Городище поблизу села Водяне

ГородищеПоблизу селя Водяне Зміївського району Харківської області є городище. Його ще називають городищем біля села Красна Поляна. Пам’ятка археології національного значення. Площа – 2,5 гектара.

Поблизу села Водяне Харківської області на одному з мисів правого берега ріки Уда є городище роменської культури. Фортеця розміщується на території Борисівської сільської ради за один кілометр на схід від села Водяне, в урочищі Холодний Яр, посередині між селами Водяне та Красна поляна. Поселення займає високий мис правого берега ріки Уда (права притока Сіверського Дінця).

КартаПам’ятку обстежив у 1948 році І.І.Ляпушків, у 1950 році обстежив Б.О.Рибаков. У 1951 – 1952 року розкопки провів Б.А.Шрамко. У 2002 – 2003 роках В.В.Колода дослідив на городищі 11 заглиблених жител роменської культури та декілька господарських ям, погребів і вогнищ, які знаходилися за межами жител. Серед знахідок переважає ліпний та ранньогончарний посуд. Виявлені побутові речі з кістки та заліза. Городище датується серединою VIII – початком ХІ століть.

Це городище мисового типу спорудили сіверяни. Однак є версія, що городище спорудили в скіфську добу, його пізніше заселили представники роменської культури. За цією версією городище виникло наприкінці скіфського періоду раннього залізного віку у ІV столітті до нашої ери. В цей час створюється зовнішній вал, який відгороджував мис від основного плато на площі 2,5 гектари. Культурного шару скіфського часу тут не виявлено – лишень окремі знахідки. Найбільший інтерес викликає північна частина городища, яка була відгороджена валом наприкінці VIII – на початку ІХ століть нашої ери. В цей період сюди прходить група східнослов’янського племені – сіверяни. До нашого часу на північній частині пам’ятника досліджено біля 70% усієї площі. Тут виявлено 11 напівземлянкових жител, декілька господарських споруд, дві відкриті печі. Жилі приміщення – це напівземлянки, найчастіше зі зрубною конструкцією стін. Більшість із них мале печі, нижня частина цих печей вирізана у материковому останці, а верхня виготовлена із глиняних валиків та конусів.

ВалПро нестійкість закріплення на прикордонних степових територіях землеробських общин сіверян свідчить факт нетривалого існування сіверського гродища (за припущеннями археологів – протягом життя двох поколінь). Одне із жител було спалено, після чого і був споруджений захисний вал. Відсутність матеріальних знахідок (знарядь праці, прикрас, кераміки) говорить про те, що община організовано перейшла з цього місця у більш безпечне.

Поблизу городища спорудили бурову установку, будівництво якої могло знищити частину фортеці. На вікімапії відзначений якийсь вал завдовжки біля 800 метрів, який тягнеться від бурової установки на південь. Це може бути помилкою тих, хто не зрозумів, де городище, а також поблизу городища міг бути якийсь стародавній вал.

ФортецяГородище відкрив А.Волченко на початку ХХ століття. Його перший опис створив у 1930 році М.Фукс. У 1948 році І.І.Ляпушкін здійснив шурфування внутрішнього валу, визначивши його ранньосередньовічну приналежність. В 1950 році городище оглянув Б.О.Рибаков. Протягом 1951 – 1952 років незначні роботи були проведені експедицією Б.А.Шрамка, було здійснено зняття плану, закладання шурфів, розкопки одного зі слов’янських жител. Протягом 2002 – 2003 років дослідження городище проводилися тут під керівництвом В.В.Колоди: загальна досліджена площа – 2000 квадратних метри, виявлено 22 археологічні комплекси. У 2012 – 2013 роках В.В.Колодою та Ю.Г.Чендєвим були проведені грунтознавчі та палеокліматичні дослідження.

ПланГородище створювалося у два етапи. Вперше постійне поселення з’явилося в ранню залізну добу, в цей час тут було викопано рів і насипано вал. Через деякий час городище занепало. Наприкінці І тисячоліття нашої ери завдяки приходу сюди сіверян поселення відновилося. Сіверяни проживали тут в Х – на початку ХІ століть нашої ери. Спершу населення жило під захистом оборонних споруд, які були створені ще у ранню залізну добу, згодом спорудили нову захисну лінію. Після того, як городище зруйнували половці, фортеця вже більше не відновлювалася.

Вал зберігся на висоту до 1,5 метра, рів глибиною до одного метра. Залишки зовнішнього валу скіфського часу збереглися лише в південно-східній частині городища (під лісонасадженнями) на висоті до 50 сантиметрів, рів перед ним не простежується. Північне мале ранньосередньовічне дворище збереглося добре. У великому дворищі культурний шар у східній частині частково перевідкладений внаслідок планових лісонасаджень в середині ХХ століття. Центральная та західна частина великого дворища, а також рештки захисник споруд знищені господарською діяльністю на початку ХХІ століття.

Схема

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *