІ століть. На думку М.П.Кучери городище можна віднести до найбільш ранніх укріплень західної Переяславщини. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Головурів Бориспільського району Київської облатсі

Городище має кільцевий вал. Розміщується на незначному підвищенні, майданчик круглий, діаметром 35 метрів, площа 0,08 гектара. Зі всіх боків городище оточене валом, який руйнується кар’єром. Рів заплив.

У зруйнованих ділянка валу виявлені згорілі дерев’яні конструкції клітей. На території городища зустрічається невелика кількість кераміки ХІІ – ХІІІ століть. На невеликому селищі поблизу городища є кераміка ХІ – ХІІІ століть. Обстежив М.П.Кучера у 1971 році. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Переяслав-Хмельницький, райцентр Київської області

Городище знаходиться на лівому березі ріки Трубіж. У культурному шарі при шурфуванні і розкопках виявлені фрагменти давньоруської кераміки. Виявлені жилі та господарські споруди, а також давньоруські церкви. Матеріали зберігаються у місцевому краєхнавчому музеї.

Селище № 1 розміщується на лівому березі Дніпра у шести кілометрах на південний схід від міста Переяслав-Хмельницький в урочищі Терний, справа від дороги в місто Золотоноша. Знахідки простежуються уздовж лінії берега на 1,5 кілометра, завширшки 50 метрів. Серед зібраного матеріалу є гончарна давньоруська кераміка і уламки овручського шиферу. Обстежив І.І.Ляпушкін.

Селище № 2 знаходиться поблизу гирла ріки Трубіж на правому березі. Дніпровською лісостеповою експедицією ІІМК АН СРСР у 1947 році при обстеженні зрізу берега виявлені давньоруські знахідки у культурному шарі товщиною 40 сантиметрів.

Городище Переяслав-Хмельницького району Київської області

Городище знаходиться у 600 метрах на захід від села, розміщується на лівому березі Дніпра на піщаному підвищенні. У плані городище округле. Укріплення у вигляді валу і рову оточують городище з трьох боків (крім південного боку). Діаметр 60 метрів. Культурний шар тонкий. Селищ прилягає до городища і займає мис. У підйомному матеріалі селища є уламки гончарного посуду ХІ – ХІІ століть. Городище і селище розкопував М.П.Кучера у 1964 році. У валу виявлені городні, на селищі виявлені залишки господарських споруд. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР у Переяслав-Хмельницькому краєзнавчому музеї.

Леплява Канівського району Черкаської області

Городище знаходиться на південний захід від села в урочищі Городище і займає мис надзаплавної тераси, яка глибоко впадала в долину Дніпра. На початку ХХ століття городище обстежив І.Є.Макаренко, він вказував на наявність валів, які сьогодні не збереглися. Знахідки зустрічаються на 500 метрів удовжину, на всій ширині мису. За даними І.Є.Макаренко, культурний шар сягав одного метра і містив давньоруські знахідки. У 1947 році городище обстежив І.І.Ляпушкін. Поряд з городищем є великий курганний могильник, на якому розкопано декілька десятків поховань Х – ХІІ століть.

Бубновська Слобідка Золотоноського району Черкаської області

Городище розміщується на плато лівого берега Дніпра на північний захід від села. Городище займає мис, який утворений долиною ріки і ярами, які впадають в цю ріку. Із заходу городище відрізано двома ровами і валами. Майданчик городища має округлу форму, діаметром 70 метрів. Висота внутрішнього валу 3 – 4 метри, глибина рову – 2 – 2,5 метра. Зовнішній вал і рів збереглися погано. Схили ескарповані з боку ріки на висоту 6 – 7 метрів. Давньоруське селище прилягає до городища.

Поселення відоме із 70-х років ХІХ століття. Дніпровська лівобережна археологічна експедиція ІІМК АН СРСР обстежила городище у 1947 року і визначила, що воно було давньоруським.

Петрівка Бобровицького району Чернігівської області

Городище знаходиться на острові серед болота в одному кілометрі на північний захід від села. У плані городище овальне, розміром 140 на 180 метрів, оточене валом і ровом. Рів відсутній з боку болота (із заходу). Висота валу 1 – 1,5 метра, ширина валу в основі 8 – 10 метрів. Вал має дві брами – із заходу та сходу. Рів заплив і заріс кущами, глибина рову 1 – 1,5 метра, ширина – до 10 метрів. На майданчику городища підйомний матеріал зустрічається скупченнями на місці жител. Городище відоме з кінця ХІХ століття.

Любарці Бориспільського району Київської області

Городище має регулярне кільцеве планування укріплень. Знаходиться в одному кілометрі від села по дорозі до Іванкова і розміщується на рівній місцевості над болотом в урочищі Городище. Укріплення не збереглися, але за описом початку ХХ століття, коли укріплення ще були, ми можемо бачити, яка була форма городища та його розміри. Діаметр майданчика був 50 – 55 метрів, площа – 0,2 гектара. До городище прилягало селище площею до одного гектара. На городищі культурний шар незначний, він більш виразний на селищі і представлений керамікою ХІ – ХІІІ століть. Обстежив М.П.Кучера у 1971 році.

Ташань Переяслав-Хмельницького району Київської області

Городище знаходиться на мису правого берега ріки Супій на східній околиці села. Представляє собою майданчик подовженої трапецієвидної форми розміром 160 на 270 метрів загальною площею 3,4 гектара. З південного і північного боків помітні ескарпи заввишки до п’яти метрів, з напільного (західного) боку добре зберігся рів завглибшки 1,5 – 2,5 метрів. На городищі є сліди середньовічного замка чотирикутної форми. Культурний шар зберігся нерівномірно, його товщина в деяких місцях сягає 0,4 – 0,6 метрів і має значну насиченість знахідками. Зустрічається кераміка ХІ – ХІІІ та ХVІІ – ХVІІІ століть. Городище обстежив М.П.Кучера у 1971 році.

Гайшин Переяслав-Хмельницького району Київської області

Городище знаходися на південно-східній околиці села на високій надзаплавній терасі ріки Трубіж. Укріплення зруйновані забудовою села і збереглися частково. Рів широкий, заплив. Діаметр городища 75 метрів. У зруйнованих ділянках валу помітні залишки згорілих клітей. Культурний шар бідний і невиразний. Виявлена давньоруська кераміка ХІ століття. Городище обстежив М.П.Кучера в 1971 році.

Каленики Золотоніського району Черкаської огбласті

Городище знаходиться на правому березі ріки Супій в 1,5 кілометра на північний схід від села. Городище має кільцеве планування укріплень. Майданчик городища діаметром 50 метрів був оточений двома рядами валів заввишки 1 – 3 метра. На городищі є яма діаметром 20 метрів і завглибшки 1,5 метра. На городищі виявлено невелику кількість кераміки ХІ – ХІІІ століть. На селищі площею 25 гектарів, яке прилягає до городище, виявлений потужний культурний шар із знахідками ХІ – ХІІІ століть. Городище обстежив М.П.Кучера у 1971 році.

Котлів Золотоніського району Черкаської області

Селище № 1 знаходиться в одному кілометрів на захід від села в урочищі Дубинка поблизу озера. Селище займає пагорб дюнного походження. Тут зібрано кераміку епохи бронзи та давньоруську кераміку.

Селище № 2 знаходиться в 2 кілометрах на південь від села і в 100 – 150 метрах на північ від берега ріки Миронової в урочищі Жорства. Селище займає невисокий піщаний пагорб над озером. В ході розвідки під керівництвом Д.Я.Телегіна у 1958 році тут були зібрані уламки давньоруського посуду.

Золотоноша, райцентр Черкаської області

Городище розміщується в 1 – 1,5 кілометра на північ від міста Золотоноша в урочищі Городок на кінці мису лівого корінного берега ріки Золотоношки. Вал і рів збереглися погано. Майданчик городища округлої форми діаметром біля 70 метрів. Висота валу не перевищує 1 – 1,5 метра. Мис підвищувався над заплавою на 20 – 25 метрів. Верхня частина схилу майданчика городища ескарпована. Майданчик городища розорюється. У підйомному матеріалі є давньоруська кераміка, залізні ножі, шматки овруцького шиферу.

Селище розміром 300 на 400 метрів розміщується на продовженні мису і безпосередньо прилягає до городища.

Пам’ятка була вперше обстежена Дніпровською лівобережною експедицією ІІМК АН СРСР під керівництвом І.І.Ляпушкіна, селище і городище було датовано Х – ХІІІ століттями.

Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області

У шести кілометрах від Дніпра на території нині неіснуючого хутора Міклашевського біля села Веремієвка було давньоруське городище із селищем, які були затоплені Кременчуцьким водосховищем. Городище розміщувалося на невеликому підвищенні на краю заплави Дніпра, мало кільцевий вал і рів діаметром 60 метрів. Безпосередньо до городище прилягало велике селище, поряд був грунтовий могильник. Розкопки проводилися М.П.Кучерою у 1958 і 1959 роках.

У валу городище досліджені обвуглені внаслідок пожежі зрубні констуркції (городні і кліті) двох будівельних періодів – кінця Х – початку ХІ століття і кінця ХІ – ХІІ століть.

На селищі відкриті два напівземлянкових житла з матеріалами ХІ століття і декілька ям із залишками залізоплавильного виробництва у вигляді залізних шлаків, вугілля та сажі. На могильнику досліджені поховання у неглибоких ямах з різними прикрасами. В одному поховання був горщик ХІ століття. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області

Городище давньоруського літописного міста Желни, за свідченням В.Д.Дяденко, знаходиться на території села Жовнине в урочищі Білинкові Бурти. Коли на Кременчуцькому водосховищі спала вода, у кільцевому валу були виявлені розмиті обвуглені кліті. На городищі зібрані давньоруські знахідки. У 500 метрах на північ від городища обстежений синхронний могильник. Матеріали зберігаються у місцевому шкільному музеї в ІА АН УРСР.

Лящівка Чорнобаївського району Черкаської області

Городище розміщується на мису корінного правого берега ріки Сула. Має округлу форму діаметром біля 50 метрів. Є три лінії валів і ровів. Майданчик пошкоджений розкопками. Наприкінці ХІХ століття поселення обстежив, описав і склав план В.Г.Ляскоронський. Давньоруське датування зробив Ф.Б.Копилов. І.І.Ляпушкін припускав, що у ХVII – ХVIII століття на території городища виготовляли селітру.

Велика Буримка Чорнобаївського району Черкаської області

Комплекс городищ знаходиться на мису правого берега ріки Сула на східній околиці села. Пам’ятка датується І.І.Ляпушкіним Х – ХІІІ століттями. У 1947 році пам’ятка обстежена розвідувальною групою ІА АН УРСР, в ході якої було підтвердженне датування Х – ХІІІ століттями. У 1979 році комплекс городище дослідив Ю.Ю.Моргунов, який описав пам’ятку.

