Між ріками Тетерів і Рось городища були у населених пунктах Великі Коровинці, Жежелів, Райки, Рудня-Городище, Снігури, Пряжів, Зарічани, Городище, Станишівка, Нехворощ, Стара Котельня, Яроповичі, Грубське, Брусилів, Містечко, Макарів, Мотижин, Бишів, Чорногородка, Жорнівка, Білгородка, Вишгород, Старі Петрівці, Кощіївка, Плесецьке, Київ, Пирогів, Віта-Поштова, Велика Снітинка, Велика Солтанівка, Васильків, Заріччя, Старі Безрадичі, Трипілля, Халеп’я, Витачів, Ржищів, Уляники, Балинко-Щучинка, Ходорів, Малий Букрин, Зарубинці (Монастирьок), Григорівка, Грищенці, Канів, Пекарі, Триліси, Мазепинці, Ягнятин, Соколів Брід, Буки, Мала Сквирка, Городище-Косівське, Біла Церква, Чепеліївка, Сухоліси, Житні Гори, Бушево, Шарки, Саварка, Половецьке, Пішки, Корсунь-Шевченківський, Набутів, Сахнівка, Межиріч, Ємчиха, Маслівка, Степанці, Полствин, Кононча, Хмільна.

Великі Коровинці Чуднівського району Житомирської області

Городище І знаходиться в одному кілометрів на схід від села в урочищі Вали. Розміщується на мисовидному підвищенні, яке оточене з трьох боків ставом. Укріплення дуже розорані. З напільного боку прослідковуються залишки трьох валів. Внутрішній вал, очевидно, зі всіх боків огороджував підвищену частину мису площею біля 0,45 гектара. Незначний керамічний матеріал датується ХІІ – ХІІІ століттями. Фрагменти кераміки цього часу у великій кількості виявлені на селищі, довжина якого понад 400 метрів. Це селище розміщується у 100 метрах на південь і південний схід від городища уздовж ставу. На площі селища крім кераміки ХІІ – ХІІІ століть виявлено багато залізних шлаків, уламки глиняних сопел.

Городище ІІ розміщується між селами П’ятка та Великі Коровинці у двох кілометрах на схід від цукрового заводу, на правому березі невеликого струмка Вовчок в урочищі Городисько. Західна частина городища над струмком зруйнована при спорудженні греблі для цукрового заводу. Збереглася напівкругла частина майданчика городища, яка обмежена двома валами. Майданчик городища і вали розорюються. Внутрішній діаметр майданчика городища 30 метрів. Висота над рікою біля шести метрів. В урвищі виявлений культурний шар завтовшки 30 сантиметрів і заповнення житла, яке заглиблене в материк на 30 сантиметрів.

Городище ІІ обстежувалося І.П.Русановою у 1961 році, яка датує зібрану кераміку Х – ХІ століттями. НА південний схід від городища по схилу берега струмка тягнеться селище із керамікою Х – ХІ століть.

Жежелів Козятинського району Вінницької області

Городище розміщується у 200 метрах від західногї околиці села, займає мис на правому березі ріки Гнилоп’ять. У плані городище кругле, діаметр – 30 метрів, підвищується над заплавою на 15 метрів. Із півночі і заходу зберігся подвійний ряд валів та ровів. Зовнішній вал заввишки 3 метри, завширшки зверху 1,8 метрів. Рів завглибшки 2,5 метра, завширшки у верхній частині 11 метрів. Внутрішній вал розплився, його висота біля одного метра.

Городище обстежив Р.І.Виєзжаєв у 1949 році. Зібрана кераміка давньоруського часу.

Райки Бердичівського району Житомирської області

Городище розміщується поблизу села. Обстежили Ф.Н.Мовчановський у 1929 – 1935 роках і В.К.Гончаров у 1946 році. Городище загинуло внаслідок пожежі, імовірно, під час нападу війська Батия. Збереженість культурного шару дала можливість вивчити як жили мешканці на цьому городищі. Крім городища, розкопки проводилися на посаді та селищі поблизу городища.

Дитинець площею біля 0,3 гектара був оточений потужним земляним валом, основу якого складали рублені дубові кліті-городні, що були заповнені глиною. Підвищуючись над гребенем валу, кліті утворювали суцільну стіну завширшки 4,5 метра. Укріплення доповнювалися подвійною лінією глибоких років, які оточували площу дитинця. Житла, господарські споруди і ремісничі майстерні, які розміщені довкола дитинця, прилягали до валу і були об’єднані з городнями. Розкопками встановлено, що городище було споруджене на місці поселення VII – VIII століть, культурний шар якого був перекритий основним шаром ХІІ – ХІІІ століть. Усього по краю городища відкрито 52 кліті, 25 господарських споруд. На дитинці були виявлені сиродутний горн та ковальська майстерня, а також ливарно-ювелірна майстерня. Важливе місце у ремісничому виробництві відводилося гончарству. Гончарні печі відкриті на посаді городища, одна гончарна піч відкрита на дитинці. Крім глиняного посуду, на городищі виготовлявся дерев’яний посуд. Виявлено багато стародавньої зброї і озброєння воїнів-дружинників. Виявлений матеріал свідчить, що Райковецьке городище було не тільки оборонним пунктом, але й феодальний адміністративно-господарський центр.

Рудня-Городище Житомирського району Житомирської області

Городище знаходиться в селі в урочищі Замчисько. Обстежив Р.І.Виєзжаєв наприкінці 40-х років, який помилково вважав, що пам’ятка не є городищем. М.П.Кучера у 1975 році уточнив план і датування пам’ятки. Городище займає мис лівого берега ріки Гнилоп’ять. У плані овальної форми 60 на 90 метрів, схили ескарповані. По периметру збереглися залишки валу, з напільного боку є рів. Територія городища задернована, раніше розорювалася. Культурний шар незначний. Зібрана кераміка ранньозалізного віку і давньоруська кераміка ХІІ – ХІІІ століть.

Сінгури Житомирського району Житомирської області

Городище розміщувалося на північно-західній околиці села на правому березі ріки Снігурка. Городище займало мис, який підвищується над заплавою. Укріплення знищені наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ століття. Територія зайнята садибами, частково перекопана.

Городище обстежив С.С.Гамченко у 20-і роки, М.П.Кучера у 1973 році. На території виявлені уламки кераміки ХІІ – ХІІІ століть та пізнього середньовіччя.

Пряжів Житомирського району Житомирської області

Селище відкрите на городах села І.П.Русановою у 1963 році. На поверхні виявлені фрагменти давньоруської кераміки.

Зарічани Житомирського району Житомирської області

Городище займає мис правого берега ріки Тетерів, цей мис має довжину 80 метрів, ширину 30 метрів. З напільного боку збереглися сліди розораного валу. У 20-і роки ХХ століття укріплення складалися з подвійної лінії валів і ровів.

Городище обстежувалося у 20-х роках ХХ століття С.С.Гамченко, у 1945 році городище обстежував Є.В.Махно. У 1973 році М.П.Кучера уточнив план і зібрам уламки кераміки ХІІ – ХІІІ століть. Аналогічна кераміка в незначній кількості була виявлена з напільного боку на оранці.

Городище Житомирського району Житомирської області

Городище знаходиться на території села, на плато над заплавою правого берега ріки Коденка. Городище у плані напівкругле, захищене з напільного боку двома валами. Довжина – 150 метрів, ширина – 90 метрів. Внутрішній вал розораний, має висоту -1 – 1,5 метра, ширину – 8 – 10 метрів. Перед валом проходить глибокий рів, за цим ровом – зовнішній вал заввишки 1,5 метра, завширшки 10 метрів. У 20-і роки ХХ століття перед зовнішнім валом був рів, зараз він заплив. Городище зайняте садибами та городами, інтенсивно розорюється.

Городище було обстежено С.С.Гамченко у 20-іроки ХХ століття. М.П.Кучера у 1973 році уточнив план городища і датування. Зібрана кераміка ХІІ – ХІІІ століть, а також пізньосередньовічна кераміка, у тому числі зразки пічкових кахель.

Станишівка Житомирського району Житомирської області

Городище знаходиться на південно-західній околиці села на підвищенні правого корінного берега ріки Тетерів. У плані городище кругле, розмір 35 на 43 метра. По периметру зберігся розораний вал. Схили городища задерновані, майданчик частково зруйнований (спланований), зайнятий городами. Схили городища – із півночі 3,3 метра, із заходу та сходу – 3 метри, з напільного боку – 1,5 метра.

Нехворощ Андрушівського району Житомирської області

Городище знаходиться в селі на мисі ріки Пустоха (притока ріки Гуйва). Підвищується над заплавою на 9 метрів. У плані городище овальне, по периметру зберігся вал і рів. Вал заввишки від 0,6 до 1,3 метра, рів завглибшки від 1,75 до 6 метрів, завширшки до 15 метрів.

Обстежив Р.І.Виєзжаєв у 1949 році. Проведені розвідувальні розкопки, які виявили культурний шар із керамікою давньоруського часу.

Стара Котельня Андрушівського району Житомирської області

Городище знаходиться на плато правого берега ріки Гуйва, вище від заплави на 17 метрів. Майданчик розміром 90 на 90 метрів, схили перетворені у тераси. З напільного боку зберігся вал заввишки 3,5 метра, рів завширшки 7 метрів і завглибшки 1 метр, також видно, де була брама.

Городище зайняте садибами, частково розорюється. До городища прилягає посад, від укріплень якого збереглася невелика ділянка валу довжиною 450 метрів.

Городище обстежував Р.І.Виєзжаєв у 1949 році. Проведені розвідувальні розкопки. Культурний шар потужністю 0,6 – 1,5 метра містить кераміку ХІ – ХІІІ і ХІV – ХVII століть. Городище утотожнюється з літописним містом Котельнич, яке згадується у 1143 та 1169 роках.

Яроповичі Андрушівського району Житомирської області

Городище розміщується на мису, який утворився на стику двох ярів. По одному з цих ярів протікає струмок, який є притокою ріки Ірпінь. Довжина городища 110 метрів, ширина – 50 метрів. Від плато городище відокремлюється валом і ровом. Вал зберігся на висоту біля 1,5 метра. В культурному шарі товщиною 0,2 – 0,4 метра виявлена кераміка Х – ХІІІ століть. На плато є селище, на ньому виявлено декілька поховань, в одному з яких був виявлений горщик Х – ХІ століть.

Городище обстежив П.А.Раппопорт у 1950 році. На його думку, пам’ятка є залишками стародавнього міста Ярополч, який згадується у літописі під 1160 роком. Наявність обороного валу не по всьому периметру, а тільки з напільного боку, зв’язує городище з укріпленнями VIII – Х століть.

Грубське Коростишівського району Житомирської області

Городище знаходиться в плоскій низинній місцевості і оточене по периметру потужним валом. У наш час добре збереглася лишень частина валу із східного боку. Вал із західного боку майже повністю знищений. Городище має у довжину біля одного кілометра, в ширину – 750 метрів. Площа – 76 гектарів. З півдня на північ через городище протікає невеликий струмок Тусква (у наш час він пересох).

Вал у східній частині зберігся на висоту 2 – 3 метри, а одному місці вал має висоту 5 метрів. Зовнішня сторона валу більш крута, ніж внутрішня сторона валу. Перед валом помітні сліди заплилого рову. В’їзд до городища розміщується зі східного боку. На городищі зустрічається підйомний матеріал – давньоруська кераміка ІХ – ХІІІ століть.

Серед підйомного матеріалу на Грубському городищі зустрічаються фрагменти скіфської кераміки, через що П.А.Раппопорт вважав Грубське городище скіфським, яке було пізніше частково заселене слов’янами. У південно-східній частині Грубського городища збереглося мале городище. Воно має правильну круглу форму, оточене потужним валом. Розкопки показали, що культурний шар має товщину 40 – 65 сантиметрів і може бути датований ХІІ – ХІІІ століттями. Були виявлені фрагменти кераміки ХІ – першої половини ХІІ століття.

На малому Грубському городищі виявлені фрагменти ліпної кераміки VIII – Х століть, що дозволяє зробити висновок про існування тут древлянського поселення. Склад знахідок на городищі типовий для давньоруського поселення: гончарна кераміка ХІІ – ХІІІ століть, уламки скляних браслетів, шиферні пряслиця, кості тварин. Знайдені предмети озброєння і кінського спорядження – дві хрестовини від шабель, наконечник стріли, залізні вудила.

На зовнішньому боці валу знайдено декілька залізних криць. Рів городища був наповнений водою, але мав незначну глибину (понад 1 метр). На думку П.А.Раппопорта, Грубське городище, незважаючи на його потужні укріплення, значний культурний шар і великі розміри довколишнього селища, не було містом, тобто торгівельно-ремісничим поселенням. Не могло воно бути і прикордонною фортецейю, оскільки не було розміщено ні на кордоні руських князівств, ні на кордоні з іншими державами. Очевидно, мале Грубське городище є залишками феодального укріплення, можливо, князівського замку.

Брусилів Коростишівського району Житомирської області

Городище знаходиться у центрі села, на правому березі ріки Здвиж, на підвищенні. У плані городище чотирикутне, 40 на 60 метрів. Вали не збереглися. Майданчик частково розорюється і задернований.

Обстежив М.П.Кучера у 1973 році і склав план. Зібрана кераміка ХІІ – ХІІІ століть і ХVII століть. Очевидно, на місці давньоруського городища у час пізнього середньовіччя було влаштоване нове укріплення.

Містечко Коростишівського району Житомирської області

Селище розміщується в урочищі Могилки на першій надзаплавній терасі стариці на мисі заввишки до 4 – 5 метрів. Довжина поселення – 300 метрів (уздовж Стариці), ширина – 200 метрів.

Городище обстежив Е.А.Симонович у 1960 році, також городище обстежили у 1979 році студенти Київського державного університету. Культурний шор селища 30 – 40 сантиметрів. На поверхні виявлено багато фрагментів кераміки ХІ – ХІІ століть, а також уламки скляних браслетів.

Рожів Макарівського району Київської області

Селище розміщується на лівому березі ріки Здвиж, на північній околиці села. Е.А.Симонович у 1960 році зібрав фрагменти давньоруської кераміки.

Зурівка Макарівського району Київської області

Селище знаходиться на правому березі ріки Здвиж, у 400 метрах на північний схід від села, на піщанистому рівному полі, за улоговиною, де, очевидно, колись протікав струмок. У 1960 році Е.А.Симонович на поверхні зібрав фрагменти давньоруської кераміки.

Малий Карашин Макарівського району Київської області

Селище знаходиться на правому березі ріки Здвиж, на пологому схилі ріки. Е.А.Симонович у 1960 році зібрав давньоруську кераміку.

Богдани Вишгородського району Київської області

Селище розміщується на західній околиці села уздовж правого берега ріки Тетерів на розораному полі.

Відкрите С.С.Березанською у 1962 році, обстежене і описане В.І.Митрофановою (Непріною). Пам’ятка прошурфована. В шурфі № 1 площею 2 на 3 метри виявлене пляма вогнища, яка заповнена вуглистим піском, перепаленими костями, шматочками печими та уламками днищ, стінок і вінчиків давньоруських посудин. В плані вогнище має подовжену овальну форму. Кераміка представлена уламками кружальних посудин, в основному вінчиками і днищами. Поселення датується за знахідками кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Макарів, райцентр Київської області

Городище знаходиться на території міста. Займає мис лівого берега ріки Звиж, який підвищується над заплавою ріки на 5 – 6 метрів. У плані городище кругле, діаметром біля 80 метрів. Майданчик вищий за напільний бік плато на 1,5 – 2 метри і відокремлений ровом завглибшки 5 – 6 метрів, завширшки 20 метрів. Вал не зберігся. Городище забудоване.

Городище обстежив М.П.Кучера у 1972 році. Зібрана кераміка ХІ і частково ХІІ – ХІІІ століть, а також кераміка ХVII століття. Поряд із городищем на території стадіону в парку відкриті сліди селища з уламками кераміки ХІ – ХІІ століть.