Городище № 1 (північне) розміщується у двох кілометрах за болотом на останці розміром 170 на 500 метрів, витягнуте по лінії північ – південь. У підйомному матеріалі і під час шуршування виявлено знахідки різних часів, переважає давньоруська кераміка. Укріплена частина займає південну частину останця. Вал кільцевий, розмір городища 85 на 90 метрів. Вал заввишки до двох метрів, має дві брами. Рів заплив. Оборонні споруди насипані поверх культурного шару ХІ століття, отже, укріплені споруджені на рубежі ХІ – ХІІ століть.

Городище № 2 розміщується у двох кілометрах за болотом на останці розміром 170 на 750 метрів, який підвищується на 25 метрів і витягнутий по лінії захід – південь. Укріплена частина займає західний кут останця (урочище Городок). Його розміри 35 на 55 метрів. Вал має висоту 0,5 – 2 метра і дві брами; найбільша висота валу на східному (напільному) боці. На пологому (західному) боці є додатковий вал. Культурний шар товщиною до 1,6 метра містить кераміку ХІ – ХІІІ століть.

Городище № 3 знаходиться на схід від городища № 2 на рівній поверхні останця і представляє собою округлий майданчик розміром 85 на 95 метрів, оточений валом до трьох метрів заввишки і заплилим ровом. Виявлена кераміка ХІІ – ХІІІ століть.

Миколаївка Роменського району Сумської області

Городище знаходиться в урочищі Валки на південній околиці села (колишній хутір Василівка), зліва від дороги в село Черенівку, розміщувалося на мису, який утворений двома струмками, що впадають в ріку Курицю (ліва притока ріки Терн). Мис витягнуто-округлої форми (по осі схід-захід) площею 1,7 гектара, його укріплення в центральній частині називаються «Юрієве городище». Майданчик городища розорюється, вали збереглися погано, в ХVI – ХVII столітті тут виробляли селітру. Майданчик городища краще зберігся на східній ділянці городища, тут вал сягає висоти трьох метрів (від дна рову висота валу шість метрів), ширина рову 11 метрів, глибина – два метри. На зовнішньому схилі валу є невисокий (50 сантиметрів) вал завширшки 1,5 метра. У південно-східній частині городища вали зруйновані.

До городища із півдня і півночі прилягають два селища розміром 200 на 300 метрів і 10 на 250 метрів. На городищі і на селищах виявлені матеріали рубежу ХІ – ХІІ століть і ХІІ – середини ХІІІ століть. Матеріали зберігаються в ІА АН СРСР і в Державному Ермітажі.

Терни Недригайлівського району Сумської області

Городище № 1 розміщується на мису лівого берега ріки і укріплене дугоподібним валом з напільного (південно-східного) боку. Діаметр укріплень майданчика біля 60 метрів. У валу є розриви, які зроблені у пізніший час. Вперше городище обстежив В.Г.Ляскоронський. І.І.Ляпушкін датував Х – ХІІІ століттями, це датування було підтверджено у ході розвідки у 1971 році.

Городище № 2 розміщується в урочищі Медведка на правому березі ріки Терн на мису, який утворений долиною ріки і ярами. З напільного боку городище відрізано від плато валом і ровом. В.Г.Ляскоронський описав городище і зробив його план. І.І.Ляпушкін датував городище Х – ХІІІ століттями. Це датування підтвердив у 1971 році розвідувальний загін ІА АН УРСР. Матеріали розвідки 1971 року зберігаються і ІА АН УРСР.

Засулля Недригайлівського району Сумської області

Городище знаходиться на правому березі ріки Сула у семи кілометрах на захід від ріки Попаддя на відрозі високого мису третьої надзаплавної тераси в урочищі Гульбище. Майданчик городище витягнутий по лінії північ-захід – південь-схід і має розміри 35 на 55 на 240 метрів. У культурному шарі є матеріали скіфського і давньоруського часу (середина ХІІ – перша половина ХІІІ століть). У ста метрах на захід є ще одне городище прямокутної форми з аналогічним матеріалом. В околицях села зафіксовані сліди трьох давньоруських селищ. Городище утотожнюється з літописним містом Попаш.

Городище Недригайлівського району Сумської області

Городище розміщується на лівому березі ріки Терн, оточене кільцевим валом і ровом. Займає площу 1,25 гектара. І.І.Ляпушкін на основі планування і розміщення датував городище ХІ – ХІІІ століттями. Городище оточує потужний кільцевий вал заввишки до 8 метрів і рів завширшки до 10 метрів. У північно-східній частині є сліди брами. Городище утотожнюється з містом Вьяхань, яке згадується у літопису під 1147 роком. Городище обстежувалося Лівобережним загоном ІА АН УРСР у 1971 році. Поряд з городищем є велике селище. На городищі і селищі зібрані матеріали ХІ – ХІІІ століть, які зберігаються в ІА АН УРСР.

Кросна Конотопського району Сумської області

Городище розміщується у двох кілометрах на захід від села у заболоченій заплаві правого берега ріки Єзуч, де займає пологий мис корінного берега заввишки 3 – 5 метрів. Форма майданчика городище має овальну підтрикутну форму розмірами 100 на 145 метрів. Поверхню городища вирівняли, коли садили лісові дерева.

Із західного боку у подвійному валу заввишки від дна рову шість метрів є брама завширшки 4,5 – 6 метрів. З північно-західного напільного боку майданчик городища відокремлений одинарним валом і напівкільцевим ровом завширшки 15 – 17 мтерів і завглибшки 2,5 – 3 метра.

На захід від городища є селище розміром 200 на 300 метрів. У підйомному матеріалі на оранці майданчика городища і в урізах культурного шару на городищі під час розвідки Ю.Ю.Моргунова виявлені уламки скляних браслетів і кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Шевченкове (колишнє село Гірєвка) Конотопського району Сумської області

Городище знаходиться на заболоченій низовині ріки Торговиця (притока ріки Ромен) у 2,5 кілометра на північний захід від села. Городище оточене кільцевим валом. Розмір овального майданчика понад три гектари (145 на 190 метрів). Висота валу до трьох метрів. Культурний шар потужністю до 1,2 метра. За характером планування і знахідкам шиферних пряслиць І.І.Ляпушкін датував городище Х – ХІІІ століттями, він обстежив городище у 1971 році.

У 1978 році городище обстежив Ю.Ю.Моргунов, який розкопав вал, укріплення датував рубежем ХІ – ХІІІ століттями. Матеріали зберігаються в ІА АН СРСР.

Великий Самбір Конотопського району Сумської області

Городище розміщується серед болотистої заплави на лівому березі ріки Ромен на південний схід від села. Городище оточене кільцевим валом заввишки 1 – 1,5 метра. Із зовішього боку городище оточене ровом, ширина якого сягає 4 метрів. З південно-східного боку є брама, до якої веде через болото доріжка, яка трохи підвищується над заплавою.

На основі топографії і планування поселення датується Х – ХІІІ століттями (за І.І.Ляпушкіним). У 1971 році городище обстежили М.П.Кучера, О.В.Сухобоков. Уточнено план і зібраний давньоруський підйомний матеріал Матеріали розвідки 1971 року зберігаються в ІА АН УРСР.

Гайворон Бахмацького району Чернігівської області

Городище розміщується у 4 кілометрах на північний схід від села на мису правобережної першої надзаплавної тераси. Майданчики городища мають круглу форму, оточені розораним валом заввшики 50 сантиметрів і ровом з напільного боку. У підйомному матеріалі є знахідки бронзової доби та Київської Русі. Укріплення виникли у першій половині ХІІ століття і зруйновані в ХІІІ столітті. На схід від городища є синхронне селище. Матеріали зберігаються в ІА АН СРСР.

Грицівка Талалаївського району Чернігівської області

Городище розміщується посеред боліт у заплаві ріки Ромен в одному кілометрі на північний схід від села. Городище укріплене кільцевим валом завдовжки біля 250 метрів і ровом завширшки до чотирьох метрів. Вал має висоту від дна рову один метр, висота валу від основи 50 сантиметрів з півдня і півночі є брами. Укріплене відокремлено від селища ХІ – ХІІІ століть заплилим ровом і правобережною затокою ріки Ромен.

На території поселення в культурному шарі знаходять людські кості, шматки перепаленої глини, черепки грубої кераміки, шиферні пряслиця. На основі цих знахідок І.І.Ляпушкін датував городище давньоруських часом, це датування підтвердилося в ході робіт Лівобережного загону ІА АН УРСР у 1971 році. У 1974 році пам’ятку оглянув Ю.Ю.Моргунов, який на основі підйомного матеріалу датував городище ХІІ – ХІІІ століттями. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР та ІА АН СРСР.

Червоний Колядин Талалаївського району Чернігівської області

Городище розміщується на мису, який утворений лівим берегом ріки Ромен і долиною ріки Красної, яка впадає в ріку Ромен. Мис витягнутий по осі північ-південь. Укріплення городища складаються із двох частин складної конфігурації. Розміри центрального майданчика 40 (вісь захід – схід) на 150 метрів (вісь північ – південь). На майданчику городища є декілька комплексів укріплень. Обстеження у 1971 році Лівобережним загоном ІА АН УРСР показало, що культурний шар містить роменські і давньоруські знахідки, а також кераміку ХVII – ХVIII століть. Городище датується VIII – ХIII століттями. Утотожнюється з літописним містом Глебль, яке згається в літопису під 1147 роком. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР та ІА АН СРСР.

Липове Талалаївського району Чернігівської області

Городище розміщується на правому березі ріки Ромен в 1,5 кілометра на північний захід від села в заплаві ріки на невисокому (2 – 3 метра) пагорбі посеред боліт. Майданчик городища діаметром 100 метрів оточує кільцевий вал.

За даними В.Г.Ляскоронського, який обстежив городище, оборонні споруди мали добру збереженість, в деяких місцях висота валу складала 5 метрів, а ширина рову – 12 мтерів. В.Г.Ляскоронський склав план городища, на якому зафіксував на південному і західному боці дві брами, а також сліди двох рядів свай у напрямку від поселення до ріки. По схилу берега, який тягнеться на один кілометр, виявили могильник, який, за даними В.Г.Ляскоронського, складав понад тисячу курганів. В.Г.Ляскоронський вказував, що це так зване болотне городище.

На момент обстеження цього городища Н.Є.Макаренко оборонні споруди були зруйновані господарськими спорудами садиби поміщика. Незначні розкопки Н.Є.Макаренко дозволили датувати городище давньоруським часом. У 1974 році городище обстежив Ю.Ю.Моргунов, який відзначив, що культурний шар городища здебільшого зруйнований, а також те, що могильник інтенсивно руйнується.