Макарів Макарівського району Київської області

Селище знаходиться на лівому березі ріки Здвиж. Розміри поселення 30 на 250 метрів. Е.А.Симонович у 1960 році зібрав фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Мотижин Макарівського району Київської області

Городище розміщується у західній частині села на незначному підвищенні на краю заболоченої долини і ставу. Збереглися підковоподібний у плані потужний вал заввишки 5 метрів, завширшки в основі до 20 метрів, також є рів. У східній частині укріплення зруйновані бульдозером.

Городище обстежив М.П.Кучера. Спершу фортеця займала площу біля 0,5 гектара. На його розораній поверхні зібрано багато археологічних знахідок ХVI – ХVII століть (глиняний посуд, кахлі, фрагменти круглого віконного скла). Також є небагато фрагментів вінчиків посуду ХІ століття та уламки стінок посуду ХІІ – ХІІІ століть. Городище утотожнюється з літописним містом Мотижин.

Бишів Макарівського району Київської області

По даним кінця ХІХ століття у селі було городище. Обстежувалося М.П.Кучера. Городище розміщувалося на високому мису біля споруди сучасної школи, його укріплення знищені. За свідченнями старожилів, під час будівництва тут зустрічалися залишки споруд, які відносяться до пізньосередньовічного часу. За тими ж свідченнями, раніше мис був відокремлений з напільного боку ровом, на території городища була садиба поміщика. На поверхні, в межах території мису, зустрічаються знахідки ХVI – ХVII століть та одиничні фрагменти кераміки переважно ХІ століття. На давньоруському городищі був середньовічний замок.

Дідівщина Фастівського району Київської області

Селище розміщується у північно-західній частині села в урочищі Дальня Панора. Пам’ятка багатошарова, досліджувалася після Другої світової війни яка пам’ятка черняхівської культури. Є давньоруський шар, виявлені фрагменти давньоруської кераміки.

Томашківка Фастівського району Київської області

Селище знаходиться на північ від села на зораній ділянці першої надзаплавної тераси лівого берега ріки Ірпінь. Висота тераси 6 метрів над літнім рівнем води. З південного боку селище обмежується садибами села та лісопарковою зоною, з півночі селище обмежується гранітним кар’єром Сосновського кар’єроуправління, зі сходу селище обмежується дорогою, із заходу селище обмежується рікою Ірпінь. Селище витягнуте уздовж ріки меншим боком, площа – біля 3 гектарів (120 на 225 метрів). Поверхня розорюється. З північного боку пам’ятка зіпсована дренажною траншеєю, також існуванню пам’ятки загрожує гранітний кар’єр. На селищі у 1979 році С.А.Біляєва провела розкопки. Встановлено, що потужність культурного шару в середньому складає до 0,6 метра, а у місцях залягання залишків споруд культурний шар складає до 1,2 метра. При зачистці стінок дренажної траншеї виявлені лінза споруди, залишки глинобитних печей, контури господарської  ями.

На цій ділянці траншеї був закладений розкоп площею 60 квадратних метрів, до якого потім були зроблені прирізки. Відкриті залишки декількох печей виробничого призначення і дві господарські ями.

В розкопі виявлено багато фрагментів кухонних горщиків і кришок, амфор. Кераміка виготовлена із високоякісної глини, орнаментована штампом, врізною лінією, хвилями, нігтевими вдавленнями. Дуже розповсюджений ангом з подальшим розписом червоною та коричневою фарбою, а також сполучення ангоба та прокресленого орнамента. Інколи зустрачається полива. З інших виробів виявлені залізні ножі, скоба, уламок металічного зеркала, уламок синього скляного браслета. Матеріали датуються ХІІ століттям, також зустрічається кекраміка ХІ та ХІІІ – ХІV століть. Томашківське поселення датується ХІ – ХІV століттями.

Чорногородка Макарівського району Київської області

За свідченнями кінця ХІХ століття у селі було Замчище. М.П.Кучера обстежив і встановив, що від цього замчища залишилися залишки потужного валу у північно-західній частині села завдовжки 60 метрів, шириною в основі біля 20 метрів, заввишки біля 5 – 6 метрів. Замчище розміщувалося на острововидному підвищенні діаметром приблизно 100 метрів на лівому березі ріки Ірпінь. Площа городища забудована сільськими садибами. Всередині замчища, перед валом виявлено декілька уламків кераміки ХVI – ХVII століть, а із зовнішнього боку, крім аналогічного матеріалу, зустрічалися одиночні уламки гончарного посуду ХІІ – ХІІІ століть і ліпної кераміки другої половини І тисячоліття нашої ери. Укріплення замчища були споруджені на стародавньому городищі, яке утотожнюється з літописним Черневом.

Яблунівка Макарівського району Київської області

Селище знаходиться у 200 метрах на захід від моста через ріку Ірпінь на краю села Яблунівка. Селище витягнуте уздовж надзаплавної тераси в бік села Чорногородка. Висота тераси 3 – 4 метра. Площа селища 100 на 300 метрів. Поверхня розорюється, зайнята городами.

Новоселки Макарівського району Київської області

Селище розміщується між селами Княжичі і Новосілки, на мисоподібному виступі над заплавою лівого берега ріки Ірпінь в одному кілометрів від ферми села Новосілки. Висота мису до 5 метрів над літнім рівнем води в ріці Ірпінь. Розміри селища 200 на 300 метрів. У 1979 році С.А.Біляєва на поверхні зібрала уламки кухонних горщиків та кришок ХІІ – ХІІІ століть.

Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області

Городище розміщується на південний захід від села на мису правого берега ріки Ірпінь. Обстежив у 1971 році  М.П.Кучера. Площа городища 0,75 гектара. Залишки розораного валу з напільного боку сягають висоти 50 сантиметрів і ширини понад 10 метрів. На місці рову збереглося заглиблення. По південно-східному краю розміщується невеликий вал заввишки 30 – 50 сантиметрів, завширшки 3 метри. На розорані поверхні городища виявлено небагато уламків посуду ХІІ – ХІІІ століть і фрагмент посудини епохи бронзи. Кераміка ХІІ – ХІІІ століть зустрічається також внизу під городищем, на березі ріки. На майданчику городища є розоране округле підвищення діаметром 20 – 25 метрів і заввишки біля 50 сантиметрів, це підвищення місцеві жителі називають Церковище. На цьому Церковищі виявлено багато уламків пізньосередньовічної цегли, у тому числі з канелюрами, зустрічаються фрагменти кераміки ХVІІ століть, уламки скла і металічні предмети ХVII століття. У шурфі на глибині 60 сантиметрів під цеглою відкритий шар вапна, швидше за все, це підлога церкви.

Гореничі Києво-Святошинського району Київської облатсі

Поселення  розміщується па північно-східній частині села, на першій надзаплавній терасі лівого берега ріки Ірпінь, заввишки до 6 – 8 метрів. Розміри пам’ятки 80 на 150 метрів. Площа селища зайнята городами і частково пошкоджена котлованом, який прилягає до території консервного заводу.

У 1979 році С.А.Біляєва дослідила стінки котловану, в яких простежується смуга культурного шару у вигляді гумусованого піску товщиною до 60 сантиметрів, цей шар знаходиться під оранкою. Зібрані фрагменти давньоруської кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Білогородка Києво-Святошинського району Київської облатсі

Поселення розміщується на північно-західній околиці села, в урочищі Дот на підвищенні над правим берегом ріки Ірпінь. Поверхня пам’ятки зіпсована траншеями та ямами часів Другої світової війни.

Обстежила у 1979 році С.А.Біляєва. У двох шурфах (в західній частині і в центрі) розміром 1 на 2 метри виявлений незначний культурний шар товшиною до 20 сантиметрівв. У шурфах, на поверхні та в обриві берега виявлені фрагменти давньоруської і пізньосередньовічної кераміки, уламок скляного браслета. Поселення датується ХІІ – ХIV століттями.

Білгородка Києво-Святошинського району Київської області

Городище розміщується у західному кінці села на високому правому березі ріки Ірпінь. Це літописне місто Білгород, який було вперше згадано в літопису під 991 роком. Розкопки проводили В.В.Хвойко, П.А.Раппопорт, Б.А.Рибаков, Г.Г.Мезенцева, городище обстежив і склав план М.П.Кучера у 1973 році. Городище складається із чотирьох укріплених частин, на двох південно-західних частинах розміщується дитинець, а на двох інших частинах городища розміщується посад. Довжина городища 1500 метрів, найбільша ширина – 800 метрів. Загальна площа городища, за даними М.П.Кучери, 95 гектарів, в цю площу входить площа дитинця понад 10 гектарів. Дитинець складається з двох частин – підвищене північне городище (6,75 гектара) і південне городище, яке знаходиться нижче від північного городища (3,75 гектара). Північна частина дитинця відокремлена від південної частини різким перепадом поверхні у вигляді обриву з вертикальною стінкою, яка підрізана сучасною дорогою. Залишки валі збереглися у східній і південній частинах дитинця, а також по краю посаду. Крім того є поперечний вал, який ділив посад на дві частини. Культурний шар городища насичений знахідками Х – ХІІІ століть на дитинці і в західній і північній частинах посаду. Розкопками на дитинці відкриті житла з різним інвентарем, у тому числі двокамерні, різні господарські споруди, а також фундаменти двох кам’яних церков. У південно-східній частині  посаду досліджений ремісничий квартал із залишками декількох гончарних печей, у яких обпалювали глиняний посуд.

У потужних валах дитинця і посаду відкрити залишки дерев’яних зрубів, які скріплювали насип; зовнішній край валів укріплений кладкою із сирцевих цеглин.

У деякій літературі стверджується, що зруби у валах Білгорода були тристінними, тобто у них із внутрішнього боку, яка повернута до міста, була відсутня четверта стіна. У дійсності зруби у валах Білгорода, як і в інших давньоруських городищах, були чотиристінними. Це встановлено у 1973 році М.П.Кучерою при дослідженні торця валу посаду, у зрізі якого збереглися із внутрішнього боку перед сирцевою кладкою дві поздовжні стіни зруба, які зітліли, відстань між цими стінами 3 метри.

Білгород був важливим стратегічним опорним пунктом на західних підступах до Києва. У ньому був єпископський центр, а також княжа резиденція. Місто з початку свого існування неодноразово витримувало тривалі облоги і був потужною фортецею.

Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області

Селище знаходиться на першій надзаплавній терасі над безіменним струмком. В.Д.Дяденко у 1956 році при зачистці обриву над струмком виявив давньоруську кераміку ХІ – ХІІ століть.

Вишгород Київської області

На правому березі ріки Дніпро на території сучасного міста розміщується городище давньоруського міста Вишгород, яке вперше згадується у літопису під 946 роком. Городище підвищується над Дніпром на 80 метрів, східний край обривається до ріки, з півночі і півдня обмежується ярами. Городище складалося з дитинця і посаду, які були укріплені валом. П.А.Раппопорт вважав, що була і третя лінія оборони, яка була зруйнована через розвиток ярів. Розміри дитинця 250 на 350 метрів.

Городище відоме з минулого століття. Археологічні дослідження проводилися у 1934, 1937, 1947, 1972 роках експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом В.Й. Довженка, у 1979 – 1981 роках – Київською постійно діючою експедицією під керівництвам П.П.Толочко. Досліджувалася територія дитинця і посаду. Вивчалися оборонні споруди, житлові, виробничі і господарські споруди, фундаменти Борисоглібської церкви. Житла представлені двома типами – заглиблені і наземні. Наземні житла виявляти важко, оскільки їх залишки збереглися погано. Були досліджені залишки двох залізоплавильних горнів і трьох залізообробних майстерень. Поряд з ними відкрита майстерня ювеліра. На території посаду досліджено також чотири гончарних горна.

Оборонні споруди складалися із зрубів, які були складені з колод, що розміщувалися впритул одна до одної і були заповнені глиною. Ширина зрубів біля двох метрів, довжина майже 5 метрів. Розріз рову у Вишгороді показав, що його ширина була біля 16 метрів, глибина – до 5 метрів.

Вишгород був великим економічним та культурним центром у Середньому Подніпров’ї у Х – ХІІІ століттях.

Старі Петрівці Вишгородського району Київської області

Городище розміщується в урочищі Городище на терасі ріки Дніпро заввишки 15 – 20 метрів над сучасним рівнем води. Розміри 100 на 150 метрів. Збереглося погано. Поселення відкриту під час обстеження зони Київської ГЕС у 1960 році А.І.Тереножкіним. Виявлені уламки давньоруських кружальних посудин ХІ – ХІІ століть (вінчики, днища, кришки), залізний предмет. Деякі уламки кераміки прикрашені хвилястим орнаментом.

Лютіж Вишгородського району Київської області

Сліди давньоруського поселення виявлені в урочищі Довгаль.

Казаровичі Вишгородського району Київської області

Селище розміщується на схід від села Казаровичі на лівому березі ріки Ірпінь вверх по течії. Експредицією ІА АН УРСР під керівництвом Д.Я.Телігіна у 1962 році виявлений потужний культурний шар товщиною до 90  сантиметрів. На поверхні і у культурному шарі виявлено багато фрагментів давньоруської кераміки (вінчики, стінки, днища горщиків). На одному днищі є тавро у вигляді кола з перехрещеними лініями по центру. Городище датується ХІ – ХІІІ століттями.

Селище ІІ епохи бронзи розміщується у заплаві лівого берега ріки Ірпінь на невеликому підвищенні. Тут виявлені сліди давньоруського поселення. На поверхні зустрічаються фрагменти кружальних посудин (уламки стінок та днищ).

Селище ІІІ розміщується на мисі першої надзаплавної тераси правого берега Дніпра у трьох кілометрах на північ від гирла ріки Ірпінь. Поблизу є давньоруський могильник. Поселення багатошарове. Відкрите у 1966 році Д.Я.Телігіним і В.А.Круцем і досліджувалося як трипільське. Однак у процесі стаціонарних розкопок у 1969 – 1972 роках виявлений культурний шар давньоруського часу.

У  1969 році (розкопки давньоруських об’єктів проводив А.І.Кубишев) розкопані залишки трьох напівземлянкових жител і п’яти напівземлянкових споруд. Дона заглиблена господарська споруда відкрита під час стаціонарнрих розкопок 1971 року. У заповленні жител і господарських споруд виявлені уламки кераміки ХІ – ХІІІ століть, у тому числі невелика амфора київського типу з відбитими вушками, а також уламки скляних браслетів, жорен із шиферу, сережка із сплаву срібла з міддю, кості тварин.

Дорогинка Фастівського району Київської області

В околицях села є залишки давньоруського селища. Виявлені шиферні пряслиця.

Кощіївка Фастівського району Київської області

В околицях села є залишки давньоруського селища. Виявлено багато шиферних пряслиць

Плесецьке Васильківського району Київської області

Городище розміщується на невеликому мисовидному підвищенні посеред заболоченої заплави ріки Плиска. У плані городище кругле, площа 0,4 гектара. Пошкоджене забудовою. Вал заввишки 3 – 4 метра, зберігся частково. В середині валу відкриті дерев’яні конструкції. Потужність культурного шару – 60 сантиметрів. На городищі виявлено кераміку та інший археологічний матеріал ХІ – ХІІ століть і ХVІІ століття. На південь від городища є стародавнє поселення.

Городище оглядав Л.П.Добровольський, у 1950 році його обстежив Раппопорт П.А., а у 1972 році городище обстежив і склав план М.П.Кучера.

Місто Київ

Городище розміщується на південній околиці міста Київ в урочищі Китаївське. За даними М.П.Кучери, городище складається із п’яти укріплених частин. Основні три частини городища займаються останець, а дві інші частини городища займають стрілку миса перед останцем. На продовженні мису, з напільного боку городища, є курганний могильник. Довжина городища 380 метрів, ширина від 50 до 190 метрів. Загальна площа 4 гектари.

Вершину останця займають два укріплені майданчика. З них північний майданчик оточений по периметру частково зруйнованим невеликим валом. Від другого майданчика перша частина городища відокремлена більш потужним валом і ровом. Ширина валу 8 – 10 метрів, висота 1,5 – 2 метра.

Південну частину останця займає другий майданчик. По краю цього майданчика на окремих ділянках збереглися залишки невеликого валу, а з півдня цей майданчик оточує велике природнє підвищення, яке у стародавні часи використовувалося як вал. Поверхня останця за межами обох майданчиків знижується до країв. Ця понижена північно-східна площа також захищена по краю урвища валом. Схили першої частини терасоподібно ескарповані. Такий самий ескарп прослідковується довкола третьої частини городища. Четверта, мисова, частина городища відокремлена від третьої частини яром, а від південного, напільного боку четверта частина відокремлена великим валом і ровом. П’ята частина городища оточена від продовженням мису ще одним великим валом і ровом.

Площа всього городища складає біля 2,3 гектара, у тому числі І частина – 0,27 гектара, ІІ частина – 0,29 гектара, ІІІ частина – 1,5 гектара, IV частина – 0,5 гектара, V частина – 0,15 гектара. На задернованій поверхні городища у випадкових розрізах грунту виявлені уламки кераміки Х – ХІІІ століть, а також уламки ліпної кераміки ранньозалізного віку.

Городище відоме у літературі давно і утотожнюється з літописним містом Пересічен (згадки у літописі 1154, 1161 роки). Датуючі матеріали на городищі зібрані у 1947 році експедицією «Великий Київ» під керівництвом П.П.Єфіменко і в 1973 році – М.П.Кучерою. Внизу біля підніжжя городища поблизу водойми є велике селище, на якому у 1972 році проводив розвідувальні розкопки І.І.Мовчан. В культурному шарі виявлені залишки жител і зібрані археологічні матеріали ІХ – ХІІІ століть.

Дослідження на великому курганному могильнику поблизу городища проводилися неодноразово починаючи з дореволюційного часу. У післявоєнний період розвідувальні розкопки на могильнику проводив Інститут археології АН УРСР (А.І.Кубишев, І.І.Мовчан). В курганах відкриті поховання Х – ХІІ століть, у тому числі воїнів-дружинників.

Стародавній Київ займав підвищення правого берега Дніпра, це підвищення піднімалося над заплавою на 80 – 100 метрів. Найдавніше ядро городища розміщувалося на Замковій Горі та на ближніх пагорбах. Городище VI – VIII століть на Старокиївській горі (площа 2 гектари) було продовженням поселення на Замковій Горі. Можливість зростання дитинця на Старокиївській горі призвели до того, що у наступні століття саме цей район стає місцем князівської резиденції. У Х столітті довкола ядра городища площею 10 гектарів, була споруджена нова лінія укріплень – «місто Володимира», на території якого посеред кам’яних спору цього часу можна відзначити два князівські палаци, а також Десятинну церкву, яка була споруджена у 996 році.

У першій половині ХІ століття Київ знову розширюється, нові укріплення оточували площу 72 гектари. Висота валу складала 12 метрів, ширина – 27 метрів. В «місто Ярослава» вело три ворота – Лядські, Жидівські та Золоті. У цей час споруджується катедральний Софійський собор, а також Георгіївський, Ірининський собори. Довкола князівських палаців та храмів розміщувалися двори князівської адміністрації і дружинників, купців, ремісників, простих міщан. Наприкінці ХІ – на початку ХІІ століття укріплюється «місто Святополка» на горі Михайлівській. Укріплена площа – біля 80 гектарів. В наступний час центр не розширювався: зростання міста відбувалося лишень за рахунок торгівельно-ремісничих посадів та околиць.

Значну роль в житті міста відігравав Поділ. Тут розміщувалися гавань, головний ринок міста, декілька храмів. Площа Подолу – біля 200 гектарів, загальна площа посадських районів Києва ХІІ – ХІІІ століть, які включали Копирів кінець, Замкову Гору, Дитинку і Щекавицю, складала 250 гектарів.

Безспосередньо з містом були пов’язані Кловський, Кирилівський, Печерський, Видубицький монастирі, пригородні слободи, князівські, боярські двори, які розміщувалися довкола Києва.

Археологічні дослідження міста, які почалися в ХІХ столітті і планомірно велися в часи радянської влади, дозволити визначити розміри і географічне розміщення окремих районів. Розкопано понад 30 ремісничих майстерень.

Пирогів Києво-Святошинського району Київської області

Городище знаходиться на південно-східній околиці села на високому останці правого корінного берега Дніпра. Воно обмежене ярами, які оточують городище з боків та напільного боку. Городище має форму неправильного овалу довжиною по осі північ – південь 80 метрів і завширшки 64 метра. Південна частина городища більш вузька і найвища розміром 33 на 42 метра, відокремлена від північної частини слабо вираженим заглибленим уступом. Площа городища має схил на північ та захід. Його схили у багатьох місцях припідняті, а круті схили прорізані двома добре збереженими терасами (ескарпами), які заміняли вали та рови.

В’їзд у городище, який розміщується із західного боку, має легкий підйом. Розкопки провела у 1950 році Г.В.Махно. Виявлені матеріали зарубинецької культури та Х – ХІІ століть. Обстеженнями М.П.Кучери в 1979 році крім матеріалів зарубинецької культури зібрані уламки кераміки Х – ХІ століть.

Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області

Городище складалося із дитинця та укріпленого посаду, який прилягав до дитинця із північного сходу, в наш час цей посад зруйнований. Дитинець, який називається місцевими жителями «городок» розміщений на пагорбі, який підвищується над заплавою на 10 – 12 метрів. Верхній майданчик городища має розміри 40 на 90 метрів. Підйомний матеріал на всьому поселенні має однаковий характер і відноситься до Х – ХІІІ століть.

Культурний шар тут має товщину приблизно 1,2 – 1,5 метра і складається із двох шарів. Під час розкопок в обидвох шарах виявлений матеріал, характерний для Київської Русі: кераміка, уламки скляних браслетів, залізні наконечники стріл, дрібні фрагменти червоного шифера (пірофілітовий сланець).

Городище вперше обстежив А.В.Добровольський на початку ХХ століття. У 1950 році П.А.Раппопот зняв план городища і провів його шурфування. Поряд з городищем відкрито селище з керамікою Х – ХІІІ століть. У 1972 році городище обстежив М.П.Кучера. Поряд із городищем є група курганів з похованнями давньоруського часу. Колись цей могильник був значно більшим, ніж сьогодні.

Велика Снітинка Фастівського району Київської області

Городище площею 0,5 гектара розміщується на південно-західній околиці села на мису. З напільного боку городище захищено валом і ровом, із зовнішнього боку перед ровом прослідковуються залишки ще одного валу і рову.

Невеликий вал на деяких ділянках прослідковується по периметру майданчика. Схили городища ескарповані, ескарпи добре збереглися з півдня. На північному схилі, у 3 – 3,5 метра нижче від майданчика городища, зберігся невеликий вал. З півдня на півдні є терасоподібний майданчик, який з напільного боку переходить у вал. Городище задерноване. На плато перед городищем, а також за яром, на південний схід від городища (або на південний схід від яру), розміщуюється елище з керамікою ХІІ – ХІІІ століть.

Оленівка Фастівського району Київської області

Поселення давньоруського часу, на якому виявлено шиферне пряслице.

Порадівка Василівського району Київської області. Збереглися слід давньоруського поселення із знахідками шиферних пряслиць.

Велика Солтанівка Васильківського району Київської області

Городище розміщується у південно-західній частині села на мису над долиною правого берега ріки Стугна. Крутий схил заввишки до 10 метрів оточує північно-західний край городища, а нижче від нього проходять дві неширокі тераси. Південно-західний схил крутий, місцями розплився. На відстані 2,5 – 3 метри нижче від його верху проложена вузька тераса, по краю якої, в південній половині, проходить вал. Нижче, у північній половині, збереглася друга тераса з валом на краю, а ще нижче – третя терасовидний широкий майданчик з крутими схилами. На деяких ділянках по краях городища зберігся невеликий вал. Від продовження мису городище відокремлене природним заглибленням, яке схоже на рів, цей рів ішов не поперек мису, а по діагоналі. З напільного боку збереглися валоподібні підвищення з боків, посередині вал був розораний. У зрізах випадкових ям і в осипах грунту зустрічаються уламки посудин ХІІ – ХІІІ століть та пізнього середньовіччя.

Селище І розміщується на північній околиці села на першій надзаплавній терасі правого берега ріки Стугна, заввишки до одного метра над літнім рівнем води. Майданчик зайнятий городами. Розміри селища 50 на 80 метрів. Обстежила у 1979 році С.А.Біляєва. На поверхні виявлені фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Селище ІІ розміщується у 500 метрах на захід від селища І, у 50 метрах від ріки Стугна на першій надзаплавній терасі, заввишки до одного метра. Площа селища зайнята городами. Розміри 20 на 30 метрів. Обстежила С.А.Біляєва у 1979 році. На поверхні виявлені фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Здорівка Васильківського району Київської області

На першій надзаплавній терасі лівого берега ріки Стугна, на межі узідь сіл Черкес і Здорівка Є.Л.Гороховський у 1974 році виявив фрагменти давньоруської кераміки.

Застугна Васильківського району Київської області

Сліди поселення із фрагментами давньоруської кераміки виявлені Є.Л.Гороховським у 1974 році на піщаних дюнах на південний захід від села.

Васильків, райцентр Київської області

Городище давньоруського міста Василіва, яке було вперше згадане у літопису під 996 роком, розміщується у північно-західній частині сучасного міста на високому лівому березі заплави ріки Стугна. Обстежив Ф.Б.Копилов у 1947 році. Б.А.Рибаков обстежив у 1960 році вали. У 1972 році городище обстежив М.П.Кучера, описав його та склав план. Залишки городища складаються із трьох частин, які розміщуються одна за іншою із заходу на схід. Значна частина займає мис із крутими схилами, цей мис підвищується над заплавою на висоту понад 10 метрів. Мис з’єднується з берегом вузьким перешийком зі східного боку. Площа мису 0,9 гектара, мис спланований і зайнятий сучасними спорудами. Сліди валу по периметру відсутні. Друга частина городища площею 2,7 гектара займає невелику долину на північ від мисової частини, а зі сходу – нерівну частину плато, ця частина плато знижується у західному напрямку. З напільного боку ця частина захищена потужним валом заввишки із внутрішнього боку 7 метрів, завширшки біля основи 25 – 28 метрів. Один кінець валу прилягає до північно-західного кута мисової частини (при цьому вал піднімається в нижній частині по схилу мису) а інший кінець валу підходить з південного сходу до перешийка мису. Через долину у північній частині вал зруйнований забудовою, а його південно-східний кінець зруйнований дорогою. Рів із зовнішнього боку не дуже виразний, оскільки він споруджений у природній впадині, яка відокремлює середню частину городища від східної частини городища. З півночі вал спускається по схилу вниз до долини і проходить по краю плато.

Долина в межах городища задернована, а підвищена східна площа зайнята сучасною забудовою. У відшарування валу відкриті сирцева кладка (із зовнішнього боку) і дубові конструкції від зрубів (у середній частині валу).

Третя, зовнішня частина городища (посад) була захищена з напільного східного боку валом заввишки біля 4 метрів, завширшки в основі біля 20 метрів, вал зберігся у довжину на 760 метрів. У північно-східній частині цей вал знищений. Вал продовжувався далі на південь, потім повертав на північний захід і прилягав до південного кута першої мисової частини городища. Площа посаду складала біля 100 гектарів. По північно-східному краю посаду вал проходить над урвищем до широкої балки, а зі сходу – по рівній місцевості. Рів перед валом у східному напрямку не зберігся. Зі західного боку в посад вклинюється велика долина, яку перерізає вал; у найнижчій, середній частині долини вал не зберігся. Дослідженнями встановлено, що вал посаду був зроблений на основі двох рядів дубових зрубів. Ширина кожного зруба поперек валу – біля трьох метрів. Зруби заповнені лесом (земля сіровато-жовтого кольору). На всіх трьох частинах городища посеред підйомного матеріалу зустрічалася кераміка ХІ – ХІІІ століть. На першій мисовій частині переважає кераміка ХІІ – ХІІІ століть.

Літописний Василів займав центральне місце в оборонній лінії по ріці Стугна і був одним із найважливіших фортець у Середньому Подніпров’ї.

Селище розміщується на південній околиці міста Васильків. Воно займає ділянку плато правого корінного берега ріки Стугна на північному схилі глибокої балки, яка пересікає високий берег паралельно до течії ріки по лінії захід – схід. При зачистці стінок бульдозерної траншеї у західному кінці цієї балки виявлені сліди зруйнованої споруди давньоруського часу. На глибині 1,2 метра зафіксовані вуглисто-золиста пляма, великі фрагменти глиняної обмазки із відбитками прутів, уламки гончарної посудини, великі фрагменти інших посудин (вінчики, стінки, денця), також виявлені кості тварин. Селище обстежив Є.Л.Гороховський у 1973 році. Датується ХІ – ХІІ століттями.

Заріччя Васильківського району Київської області

Городище розміщується на високому мису над заплавою ріки Стугна. Від прилягаючого плато площа городища відокремлена штучним ровом завширшки 14,5 метра. Перед ровом розміщується другий майданчик городища, який відокремлений від плато ровом, цей рів, напевно, є природнім яром. Основний майданчик городища завдовжки 110 метрів, завширшки 70 метрів. Перед ровом є вал. Поряд із городищем на плато розміщується давньоруське селище. Городище обтежувалося експедицією «Великий Київ» у 1947 році під керівництвом П.П.Єфіменко. У 1950 році П.А.Раппопорт проводив розкопки валу, а у 1961 році Б.А.Рибаков обстежив вал та в’їзд на городище. У 1972 році городище обстежив М.П.Кучера. У середині 60-х років ХХ століття поверхня городища була зруйнована земляними роботами цегельного заводу. Во всьому периметру майданчика колись була дерев’яна оборонна конструкція, яка згоріла. Вал з напільного боку мав своєрідну конструкцію з використанням сирцевої цегли.

Культурний шар містить мало знахідок, в основному кераміка Х – ХІ століть. Товщина культурного шару від 20 сантиметрів до 120 сантиметрів. На селищі є кераміка Х – ХІІ століть.

Городище поблизу села Заріччя було споруджене Володимиром Святославовичем у 988 році. Це була фортеця, яка захищала Київ з боку степу.

Копачів Обухівського району Київської області

Селище розміщується поблизу хутора Копачів на першій надзаплавні терасі лівого берега ріки Стугна. Висота тераси 6 – 7 метрів над літнім рівнем води. Розміри поселення 40 на 60 метрів. Площа зайнята городами. С.А.Біляєва у 1979 році зібрала давньоруську кераміку ІХ – Х століть.

Старі Безрадичі Обухівського району Київської області

Городище розміщується у селі на високому мисі, який виступає у заплаву ріки Стугна. Мис відрізаний від прилеглого плато широким і глибоким ровом. Городище досліджувала у 1947 році експедиція «Великий Київ», а у 50 – 60-х роках ХХ століття – П.А.Раппопорт і Б.А.Рибаков, у 1972 році – М.П.Кучера. Розміри городища 140 на 230 метрів. Збереглися залишки валу заввишки до 5 метрів. В основі валу П.А.Раппопорт відкрив конструкцію із дерев’яних зрубів. Культурний шар всередині городища має товщину 50 сантиметрів і цілком відноситься до Київської Русі. На плато, яке прилягає до городища, а також біля підніжжя плато на захід від городища є велике селище із керамікою ХІ – ХІІІ століть.

Великі Дмитровичі Обухівського району Київської області

Селище розміщується в урочищі Свинарівка на розораному схилі першої надзаплавної тераси. Виявлена кераміка Х – ХІІ століть.

Козин Обухівського району Київської області

Селище І розміщується у північній частині села, на південно-західному березі притоки Дніпра ріки Козинки. На північному схилі пагорбу довжиною 500 метрів, шириною 200 – 250 метрів, у його західній частині М.П.Кучера у 1960 році зібрав кераміку ХІІ – ХІІІ століть.