Ромни, райцентр Сумської області

Городище № 1 знаходиться у 500 метрах від впадіння ріки Ромен у ріку Сулу на лівому березі ріки Ромен в урочищі Монастирище, займає стрілку коси, що впадає у заплаву і підвищується на 2 – 3 метра над заболоченою низовиною. З напільного боку городище відрізано валом заввишки 1,5 метра і ровом завширшки 4 метра і завглибшки 1,5 метра. Форма майданчика городища – неправильний овал, майданчик городища витягнутий по осі схід-захід. Розмір майданчика городища 44 на 75 метрів (за іншими даними 17 на 33 метра). Городище відкрив та дослідив Н.Є.Макаренок, який декілька років проводив тут розкопки. Виявлені матеріали скіфського часу, роменської культури та давньоруського часу.

Городище № 2 знаходиться в межах міста, на відрогах високого берега ріки Ромен. Це городище описав В.Г.Ляскоронський. Утотожнюється з містом Ромен, яке згадується у літопису під 1095 і 1111 роками. Це городище знаходиться в урочищі Підгородок, воно займає мис трикутної форми, висота мису над заплавою 37 – 44 метра. Мис витягнутий по осі північ-південь, розміри 20 – 90 на 180 метрів. Під час огляду Ю.Ю.Моргуновим між будинками № 21 і 22 по Комсомольському перевулку виявлені ділянки напільного валу. Під час шурфування з’ясувалося, що культурний шар має товщину до 1,5 метра, культурний шар зруйнований. Виявлено кераміку ХІ – середини ХІІ століття. Знахідки зберігаються у місцевому краєзнавчому музеї.

Ведмеже Роменського району Сумської області

Городище розміщується на правому березі ріки Ромен на останці корінного берега, який з південного заходу відрізаний ярами у 500 метрах на північ від села Посад. Майданчик поділений на дві частини, кожна з яких була укріплена валом, збереглися залишки ровів. У східній частині городища кладовище. Вал добре зберігся у західній частині і має висоту чотири метри. Форма обидвох частин городища наближається до овалу, який витягнутий по осі схід – захід. Майданчик східної частини городища має площу 4 тисячі квадратних метрів, майданчик західної частини городища має площу 6 тисяч квадратних метрів.

Городище відоме з кінця ХVI – початку ХVII століть. Неодноразово обстежувалося, було виявлено знахідки скіфського часу, роменської культури і Київської Русі. Городище оглядалося у 1971 році М.П.Кучерою і О.В.Сухобоковим. У 1978 році городище обстежила Посульська експедиція (розвідувальна група) ІА АН СРСР. Відкриті внутрішні ділянки оборонної лінії. Було встановлено, що городище існувало в ХІІ – ХІІІ століттях. Матеріали розвідки 1971 року зберігаються в ІА АН УРСР.

Глинськ Роменського району Сумської області

Городище знаходиться на правому березі ріки Сула в межах села в урочищі Замчище, яке складається з чотирьох останців. Загальна довжина пам’ятки по осі південний схід – північний захід складає біля 500 метрів. Є залишки валів. Південно-східний останець називається «Малий Замок», наступний за ним останець називається «Великий Замок». У 1906 і 1912 роках городище обстежував Н.Є.Макаренко, який провів на городищі невеликі розкопки. Давньоруський культурний шар зруйнований спорудою ХVII – ХVIII століть. Розвідкою Лівобережного загону ІА АН УРСР у 1971 році було зроблено план і зібраний підйомний матеріал, у якому була кераміка роменського, давньоруського та пізньосередньовічного часу. Матеріали цього обстеження зберігаються в Державному Ермітажі та ІА АН УРСР.

Свиридівка Лохвицького району Полтавської області

Городище знаходиться на правому березі ріки Сула на високому мису, який витягнутий по осі північ-південь. Мис утворений долиною ріки і балками. Городище складається з двох частин, перша частина з’єднується з другою через вузький перешийок. Цей перешийок перегороджений пагорбоподібним насипом, який закриває вхід на стрілку мису, який має назву Дитинець. Висота насипу до 7 – 8 метрів, довжина біля 15 метрів. Майданчик Дитинця має майже трикутну форму, поверхня цього майданчика заріс густим лісом. Друга частина городища, яка називається Городище, займає основу мису. Довжина другої частини по лінії північ-південь – 280 метрів, найбільша ширина – біля 300 метрів. З боку поля територія городища обмежена валом заввишки до шести метрів. Більша частина городища розорюється. Серед підйомного матеріалу зустрічається скіфська, роменська і давньоруська кераміка. Городище відоме з другої половини ХІХ століття. У 1946 році городище обстежувалося В.А.Ільїнською, а у 1948 році – І.І.Ляпушкіним, який датував городище раннім залізним віком і давньоруським часом. У 1971 році городище було оглянуто Лівобережним загоном ІА АН УРСР, було уточнено план і зібрано підйомний матеріал.

Лохвиця, райцентр Полтавської області

В урочищі Благодарівка на горі, яка має назву Високі Лазорки, є городище № 1 і курганний могильник. Городище датується VIII – ХIII століттями.

Городище № 2 займає мис, який утворений долиною ріки Сула і балками, які в неї впадають, це урочище називається Гаївщина. Мис витягнутий по осі схід-захід паралельно до ріки. Укріплення складаються з глибокого рову, який зараз перетворився у яр, цей рів відрізав мис зі східного (напільного) боку. Розміри овальної по формі майданчика городища по довгій осі (схід-захід) – біля 50 метрів. Поверхня вкрита лісом. При зачистці ям на поверхні городища, а також в урізах схилу із західного боку майданчика виявлені уламки кераміки роменського типу та давньоруської культури, культурний шар потужністю один метр. Селище прилягає до городища із заходу. На селищі зібрано матеріал роменської, давньоруської культури та кераміку ХVII – ХVIII століть. На захід від селища є курганний могильник. Матеріали зберігаються у Лохвицькому краєзнавчому музеї.

Бодаква Лохвицького району Полтавської області

Городище № 1 розміщується в урочищі Панське серед заболоченої низовини навроти впадіння ріки Бодакви в ріку Сулу на майданчику заввишки 10 метрів. Майданчик оточує вал, який сягає висоти чотирьох метрів та рів завширшки 2 – 3 метра. Загальна площа поселення складає біля трьох гектарів. На поверхні майданчика городище прослідковуються заглиблення напівземлянок. При обстеженні городища Ф.Б.Копиловим виявлені уламки роменських посудин, фрагменти гончарної давньоруської кераміки. Городище датується серединою ХІІІ століття.

Городище № 2 знаходиться на правому березі ріки Сула в урочищі Козача Гора на відрозі третьої тераси. Майданчик городища відрізаний від плато валом і ровом. По лінії південний захід – північний схід майданчик городища має довжину 250 метрів, ширину біля 180 метрів у найширшій частині. Виявлена давньоруська кераміка середини ХІІІ століття.

Сенча Лохвицького району Полтавської області

Городище розміщується на південний схід від села в 1,5 – 2 кілометрах посеред заплави на підвищеному майданчику (Самсонів Острів), на північний захід від якого є селище. Майданчик городища обнесений кільцевим валом діаметром біля 50 метрів. Ф.Б.Копилов при обстеженні виявив кераміку епохи бронзи, роменського часу та Київської Русі. Селище має довжину біля 300 метрів. Територія розорюється, на оранці є роменська ліпна кераміка та гончарна давньоруська кераміка. У 1971 році городище використовувалося як загін для худоби, майданчик городища був вирівняний, велика яма, яка була на городищі, засипана, прорізаний вал для проходу худоби. На селищі зібрана бронзова, роменська та давньоруська кераміка.

Городище № 2 було в центрі села, воно зруйноване при будівництві дороги. Городище у 1971 році обстежили М.П.Кучера і О.В.Сухобоков. Зібрано бронзову, роменську, давньоруську і пізньосередньовічну ХVII – ХVIII століть кераміку. На городищі проводив розкопки у 1977 році Лівобережний загін ЛОІА АН СРСР під керівництвом Є.А.Горюнова.

Снітин Лубенського району Полтавської області

Городище № 1 розміщується на південний схід від села в 0,5 – 1 кілометрі на правому березі ріки Сула. Городище займає майданчик біля корінного берега, укріплене кільцевим валом і ровом. Вал частково зруйнований. У 1907 році під час обстеження городища Н.Є.Макаренко зібрав роменську та давньоруську кераміку. Городище утотожнюється з давньоруським містом Коснятин, якйий згадується в літопису під 1178 роком. У 1971 році пам’ятки (напевно, два городища) у селі Снітин був оглянутий М.П.Кучерою і О.В.Сухобоковим.

Городище № 2 розміщується в 0,8 – 1 кілометрі від села вверх за течією ріки. Воно займає довгий (до 150 метрів), вузький (не більше 30 метрів) відрог корінного берега, який протягнувся паралельно до ріки. Вище за течією мис розширюється, об’єднуючись із плато. У зібраному підйомному матеріалі є уламки роменської ліпної кераміки, давньоруської гончарної кераміки і знахідки ХVII – ХVIII століть. Матеріали розвідки 1971 року зберігаються в ІА АН УРСР.

Кубраки Недригайлівського району Сумської області

Селище розміщується на західній околиці села. На розораному майданчику селища розвідкою Ю.Ю.Моргунова був зібраний підйомний матеріал, який містить кераміку ХІІ – ХІІІ століть. На північно-західній околиці майданчика поселення під час зачистки стінок дренажної траншеї були виявлені дві напівземлянки, а також сферичну глинобитну піч третьої землянки. Селище датується ХІІ – ХІІІ століттями.

Пирятин, райцентр Полтавської області

В центрі Пирятина в урочищі Замок розміщується давньоруське городище. Утотожнюється з давньоруським містом Пирятин, яке згадується у літопису під 1155 роком. Укріплення давньоруського міста були знищені внаслідок перепланування міста у ХVIII столітті. Місцевий краєзнавець А.А.Святогір зібрав колекцію речей, серед яких, за визначенням Ю.Ю.Моргунова, є матеріали ХІІ – ХІІІ століть.

Повстин Пирятинського району Полтавської області

Городище знаходиться на правому березі ріки Удая у трьох кілометрах на схід від села. За винятком берегової частини городище з усіх боків оточене валом і ровом. Майданчик городища, його вал і рів частково зруйновані. Висота валу складає біля 140 сантиметрів, довжина валу по лінії північ – південь – біля 70 метрів.

Городище відоме з 70-х років ХІХ століття. Перед ХІ Археологічним з’їздо городище обстежив В.Г.Ляскоронський, який склав план поселення. В.Г.Ляскоронських, крім зовнішньої лінії оборонних споруд, відзначає на території городища наявність валів всередині майданчика, який оточений зовнішніми валами. І.І.Ляпушкін вказував, що ці внутрішні вали споруджені у пізньому середньовіччі. У 1947 році городище обстежив Ф.Б.Копилов, який датував городище давньоруським часом.