Сліди селища ІІ виявлені у 250 метрах на північний захід від села Козин біля підніжжя корінного берега заплави Дніпра, підйомний матеріал тягнеться на 500 метрів. Берег розмивається і поселення руйнується. М.П.Кучера у 1960 році виявив фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Плюти Обухівського району Київської області

Селище розміщується на схилі першої надзаплавної тераси ріки Дніпро на мису із заболоченою водоймою біля підніжжя. Розміри 90 на 120 метрів. М.П.Кучера у 1960 році зібрав фрагменти горщиків та амфор ХІІ – ХІІІ століть.

Українка Обухівського району Київської області

Селище І знаходиться у 600 – 700 метрах на захід від Дніпра на лівому березі ріки Стугна на пологому краю надзаплавної тераси, яка зайнята городами. На цьому селищі протягом 600 метрів у 1960 році М.П.Кучера зібрав кераміку ХІІ – ХІІІ століть, шиферне пряслице, уламок скляного браслета.

Селище ІІ знаходиться на північ від села Новоукраїнка біля підніжжя борової тераси (низька надзаплавна тераса, яка складена із піску і заросла лісом, зазвичай сосновим лісом), також підйомний матеріал виявлено в обриві берега тераси. Селище виявив М.П.Кучера у 1960 році. Тераса заросла сосновим лісом, з боку Дніпра вона утворювала пологий схил, у наш час цей схил розмитий водою. Знахідки зустрічалися протягом 200 метрів.

Селище ІІІ розміщується в заплаві ріки Стугна на піщаному підвищенні у 70 – 80 метрах від ріки. Розміри селища уздовж ріки Стугна – 350 метрів, ширина 150 – 200 метрів. На цьому селищі М.П.Кучера у 1960 році зібрав фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Селище ІV розміщується на розораному пагорбі між долиною ріки Стугна та долиною, яка йде під корінним берегом Дніпра, у 400 метрах на південь села Українка і у 450 метрах на північний захід від села Трипілля. Пагорб витягнутий зі сходу на захід на 700 метрів і має ширину 450 – 500 метрів. Знахідки зустрічалися у південно-західній частині пагорбу у двох місцях, які віддалені одне від одного на 200 метрів. Площа знахідок на цих двох ділянках приблизно 150 на 200 метрів. На селищі М.П.Кучера у 1960 році виявив кераміку ХІІ – ХІІІ століть, серед кераміки були фрагменти амфор.

Селище V розміщується в південно-східній частині села Українка на пагорбах між гирлом ріки Стугна та рікою Дніпро. М.П.Кучера у 1960 році зібрав фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Обухів, райцентр Київської області

Селище розміщується у 500 метрах від міста Обухів і у 1,5 кілометрах від західної околиці села Дерев’яне на схилах глибокої балки, яка йде своїм гирлом в напрямку міста Обухів. Довжина селища біля 2 кілометрів. Пам’ятка багатошарова. Селище досліджував Н.М.Кравченко у 70-х роках ХХ століття. До давньоруського часу відносяться залишки двох основ глинобитних печей діаметром 0,87 і 1,3 метра, які були споруджені на схилі темного гумусованого суглинка. Один із основ печі перекриває житло VIII – IХ століть. Верхній горизонт поселення датується ХІІ – ХІІІ століттями.

Дерев’яне Обухівського району Київської області

Селище розміщується на північний захід від села біля дороги на селище міського типу Обухів. Селище відкрите у 1940 році під час спорудження дороги. Обстежили Є.В.Махно і М.Л.Макаревич. На поселенні є шар черняхівської культури та давньоруського часу.

Таценки Обухівського району Київської області

Селище знаходилося у 2,5 кілометрах на південь від села на дюнах у заплаві ріки Стугна. Селище зруйноване ставками. На поверхні виявлені фрагменти давньоруської кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Трипілля Обухівського району Київської області

Городище давньоруського міста Треполь, яке вперше згадується у літописі під 1093 роком. Городище знаходиться на мису правого берега Дніпра при впадінні в нього ріки Красна. Площа городища 100 на 120 метрів. Територія зайнята школою-інтернатом, садибами. При обстеженні у 1981 році у розрізі траншеї, яка перерізає городище з півночі на південь, прослідковується культурний шар на глибину біля двох метрів, сильно перемішаний, із включенням матеріалів ХІІ – ХІІІ, ХVI – ХVII століть. Вал та рів зруйновані під час забудови села. Посад городища зайнятий садибами.

При обстежені городища у 1960 році виявлені залишки житла, у якому знайдено жорна, кераміку ХІІ – ХІІІ століття.

Гусачівка Обухівського району Київської області

Селище І розміщується у верхній частині першої надзаплавної тераси правого берега ріки Красної. Площа селища зайнята городами. Розміри селища 40 на 80 метрів. У 1979 році С.А.Біляєва виявила кераміку ХІІ століття.

Жуківці Обухівського району Київської області

Селище розміщується у чотирьох кілометрах на південний схід від села по південно-східному схилу неглибокої балки на надзаплавній терасі невеликого, у наш час майже висохлого струмка, який впадає в ріку Дніпро.

Виявив В.В.Хвойка як пам’ятник культури «полів поховань». У 1940 році розвідувальна експедиція Інституту археології АН УСРР під керівництвом В.П.Петрова відкрила його другий раз. У 1946 році під час розкопок поселення черняхівської культури під керівництвом Є.В.Махно на пам’ятці виявлені три житла давньоруського часу. Ці житла заглиблені, розміщуються по осі північ – південь в один ряд. Два з них у північній частині розкопу прилягали одне до одного, третє розміщувалося на відстані шести метрів на південь. Всі житла у плані мали прямокутну форму, орієнтовані по сторонах світу довгим боком у напрямку схід – захід.

Житло № 1 мало довжину3,35 метра, ширину біля трьох метрів. Підлога була на глибині один метр від сучасного рівня і 70 – 80 сантиметрів від стародавнього рівня грунту і була обмазана товстим шаром глини. У північно-західному куті збереглася нижня частина круглої глинобитної печі.

Житло № 2 мало довжину 4 метра, ширину 3,3 метра. У заглибленій частині збереглися відбитки і залишки дерев’яних плах, якими були вкриті стіни житла. Підлога багато разів вкривалася глиною. У західній стіні напівземлянки виявлений вхід із двох земляних сходинок.

Кругла в плані глинобитна пічка мала дві основи (два пода). У нижньому поді виявлені п’ять уламків від трьох гончарних горщиків стародавнього часу, а у верхньому поді -194 уламки гончарних горщиків. Вінчики посудин відігнуті, краї загнуті з боріздкою для кришки. Одне денце з тавром у вигляді двох рельєфних концентричних кілець, між якими йшли скошені рельєфні смуги. Діаметр тавра 4 сантиметри. Орнамент на посудинах лінійний, на одній посудині орнамент складається із хвилястих і лінійних ліній.

Житло № 3 – напівземлянка розмірами 3,5 на 3,5 метра. Її стіни, як у перших двох землянках, були викладені дерев’яними плахами. На вході було дві сходинки. Від печі збереглася нижня частина із двома основами (подами), в яких прослідковуються уламки гончарної кераміки. З цих уламків кераміки вдалося реставрувати декілька горщиків, які схожі на горщики, виявлені у печі житла № 2.

Перші два житла за археомагнітним датуванням відносяться до ХІІ – ХІІІ, третє житло – до ХІІІ – ХІV століть. Однак матеріал всіх жител настільки схожий, що дозволяє поставити під сумнів датування останнього житла. Поселення в давньоруській частині датується ХІІ – ХІІІ століттями.

Селище ІІ розміщується у 200 – 300 метрах на захід від селища І. На ньому Є.В.Махно виявив давньоруські знахідки.

Халеп’я Обухівського району Київської області

Городище знаходиться на правому березі Дніпра на північно-східній околиці села. Городище підвищується над заплавою ріки на 25 – 30 метрів. Його східна і північна частина обмежені яром. Схил городища, який повернутий до ріки, постійно розмивався повенями і сильно руйнувався. На території городища цегляним заводом розроблявся кар’єр, крім того, через городище пройшла дорога, внаслідок чого воно було зруйноване. З напільного боку проходили вал та рів. З цього ж боку був розміщений і посад, на якому також прослідковуються сліди валу.

Городище обстежувалося у 1960 році, у 1971 році на ньому провів розкопки В.Й.Довженок. На розкопаному майданчику площею 1200 квадратних метрів досліджено три житла, господарські ями, чотири основи (пода) печей ХІ – ХІІІ століть. Глибина жител, окремо збережених основ (подів) печей від сучасної поверхні складала 30 – 40 сантиметрів, споруди були наземними. Площа жител невелика, 7 – 7,5 квадратних метра.

Інвентар жител небагатий – крім кераміки та костей тварин, в першому житлі знайдені два точильних бруска, у другому – костяна проколка.

Культурний шар посада, який постійно розмивається водами Дніпра, сягає одного метра. Тут виявлені висла свинцева печатка, бойова залізна сокира, кераміка ХІІ – ХІІІ століть.

Селище розміщується на правому березі ріки Дніпро на південний захід від села в урочищі Вовча Гора, це урочище оточене ярами. У 1971 році експедиція ІА АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка зібрала кераміку ХІІ – ХІІІ століть.

Селище ІІ розміщується на південий схід від села в урочищі Циганка. Під час розвідки 1971 року експедицією ІА АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка, були викопані траншеї. Споруди не виявлені, культурний шар бідний. Пам’ятка датується ХІІ – першою половиною ХІІІ століть.

Витачів Обухівського району Київської області

Городище І літописного міста Витачева, яке згадується у писемних джерелах в середині Х століття, розміщуєтся на правому березі ріки Дніпро на території села в урочищі Городок. Городище розміщується на двох плато, які відокремлені яром, висота цих плато над рікою Дніпро – 70 метрів.

Городище деформувалося внаслідок зсувів. Площа збереженої частини дитинця і посаду біля 80 тисяч квадратних метрів.

З північного та південного боків плато обривається у глибокі та широкі яри, із західного боку його захищають два штучних рови, зі східного боку городище круто обривається до ріки. Від валу, який колись оточував дитинець, збереглися тільки три невеликі відрізки з північного і західного боку.

Городище відоме з кінця ХІХ століття. У 1960 році при обстеженні його експедицією Інституту археології АН УРСР на території посаду була виявлена напівземлянка глибиною один метр від сучасної поверхні з матеріалами ХІІ – ХІІІ століть. Її підлога була вкрита шаром вугілля, прослідковуються залишки обгорілих конструкцій.

У 1961 – 1962 роках на городищі працювала експедиція Інституту археології АН СРСР під керівництвом Б.А.Рибакова. Досліджувалися оборонні споруди, житлові і господарські будівлі стародавнього міста. Розкопана площа понад 1000 квадратних метрів.

Оборонні споруди – пустотілі зруби у спеціально виритих ямах завглибшки 70 сантиметрів.

Досліджені житла також були зрубами, площа до 10 квадратних метрів, заглиблені у грунт. В одному із жител виявлена піч-кам’янка розміром 1,75 на 2 метра. У другому житлі була глинобитна пічка, чотирикутна у плані, розміром 1,24 на 1,46 метра. По кутах пічки на підлозі житла прослідковуються ямки від стовбів діаметром 8 – 10 сантиметрів і глибиною 8 – 10 сантиметрів. Підлога глиняна.

Матеріал представлений уламками кераміки (горщиків, амфор), пряслицями, уламками скляних браслетів. Датується пам’ятка Х – ХІІІ століттями.

Городище ІІ розміщується на мису правого берега ріки Димер в 1500 метрах на південь від села. У плані городище має трикутну форму. Один із схилів зруйнований зсувом, на інших схилах збереглися залишки валу. З напільного боку прослідковуються залишки ще двох валів. Ці вали дуже розорані і їх можна виявити тільки нівелюванням.

Городище відоме з кінця ХІХ століття. У 1898 році його обстежив В.В.Хвойка. Після Другої світової війни на городищі проводили розкопки експедиції ІА АН СРСР під керівництвом П.А.Раппопорта, у 1961 році розкопки проводив Б.А.Рибаков. Площа розкопів складала 600 квадратних метрів, товщина культурного шару 1,2 – 1,3 метра. Верхній шар 80 – 90 сантиметрів містить знахідки ХІІ – ХІІІ століть, далі йде шар епохи бронзи. У культурному шарі знахідок небагато.

Були досліджені оборонні споруди городища. Перший рів, який розміщується на пологому південному схилі у 8 метрах від краю городища, мав ширину 3,5 метра і глибину 1,5 метра. У 5,5 метрах нижче по схилу йшла друга полоса укріплень, ширина рову 4,5 метра, глибина 2,5 метра. У заповненні ровів виявлені прошарки дерева, які свідчать про існування дерев’яних конструкцій уздовж внутрішнього краю рову.

У північній частині мису уздовж його краю прослідковуються сліди зрубів, від яких збереглися канавки у материці завглибшки 20 сантиметрів, завширшки 40 сантиметрів. Розміри зрубів 1,6 – 1,8 на 2,5 – 2,7 метра. Зруби були споруджені на вузькій сходинці, нижче від якої схил був ескарпований. В систему укріплень північного схилу входили також башти. Залишки однієї з них є заглибленням в материці завглибшки 60 сантиметрів, площею 3 квадратних метра, в кутах і посередині стін були ямки від стовпів. У західній стіні в ніші була пічка розміром 60 на 60 сантиметрів, основа (під) якої підвищувалася над рівнем підлоги на 50 сантиметрів. Споруда виступала за лінію зрубів на 80 сантиметрів. Споруда датується по кераміці ХІІ століттям.

Друга башта споруджена на гребені валу. Вона мала прямокутну уформу, розміри 1,5 на 2 метри, у ній була дерев’яна підлога. У центрі приміщення було вогнище.

В центрі городища відкриті залишки житлового приміщення. Його розміри 2 на 2,75 метра, глибина від сучасної поверхні 50 – 60 сантиметрів. Вхід у житло розміщується у північно-східній стіні, в західному куті була пічка розміром 1,4 на 1,8 метра, яка була повернута на південний схід нішею, в яку ставили дрова. Поряд із житлом, на глибині 40 сантиметрів від сучасної поверхні, виявлені плями вогнищ у вигляді чашоподібних заглиблень зі слідами глиняної обмазки, заповнені попелом та вугіллям. Сліди стін і перекриттів довкола вогнищ відсутні.

На всій площі мису було розміщене кладовище ХІІ – ХІІІ століть. Розчищено 49 поховань. Всі вони були здійснені на невеликій глибині (30 – 80 сантиметрів).

До городища з напільного боку прилягає селище, яке обмежене зі всіх боків стародавніми ярами.

Пам’ятка утотожнюється з літописним містом Святополч і датується 1095 – 1223 роками.

Стайки Кагарлицького району Київської області

Селище розміщується біля південної околиці села у 600 метрах на південь від цегляного заводу № 12, на краю плато правого корінного берега ріки Дніпро з двох сторін глибокого і широкого яру в урочищі Лиса гора. У 1960 році Н.М.Шмаглій і Є.А.Петровська на площі 500 на 1000 метрів зібрали давньоруську кераміку. Більша частина території поселення задернована.

Черняхів Кагарлицького району Київської області

Селище розміщується в урочищі Гнилий яр (Гнилуша) на схилі глибокої балки. Є.Л.Гороховський у 1973 році на поверхні виявив фрагменти давньоруської кераміки.

Гребені Кагарлицього району Київської області

Селище І знаходиться на плато уздовж ріки Янча. Давньоруська кераміка у підйомному матеріалі зустрічається на площі 500 на 500 метрів.

Селище ІІ розміщується в урочищі Виноградне на підвищеній частині корінного правого берега ріки Дніпро вище за впадіння в неї ріки Янчі. На поверхні зібрані фрагменти давньоруської кераміки. В урізі берега прослідковуються темні заповнення напівкруглої форми.

Селище ІІІ знаходиться на краю плато корінного берега ріки Дніпро біля колгоспної комори. На оранці Н.М.Шмаглій та Є.А.Петровський у 1960 році зібрали давньоруську кераміку.

Демовщина Кагарлицького району Київської області

У селі виявлені шиферні пряслиця.

Ржищів Кагарлицького району Київської області

Городище розміщується на правому березі ріки Дніпро на східній околиці міста Ржищів в урочищі Іван Гора. Це залишки літописного міста Іван. Займає останець корінного берега площею 55 на 310 метрів, який утворений широкими і глибокими балками. Висота пагорба городища над долиною Дніпра 65 метрів. Майданчик городища відносно рівна і постійно понижується з півночі на південь. Північний край зруйнований розмивами Дніпра.

Городище досліджувалося у 1960 – 1968 роках Ржищевським загоном каневської експедції ІА АН УРСР під керівництвом В.К.Гончарова. За час розкопок відкрита площа біля 4000 квадратних метрів.

Городище мало складну систему укріплень. Круті схили гори були додатково укріплені двома оборонними ровами, які викопані на штучних терасах. Перший рів викопаний у 6 – 6,5 метра ві краю гори. Його ширина 6,5 – 7 метрів, глибина 2 – 2,5 метра. Другий рів викопаний у 7 – 8 метрах від першого рову. Другий рів дуже заплив, його глибина 50 – 60 сантиметрів, ширина 5 – 6 метрів.

В’їзд на городище був з південного боку, тут є улоговина, яка веде до першого і другого рову.

На краю городища досліджені два ряди чотирикутних зрубів, які були заповнені прошарками чорнозему та глини. Зруби ставили з нетесаних колод діаметром 20 – 25 сантиметрів із виступаючими кінцями довжиною 30 сантиметрів. Два таких зруба поперек валу утворювали стіну товщиною до 4 метрів. У другому ряду чергувалися великих клітей (1,9 на 3,7 метра) і малих клітей (1,9 на 1,9 метра). Не всі кліті другого ряду були заповнені землею Одна з клітей, яка була конструктивно пов’язана з іншими клітями, була незаповненою землею та була житлом. На підлозі цієї кліті були виявлені фрагменти кераміки, уламки браслетів, залізних гачок, шиферне пряслице, кам’яних хрестик. Розмір житла 2,6 на 3,5 метра. Північна і південна стіни житла були продовженням поперечних стін, які трохи виступали за загальну лінію. У північно-західному куті житла була глинобитна пічка.

Досліджені житла дитинця (47 жител) і господарські споруди (5 господарських споруд) були витягнуті у дві лінії уздовж краю майданчика. Житлові і господарські споруди відносяться до трьох різних періодів, це можна прослідкувати за допомогою стратиграфії. Хронологічний розрив між періодами, в які були побудовані споруди, невеликий.

Житла орієнтовані стінами по сторонам світу. Житла представлені двома типами: каркасно-стовпові і зрубні. Частина жител була назеною, на 10 – 30 сантиметрів заглибленою в материк, частина була напівземлянкового типу, заглиблена у материк на 90 сантиметрів.

Стовпові житла споруджувалися способом «на закидку» – заглиблена частина стін обшивалася плахами, в наземній частині замість плах були колоди, які кріпилися у пазах стовпів.

Зрубні будинки були, в основному, наземними. Від них збереглися залишки основ (подів) печей, а також обпалена підлога. В заглиблених житлах зруби споруджувалися від рівня дна котлована.

Печі у будинках споруджувалися в основному на рівні підлоги, у десяти випадках основа (під) підвищувався над підлогою на 10 – 40 сантиметрів. Глинобитне склепіння печі споруджувалося на дерев’яному каркасі – збереглися канелюри від згорілого дерева. У двох випадках у верхніх частинах пічок прослідковані жаровні квадратної форми з бортиками заввишки до 10 сантиметрів. Арка печі сягала ширини 40 – 50 сантиметрів, інколи біля арки прослідковувався передпіччя заввишки 10 – 20 сантиметрів шавширшки. Підлога у деяких випадках знижувалася в бік арки печі.

Підлоги жител глинобитні. У трьох житлах прослідковується згоріла дерев’яна підлога, яка була споруджена із соснових дошок завширшки 30 сантиметрів, ці дошки були покладені поперек лаг. Прослідковуються деталі внутрішньої обстановки – лежанка біля однієї із стін, залишки дерев’яних полиць.

Крім житлових і господарських споруд в центральній частині дитинця досліджені три виробничі печі діаметром 1,2 – 1,4 метра. У першій печі прослідковується два яруса основи (поду), у верхньому ярусі були круглі отвори – люфти. Нижній ярус основи (пода) споруджений на рівні підтопки, звідки нагріте повітря поступало до верхньої камери. Стінки печей сягали товщини 30 – 40 сантиметрів.

Наявність люфтів у двокамерних печах, велика кількість керамічних фрагментів, шлаків довкола печей свідчать про те, що вони призначалися для обпалення посуду.

Житла городища бідні, в них зустрічаються фрагменти кераміки, кості тварин. Кераміка представлена горщиками, які прикрашені у верхній частині хвилястим орнаментом, а також корчагами для зберігання зерна, амфорами ХІІ – ХІІІ століть. Часто зустрічаються фрагменти скляних браслетів, шиферні пряслиця, у п’яти житлах виявлені жорна.

Давньоруське селище знаходиться на східній околиці міста Ржищів в урочищі Монастирьок на території будівельного технікуму на відстані 700 метрів на схід від городища Іван. Селище розміщується на плато високого правого берега ріки Дніпро уздовж схилу. Розкопки проводилися Канівською експедицією ІА АН УРСР під керівництвом В.К.Гончарова у 1963 – 1964 роках. Відкрито розміщення понад десяти жител. Одне житло розкопано майже повністю. Виявлено також декілька господарських ям. Всі житла мають зрубну конструкцію.

Житло № 1 досліджувалося у 1963 році. Його контури прослідковуються в розрізі з напільного боку дороги, яка прилягає до заплави Дніпра. Це житло поглиблене, прямокутної у плані форми. Північна і південна стінки житла прослідковуються частково, оскільки йдуть в уріз дороги і складають відповідно 2,25 і 2,3 метра. Повністю прослідкована західна стіна житла завдовжки 2,7 метра. У південно-східній частині житла відкрита частина глинобитної пічки із добре збереженим подом, основна частина якого йде в обріз дороги. Склепіння, судячи із відбитків, споруджений на дерев’яному каркасі. Він добре загладжений, має темно-сірий колір. Глинобитна підлога житла знаходиться на глибині 50 сантиметрів.

У заповненні і на підлозі житла зустрілися обвуглені залишки колод, вугілля, попіл, що свідчить про знищення житла від пожежі. У житлі виявлено декілька розбитих горщиків. У південно-західному куті виявлений цілий світильник. Керамічні знахідки представлені уламками корчаги, горщиків, виявлена амфора та глиняне горнятко. Крім кераміки у житлі виявлений уламок скляного браслета, крученого, синього кольору, а також ґудзик і бусина.

У 1964 році прослідковані залишки ще восьми жител під час зачистки траншеї водопроводу. Розміри і форми жител встановити не вдалося, оскільки вони зіпсовані сучасними будівельними роботами. У житлах виявлені фрагменти кераміки, уламки браслета із зеленувато-жовтуватого скла і точильні бруски. Поблизу розкопу у 1963 році був закладений новий розкоп, на якому виявлено чорну пляму, заповнення цієї чорної плями добре виділялося на фоні світлої материкової глини. У процесі розкриття плями виявлені залишки ще одного житла, яке перерізано траншеєю водопроводу із заходу на схід. Ширина житла 3,5 метра. У ліві частині житла на материковому останці була зруйнована пічка. У житлі виявлені фрагменти горщиків ХІІ – ХІІІ століть, амфор, точильний брусок, залізний ніж, пила із довгою ручкою, втулка лемеха, скляний браслет (плоский, закручений, з темно-зеленого скла) залізні пряжка і цвях.

На цьому ж розкопі відкрита господарська яма. Форма овальна у плані, стінки донизу звужуються і плавно переходить в округле дно. Верхній діаметр ями 1,45 метра, нижній – 1,1 метра. Заповнення ями складалося із сірої золистої маси з вугіллям. У ямі виявлені фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Друга яма знаходилася у 5,5 метрах від житла. Ця яма майже прямокутної форми. Заповнення сіре, вуглисте.

Незважаючи на погану збереженість частини цього дослідженого селища, вдалося прослідкувати всі житлові споруди, які розміщувалися рядами. Поселення датується ХІІ – ХІІІ століттями.

Уляники Кагарлицького району Київської області

Городище розміщується на північній околиці села. Городище займає останець заввишки 17 – 18 метрів, майданчик городища 28 на 36 метрів. Біля підніжжя городища протікає струмок Чучинка, який впадає у Дніпро. Схили ескарповані двома уступами заввишки до 5 метрів кожен. На двох верхніх терасовидних уступах, які заввишки 5 метрів по зовнішньому краю, є рів з валом. У 1962 році В.П.Довженок на городищі провів розвідувальні розкопки. У 1972 році городище обстежив М.П.Кучера і склав його план. Культурний шар перемішаний, оскільки на городищі в ХІХ столітті було кладовище. Датується ХІІ – ХІІІ століттями.

Балинко-Щучинка Кагарлицького району Київської області

Городище давньоруського міста Чучин, яке згадується у літопису під 1110 роком, розміщується на правому березі Дніпра на висоті до 70 метрів над рівнем ріки. З півночі городище обмежує Дніпро, із заходу – балка, по дну якої протікає струмок Чучинка, із сходу та півдня – відгалуження балки, по дну якої протікає струмок Чучинка.

Округлий майданчик дитинця трохи понижується на захід. Розміри майданчика дитинця 97 на 110 метрів. Добре, за винятком північної частини, зберігся вал дитинця. По зовнішньому схилу вал сягав 3,5 метра, над рівнем майданчика підвищувався на два метри. За валом проходив рів. В’їзд був із південно-західного боку.

З південного-східного боку до дитинця прилягав окольний град площею біля 3,7 гектара. Окольний град оточував вал з ровом. Висота цього валу по зовнішньому схилу 2,5 метра. Ворота в окольний град були зі східного боку.

Городище відоме з кінця ХІХ століття. У 1961 – 1965 роках на цьому городищі проводилися розкопки експедицією ІА АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка. Були досліджені оборонні споруди, житлові і господарські комплекси дитинця та посада.

Дерев’яні споруди всередині валу представлені дубовими зрубами, які поставлені в ряд і засипані землею. Довжина зрубів – 4 метра, ширина – 2 метра. Стіни зрубів прослідковуються на висоту понад 1 метр. До них із внутрішнього боку прилягали пустотілі кліті завширшки 1,6 метра. Уздовж зруби мали довжну від 1,4 до 4 метрів, по черзі йшли короткі та довгі зруби.

На городищі виявлений підземний хід, який веде із дитинця до Дніпра. Висота підземного ходу 1,5 метра, ширина один метр.

Житла дитинця були наземними та заглибленими спорудами, також були двопоповерхові споруди. Площа жител 17 – 19 квадратних метрів. В декількох випадках були тамбури (навіс при вході у житло), підлога тамбурів трохи підвищувалася над рівнем підлоги житла. Споруди каркасно-стовпові і зрубні. Вхід був у куті чи посередині стіни. Поблизу входу, найчастіше зліва від входу, була глинобитна пічка, повернута до входу. У декількох випадках біля пічки був припічок.

Підлога материкова, в декількох згорілих житлах збереглися залишки дошок, які були покладені на лати. У згорілиж житлах дитинця виявлені деталі внутрішнього облаштування, наприклад навісних полок.

Житла окольного граду трохи відрізнялися від жител дитинця. Їх площа 10 – 17 квадратних метрів. Заглиблені від стародавньої поверхні на 60 сантиметрів. Конструкція і планування цих жител такі ж, як і на дитинці.

Господарські споруди мали прямокутну форму з ямками від стовпів.

Матеріал пам’ятки відноситься до кінця ХІ – ХІІІ століть. Виявлено кераміку, предмети побуту, прикраси, зброю, серпи, чересло (вертикальний ніж у плузі), долото, шило, ножі.

Біля підніжжя городище в долині ріки Чучинка відкриті сліди селища із керамікою ХІІ – ХІІІ століть.

Ходорів Миронівського району Київської області

Городище розміщується в 1,5 кілометра на південь від села на правому березі ріки Дніпро на мису напівовальної форми. Площа городища 0,21 гектара. З напільного боку городище укріплене валом, залишки валу прослідковуються і з інших боків. Поверхня городища не зовсім рівна і дещо понижується від центру до країв і стрілки мису. На відносно пологому схилі стрілки мису збереглися сліди ескарпування трьома уступами, біля основи кожного з яких є майданчик зі слідами рову на ній. В’їзд був з напільного боку.

Городище обстежено експедицією ІА АН УРСР у 1960 році. У 1962 році проводилися розвідувальні розкопки ІА АН УРСР під керівництвом М.П.Кучери. В поперечній траншеї і розкопі загальною площею біля 120 квадратних метрів досліджена фортифікаційна система і відкриті залишки чотирьох жител. Оборонні споруди складалися із пустотілих клітей. Одне із повністю розкопаних згорілих жител мало розміри 3,5 на 3,6 метра і було заглиблено на 1,5 метра від сучасного рівня. Житло було орієнтовано кутами по сторонах світу. Пічка у північному куті була споруджена на материковому останці заввишки 20 сантиметрів. Зворотній бік пічки вирізаний у материку у вигляді ніші, на західній стінці пічки збереглися залишки плах (дощок), які впритул прилягали до стіни житла. Підлога декілька разів підмазувалася глиною. Поряд із пічкою, зліва був вхід у житло.

Знахідки ХІІ – ХІІІ століття представлені керамікою, уламками скляних браслетів, бронзовими прикрасами. На городищі вироблялася керамікаа, у тому числі кераміка з поливою. З напільного боку було селище ХІІ – ХІІІ століть.

Малий Букрин Миронівського району Київської області

Городище розміщується на східній околиці села на мису і складається із двох укріплених майданчиків  розмірами 22 на 24 метра і 27 на 30 метрів. Менший майданчик оточений по периметру кільцевим валом заввишки до одного метра, а з напільного боку – валом заввишки 1,5 метра. З напільного боку більшого майданчика збереглися залишки двох валів і ровів між цими валами. У верхній  частині схили городища на висоту 3,5 метра штучно зрізані і закінчуються внизу терасовидним уступом із невеликим ровом. Перед городищем на території села виявлено селище. Городище і селище датуються ХІІ – ХІІІ століттями.

Зарубинці (Монастирьок) Канівського району Черкаської області.

Городище розміщується між колишніми селами Монастирьок і Зарубинці, які були виселені у зв’язку із спорудженням Канівського водосховища на мису правого корінного берега ріки Дніпро заввишки 100 – 120 метрів. Площа городища 0,65 гектара. На південному схилі помітні два яруси ескарпування із вузькою терасою під кожним ескарпом.

Городище є залишком давньоруського міста  Заруба. М.П.Кучера обстежив городище у 1964 і 1971 роках. Розкопки проводилися у 1960, 1974, 1979 – 1980 роках експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Є.В.Максимова. Відкрита площа складає біля 2,5 тисяч квадратних метрів. Пам’ятка багатошарова – виявлені матеріали трипільської, зарубинецької культури VIII – Х століть. До давньоруського часу відноситься вісім жител.

По краю мису проходила лінія укріплень, від якої зберігся напільний відрізок валу заввишки із внутрішнього боку понад два метри, завширшки біля 10 метрів. Глибина рову у цьому місці сягає шести метрів. З напільного боку був в’їзд у городище.

Залишки жител представляли собою заглиблені котловани (0,8 – 1,65 метрів від сучасної поверхні), які були орієнтовані стінами по боках світу. Площа жител 9 – 13 квадратних метрів. Глинобитні печі були у лівому від входу куті.

На західному майданчику мису було кладовище. Тут відкрито чотири поховання. Трупопокладення було у довгих неглибоких ямах, які орієнтовані по лінії схід – захід.

Матеріал давньоруського часу відноситься до ХІІ – ХІІІ століть. На захід від городища в урочище Церковище у 50-і роки ХХ століття М.К.Каргером відкриті фундаменти двох соборів Зарубського монастиря, ці собори датуються ХІ – ХІІ століттями.