Олександрівка Лубенського району Полтавської області

Городище займає високий останець правого берега ріки Сліпород в урочищі Польське. Овальний майданчик городища розміром 60 на 100 метрів витягнутий по осі північ – південь. Вал звввишки 1 метр і завдовжки 50 метрів розміщений з північного боку останця. Рів завширшки біля 20 метрів і завглибшки до шести метрів прилягає до валу із зовнішнього боку. Культурний шар зруйнований.

Городище відоме з другої половини ХІХ століття, неодноразово обстежувалося. Після Другої світової війни на городищі Ф.Б.Копилов провів невеликі розкопки, під час яких датував городище давньоруським часом. Матеріали розкопок зберігаються в ІА АН УРСР.

Піски Удайські Чорнухинського району Полтавської області

На околиці села є давньоруське селище.

Чорнухи, районний центр Полтавської області

В межах міста зберіглися земляні вали в урочищі Лісне Городище, на майданчику якого є давньоруський підйомний матеріал. Знахідки зберігаються у фондах краєзнавчого музею міста Чорнухи.

Луговики Чорнухинського району Полтавської області

Уздовж дороги в село Харсики на схилах балок, які врізаються у корінний беріг ріки Многа, учитель восьмирічної школи В.В.Приймак зібрав давньоруську кераміку. Поселення розміщується на східних схилах неподалік від літнього табору великої рогатої худоби колгоспу «Маяк». Давньоруська кераміка тягнеться неширокою (60 – 80 метрів) смугою на 300 метрів по лінії північ – південь. Майданчик поселення розорюється на ньому є уламки гончарного посуду Х – ХІІІ і ХVII – ХVIII століть. Культурний шар товщиною 45 – 70 сантиметрів.

Сухоносівка Чорнухинського району Полтавської області

Городище знаходиться на лівому березі ріки Удая у двох кілометра на північний захід від села на мису третьої терасио. Вали і рови оточують городище є з усіх боків крім західного боку. Всередині городища по лінії схід – захід проходять дві лінії валів, які розділяють городище на дві частини – північну і південну. Ворота з південного-сходу додатково захищені ще одним валом. У 1946 році городище обстежила Посульська експедиція ІА АН УРСР. У підйомному матеріалі кераміка раннього залізного віку і давньоруського часу.

Городище Чорнухинського району Полтавської області

Городище розміщується в межах села в урочищі Замок на високому лівому березі ріки Удай. Городище займає довгий відріг заввишки 50 метрів, цей відріг ділить долину ріки Удаї та її притоки ріки Многа. Загальна довжина майданчика, який зайнятий городищем, складає біля 500 метрів (по осі захід – схід).

В урізах дороги виявлено культурний шар товщиною 0,75 – 1,5 метра, який містить матеріали VIII – Х, ХІ – ХІІІ і ХVII – ХVIII століть. На задернованій поверхні майданчика городища прослідковуються сліди напівземлянок. Виявлені знахідки роменського VIII – Х століть і давньоруського часу ХІ – ХІІІ століть. На майданчику городища зустрічається кераміка ХVII – ХVIII століть, можливо, тут був пізньосередньовічний замок, тому урочище називається Замок.

На повздовжних краях майданчика і з напільного боку залишки валів і заплилих ровів. На території городища Замок є сліди земляного валу завдовжки до 12 метрів, вище від цього валу є крутий ескарп заввишки до восьми метрів. По південному схилу прослідковуються залишки розплилого валу і рову завдовжки до 150 метрів.

Городище обстежив Ф.Б.Копилов у 1945 – 1946 роках. У 1971 році поселення обстежувалося Лівобережним загоном ІА АН УРСР, було складено план і зібрано роменську, давньоруську кераміку і кераміку ХVII – ХVIII століть. Матеріали обстежень різних років зберігаються в ІА АН УРСР і Державному Ермітажі.

Хітці Лубенського району Полтавської області

Городище знаходиться на правому березі ріки Удая (права притока ріки Сула) на виступі корінного берега, який з’єднаний із плато вузьким перешийком, поблизу впадіння в ріку Сула ріки Удая між селами Тишки і Хижки. Майданчик городища підвищується над рікою на 35 метрів і з трьох боків оточений долиною ріки та ярами, з напільного (південного) боку майданчик городища відрізаний від плато валом і ровом. По осі північ – південь розміри майданчика городища складать 120 метрів, по осі схід – захід – 135 метрів. Перешийок із західного боку тягнетьяс на 150 метрів, він має ширину до 70 метрів, при найменшій ширині біля 20 метрів і знаходиться, цей перешийок на 5 – 7 метрів нижчий за рівень майданчика городища. На плато до городища прилягає селище розміром 150 – 200 на 300 – 400 метрів. Майданчик городища задернований, схили вкриті лісом, територія інтенсивно розорюється. Уздовж городища на схилах помітні укріплення у вигляді ескарпів заввишки 8 – 10 метрів, біля ескарпів утворилася тераса завширшки до трьох метрів. При зачистці урізів схилів виявлена роменська і давньоруська кераміка. Товщина культурного шару 40 – 90 сантиметрів.

Пам’ятка була обстежена у 1945 – 1946 роках Посульською експедицією ІА АН УРСР. У 1947 – 1948 роках городище обстежив І.І.Ляпушкін. У 1971 році городище обстежив Лівобережний загін ІА АН УРСР, було складено план і зібрано роменьску кераміку. На селищі переважає давньоруська кераміка. Матеріали зберігаються у Державному Ермітажі та ІА АН УРСР.

Тарасівка Оржицького району Полтавської області

Городище знаходиться в межах села в урочищі Бурти на краю ріки Сула. Із заходу та південного заходу майданчик городища захищений валом і заплилим ровом, із півночі є яр, зі сходу – високий берег ріки. Висота валу – 2 – 2,5 метра. Центральна частина майданчика городища має сліди перекопів, які йдуть двома рядами паралельно до зовнішнього валу на відстані 100 – 150 метрів від зовнішнього валу. Найбільше перекопана північно-східна частина майданчика городища над яром. Розмір городища зі сходу на захід 200 метрів, з півночі на південь – 250 метрів. На центральній частині майданчика городища зустрічаються уламки гончарного давньоруського посуду. Частина території городища розорюється під городи. На майданчику городища у значній кількості є уламки давньоруського гончарного посуду, шматки необробленого овручського шиферу, шиферні пряслиця, кості тварин.

Підйомний матеріал селища прослідковується на відстані 200 метрів уздовж берега. На селищі виявлені такі самі знахідки, як і на городищі.

Сліди іншого селища є в урочищі Слиньків Хутір, де виявлені культурний шар із знахідками давньоруського часу та гончарний горн.

Городище вперше обстежив та описав В.Г.Ляскоронський наприкінці ХІХ століття. Після Другої світової війни городище дослідила Посульська експедиція ІА АН УРСР, у 1948 році городище обстежила Дніпровська лівобережна експедиція ІІМК АН СРСР під керівництвом І.І.Ляпушкіна. Матеріали зберігаються у Державному Ермітажі, ІА АН СРСР і Полтавському історико-краєзнавчому музеї.

Лубни, райцентр Полтавської області

В урочищі Верхній Вал на мису правого берега ріки Сула у межах міста було городище і селище. Внаслідок забудови укріплення не збереглися, культурний шар частково зруйнований. У 1945 – 1947 роках було зібрано багато роменської і давньоруської кераміки. Утотожнюється з давньоруським містом Лубни, яке згадується у літопису під 1107 роком. У 1981 році в урочищі Верхній Вал проводила розкопки Лівобережна слов’яно-руська експедиція ІА АН УРСР. Матеріали містяться у місцевому краєзнавчому музеї.

Духове Лубеньсокго району Полтавської області

В околиці села Духове є неукріплене поселення із давньоруським підйомним матеріалом Х – ХІІІ століть.

В’язівок Лубенського району Полтавської області

В околицях села В’язівок в урочищі Драбина, за свідченням Ф.Б.Копилова, є давньоруське селище.

Мацківці Лубенського району Полтавської області

Городище розміщується у трьох кілометрах на північ від села на високому мису, який утворений правим берегом ріки Сліпорода (притока ріки Сула) з півночі і великою балкою з півдня. Городище оточене кільцевим валом з чотирма брамами – з північного заходу, південного сходу і дві брами із південного заходу. Висота валу – три метри. Рів заплив. В північній частині вал перегодить в крутий берег ріки, з боку ріки Сула (зі сходу) схил більш пологий. Висота мису над заплавою 30 – 40 метрів.

Діаметр майданчика, який оточений валом, складає біля 100 метрів, його поверхня задернована слабо, на поверхні зустрічається давньоруська кераміка.

Селище прилягає до городища, воно має довжину зі сходу на захід 400 метрів, ширину з півночі на південь 70 метрів. Територія селища розорюється на, по поверхні виявлено багато давньоруської кераміки, шматки овруцкього шиферу, шлаки.

На південь від городища, за балкою, уздовж схилу правого берега ріки Сула, є валоподібний насип завдовжки біля одного кілометра.

Городище і селище відоме з кінця ХІХ століття. На початку ХХ століття городище і селище обстежив і описав В.Г.Ляскоронський. У 1948 році городище дослідив І.І.Ляпушкін Мателіали зберігаються у Державному Ермітажі та ІА АН УРСР.

Луком’я Оржицького району Полтавської області

Городище розміщується на мису правого берега ріки Сула. Мис утворений долиною ріки і балками, які в цю ріку впадають. На поселення є потужний культурний шар, який містить знахідки від епохи бронзи до ХХ століття. На стрілці мису прослідковуються залишки оборонних споруд різного часу, оборонні споруди створювалися до ХVII століття. Є потужний культурний шар ХVII – ХVIII століть. Є невелика кількість давньоруської кераміки. Городище наприкінці ХІХ століття було обстежене В.Г.Ляскоронським, він утотожнив городище з літописним містом Лукомль, яке згадується у літопису під 1179 роком. Городище обстежила Дніпровська лівобережна експедиція ІІМК АН СРСР у 1947 році. Городище обстежив Ю.Ю.Моргунов у 1980 році. Матеріали зберігаються у Державному Ермітажі та ІА АН СРСР.

Гребінка, райцентр Полтавської області

Городище знаходиться на лівому березі ріки Оржиця, у заболоченій заплаві цієї ріки на південній околиці міста Гребінка на території колишнього села Городище (вулиця Городищенська). Майданчик мису городища забудований і встановити розмір городища важко. Вал не зберігся. Вал не зберігся. Залишки рову помітні біля основи майданчика мису городищана території городу школи № 2, тут при шурфуванні виявлена кераміка ХІ – ХІІІ, ХVI – ХVIII, ХІХ – ХХ століть. Матеріали зберігаються в ІА АН СРСР.