Селище розміщується на відстані 500 метрів від городища на ораному полі. Площа селища 300 на 1000 метрів. На ньому Є.В.Максимів і В.А.Петрашенко у 1973 році провели шурфування. Виявлені фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть, залізний втульчастий наконечник стріли.

Григорівка Канівського району Черкаської області

Городище І розміщується на високому (до 30 – 40 метрів) правому березі ріки Дніпро на південно-західній околиці села в урочищі Городок. Місцевість захищена системою ярів. У плані городище напівкругле, площа 0,3 гектара, вал з ровом ледь помітні. Вперше городище обстежив П.А.Раппопорт. Був складений план і виявлене датування пам’ятки.

У 1971 році городище досліджувалося експедицією ІА АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка. Розкопана площа біля 200 квадратних метрів, обстежені вал, рів, території біля валу і рову. Залишки валу представляють собою земляний насип, суміш лесу (тип грунту) та чорнозему. Вал заввишки 1 – 1,5 метра, ширина біля основи 7 – 15 метрів. З південного боку досліджений рів завширшки 8 метрів, ширина цього рову в основі 1,5 метра. Глибина рову 3 метри від вершини валу. На території, яка прилягає до валу, споруд не виявлено.

Досліджувалася також територія селища, яке розміщується в урочищі Кут, це урочище відокремлене від городища яром. Розміри селища 700 на 1000 метрів. На площі біля 40 квадратних метрів досліджені залишки двох жител і двох господарських споруд. У житлі площею 4,3 квадратних метрів уздовж стін збереглися залишки згорілих колод діаметром 20 сантиметрів. У заповненні житла зустрічаються великі шматки обмазки стін. У господарських спорудах розчищені ями від стовпів, в одному із жител є сліди вогнища. Виявлені фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть, кості тварин, шиферне пряслице.

Між селами Григорівка і Бучак, в одному кілометрі від правого берега ріки Дніпро в урочищі Вишневе, на підвищенні до 70 метрів розміщується давньоруське городище ІІ. Розміри городища 50 на 120 метрів, на території городища є окопи Другої світової війни. Площа городища задернована і поросла лісом. Круті схили городища ескарповані, ескарпи були на 5 – 10 метрів нижче від поверхні городища. З південно-східного напільного боку городище укріплене двома лініями валів і ровів, які розміщені у 30 метрах одна від одної.

Городище обстежувалося у 1971 році експедицією ІА АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка. У шурфі в центральній частині городища виявлено кераміку, кості тварин. Пам’ятка датується ХІІ – ХІІІ століттями.

Селище № 1 знаходиться в урочищі Попове Поле на невеликому відрозі схилу корінного берега ріки Дніпро, який виступає в заплаву ріки, ця заплава у цьому місці перерізана старицею (старим руслом ріки). Селище № 1 відкрили Є.Ф.Покровська і І.Г.Шовкопляс у 1960 році. Культурний шар слабо насичений. Були досліджені залишки двох напівземлянкових жител і чотирьох господарських ям, які виступали в урвищі яру. Житло № 1 мало довжину біля трьох метрів і було заглиблене у землю на 70 сантиметрів. У заповненні житла була обпалена глина (напевно, це залишки печі), а також вугілля. Виявлені гончарний посуд, кості тварин.

Житло № 2 виявлено у північній стінці основного яру у 20 метрах на захід від міста з’єднання яру з відрогом цього яру. Довжина житла 2,89 метрів, житло заглиблене у землю на 80 сантиметрів.

Біля західного краю житла було скупчення вугілля і виступав шар перепаленої глини завтовшки до 15 сантиметрів і завдовжки один метр (залишки печі). На дні напівземлянки і в західному куті прослідковується прошарок вугілля і обгорілого дерева.

Поблизу житла № 2 виявлений розбитий гончарний горщик з коротким вигнутим вінчиком і округлими плечиками, орнаментованим поясом глибоких паралельних ліній. Контури чотирьох господарських ям прослідковуються у стінках яру.

Яма № 1 знаходилася біля місця з’єднання відрога яру з яром. У заповненні цієї господарської ями виявлена давньоруська кераміка. Друга яма була на відстані понад 20 метрів на захід від другого житла. Від неї збереглася лишень половина, заглиблена у стінку на 60 сантиметрів, завглибшки 80 сантиметрів. Контури ями ледь помітні. У заповненні виявлені фрагменти горщиків, які орнаментовані поясом глибоко врізаних ліній, точильний брусок, пряслице, уламки витого скляного браслета.

Селище № 2 розміщується у заплаві ріки Дніпро в урочищі Дякове Поле. Відкрили Є.Ф.Покровська і І.Г.Шовкопляс у 1960 році. У стінках урвища берега прослідковується незначний культурний шар. На поверхні поселення зібрані фрагменти кераміки ХІ – ХІІІ століть.

Селище № 3 розміщується в урочищі Кут. Топографічно урочище представляє собою частину високого схилу корінного берега. Селище оточують два яри, які сходяться біля східного краю під гострим кутом. Поселення відкрили Є.Ф.Покровська і І.Г.Шовкопляс у 1960 році. На поверхні виявлено давньоруську кераміку ХІ – ХІІІ століть.

Селище № 4 знаходиться у нижній частині урочища Реутово, на невисокій надзаплавній терасі. І.Г.Шовкопляс і Є.Ф.Покровска у 1960 році на поверхні поселення виявили уламки давньоруської кераміки.

Селище № 5 розміщується між селами Григорівка і Бучак в урочищі Виноградне. Селищей займає пологе підвищення площею 250 на 300 метрів над старим руслом ріки Дніпро, між підвищеннями і ярами, які обмежують селище з півночі та півдня. Південний яр заболочений.

На поселенні було закладено два шурфа, кожен розміром 1 на 5 метрів. Перемішаний культурний шар з ранньослов’янською, давньоруською та пізньосередньовічною керамікою залягав на глибині до одного метра.

Грищенці Канівського району Черкаської області

Городище розміщується на мису на кінця довгої гряди пагорбів, ця ділянка цієї довгої гряди пагорбів відокремлена від села глибоким пагорбом, по дну якого протікає струмок.

Майданчик городища розміром 28 на 55 метрів зі всіх боків оточений валом заввишки з напільного боку до 5 метрів при ширині 14,5 метра. Біля валу є рів завглибшки 1,5 метра, завширшки 2 метра, в’їзд до городища. Вал і майданчик городища задерновані.

Селище розміщується в урочище Червоне (Красне) на захід від городища. Селище відкрила та обстежила Т.С.Пассек у 1945 році. На поверхні зібрано багато фрагментів кераміки ХІ – ХІІ століть, шиферні пряслиця.

Канів Черкаської області

Городище № 1 розміщується на правому березі ріки Дніпро на плато, яке має круті урвища. З південого сходу і північного заходу городище підрізано неглибокими ярами. З напільного боку були вали. Збереглася Юріївська церква, споруджена Всеволодом Ольговичем біля 1144 року.

У 1973 році при обстеженні городище П.П.Толочко зібрав кераміку ХІ – ХІІІ століть.

Городище № 2 розміщується на правому березі ріки Дніпро у південній частині міста на горі Московка. Із заходу і південного заходу є яр, по дні якого протікав струмок, що впадав у ріку Дніпро. Городище має підтрикутну форму, стрілкою обернене на північний захід. Значна частина городище зруйнована яром. З напільного боку городище відокремлено валом і ровом, ширина рову у верхній частині 18 метрів, в нижній – три метри.

Пам’ятка багатошарова – тут виявлені матеріали епохи бронзи, зарубинецької культури, давньоруського часу, ХVІІ століття. Культурний шар завтовшки 1,4 метра дуже перемішаний, оскільки тут було кладовище ХVII століття, а також більш пізні споруди, окопи Другої світової війни.

Городище обстежила у 1945 році Т.С.Пассек, потім розкопки на ньому проводилися експедиціями Інституту археології АН УРСР у 1947 – 1949 роках (В.А.Богусевич, Р.І.Виєзжев). Обстежувався дитинець (площа дослідження – 360 квадратних метрів), а також посад (площа дослідження біля 100 квадратних метрів). Посад розміщений на плато і його схилах, довкола посаду був рів.

На площі дитинця виявлено мало знахідок давньоруського часу. В центри дитинця, у південній частині розкопу у 1947 року виявлено частину кладки ХІІ століття, у західній частині дитинця розкопано виробниче приміщення з двома печами. Виявлено декілька поховань, частина з яких датується ХІ – ХІІІ століттями. Також розкопано частина кладовища ХVII століття.

Розкопки посаду проводилися на південно-східному схилі плато. На першій ділянці виявлено чотири основи (пода) печей, які розміщені на відстані 40 сантиметрів, один метр і 1,1 метра один від одного. Розміри найбільш збережених подів 1,3 на 1,15 метра і 1 метр на 90 сантиметрів. Пічки повернуті нішею для горщика на північ.

На другій ділянці виявлені також основа (под) печі, яма, заповнена великою кількістю давньоруської кераміки і вогнище. Основа пічки (под) мав розміри 1,25 на 1,45 метра, стінки не збереглися, ніша для горщика печі повернута на північ. Це залишки гончарної майстерні ХІ – ХІІІ століть.

Пекарі Канівського району Черкаської області

Городище № 1 розміщується в одному кілометрі на північ від села Пекарі на правому корінному березі ріки Дніпро на підвищенні, яка називається Княжа Гора. Городище розміщується на мису, який орієнтований із північного сходу на південний захід, заввишки 63 метри над рівнем ріки Дніпро. Площа городища біля 1,5 гектара.

Городище з двох боків оточують глибокі яри, східний схил круто обривається до Дніпра. Мисова частина є трохи нижчою, ніж напільна. Площа гори заросла лісом і кущами. З напільного боку у валу було заглиблення – сліди в’їзду на городище.

Пам’ятка відома з другої половини ХІХ століття. Знахідки із Княжої Гори надходили до приватних колекцій, музеїв (розкопки вели скарбошукачі). Археологічні дослідження Княжої Гори були розпочаті у 1891 році Н.Ф.Белищевським. Розкопки проводилися у післявоєнні роки Канівською експедицією Київського державного університету.

Під час розкопок була досліджена майже вся площа дитинця – біля двох тисяч квадратних метрів. Виявлено залишки жител, оборонні споруди, господарські комплекси ХІІ – ХІІІ століть. Встановлена система у забудові городища. Прослідкована головна вулиця завширшки біля чотирьох метрів, вона йшла від в’їзду в городище до мису Княжої Гори. Від цієї вулиці відходили бокові вулиці в сторону схилів. Ширина бокових вулиць менша за ширину головної вулиці.

Житла дитинця представляють собою споруди, глибина яких в основному сягає 1,5 метра від сучасної поверхні або 50 сантиметрів від стародавньої поверхні. Зустрічаються житла, заглиблені у грунт до 1,1 метра, глибина одного житла складала два метра від сучасної поверхні або 75 сантиметрів від стародавньої поверхні. Площа жител різна – від 10 до 20 квадратних метрів, але більшість жител мало площу 16 – 17 квадратних метрів. Одне житло має більший розмір – 30,25 квадратних метра. Орієнтовані житла по лінії північний схід – південний захід або північний захід – південний схід.

Пічки жител глинобитні, спордужені на каркасній основі. Шість печей із дев’яти споруджені на материковому останці заввишки 10 – 45 сантиметрів. Ранні житла мали печі-кам’янки або печі, основа (под) яких споруджувалася на кам’яній основі. В шести випадках у житлах біля стін прослідковуються лежанки завдовжки 1,7 – 3,2 метра, завширшки 0,5 – 1 метр, заввишки над рівнем підлоги 20 – 70 сантиметрів. Вхід розміщувався у трьох випадках у східному куті, в одному випадку вхід був у південному куті. У житлах виявлена кераміка, кості тварин, деколи зустрічаються фрагменти мідного посуду. В одному із жител виявлений срібний енколпіон ХІ – ХІІ століть, кам’яний хрестик, бронзовий браслет, бурштинова бусина, уламок дерев’яного горнятка. У великому житлі виявлено шиферний хрестик ХІ століття, свинцева вагова гиря, свинцевий грузик для риболовної сітки.

З напільного боку до дитинця прилягав посад, захищений двома рядами валів і ровів. Перший ряд укріплень (внутрішній) представляв собою вал завширшки 2,5 метра, заввишки 1,5 метра і рів завглибшки 1,5 метра. Зовнішній ряд укріплень мав вал завширшки 4 метра, заввишки 1,2 метра і рів завглибшки 1,5 метра.

Житла посаду трохи відрізнялися від жител дитинця. Вони були заглиблені здебільшого на 1,2 – 1,4 метра від сучасної поверхності, площа їх менша – від 7 до 15 квадратних метрів. Орієнтовані житла кутами по сторонах світу. Пічки у житлах глинобитні, у двох пічках основа (под) споруджена на материковому підвищенні (15 і 30 сантиметрів). У чотирьох житлах прослідковуються лежаки завдовжки 2,4 – 3,3 метра, завширшки 0,4 – 1 метр, трохи підняті над підлогою на 30 сантиметрів. Вхід розміщувався у південному або східному куті житла. Заповнення житла таке саме, як на дитинці – кераміка, кості тварин, у двох житлах виявлені жорна. Житло № 2а мало різноманітний інвентар: кераміка, стріли, серп, два ножі, лемех, фрагмент скляних браслетів. Поряд із житлами на дитинці і на посаді розміщувалися господарські споруди. Вони мали прямокутну форму, розміром біля 5 квадратних метрів, завглибшки 0,7 – 1,3 метра від сучасної поверхні. У деяких із господарських споруд були зернові ями.

Матеріал із розкопок Княжої Гори багатий – зброя, ювелірні прикраси. Основний шар городища датується ХІІ – ХІІІ століттями. У культурному шарі виявлені окремі предмети та уламки кераміки ІХ – Х століть.

Нижче по Дніпру є городище ІІ. Воно складається із двох укріплених частин, які займають верхнє плато лівого корінного берега ріки Рось, і поселення – посаду на південних схилах підвищення. П.П.Толочко під час обстеження городища у 1973 році зібрав тут кераміку Х – початку ХІ століття.

Триліси Фастівського району Київської області

Городище розміщується у південно-західній частині села на правому березі ріки Кам’янка. Городище займає мис заввишки до 20 метрів над заплавою ріки. Схили городища пологі, у трьох метрах нижче від майданчика городища помітний терасовидний майданчик – сліди ескарпування. З напільного боку зберігся заплилий рів та сліди валу. Поверхня городища перекопана – на його території колись було кладовище. Зараз площа городища задернована, частково засіюється.

Зі східного напільного боку перед городищем на території села виявлено селище площею три гектари. Це селище оточене з усіх боків природніми перешкодами: з півночі – схилом і рікою Кам’янка, зі сходу і півдня – ярами. Пам’ятка датується ХІ – першою половиною ХІІІ століть.

Мазепинці Білоцерківського району Київської області

Городище розміщується на лівому березі ріки Кам’янка на мису заввишки 8 метрів в урочищі Замок. З напільного боку на вузькому перешийку були вал і рів. Городище займає 0,7 гектара. На південь, південний схід і схід від городище є давньоруське селище ХІ – ХІІІ століть.

Великополовецьке Сквирського району Київської області

Селище розміщується у 5 кілометрах на північ від села на березі ріки Кам’янка в урочищі Заріччя. На поверхні зустрічається давньоруська кераміка.

Чмирівка Білоцерківського району Київської області

Селище № 1 розміщується на високому мису при впадінні ріки Кам’янка в ріку рось. Мис, на якому розміщується селище, зайнятий городами. Пам’ятка відкрита експедицією Інституту археології АН УРСР у 1969 році. На поверхні виявлені фрагменти давньоруської кераміки.

Селище № 2 знаходиться у 350 – 400 метрах від селища Чмирівка 1 на лівому березі ріки Рось на високому плато. Відкрите експедицією ІА АН УРСР у 1969 році. На поверхні виявлена давньоруська кераміка.

Ягнятин Ружинського району Житомирської області

Городище № 1 знаходиться на лівому березі ріки Роставиця, у 500 метрах від греблі на гранітному мису заввишки до 25 метрів над рівнем ріки. Городище витягнуте зі сходу на захід, площа біля 0,7 гектара. З півдня та півночі городище оточують балки, східна частина городища повернута до ріки. Із заходу городище захищене сильно заплилим валом і ровом завширшки 10 – 12 метрів. Валоподібне підвищення проходить і по збереженому північному краю городища. На городищі у ХVII столітті було кладовище, яке пошкодило культурний шар.

На захід від городища відкрите селище із керамікою ХІІ – ХІІІ століть і окремими уламками кераміки ранньозалізного віку. Городище обстежували у 1946 році В.К.Гончаров і Д.Т.Березовець, у 1980 році городище обстежував М.П.Кучера..

Городище № 2 знаходиться на правому березі ріки Роставиця у 500 метрах від греблі на гранітній скелі заввишки до 25 метрів.

Дитинець городища майже повністю знищений кар’єром. Під час обстеження В.К.Гончаровим і Д.Т.Березовцем у 1946 році по його північному і східному краям ще зберігався вал завдовжки 50 метрів, завширшки 7 метрів і рів завглибшки до 1,5 метра, завширшки 5 – 5,5 метра. У північно-східній частині у розрізі валу дорогою виявлені нашарування, які вказували на одночасність спорудження валу і рову. Дерев’яні конструкції у валу не виявлені.

На схід від дитинця є посад площею 80 на 90 метрів, укріплений з напільного східного боку валом і ровом, а з півночі і півдня обмежений яром. Під час обстеження М.П.Кучерою у 1980 році залишки валів на городищі вже не прослідковувались.

Посеред залишків знищеного кар’єром культурного шару виявлені уламки кераміки трипільської культури, ранньозалізного віку і ХІ – ХІІІ століть.

Селище знаходиться на північній околиці села на лівому березі ріки Роставиця у 750 метрах на північ від лівобережного городища біля дороги в село Карабчіїв. Селище відкрите експедицією Інституту археології АН УРСР у 1946 році. На поверхні зібрані уламки кераміки давньоруського часу.

Соколів Брід Попільнянського району Житомирської області

Городище знаходиться на лівому березі ріки Роставиця на південно-західній околиці села. На городищі у 40-х роках ХХ століття був відрізок валу завдовжки біля 60 метрів. Городище обстежив В.К.Гончаров у 1946 році. Датується давньоруським часом.

Буки Сквирівського району Київської області

Городище займає останець заввишки 12 метрів з крутими схилами у західній частині села на лівому березі ріки Роставиця. З боку ріки городище зруйноване кар’єром. З інших трьох боків по краю городища зберігся вал. Площа майданчика збереженої частини городища біля одного гектара. З півдня, біля в’їзду збереглися на схилі залишки трьох валів. На городищі є ліс. Культурний шар слабо насичений. На південий схід від городища на території села розміщується синхронне селище.

Городище відоме із середини ХІХ століття. У 1972 році його обстежив М.П.Кучера. Датується пам’ятка ХІІ – ХІІІ століттями.

Трушки Білоцерківського району Київської області

Селище знаходиться на високому мисі, який утворений рікою Роставиця за дорога Біла Церква – Трушки. На поверхні на краях мису зустрічається давньоруська кераміка.

Мала Сквирка Білоцерківського району Київської області

Городище розміщується на східному краю села на мису при впадінні ріки Сквирка в ріку Рось. Площа городища 1,2 гектара. По периметру збереглися залишки валу. Схили городища ескарповані – у 3 – 3,5 метра нижче від краю є майданчик з ровом і валом. Східний схил невисокий (5 метрів) і пологий, тут біля підніжжя проходить рів, який пересікає напільну частину. Городище зайняте кладовищем. З напільного боку розміщується селище. Обстежено М.П.Кучерою у 1972 році. Датується ХІІ – ХІІІ століттями.

Городище-Косівське Володарського району Київської області

Городище розміщується у центрі села на мису (заввишки 15 метрів) лівого берега ріки Рось. З напільного боку городище у минулому відокремлювалося широкою балкою. З півночі контури городища малопомітні, у західній частині збереглися сліди невеликого валу і рову. Північно-східний край мису зрізаний. У наш час площа городища (0,45 гектара) забудована, укріплення зруйновані. Городище обстежив М.П.Кучера у 1972 році. Зібрані уламки кераміки ХІІ – ХІІІ століть і пізньосередньвічні знахідки (пізньосередньовічних знахідок більше).

Біла Церква, районний центр Київської області

Городище № 1 розміщується на Палієвій Горі на лівому березі ріки Рось (західна околиця міста, дендропарк Олександрія). Городище займає південно-західну частину гори, яка повернута до ріки крутими урвищами. Городище округле, діаметр 65 метрів. Оточене кільцевим валом завширшки 7 – 8 метрів, заввишки до 1,5 метра і ровом завглибшки 1,5 метра, завширшки 5 – 6 метрів. Із заходу, трохи нижче від рівня майданчика городища, проходить другий вал із ровом. З півдня цей вал продовжується на рівні першого валу, але на деякій відстані від нього, а зі сходу вал переходить у терасовидний майданчик із крутим схилом. Ще одна, нижча штучна тераса обмежує городище із заходу, півдня і сходу по краю гори.

У 1972 році городище обстежив М.П.Кучера, склав його план, а у 1978 році експедиція ІА АН УРСР під керівництвом Р.С.Орлова провела розкопки городища. На глибині 20 – 40 сантиметрів у прокладеній траншеї були знайдені уламки кераміки ХІІ – ХІІІ століть. Поверхня городища задернована, городище добре збережене.

Городище № 2 – центральна частина літописного міста Юріїв розміщується у межах міста Біла Церква на Замковій горі на лівому березі ріки Рось. Городище розміщується на знівелірованому у пізньому середньовіччі майданчику розмірами 110 на 135 метрів з виступами по кутах. Мис підвищується на три метри над рівнем поверхні плато з напільного боку. Висота над заплавою складає 10 – 15 метрів.

У 1978 – 1981 роках на городищі працювала експедиція ІА АН УРСР під керівництвом Р.С.Орлова.

Товщина культурного шару сягає 3,5 метра. Прослідковуються шари ХІ – ХІІІ, ХІV – XV і XVII – XVIII століть. Виявлено одне житло ХІ – ХІІ століть і три житла ХІІ – ХІІІ століть. Виявлено кераміку, у тому числі фрагменти плиток з поливою, скляні браслети, фрагменти скляного посуду, уламки віконного скла, шиферні пряслиця, кістяний стиль (паличка для написання букв на восковій дощечці), наконечники стріл. На городищі виявлено багато плінфи (широка та вузька плитоподібна цегла), шматки цементу і уламки полив’яних плиток, що свідчить про те, що тут колись була мурована споруда.

Під час спостереження за будівельними роботами у 60-і роки були проведені дослідження північного краю городища. Тут прослідковуються залишки сьогодні повністю зруйнованого валу і рову завглибшки до трьох метрів. Розкриті залишки згорілого житла і чотирьох господарських ям.

Чепеліївка Білоцерківського району Київської області

Городище знаходилося на північній околиці села на мису. Городище складалося із двох укріплених частин, зовнішня укріплена частина під час обстеження М.П.Кучерою у 1972 році на значній площі була зруйнована кар’єром. Мисова частина (дитинець) задернована: у плані овальна, площею 0,13 гектара, оточена по периметру валом, а з напільного боку мисова частина укріплена додатково двома валами. Перед невеликим зовнішнім валом з напільного боку рів відсутній.

З півдня до дитинця прилягав укріплений посад площею 0,3 гектара. Середня частина посаду була вибрана кар’єром на глибину два метри, вал з напільного боку у деяких частинах зберігся. При повторному обстеженні М.П.Кучерою у 1980 році городище виявилося повністю знищеним кар’єром.

На городищі у пошкодженому культурному і в зрізі стінок траншей кар’єру зібрано багато кераміки ХІІ – ХІІІ століть, а також кості тварин.

Сухоліси Білоцерківського району Київської області

Городище розміщується у трьох кілометрах на південь від села на лівому березі ріки Рось. Обстежили у 1947 році М.Ю.Брайчевський, у 1972 році – М.П.Кучера, який склав план ггородища. У 1980 році на городищі заклав шурфи М.П.Кучера. Городище займає невелике підвищення у заплаві, у плані майже овальне, площа 0,95 гектара. Потужний вал сильно розплився і в деяких місцях зруйнований. Висота валу із внутрішнього боку 2 – 2,5 метра, із зовнішього боку – 3 – 3,5 метра, ширина валу 20 метрів. Довкола городища є сліди широкого рову. Городище раніше розорювалося. Культурний шар слабо виражений. Виявлені уламки кераміки ХІ – ХІІІ століть.

Довкола городища, особливо на південний схід уздовж ріки Рось, протягом 150 метрів, тягнеться селище з культурним шаром із керамікою ХІ – ХІІІ століть.

Житні Гори Рокитнянського району Київської області

Городище розміщується на лівому березі ріки Бурчак (ліва притока ріки Рось) навпроти гирла ріки Негода. Городище майже повністю знищене, у середині ХХ століття були залишки валів та ровів. Тут під час розвідок ІА АН УРСР у 1947 році зібрана кераміка ХІІ – ХІІІ століть, а також уламки скляних браслетів.

Селище розміщується на правому березі ріки Негода. М.Ю.Брайчевський у 1947 році виявив фрагменти давньоруської кераміки ХІ – ХІІІ століть.

Мовчанівка Сквирського району Київської області

Селище розміщується у межах села на лівому березі ріки Бурчак. М.Ю.Брайчеський у 1947 році на поверхні зібрав кераміку ХІ – ХІІ століть.

Бушево Рокитнянського району Київської області

Городище знаходиться в одному кілометрі від села у заплаві ріки Рось при впадінні в неї ріки Гороховатка. Городище обстежили у 1947 році М.Ю.Брайчевський, у 1972 році – М.П.Кучера, який склав план городища, у 1980 році М.П.Кучера провів на городищі розвідувальні розкопки.

Городище підвищується над заплавою на 2 – 2,5 метра. Площа городища 180 на 250 метрів, форма напівкругла. Добре зберігся вал завширшки 20 метрів, заввишки 3 метра із внутрішнього боку і 5 метрів із зовнішього боку. У валу були три брами – північна, південна і східна. При розкопках валу (був зроблений розріз) було виявлено два ряди згорілих пустотілих клітей. Кераміка ХІ – ХІІІ століть, виявлена на краю городища. На південь від городища розміщувалося селище, яке було відокремлене від городища ровом. Тут було виявлено кераміки більше, ніж на городищі. На городищі і селищі була також виявлена кераміка ранньозалізного віку.

Ольшаниця Рокитнянського району Київської області

Селище розміщується на низькому правому березі ріки Городоватка, на північній околиці села Ольшаниця. М.Ю.Брайчевський у 1947 році на поверхні селища зібрав кераміку ХІ – ХІІ століть.

Шарки Рокитнянського району Київської області

Городище розміщується у двох кілометрах на південь від села на правому березі ріки Гороховатка. Наприкінці ХІХ століття на городищі проводив розкопки В.В.войка. У 1947 році городище обстежив М.Ю.Брайчевський. У 1966 році городище обстежив Б.А.Рибаков, у 1972 і 1980 роках – М.П.Кучера. Укріплення городища розорані. Реконструкцію плану на основі аерофотозйомки зробив Б.А.Рибаков.

Городище складається із двох великих частин, які розміщені на невеликій відстані одна від одної і мають дуже складну систему укріплень.

Південно-західна частина городища захищена із заходу крутими схилами, з інших боків лінією валів та ровів. Територія городища зайнята садом. Північно-східна частина у плані неправильно-округлої форми розміром 180 на 280 метрів. Збереглися вали городища із західного, північно-західного і південно-східного боків. Всередині цього простору була менша кругла частина городища. На північному схилі до заправи на ескарпі проходить значний за розмірами вал із ровом із внутрішнього боку. На півночі є ще чотири мисовидних виступи, по краю яких, як і на основній частині, в деяких ділянках збереглися залишки невеликого валу. У стародавні часи вали укріплювали всі доступи до ярів, які розрізали берег на окремі мисовидні витупи. З напільного боку площа городища була оточена суцільним валом.

На всій площі городища зустрічається велика кількість підйомного матеріалу. Б.А.Рибаков у північно-східній частині дитинця обстежив площу біля 530 квадратних метрів. Розкопки проводилися також і на сусідній мисовій частині (115 квадратних метрів), і на городищі № 2 (біля 160 квадратних метрів).

Культурний шар розораний і дуже тонкий, його найбільша глибина 80 сантиметрів. Через оранку залишки споруд мають погану збереженість. На городищі відкриті залишки наземних жител і окремих вогнищ. В центрі дитинця виявлено біля 20 поховань – залишки кладовища ХІ – ХІІІ століть. Глибина поховань різна – 0,3 – 1,1 метр. Деякі могили перекривають одна одну. Інвентар бідний – буси, перстені, ножі, наконечники стріл. Тут виявлені полив’яні плитки і частину хороса (полікадило, центральнй світильник у церкві), отже, на городищі була церква.

Б.А.Рибаков утотожнює городище з літописним містом Торчеськом. Датується другою половиною ХІ – ХІІІ століттями.

Селище розміщується на лівому березі ріки Гороховатка. М.Ю.Брайчевський у 1947 році на поверхні знайшов давньоруську кераміку.

Бакумівка Рокитнянського району Київської області

Селище розміщується в урочищі Лука на острові між двома рукавами ріки Гороховатка – притоки лівого берега ріки Рось. У 1947 році М.Ю.Брайчевський знайшов кераміку ХІ – ХІІ століть на значній частині у східній частині острова.

Телешівка Рокитнянського району Київської області

Селище № 1 розміщується на правому березі ріки Гороховатка біля неглибокого яру на відносно високому березі ріки. М.Ю.Брайчевський у 1947 році виявив кераміку ХІ – ХІІ століть.

Селище № 2 розміщується у 3 – 4 кілометрах нижче від села за течією ріки Гороховатки. М.Ю.Брайчевський у 1947 році на поверхні зібрав кераміку ХІ – ХІІ століть.

Гороховатка Кагарлицького району Київської області

Поселення давньоруського часу.

Саварка Богуславського району Київської області

Городище знаходиться в межах села на краю лівого берега заплави ріки Рось. Городище обстежувалося у 1949 році В.Й.Довженком, у 1980 році – М.П.Кучерою, зібраний підйомний матеріал і складений план. Городище займає мис округло-трикутної форми. Територія городища пошкоджена садибами і сільськими спорудами. Площа 0,80 гектара. З напільного боку збереглися залишки двох валів із широким ровом між валами. На поверхні городища на городах зібрана кераміка ХІ – ХІІІ століть. До городища прилягає велике селища із знахідками ХІ – ХІІІ століть.

Селище розміщується навпроти села Саварка вверх за течією ріки Рось на першій надзаплавній терасі в урочищі Сичі. Площа селища 100 на 350 метрів. На територія селища у 1973 році О.М.Прихіднюк і В.П.Довженюк виявили кераміку ХІІ – ХІІІ століть.

Розкопанці Богуславського району Київської області

Селище розміщується на другій надзаплавній терасі правого берега ріки Рось. Площа 160 на 250 метрів. На селищі у 1973 році В.Й.Довженок і О.М.Приходнюк зібрали кераміку ХІ – ХІІІ століть.

Половецьке Богуславського району Київської області

Городище розміщується на лівому березі ріки Рось на гранітній скелі, яка підвищується над заплавою на 20 метрів. Площа 0,45 гектара. Городище було оточене подвійним рядом валів і провів, які пошкоджені пізнішими спорудами.

Розкопки городища проводилися у 1956 році експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка. Розкопана площа складає біля 500 квадратних метрів. Також через все городище по центру з півночі на південь і із заходу на схід були прокладені дві траншеї завширшки один метр.

Культурний шар на городищі сягає товщини один метр, однак пізніші земельні роботи зруйнували культурний шар. У північно-західній частині городища досліджені залишки оборонних споруд, а також житлових та господарських спору. По краю городища виявлений ряд згорілих пустотілих клітей, які із зовнішнього боку та зверху були засипані глиною. По периметру майданчика городища були житла і господарські споруди.