Воронинці Оржицького району Полтавської області

У межах села є давньоруське поселення без укріплень з керамікою Х – ХІІІ століть. Підйомний матеріал зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї.

Чутівка Оржицького району Полтавської області

Городище знаходиться на правому березі ріки Сула в одному кілометрі на південь від села Чутівка. Городище має округлу у плані форму діаметром 60 метрів. Поверхня городища задернована, вал і територія частково зруйновані перекопами. Висота валу у збережених ділянках від 2 до 3 метрів. Рів завширшки 20 метрів має незначну глибину. У 1948 році були закладені шурфи, які показали, що культурний шар зруйнований, давньоруська кераміка подрібнена. Товщина культурного шару біля 70 сантиметрів.

Із заходу та південного заходу до городища прилягає селище розміром 120 на 500 метрів. На розораній поверхні виявлена давньоруська кераміка. Городище біля села Чутівка відоме із 70-х років ХІХ століття. Перед ХІ Археологічним з’їздом городище обстежив В.Г.Ляскоронський, який склав опис городища і зробив його план.

Городище обстежив І.І.Ляпушкін під час роботи Дніпровської лівобережної експедиції 1948 року. Матеріали зберігаються у Державному Ермітажі.

Мошни Глобинського району Полтавської області

Селище знаходиться в урочищі Карпенкова Гора у 700 метрах на південь від вівцеферми. Тут на площі 150 на 300 метрів зібрані фрагменти давньоруського посуду. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Лебихівка (зараз село не існує) Глобинського району Полтавської області

В межах села на садибах колгоспників виявлене давньоруське поселення.

Пронозівка Глобинського району Полтавської області

Селище № 1. В урочищі Лаврички на поселенні епохи бронзи виявлена значна кількість давньоруської кераміки Х – ХІІІ століть.

Селище № 2. В двох кілометрах від корінного берега Дніпра у зпалаві навпроти села Пронозівка зібрано кераміку Х – ХІІІ століть. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Радуцківка Глобинського району Полтавської області

Селище знаходиться в одному кілометрі на захід від хутора Радуцківка в урочищі Калинівник на північ від озера Юхновське. Селище розміщується на піщаній дюні заввишки 1,5 метра. Тут на поселені епохи неоліту і пізньої бронзи зібрані уламки гончарної кераміки Х – ХІІІ століть. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Градиськ Глобинського району Полтавської області

Городище. В урвищі заввишки до 20 метрів берега Кременчуцького водосховища видно потужний культурний шар завтовшки до 5 метрів. Під час обстеження за завданням Республіканського товариства охорони пам’яток історії і культури навесні 1979 року О.В.Сухобоков зібрав колекцію кераміки від ХІІ – ХІІІ століття до ХVII – ХVIII століть. Серед знахідок – рожеве шиферне пряслице з отвором діаметром 6,5 міліметра і декілька діаметрів плінфи (тонкої обпаленої цегли). В наш час городище знищено забудовою і водами водосховища. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Воїнська Гребля Чорнобаївського району Черкаської області

Городище знаходиться на правому березі гирла ріки Сула на мису в урочищі Гавань. У 1956 – 1959 роках на городищі проводилися розкопки експедицією ІА АН УРСР, під час яких було складено план міста-порту Воїнь, яке згадується у літопису під 1055, 1079, 1110 роками. До городища прилягає великий посад. У валу городища відкриті дерев’яні зрубні конструкції – городні та пустотілі кліті, які використовувалися як господарські приміщення, житла та майстерні. На майданчику городища і на посаді, який прилягає до городища, досліджені житла і господарські споруди з різним інвентарем Х – ХІІІ століть.

Бабичівка Глобинського району Полтавської області

Неподалік від села в урочищі Хорол (Пристань) виявлені давньоруські знахідки, які зберігаються у фондах Полтавського краєзнавчого музею.

Кустолови Кущі Кобеляцького району Полтавської області

На неолітичному поселенні в урочищі Мельківка є поселення з давньоруською керамікою.

Миньківка Глобинського району Полтавської області

Селище знаходиться в 600 метрах на південь від хутору. Тут на високій піщаній дюні зібрана кераміка епохи неоліту, бронзи і Київської Русі.

Недогарки Кременчуцького району Полтавської області

Селище № 1 знаходиться поблизу села Недогарки біля озера Плависте, де розвідкою ІА АН УРСР під керівництвом Д.Я.Телегіна були зібрані матеріали давньоруського часу.

Селище № 2 розміщується на південний захід від села на березі стариці (старого русла) ріки в урочищі Піщана Балка. Тут розвідкою Д.Я.Телегіна зібрані фрагменти посуду черняхівської культури та Київської русі, знайдено давньоруський залізний наконечник стріли ХІІ століття.

Морозівка (приєднано до села Мозоліївка) Глобинського району Полтавської області

У селі Морозівка, за даними розвідки Д.Я.Телегіна, на лівому березі ріки Сула виявлено поселення за давньоруською керамікою.

Максимівка Кременчуцького району Полтавської області

Селище знаходиться на мисовидному виступі корінного берега на південній околиці села. Воно багатошарове і містить матеріали різного часу, у тому числі давньоруську кераміку Х – ХІІІ століть з лінійно-хвилястим орнаментом.

Велика Рибиця Краснопільського району Сумської області

Городище розміщується на мису лівого берега ріки Псел в одному кілометрі на південний схід від села біля впадіння ріки Рибниці у ріку Псел. З напільного боку мис відрізаний невисоким валом і ровом. Під час обстеження у 1948 році І.І.Ляпушкін вияви матеріали роменського і давньоруського часів. Під час обстеження городища у 1971 році виявили роменську і давньоруську кераміку, матеріали Х – ХІІІ століть переважали на двох прилеглих селищах. Матеріали розвідки зберігаються в ІА АН УРСР.

Могриця Сумського району Сумської області

Городище знаходиться на північний схід від села (на правому березі ріки Псел). Майданчик городища відокремлений від плато ровом і валом і має розміри 10 на 70 метрів. Підйомний матеріал – кераміку роменського і давньоруського часів зібрано на схилах пагорбу. На території селища на північний захід від городища зібрано роменську та гончарну давньоруську кераміку. Городище і селище датується серединою ХІІІ століття. Городище відоме із середини ХІХ століття. Обстежили у 1971 році М.П.Кучера і О.В.Сухобоков. Матеріали розвідки 1971 року зберігаються в ІА АН УРСР.

Тополі Сумського району Сумської області

Гоородище розміщується на правому березі ріки Псел на південно-східній околиці села у 2 – 3 кілометрах від міста Суми. Укріплена частина городища знаходиться на мису, який утворений долиною ріки та балками, з боку плато городище захищено валом і ровом, які зараз майже знищені із північно-східного боку. На відстані 15 – 20 метрів від валу паралельно йде другий вал завдовжки 12 – 15 метрів.

Розміри майданчика городища 90 на 120 метрів (майданчик городища витягнутий по осі північний захід – південний схід). У стінках траншеї просліковується культурний шар завтовшки до одного метра, у якому переважно зустрічається давньоруська кераміка. На плато за валом є селище із давньоруською керамікою. Городище відоме у літературі із середини ХІХ століття. У 1929 році городище обстежив Н.Є.Макаренко, у 1948 році городище обстежив І.І.Ляпушкін. У 1971 році городище обстежив Лівобережний загін ІА АН УРСР, матеріали цього обстеження передані в ІА АН УРСР.

Шпилівка Сумського району Сумської області

Городище знаходиться в 3,5 кілометра на південь від села в урочищі Шпиль на правому березі ріки Псел. Городище займає останець корінного берега, цей останцець відрізаний від плато балками. Розмір городища 70 на 120 метрів, висота над заплавою до 40 метрів. Городище має хороший природній захист, ескарповані схили мають висоту до 20 метрів. Культурний шар завтовшки 30 – 40 сантиметрів містить роменську та давньоруську керааміку. Селище розміщеється на схилі пагорбу, підйомний матеріал із селища – роменська та давньоруська кераміка. Городище відоме в літературі з кінця ХІХ століття. Городище обстежили І.І.Ляпушкін, М.П.Кучера і О.В.Сухобоков.

Зелений Гай Лебединського району Сумської області

На правому березі ріки Псел в урочищі Старе Крейдище розміщується комплексна пам’ятка, яка складається з городища, селища і курганного могильника. Городище мисової топографії має майданчик, який витягнутий по осі північний захід – південний схід, цей майданчик з’єднаний з плато з перешийком завширшки до 30 метрів. Залишків штучних укріплень нема.. При зачистці ям і траншей виявлений культурний шар завтовшки до 100 сантиметрів. Видно контури напівземлянок і господарських ям, у заповненні яких є давньоруські матеріали. Селище розміщується на захід від городища на плато, на цьому селищі є такий самий підйомний матеріал, як і на городищі. Поселеня і могильник неодноразово досліджувалися. Городище загинуло в середині ХІІІ століття.

Кам’яне Лебединського району Сумської області

Городище відоме з ХVII століття. Городище має невелику площу, біля нього є селище площею біля 10 гектарів та курганний могильник Х – ХІІІ століть. Городище обстежувалося у 1971 році. Виявлено роменську та давньоруську кераміку. Стаціонарні дослідження, які почалися у 1976 році, продовжувалися у 1977 та 1978 роках. Досліджено вал заввишки 5 – 7 метрів, рів завширшки 15 метрів і завглибшки шість метрів. Насип валу біля підошви валу з внутрішнього боку укріплений великими каменями піщаника. Виявлена роменська кераміка VIII – ІХ століть. Спершу на городищі було споруджено невисокий вал заввишки до трьох метрів, на якому був частокіл із дубових колод діаметром 30 – 40 сантиметрів. Наприкінці Х – на початку ХІ століть оборонні споруди реконструюються – у насипу валу були споруджені прямокутні зруби, розширений і поглиблений рів.

Під час розкопок валу з внутрішнього боку у верніх шарах були виявлені дві натільні бронзові іконки ХІІ – ХІІІ століть, одна з яких зображує сцену хрещення. Також при розкопках валу було виявлено бронзовий хрест з Ісусом Христом з одного боку і Богородищею Дівою з іншого боку і написом «Господи допоможи». Хрест датується початку ХІІІ століття. У 1977 році основний розкоп був розширений на захід і південь, загальна площа розкопу складала біля 100 квадратних метрів. Було визначено, що оборонні споруди споруджувалися у декілька етапів. Над рівнем початкового, роменського горизонту вдалося прослідкувати залишки дерев’яних зрубів. Виявлена під час розкопок кераміка датується ХІ – ХІІІ століттями. У цей самий час двічі збільшували висоту валу.