Довкола городища є велике селище, яке смугою до 300 метрів тягнеться уздовж ріки на відстань до 500 метрів. Тут було закладено 5 розкопів, де були досліджені залишки заглиблених жител із глинобитними печами та виробнича пічка для обпалення кераміки.

Під час розкопок на городищі і селищі крім численних уламків кераміки виявлені ножі, замки, наконечники стріл, шпори, скляні браслети, підвіски із зображенням Георгія Побідоносця, який перемагає змія. Датується городище ХІІ – ХІV століттями.

Москаленки Богуславського району Київської області

Селище № 1 розміщується між селами Москаленки і Половецьке. В.Й.Довженок і Н.В.Линка у 1954 році виявили на поверхні фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ століть.

Селище № 2 розміщується в межах села. В.Й.Довженок і Н.В.Линка у 1954 році виявили фрагменти давньоруської кераміки.

Селище № 3 розміщується між селом Москаленки і селищем міського типу Стеблів у 200 метрах на південь від бази відпочинку «Росинка» на першій надзаплавній терасі ріки Рось. Площа селища 100 на 250 метрів. У 1973 році В.Й.Довженок і О.М.Приходнюк на поверхні селища виявили кераміку ХІ – ХІІІ століть, а також керамічне грузило і точильний брусок.

Пішки Корсунь-Шевченківського району Черкаської області

Городище розміщується на високому березі ріки Нехворощ, у цьому місті ріка Нехворощ утворює подовжений мис в урочищі Замковище. Мис обмежений валом заввишки до 1,2 метра і неглибоким ровом. За ровом розміщується селище. Територія городища і селища зайнята городами і спорудами.

Миколаївка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області

Селище розміщується на правому березі ріки Рось між селищем міського типу Стеблів та селом Миколаївка. Після спорудженя Стеблівської гідроелектростанції значна частина селища залита водою.

У 1956 році експедицією ІА АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка на селищі відкриті виробнича пічка (частково зруйнована) розміром 1,6 на 1,7 метра із передпічною ямою, а також господарська споруда з ямою всередині та житло розміром 3,2 на 3,6 метра, це житло заглиблене у грунт на 1,7 метра від сучасної поверхні. В куті житла була чотирикутна у плані пічка розміром 1,1 на 1,25 метра. Склепіння печі збереглося на висоту 70 сантиметрів. Основа (под) печі підковоподібної форми розміром 65 на 70 сантиметрів. Глиняні стінки нижньої частини склепіння включали каміння пісковика. Поряд із пічкою була передпічна яма розміром 1,1 на 1,75 метра, заглиблена від рівня підлоги на 35 сантиметрів. Селище датується ХІ – ХІІІ століттями.

Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області

Селище розміщується у трьох кілометра на північ від селища міського типу Стеблів на першій надзаплавній терасі правого берега ріки Рось в урочищі Біла Глина. Площа поселення 100 на 300 метрів.

У 1973 році О.М.Приходнюк і В.Й.Довженок на поверхні поселення зібрали кераміку ХІІ – ХІІІ століть.

Корсунь-Шевченківський, райцентр Черкаської області

Городище знаходиться на мису площею біля двох гектарів високого лівого берега ріки Рось при впадінні в неї ріки Корсунки в урочищі Замчище. Городище добре захищене природніми умовами – з трьох боків його оточують обриви до рік Рось, Корсунка, а також яри. Штучні укріплення збереглися погано. З північно-західного боку схил городища ескарпований. Східна полога частина зайнята садибами і густо забудована. По західному краю, на деякій відстані від краю урвища збереглися залишки валу невідомого походження.

Городище обстежене в 1949 році експедицією ІА АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка. У 1980 році городище обстежив М.П.Кучера. Шурфовка плоіщ городища показала, що культурний шар тут сягає 1,5 метра. Виявлені уламки кераміки ХІ – ХІІІ століть, ніж, ножиці для стрижки овець. Городище використовувалося як замок у ХVІІ столітті.

На схід від городища був неукріплений посад із керамікою ХІ – ХІІІ століть.

Городище є залишком давньоруського міста Корсунь, яке вперше згадується у літопису під 1172 роком.

Гарбузин Корсунь-Шевченківського району Київської облатсі

Селище розміщується між селом Гарбузин і каменярнею (каменоломнею), у долині невеликого струмка, у 300 – 350 метрах від впадіння струмка в ріку Рось. Д.Т.Березовець у 1956 році на поверхні зібрав давньоруську кераміку.

Набутів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області

Городище розміщується на західній околиці села на лівому березі ріки Рось. Городище має округлу форму і невеликі розміри – біля 0,35 гектара. Городище добре захищене природніми умовами, з північного, напільного боку зберігся вал і рів.

У 1901 році розкопки на городищі проводив В.Є.Гезе, був виявлений могильник ХІІ – ХІІІ століть. Розкопки В.Є.Гезе проводив транешями завширшки понад один метр, які були закладені поперек городища у західній частині. Біля ¼ городища, яке ближче до села Набутів, не розкопувалася.

У 1949 році городище обстежила експедиція ІА АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка. Закладені шурфи, в яких був виявлений перемішаний культурний шар із керамікою ХІІ – ХІІІ століть.

На північ від городища, уздовж дороги до міста Корсунь-Шевченківський розміщується синхронне селище. Під час дослідження городища В.Є.Гезе розкопав тут ряд напівземлянок. Друге селище тягнеться уздовж ріки вверх по течії на відстані 900 метрів від городища.

Селище № 1 розміщується на лівому березі ріки Рось на садибі цукрового заводу села Набутів, а також справа і зліва від переправи на село Деренковець на пологому схилі яру. Д.Т.Березовець у 1956 році на поверхні селища зібрав кераміку епохи Київської Русі.

Селище № 2 розміщується між селами Набутів і Драбівка в заплаві ріки Рось на останці в урочищі Маївщина Д.Т.Березовець у 1956 році на поверхні зібрав давньоруську кераміку.

Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області

Селище розміщується на південній околиці села Сахнівка в урочищі Давидова Вуличка на підвищенні першої надзаплавної тераси лівого берега ріки Рось заввишки 1,5 метра. Знахідки концентруються на площі діаметром біля 70 метрів.

В.Й.Довженок і О.М.Приходнюк у 1973 році виявили кераміку ХІІ – ХІІІ століть, а також пізньосередньовічну кераміку.

Городище знаходиться у північній частині села на останці заввишки понад 100 метрів лівого берега ріки Рось в урочищі Дівич Гора. Городище овальне у плані, площа 0,2 гектара. Перша згадка про городище міститься в «Археологічній карті Київської губернії», яка була видана наприкінці ХІХ століття. Починаючи з 1899 року в «Археологічному літописі Південної Росії» з’являлися статті про скарбошукацькі розкопки на Дівич Горі. Особливо велику увагу привернула знахідка скарбу, вякий вхолили 3 шийні золоті гривні, золота діадема, барми, 12 золотих сережок, два коралі із золотих, бурштинових та сердоликових бус та інші дорогоцінні прикраси.

Археологічне дослідження городища почалося у 1900 році, коли В.Є.Гезе розкопав всю площу городища і часть поселення. У 1949, 1972 – 1973 роках на городищі працювала експедиція ІА АН УРСР під керівництвом В.Й.Довженка.

Круті схили городища мають сліди додаткового ескарпування, а з напільного, північного боку вершина гори була захищена двома рядами ровів та валів. На терасовидному майданчику північного схилу гори був досліджений рів, викопаний у материковій глині. Ширина рову у верхній частині біля 4 метрів, у нижній частині – 60 сантиметрів, глибина – 3,5 метра. Дерев’яні конструкції валу згоріли і насип валу засипав рів.

На дитинці, культурний шар якого був зруйнований розкопками Гезе, були досліджені два заглиблених у землю приміщення і декілька господарських ям.

Перше приміщення розміщується біля південної частини городища. Це приміщення прямокутне у плані, розміром 3,2 на 4,2 метра, глибина понад один метр. У північній частині був вхід. У південно-західному куті була зроблена ніша розміром 50 на 70 сантиметрів, заглиблена у стіну на 70 сантиметрів. На стінах і на підлозі видно сліди вогню, особливо інтенсивно горіла центральна частина споруди. У заповненні споруди виявлено багато печини (обпаленої глини), вугілля, попелу, кераміки, бронзовий перстень. У західному куті розчищений людський скелет.

У 13 метра на південний захід від першого приміщення було приміщення № 2. Воно майже квадратне у плані, розмірами 3,3 на 3,4 метра, завглибшки 1,2 метра. У північному куті виявлена ніша розміром 40 на 55 сантиметрів, заввишки 50 сантиметрів. Заповнювали цю нішу людські кості, здебільшого дитячі. Північно-східна частина споруди сильно обпалена. У заповненні виявлено багато вугілля і попелу, фрагменти кераміки, обзгоріле зерно, два бронзових перстня і риболовний гачок.

На городищі розчищено понад 20 ям. Частина з цих ям є слідами пошуку скарбів, в них немає знахідок. Деякі ями можна згрупувати у комплекси, які мали між над собою загальне перекриття. На відкритій площі можна прослідкувати п’ять таких комплексів господарських ям. В них вичвлені кераміка, прикраси, вугілля.

На пологому схилі гори і біля її підніжжя розміщується селище. Є.В.Гезе виявив на схилах гори біля 30 ям, частина з яких виявилися давньоруськими житлами.

Перше житло (яма № 1) розмірами 1,8 на 2,1 метра, вирите у материці на глибину один метр від стародавньої поверхні. У західній частині житла був вхід завширшки біля одного метра, справа від входу розчищене викладене з каміння і обмазане глиною «вогнище» (пічка). У заповненні житла багато знахідок. Серед цих знахідок коса і 15 срібних кілець, які лежали у центрі землянки, а також наральник, мідні браслети.

Яма № 5 – це залишки майстерні коваля. Тут виявлені дві наковальні, кліщі, молоток. Розміри на 3 на 4,5 метра, глибина біля двох метрів.

У ямі № 6 виявлений скарб срібних речей. Яма № 6 була напівземлянкою завглибшки біля 1,7 метра, розміром 2,1 на 7 метрів, є пічка. У центрі житла у невеликій ямі розміром 20 на 20 сантиметрів був закопаний скарб із двої сережок, срібного перстня, срібного кільця, двох мідних кілець, невеликого залізного ключа.

У південній частині Дівич Гори виявлено ще одне житло із скарбом. Розміри житла 4,5 на 2,6 метра, глибина біля двох метрів. Скарб складався із двох сережок, 15 срібних кілець, срібного витого перстня.

Розкопками після Другої світової війни досліджувалися північний схил і майданчик між горами Дівиця і Дігтярна. Відкриті тут житла також заглиблені у материк. Одне із жител площею 12,6 квадратних метра було двокамерним, оскільки до нього зі східного боку прилягав майданчик, який був вимощений так само, як і підлога у житла, цей майданчик підвищувався над підлогою на 30 сантиметрів. У заповненні ями житла виявлена сокира,  трубчастий замок, край мідного блюдечка, яке було прикрашене рослинним орнаментом. Від літньої кухні збереглася прямокутна основа печі (под) розміром 80 на 90 сантиметрів, підлога цієї основи була вимощена уламками давньоруських горщиків. На поселенні виявлені господарські ями. Поселення датується ХІІ – ХІІІ століттями.

Межиріч Канівського району Черкаської області

Селище розміщується у двох кілометрах на південний схід від центра села Межиріч в урочище Слобода на підвищенні лівого берега ріки Рось. Площа селища 100 на 250 метрів. У 1973 році В.Й.Довженок і О.М.Приходнюк на поверхні виявили кераміку ХІІ – ХІІІ століть, денця посудин з тавром.

Городище розміщується у двох кілометрах на південний захід від центра села на підвищенні лівого берега ріки Рось, підтрикутної форми. Мис городища орієнтований із сходу на захід. З півночі і півдня городище оточене глибокими ярами. Схили городища дуже круті. З напільного боку прослідковуються залишки валу заввишки до одного метра із ровом завглибшки 1 – 1,5 метра. Культурний шар відсутній. Виявлені уламки кераміки, які автор датує ХІ – ХІІ століттями.

Ємчиха Миронівського району Київської області

Городище розміщується у 500 метра від села на високому березі ріки Росава навпроти гирла ріки Поток. Форма майданчика овальна. Зберігся вал заввишки один метр та глибокий рів, який оточує городище з трьох боків. Від вершини валу до дна рову – 6 метрів по вертикалі.

У 1946 році П.Н.Третьяков у військових окопах прослідкував культурний шар завглибшки до 1,5 метра. У деяких місцях зустрічалися сліди заглиблених жител (обмазка підлоги, перепечена глина, кераміка).

З північного сходу до городища прилягає селище розміром 300 на 300 метрів. Городище і селище датується ХІ – ХІІІ століттями.

Маслівка Миронівського району Київської області

Залишки городища № 1 збереглися на лівому березі ріки Росава на городах села. Городище мало округлу форму діаметром 250 метрів, висота над заплавою до восьми метрів. Культурний шар городища зруйнований оранкою та спорудами. На поверхні городища і у культурному шарі зустрічаються уламки кераміки, глиняна обмазка, кості тварин.

Городище № 2 розміщується біля дороги із села Маслівка в село Степанці на правому березі ріки Росава. Городище займає край порізаної ярами корінної тераси заввишки 10 – 12 метрів. Розміри городища 300 на 400 метрів.

Городище частково зруйноване ярами, кладовищем, траншеями та окопами, урвищами до ріки. На зрізах культурного шару помітні профілі напівземлянок, господарських ям. Датується пам’ятка ХІ – ХІІІ століттями.

Селище знаходиться в селі Маслівка на ріці Росава. Н.В.Линка і В.Й.Довженок у 1954 році на поверхні селища виявили кераміку давньоруського часу.

Степанці Канівського району Черкаської області

Городище розміщується на правому березі ріки Росава у західній частині села в урочищі Волковщина. Городище займає трикутний мис заввишки над заплавою 10 – 12 метрів, розмір майданчика 50 на 70 метрів.

Під час розвідок на городищі зібрані фрагменти кераміки та скляних браслетів.

Полствин Канівського району Черкаської області

Городище розміщується на правому березі ріки Росавка між селами Полствин та Малий Ржавець. З напільного (південного) боку городище захищено валом заввишки до 5 метрів. Із західного боку є другий вал та рів.

У 1961 році городище обстежувала експедиці ІА АН УРСР під керівництвом Г.Ф.Соловйової. Розкопана площа склала 160 квадратних метрів. Ніяких споруд не виявлено. Культурний шар городища у центрі сягає 40 сантиметрів. Насип валу споруджений із глини. На гребні валу відкриті залишки згорілих дерев’яних споруд. Городище датується давньоруським часом.

Кононча Канівського району Черкаської області

Городище розміщується на північ від села на підвищенні правого берега ріки Рось в урочищі Замковище. Площа городища 35 на 50 метрів. Вали і рови не збереглися.

Городище відоме з ХІХ століття. Скарбошукачі знайшли виявили вироби із кості, сланцеву ікону, вислу печатку Давида Святославича (1097 – 1123 роки). В.В.Хвойка проводив розкопки на городищі у 1891 році.

У 1945 році городище обстежила експедиція Інституту археології АН СРСР під керівництвом Т.С.Пассек, у 1980 році городище обстежив М.П.Кучера. На городищі зібрана кераміка ХІІ – ХІІІ століть і уламки ліпного посуду початку нашої ери. На великому мису в урочищі Жолуб знаходиться селище із керамікою ХІІ – ХІІІ століть.

Хмільна Канівського району Черкаської області

Городище розміщується на останці лівого берега ріки Рось на північній околиці села. Городище витягнуте з південного сходу на північний захід. Північний, східний і південний схили різко обриваються, із західного боку крутий схил стає біль пологим. Залишки ровів і валів не прослідковуються. На цьому городищі ХІІ – ХІІІ століть зібрана давньоруська кераміка, фрагменти скляних браслетів.