На території майданчика городища виявлено одва житла, одне з яких було розкопано повністю. Залишки житла представляють собою напівземлянку площею 18 квадратних метрів, яка була заглиблена в землю на 80 – 90 сантиметрів, землянка мала зрубну конструкцію. У землянці виявлені шиферні пряслиця, залізні ножі, кістяні проколки, уламок бронзового браслета із скрученого бронзового дроту, крупні бусини із скла та інші побутові предмети. Друге давньоруське житло було розкопано наполовину.

У 1978 році розкоп був розширений на захід на 60 квадратних метрів. У насипу валу досліджені дерев’яні конструкції, зруби збереглися на висотудо 40 сантиметрів, вони були на глибині від 0,9 до 1,8 метра. У цих зрубах виявлена роменська та давньоруська кераміка. У рові біля підошви валу виявлена дерев’яна конструкція із сплетених гілок.

На майданчику городища додотково було закладано дві траншеї площею 90 квадратних метра. Виявлена два заглиблених у землю житла, в одному з яких було виявлено роменську кераміку Х століття. Розміри цього житла 4 на 4,2 метра, глибина 0,9 – 1,1 метра. Інше житло відноситься до давньоруського часу. В двох спорудах печі вирізані у материкових останцях. Проведені розкопки валу (уздовж) по мериметру майданчика траншеями розмірами від 2 до 18 метрів у довжину та 2 метри у ширину у західній і східній частинах городища. В основі валу були виявлені кам’яні вимостки. Були виявлені дерев’яні конструкції. Висота валу по периметру сягає 1,5 – 1,8 метра.

Закладений на території селища (на північ і північний схід від городища) розкоп № 1 склав 144 квадратних метра. На розкопаній площі було виявлено житло напівземлянкового типу, чотири господарсьокі ями і гончарна пічка. Житло у плані майже квадратне (4,6 на 4,7 метра), орієнтовано довгим боком по лінії північ – південь. Це житло заглиблене від сучасного горизонту на глибину 1,5 – 1,7 метра. Залишки стінок у вигляді обвуглених плах і колод прослідковуються на висоту 0,9 – 1,9 метра. Напівземлянка мала стовпову конструкцію (плахи закладувалися за вертикальні стовпи). Залишки стовпів виявлені по кута і посередині стін житла. Вдалося прослідкувати залишки сіней, дах яких підтримувався вкопаних по сторонах входу стовпами (західна частина житла). У північно-східному куті була виявлена глинобитна пічка розміром 1 на 1,2 метра. До південної стіни до до південно-західного кута прилягають господарські ями до 1,5 метра у діаметрі. У розкопі прослідковуються залишки ще двох жител.

Гончарна пічка розміщувалася у восьми метрах на захід від житла. Ця гончарна пічка мала круглу форму, діаметром 1,5, вона мала під (основу) і передпічну яму розміром 1 на 2 метра, глибина пічки від сучасної поверхні 2,37 мтера. Стіни і склепіння цієї камери для обпалення кераміки товщиною від 4 до 5 сантиметрів, стіни збереглися на висоту 70 сантиметрів. Горяче повітря із камери з дровами поступало в обпалювальну камеру через 17 отвірів, які розміщувалися по колу і своїми осями направбені під нахилом до центру. Камера з дровами розміром 70 на 80 сантиметрів виходила у передпічну яму, яка прилягала до пічки з південного сходу. Під час розчистки камери для дрів не було виявлено «козла» (перегородки поду (основи) пічки), це характерно для давньоруських гончарних пічок. Можливо, пічка була споруджена ще у роменський час. Наявність роменського ліпного і гончарного (який виготовлений на повільному гончарному крузі) посуду зі специфічним складом глиняного тіста говорить про приналежність цієї споруди до сіверянської (роменської) культури VIII – ХI століть. Передпічна яма з’єднувалася із господарською ямою, в якій зберігалася гончарна глина.

У розкопі № 1 (площею 240 квадратних метрів) виявлено два давньоруські житла напівземлянкового типу. Одне житло мала розміри 3 на 3 метра, по кутам були ями від стопів, у північній частині була кругла пічка, яка була вирізана з материкового останця. У заповненні виявлена ліпна роменська і гончарна давньоруська кераміка Х – ХІ століть і початку ХІІ століття. Знахідки – залізні ножі, шила, кістяні проколки, знаряддя землеробства, ремесла, рибальства.

Закладена на захід від розкопу траншея розміром 2 на 48 метрів показала слабку насиченість культурного шару і незначну кількість господарських ям. Виявлені знахідки ХІ – ХІІІ століть – гончарна і ліпна кераміка, залізні ножі, шиферні та глиняні пряслиця, фрагменти жорен, уламки скляних витих браслетів.

Поряд із городищем і селищем було досліджено курганний могильник, який зруйнований чорними археологами. За три сезони розкопано 40 насипів. Матеріали передані на збереження до Сумського краєзнавчого музею.

Броварки Гадяцького району Полтавської області

Городище знаходиться в межах села, воно займає мис високого окрінного берега, з напільного (північного) боку городище відрізане від плато ровом і валом. На північ від городища розміщується селище розміром 30 на 100 метрів. На поселенні виявлені матеріали роменської та давньоруської культури, переважають давньоруські знахідки. Матеріали розвідки 1971 року зберігаються в ІА АН УРСР.

Сари Гадяцького району Полтавської області

Городище знаходиться на правому березі ріки Псел. Розміщується на мису корінного берега, який обмежений із сходу долиною ріки, зі сходу і півдня корінний берег обмежений балками. З боку плато (із заходу) є оборонна лінія у вигляді валу заввишки 7 – 8 метрів і рову завглибшки 5 – 7 метрів. Мис підвищується на 20 метрів, розміри майданчика городища 50 на 60 метрів. Під час обстеження у 1948 році І.І.Ляпушкін виявив у культурному шарі роменську та давньоруську кераміку.

Селище прилягає до городища із заходу, на селищі є роменська та давньоруська кераміка. Селище обстежувалося М.П.Кучерою і О.В.Сухобоковим у 1971 році. Матеріали знаходяться в ІА АН УРСР.

Остап’я Великобаначанського району Полтавської області

На схід від села розміщуєтья селище з матеріалами черняхівської культури та давньоруського чау. На колгоспних землях знаходиться 65 курганів невідомого часу.

Кліщенці Семенівського району Полтавської області

Городище знаходиться на мису правого корінного берега ріки Сула біля колишнього хутора Кизивер. Мис утворений долиною ріки і ярами, які в долину ріки впадають. Городище з напільного боку захищено двома валами заввишки до двох метрів. Посередині валів є брама. Майданчик городище має окргулу в плані форму, його діаметр не перевищує 50 метрів.

На північ від городища розміщується селище, його розміри 200 на 400 метрів. Виявлено гончарну давньоруську кераміку ХІ – ХІІІ століть та необроблені шматки овруцького шиферу.

Поселення не одноразово обстежувалося. Наприкінці ХІХ століття поселення оглядав В.Г.Ляскоронський, який зробив його план. На думку В.Г.Ляскоронського, на південь ві городища розміщувалося ще два невеликі поселення, які були захищені валами (а, отже, були городищами). Після Другої світової війни поселення обстежив Ф.Б.Копилов, який вказував, що миси цих двох поселень (городищ) повністю розмиті рікою Сула. Городище і селище розкопував М.П.Кучера у 1960 році.

На городищі досліджені вали, кліті у валах і городні на валах. Кліті збереглися в обвугленому стані, на підлозі клітей є уламки посуду ХІ століття. Після пожежі руїни обвуглених клітей на внутрішньому схилі валу були присивані грунтом і укріплення продовжували функціонувати. На городищі відкриті господарські ями з керамікою ХІ – ХІІІ століть. Городище і селище датуються ХІ – ХІІІ століттями. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Дем’янівка Семенівського району Полтавської області

В околицях села Дем’янівка Є.В.Махно виявища селище черняхівської культури і Х – ХІІІ століть.

Потоки Кременчуцького району Полтавської області

Поблизу села (зараз села не існує) у 1930 році І.М.Самойловський виявив давньоруські знахідки.

Перев’язки (село приєднане до села Дмитрівка) Кременчуцького району Полтавської області

На південно-східній околиці села Перев’язки на дюні, яка знаходиться на північ від поселення епохи бронзи, є сліди давньоруського селища.

Сухе Кобеляцького району Полтавської області

Селище знаходиться на лівому березі ріки Псел в одному кілометрі на іпвдень від хутора, поблизу ріки. Підйомний матеріал прослідковується на площі понад 100 метрів в урізі берега (берег має висоту 7 – 8 метрів). Культурний шар товщиною 70 – 80 сантиметрів містить кості тварин, уламки давньоруського гончарного посуду. В обриві берега виявлені залишки глинобитної пічки, більша частина якої обвалилася, виявлено багато давньоруської кераміки.

Григоро-Бригадирівка Кобеляцького району Полтавської області

На західній околиці села в урочищах Гармашева Могила і Петрашкове у трьох кілометрах на південний схід від села є черняхівське поселеня, на якому було давньоруське селище. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Ніцаха Тростянецького району Сумської області

Гороидще знаходиться на правому березі ріки Ворсклиця (притока ріки Ворскла), у двох кілометрах на північний схід від села. Поселення має складну конфігурацію, розміщувалася на сусідніх мисах, які утворені долиною ріки та ярами. На північний схід від укріпленої частини розміщується велике селище, на північ від якого є курганний могильник. Поселення відоме з 70-х років ХІХ століття. На ньому на прочатку ХХ століття проводилися розкопки. У 1960 році городище обстежувала археологічна експедиція Харківського університету. Городище обстежувалося у 1971 році М.П.Кучерою та О.В.Сухобоковим. У 1973 – 1974 роках городище розкопувалося Лівобережною слов’яно-руською експедицією ІА АН УРСР, в ході цієї експедиції городище було датоване VIII – ХIII століттями.

Два сусідніх городища (східне і західне) розміщувалося на високих крутих мисових плато. Кожне з цих двох городищ відокремлюється з боку плато потужним серпоподібним валом і ровом.

Городище № 1 називається «Великий Балкан». Довжина трапецієвидного майданчика городища 60 метрів, ширина – 40 метрів. Валз напільної ділянки плато має максимальну висоту у середній частині. Вхід на городище роозміщується перед південно-східним кінцем напівльного валу у місці розміщення входу рів заплив. Невисокі короткі залишки валу є на краях городища. У мисовій частині городища є яма – це сліди розкопок В.А.Городцова у 1902 році. Невелика задернована яма розміщується біля валу із внутнішнього боку. Мисовий край городища має природній нахил від валу до мису.

Схили городища ескарповані на висоту 10 – 12 метрів. На східному куті майданчика городища ескарпом утворений терасоподібний виступ, на якому споруджені два вали і два рови.

Городище № 2 має на зву «Малий Балкан». Майданчик городища має овальну форму розміром 32 на 38 метрів. Вал відрізає городище від плато, у валу з напільного боку посередині є брама. У місці брами рів заплив і майже не помітний. Майданчик городища задернований і має природній нахил до мису до 15 гразусів. Краї майданчика городища незначно підвищуються. У мисовій частині помічена кругла яма діаметром 10 метрів і завглибшки 1,5 метра. Схили майданчика городища екарповані на висоту біля 10 метрів.Між двома дгородищами є ділянка плато завдовжки 60 метрів і завширшки 28 метрів, з двох боків це плато руйнується ярами. З напільного боку перед східним городищем є мисоподібний майданчик розмірами 70 на 70 метрів, який з допомогою вузького перешийку з’єднується з плато корінного берега. Краї цього майданчика пологі. Слідів штучних укріплень немає. Посеред майданчика майже через весь майданчик проходить вузький невеликий яр сучасного походження. Краї цього майданчика не задерновані і поступово руйнуються. В урізі на схилі видно плями споруд із включенням золи і деревного вугілля, уламками костей тварин, фрагментами кераміки і шматками обпаленої глини.

З напільного боку перед городищами було зібрано багато уламків давньоруської гончарної кераміки ХІІ – ХІІІ століть, також зустрічається невелика кількість кераміки ХІ століття, виявлено уламок посуду роменського типу. З напільного боку городища на території плато був посад.

На задернованому західному городищі (Великий Балкан) виявлені уламки кераміки ХІІ – ХІІІ століть. Фрагменти роменського посуду та гончарних горщинків ХІ століття зустрічаються в урізах розкопу В.А.Городцова.

Під час огляду на розорані території селища (1300 на 2000 метрів) були обстежені напівземлянки, які було видно на поверхні розораного поля (житла проступали в вигляді плям із обпаленої глини). Зібрано багато кераміки, здебільшого давньоруської. Уламки кераміки, кості тварин, скупчення обпаленої глини зустрічаються на всій поверхні селища. Під час огляду селища було виявлено біля п’яти жител. Уламки роменського посуду зустрічаються на селищі лишень у місцях, які безпосередньо прилягають до городища, зокрема роменський посуд зустрічається на плато завширшки біля 30 метрів, яке знаходиться в низовині між городищами.

Стаціонарні розкопки протягом двох сезонів дозволили розкопати як основний вал, так і вали по периметру майданчика городища. Під час розкопок на території майданчика городища Малий Балкан відкрито 12 житлових і три господарські споруди напівземлянкової констуркції з пічками, які були вирізані у глиняних останцях, а також виявлені споруди каркасно-глинобитної конструкції. Розкопано 33 господарські ями різного призначення, у тому числі вісім господарських ям для зберігання зерна. Виявлено три поховання ХІІ – ХІІІ століть. Під час розкопок виявлено багато цінних знахідок. Матеріали передані до Сумського краєзнавчого музею.

Селище № 1 розміщується в урочищі Горб. Селище знаходиться у трьох кілометра на південний захід від села і займає піщану дюну, на якій росте ліс. Поверня цієї піщаної дюни задернована. В урізах піщаних ям є давньоруська кераміка. Поселення має приблизно такий самий розмір, що і піщана дюна, довжина по осі південь захід захід – північ схід схід до 70 метрів, по осі північ – південь – до 40 метрів. Прилегла місцевість важкодоступна через сильну заболоченість. За словами краєзнавця І.С.Ханіна, інколи сюда можна пройти тільки взимку, коли все замерзає або влітку під час посухи. Виявлені тут залізна сокира і шижерні пряалиця були передані Охтирському музею.

Селище № 2 розміщується в урочищі Мальцеве на північний схід від городищ на відстані 2,5 кілометра в широкій долині ріки Ворсклиця. Селище розміщене на колишніх задернованих дюнах, які руйнуються, оскільки на них видобувається пісок. Місцеві жителі називають цю місцевість «Мальцево біля сосен». Дюни без чітких кордонів між собою тягнуться на 500 – 600 метрів по лінії схід – захід, частина цих дюн вкрита лісом. Доступна для дослідження частина складає 150 – 200 метрів. Висота дюн від 1,5 до 2,5 метра. У вітряних видувах зустіваються дрібні уламки кераміки скіфського часу із характерними проколами під вінчиком і пальцевими защипами по обрізу вінчика посуду. Крім скіфського, виявлені уламки давньоруського посуду. В урізі кар’єра видно темний гумусований шар грунту із скіфським та давньоруським посудом.

Інше селище розміщується у 300 метрах на північ – північний схід від першого селища на піщаній дюні, що роздувається вітрами. За словами С.І.Ханіна, звідси походить бронзова лунниця із заповнення з червоної емалі і хрестами по краях. Виявлено багато уламків скіфського посуду. Є небагато ранньослов’янського посуду, який схожий на посуд колочинського типу. На поверхні селища виявлені фрагменти посуду ХІ – ХІІІ та ХVII – ХVIII століть. Матеріали зберігаються у Сумському краєзнавчаому музеї.

Зарічне (колишне Петрівське) Тростянецького району Сумської області

Городище знаходиться на правому березі ріки Ворскла в межах села Зарічне. Городище розміщується на мису (цей мис є майже останцем) корінного берега. Майданчик городища овальної форми розміром 40 на 100 метрів (розміри городища згідно з П.Н.Третьяковим). Городище має з трьох боків добрий природній захист, який посилений за допомогою зачистки верхньої частини схилів, з напільного боку городище відрізано валом заввишки до чотирьох метрів і ровом завглибшки до двох метрів.

Селище розміщується поблизу городища, загальна площа селища біля 50 тисяч квадратних метрів. У 1939 році П.Н.Третьяков провів на поселенні невеликі розкопки, під час яких розкопав житла з ліпною і гончарною керамікою ІХ – ХІІІ століть. У1960 році селище оглянув Б.А.Шрамко, який відзначав, що на городищі переважає роменська кераміка, а на посаді переважає давньоруська кераміка, це твердження підтверджується розвідкою 1971 року.

Охтирка, райцентр Полтавської області

Городище розміщується на останці правого берега ріки Ворскла на місці садиби колишнього Охтирського монастиря. Майданчик городища має овальну форму розміром 100 на 280 метрів, підвищується над заплавою на 40 метрів. Укріплення знищені забудовою. Селище знаходиться в 300 метрах на південь від городища біля підніжжя корінного берега, де на площі 50 на 50 метрів виявлено роменську і давньоруську кераміку. Поселення датується ІХ – ХІІ століттями.

Чернетчина Охтирського району Сумської області

Городище без слідів укріплень (укріплення були зруйновані) знаходиться в межах села на піщаній дюні на правому березі ріки Ворскла на городах, що розміщені уздовж стариці (старе русло ріки), яка називається Біла Сога. Висота надзаплавної тераси, де розміщується городище, не перевищує 4 – 5 метрів над рівнем ріки. Культурний шар прослідковується на відстані 90 метрів уздовж берега і на 60 метрів перпендикулярно до ріки. У підйомному матеріалі переважає гончарна давньоруська кераміка.

Журавне Охтирського району Сумської області

Городащи розміщується у двох кілометрах на північний схід від села на трьох останцях корінного берега, який поділений ярами. Найбільший останець має розміри 150 на 250 метрів, висота над долиною до 50 метрів. Розмір другого останця 40 на 70 метрів. На повернутому до першого останця боці є вал завдовжки 40 метрів, заввишки 1,5 – 2 метра. Третій останець розміром 50 на 100 метрів знаходиться на південний захід від першого останця. По південному краю проходить вал заввишки 2 метра, завдовжки 35 метрів, є рів. Культурний шар на городищі прослідковується добре, у нижній частині культурного шару є роменська кераміка, у верхній частині культурного шару є гончарна давньоруська кераміка. Селище розміщується біля підніжжя городища. Підйомний матеріал (давньоруська гончарна кераміка) прослідковується по схилу. Курганний могильник із 2000 насипів знаходиться на захід і північ від городища.

Поселення і могильник відомі з ХVIII століття. Наприкінці ХІХ століття у науковій літературі городище вказується як пам’ятник слов’янскої та давньоруської культур VIII – ХIII століть. У 1971 році археологічний комплекс оглядався Лівобережним загоном ІА АН УРСР. Матеріали знаходяться в ІА АН УРСР.

Куземін Охтирського району Сумської області

На північ від Куземинського скіфського городища на правому березі ріки Ворскла в урочищі Замок є укріплене поселення, яке займає вузький мис розміром 40 на 150 метрів. Висота валу біля 1,5 метра, глибина рову біля одного метра. На поверхні видно западини від напівземлянок. За даними П.Н.Третьякова, культурний шар сягає 40 сантиметрів і містить роменську та давньоруську кераміку. У 1958 році городище обстежував Б.А.Шрамко, який підтвердив роменську та давньоруську хронологію археологічної пам’ятки. У 1971 році городище обстежувалося Лівобережним загоном ІА АН УРСР. На території селища, яке прилягає до городища, є давньоруська кераміка. Матеріали розвідки 1971 року зберігаються в ІА АН УРСР.

Саранчівка Зеньківського району Полтавської області

Поблизу села Саранчівка в районі тепер неіснуючого села Воїнівка є давньоруське поселення.

Сидоряче Котелівського району Полтавської області

На правому березі ріки Котелівка (притока ріки Ворскла) на садибі Борківець Л.М. на площі 70 на 150 метрів зустрічаєтья кераміка бронзової доби, давньоруського чау та ХVII – ХVIII століть. Матеріали зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї.

Глинськ Зенківського району Полтавської області

Городище знаходиться на правому березі ріки Ворскла, в північно-західній частині села, на трьох останцях корінного берега, ці останці витягнуті по лінії північ – південь і відрізані один від одного ярами, а з боку плато – долиною ріки. Середній останець в найширшому місці має ширину біля 100 метрів. Загальна довжина городища на всії трьох останцях складає понад 200 метрів. Уздовж довгих боків останців є сліди заплилих ескарпів, у уздовж коротких сторін останців є залишки валів та ровів. Південний останець відокремлений від центрального останця глибоким ровом.

Городище на початку ХХ стаоліття оглянув В.Г.Ляскоронський. У 1940 році городище обстежив І.І.Ляпушкін, він виявив роменську і давньоруську кераміку. У 1971 році пам’ятка була обстежена Лівобережним загоном Інституту археології АН УРСР, було встановлено, що культурний шар повністю зруйновано, а також складено план городища, виявлено роменську і давньоруську кераміку. Матеріали зберігаються в ІА АН УРСР.

Сені Решетилівського району Полтавської області

Селище знаходиться у 32 кілометрах на південний захід від нині неіснуючого хутору Сені вище за течією ріки Воскла на незадернованому пагорбі. Розвідувальний загін Лівобережної слов’яно-руської експедиції у 1977 році зібрав багато підйомного матеріалу. Виявлено кераміку епохи бронзи, черняхівської культури та давньоруського часу. Матеріали зберігаються у Полтавському музеї.

Гайдари Готвальдського району Харківської області

Селище знаходиться на мису правого високого берега ріки Сіверський Донець поблизу дороги з міста Зміїв до села Задонецьке. Мис обмежений з двох боків глибоким яром і берегом, а з напільного боку – дуже розораним валом. На майданчику поселення виявлена давньоруська кераміка. Городище виявив Б.А.Шрамко у 1954 році. Матеріали зберігаються у музеї Харківського державного університету.

Велика Рублівка Котелівського району Полтавської області

В околицях села є декілька різночасових поселень, у тому числі давньоруське поселення.

Чутове, райцентр Полтавської області

На лівому березі ріки Коломак (ліва притока ріки Ворскла) при впадінні ріки Коломак у ріку Врскла на південний схід від села у 200 метрах від цегляного заводу є бегатошарове поселення. Тут на площі 100 на 150 метрів є кераміка різних часів, у тому числі багато давньоруської кераміки. Матеріали зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї.

Рунівщина Полтавського району Полтавської області

На правому березі ріки Свинківка в урочищі Рунівська Діброва за заними А.К.Тахтая, є давньоруське селище.

Черкасівська Полтавського району Полтавської області

На лівому березі ріки Тагамлик (ліва притока ріки Ворскла) із західного боку дороги в село Божкове на садибі колгоспника Ю.П.Саєнко на площі 90 на 200 метрів є різночасова кераміка, у тому числі гончарна давньоруська кераміка Х – ХІІІ століть. Матеріали зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї.

Макухівка Полтавського району Полтавської області

Неподалік від села в урочищі Горби є давньоруське селище.

Полтава

На Соборному майдані виявлені сліди городища із скіфською, роменською і давньоруською керамікою. У 1946 році І.І.Ляпушкін проводив розкопки, під час яких було виявлено дві роменські напівземлянки. Поселення датується VIII – ХIII століттями. Матеріали зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї.

Селищина Машівського району Полтавської області

На лівому березі ріки Тагамлик на першій надзаплавній терасі поблизу мосту у 25 метрів від ріки на садибах є багатошарове поселення. Кераміка епохи бронзи, скіфського часу, черняхівської культури і давньоруського часу прослідковується на площі 150 на 500 метрів. Більшість кераміки давньоруська. Матеріали зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї.

Решетники (колишні Старі Санжари) Новосанжарського району Полтавської області

На правому високому березі ріки Ворскла на північно-східній околиці села є городище, яке розміщене на двох мисових майданчиках, які утворені зі сходу долиною ріки і ярами з півночі і півдня. Із західного боку (плато) є вали, які погано збереглися. Загальна площа поселення складає 6000 квадратних метрів. Поверхня розорюється. Східний бік майданчика городища зруйнований ярами. Культурнний шар має товщину до одного метра.

Городище обстежувалося І.І.Ляпушкіним у 1946 році. Він вказував, що поселенння одношарове і є пам’яткою роменсаького типу VIII – Х століть. У 1960 році на городищі І.І.Ляпушкін провів розкопки. Уло розкопано понад 250 квадратних метрів, крім роменських знахідок було виявлено давньоруські знахідки Х – ХІ століть.

У 1971 році поселення оглянув Лівобережний розвідувальний загін ІА АН УРСР, який датував поселення серединою ХІІІ століття. Матеріали зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї.

Кунцеве Новосанджарського району Полтавської області

В межах села Макарина Пристань (правий берег ріки Ворскла) розміщується давньоруське селище. Тут на садибах і городах колгоспників у 1936 році І.Н.Луцкевич і Т.О.Івановська зібрали черняхівську та давньоруську кераміку.

Орлик Кобеляцького району Полтавської області

В околицях села поблизу озер Криве і Гетьманське на двох із семи поселень епохи неоліту та бронзи виявлена давньоруська кераміка.

Новоселівка Зачепилівського району Харківської області

У 200 метра на південний схід від села на схилі правого берега ріки Ореля знаходиться багатошарове поселення з керамікою бронзового і давньоруського часу.

Зачепилівка Харківської області

За даними експедиції ІА АН УРСР у 1970 році в околицях села Зачепилівка на лівому березі ріки Берестова навпроти є багатошарове поселення із давньоруською керамікою. Культурний шар товщиною до 70 сантиметрів.

Берестовенька Красноградського району Харківської області

Поблизу села Берестовенька є давньоруське поселення.

Лиманівка Зачепилівського району Харківської області

Навпроти західної околиці села Лиманівка на правому березі ріки Ореля є поселення із ранньослов’янською та давньоруською керамікою. Це поселення розміщується на правому березі ріки Ореля, навпроти західної околиці села Личкове, у 50 – 60 метрах на південь від садиби М.А.Барилко.

Йосипівка Магдалинівського району Дніпропетровської області

Поселення із керамікою різного часу знаходиться в 1,5 кілометра на північ від села між озером і руслом ріки Ореля на невикокому пагорбі заввишки до 1,5 метра над літнім рівнем води в ріці. Культурний шар 0,5 – 1 метр. Давньоруська кераміка зустрічається на відстані 300 метрів уздовж ріки.

Нехвороща Новосанжарського району Полтавської області

На південній околиці села на правому березі ріки Ореля  є давньоруське поселення Х – ХІІІ століть розміром 45на 150 метрів. Матеріали зберігаються у Полтавському музеї.

Бабайківка Царичанського району Дніпропетровської області

В околицях села в урочищах Шинкарівка (в одному кілометрі на захід від села) і Піщане (південно-західні оаоклиця села) і на березі ріки Ореля експедицією ІА АН УРСР Дніпро – Донбас виявлена група селищ з різночасовим матеріалом, серед якого є давньоруська кераміка.

Івано-Яризівка Царичанського району Дніпропетровської області

У 100 метрах на захід від дорози із села Бабичівка на території садиби колгоспу «Україна», а також на садибі колгоспника Д.Самаренко (на східному боці дороги в райцентр Царичанка) знаходиться поселення з різночасовими матеріалами, у тому числі з давньоруською керамікою. Давньоруської кераміки багато на підвищенні над заплавою ріки Ореля і на південній околиці села навпроти тваринницької ферми.

Городне Краснокутського району Харківської області

На підвищеному правому березі ріки Мерла при впадінні в неї притоки Мерчик розміщується городище. Воно розміщується на високому останці правого берега ріки Мерла, має овальну форму, площа 0,7 гектара. Вхід на городище знаходиться на боці перемички, яка сполучає городище із селищем. Місцеві жителі городище називають «Замок». Є вал серповидної форми заввишки 3,2 метра, ширина основи 8 метрів. На глибині 1,5 – 2 метра в валу виявлені залишки дерев’яних конструкцій у вигляді зрубів. У насипу виявлений черешоквий верболистий наконечник стріли, а також давньоруська кераміка. Давньоруська кераміка виявлена і на майданчику городища.

Селище розміщеється у 100 метрах на північ і захід від городища Замок. Селище відокремлюється від городища сучасною дорого. Розкопано біля 130 квадратних метрів, виявлена прямокутна землянка, господарські споруди і зернові ями. У запоавненні землянки виявлена роменська і давньоруська керамікиа. Також виявлено залізні ножі, пряслиця, кості тварин.

Городище відоме у літературі із середини ХІХ століття. На прикінці 20-х років ХХ стиоліття городище обстежили М.Фукс та інші харківські дослідники. І.І.Ляпушкін датував городище раннім залізним віком.

Старий Салтів Вовчанського району Харківської області

В межах села на схилі надзаплавної тераси правого берега ріки Сіверський Донець уздовж вулиці Набережна зустрічається давньоруська кераміка.

Харків

Городище знаходиться поблизу станції Карачаївка (правий берег ріки Уда). Городище розміщується намису берега, який утворений долиною ріки і балкою. Мис витягнутий по осі південний схід – північний захід, городище займає стрілку мису. З напільного боку (із північного захіоду) стрілка мису обгороджена глибоким валом і ровом. Північно-східна і південно-західна боки мають добрий природній захист, на зрізах урвища видно сліди ескарпування.

Поверхня майданчика городища задернована. Розміри майданчика городища 50 на 100 метрів. Неукріплена частина поселення розміщується на захід і північний захід від городища і займає значну площу. Городище утотожнюється з місто Донець. Пам’ятка неодноразово обстежувалася досліниками В.В.Пассек, Ю.І.Морозов, П.С.Уварова, В.А.Городцов, В.Є.Данилевич. Датується давньоруським часом. Є.Н.Макаренко виявив ліпну кераміку VIII – Х століть. Розкопки А.С.Федоровського у 1929 році підтвердили датування VIII – X століттями. У 1948 році городище обстежила Дніпровська лівобережна експедиція ІІМК АН СРСР. З 1953 року Донецьке городище обстеживалося експедицією Харківського державного університету під керівництвом Б.А.Шрамко. На городищі поряд із ранньослов’янським шаром були виявлені знахідки скіфського часу. Виявлена ліпна роменська і гончарна салтівська та давньоруська кераміка ХІІІ століття.

Хорошеве Харківського району Харківської області

В межах села на мису високого корінного берега ріки Уда є городище, яке з південного (напільного) боку захищене валом і ровом, з півночі городище захищене долиною ріки та глибокими балками. Довжина укріпленої лінії понад 600 метрів. Довжина майданчика городища по осі північ – південь складає понад 700 метрів. Яри розділяють майданчик городища на декілька окремих мрисів, один із яких носить назву “Гуляй Гірка”, тут був дитинець городища. На майданчику дитинця і на прилеглих територіях виявлена роменська і давньоруська кераміка. Датується VIII – XIII століттями.

Чугуїв, райцентр Харківської області.

На території старої частини міста є городище, на якому зустрічається кераміка різних часів, у тому числі і давньоруська кераміка.

Завгороднє Балаклейського району Харківської області

В гирлі ріки Берестянка на околиці села є давньоруське поселення. У шурфі, який заклав В.Г.Бородулін, виявлений культурний шар товщиною 1,10 метра, який містить давньоруську кераміку. У двох кілометрах вище за течією Сіверського Донця на південний схід від цього поселення виявлено ще одне давньоруське поселення.

Гусарівка Балаклейського району Харківської області

Поблизу села на площі до 200 квадратних метрів виявлена давньоруська кераміка.

Павлове Богодухівського району Харківської області

У двох кілометрах на захід від села у лісі виявлено давньоруську залізну сокиру та давньоруську кераміку.

Черкаський Бишинь Готвальдського району Харківської області.

За даними Б.А.Шрамко, на острові Кузьма, навпроти села Велика Тополяха, на захід від села є давньоруське поселення.

ІСТЕЛ 3000 – провідний український постачальник та виконавець комплексних і високонадійних послуг для телекомунікаційного обладнання www.istel3000.com.