Замок Нялаб в Королево

Руїни замку

Руїни замку

Замок Нялаб розміщується у селищі міського типу Королево Виноградівського району Закарпатської області. Фортеця ще має такі назви – Нялабський замок, Королівський замок Ньолаб, замок у Королево, Кірагаза, Кірайгаза, Кіральхаза (угорські назви селища Королево). Фортеця споруджена на місці городища, яке, можливо, було слов’янським. Городище спорудили у IX – Х столітті, у другій половині ХІІІ століття збудували замок. Останні будівельні роботи проводили у середині ХVII століття, у 1993 році відновили церкву.

Заснування Кіральхази

Від з південного сходу

Від з південного сходу

Поселення, яке пізніше отримає назву Кіральхаза, було засновано на лівому березі ріки Тиса. Для спорудження укріплень був обраний скелястий пагорб, який підвищується над долиною ріки, неподалік від її русла. У наші дні це північно-західна околиця селища. Пагорб має витягнуту овальну у плані форму. Його висота над довколишньою місцевістю складає біля 50 метрів. Верхній майданчик пагорба має довжину понад 200 метрів. Коли поверхню пагорба пристосовували під будівництво укріплень, майданчик розсікли двома поперечними штучними ровами, в результаті чого утворилися дві тераси, північна і південна, на яких сформувалися укріплення замку.

Фото початку ХХ століття

Фото початку ХХ століття

У ІХ – Х століттях на території замкового пагорбу існувало городище. Серед місцевого населення був відомий топонім “городище”, яким називали північно-східну частину Королево. Більш детальної інформації про це укріплене поселення немає.

З Х століття закарпаття стає угорским. У 1241 році монголо-татари напали на Угорське королівство, можливо, постраждало і Королево.

В середині ХІІІ століття угорський король Іштван V, який неодноразово тут полював, спорудив дерев’яний мисливський будиночок (“domus regalis”), який дав назву поселенню “Кіральхаза”, що у перекладі з угорської мови означає “будинок короля”.

У 1262 році Кіральхаза вперше згадується у писемному джерелі, у якому було вказано, що тут було місце королівського полювання. У 1264 році Кіральхаза згадана в листі папи Урбана IV, який був адресований Іштвану V.

Фото 1941 року

Фото 1941 року

У другій половині ХІІІ століття – при королі Ласло ІV (1262 – 1290), синові Іштвана V, мисливський будиночок поступово укріплюється і перетворюється в замок.

У 1272 році у королівському привілеї зазначалося, що німецькі колоністи отримували право полювати в довколишніх лісах на медведів, диких кабанів, кіз та оленів. Німецькі колоністи (в основному ремісники) селилися в околицях Королево на запрошення короля, якому вони були тут потрібні для обслуговування придворної знаті, яка гостювала у замку. За це колоністам надавалися декілька привілеїв, у тому числі і привілей на полювання.

Історія замку

Вид на кілевидну башту

Вид на кілевидну башту

У 1279 році замок вперше згадується як сторожове укріплення, яке захищає торгівельні шляхи, що ведуть з Марамороської долини. В цей період для Угорського королівства особливе значення мали соляні копальні Закарпаття, звідки добуту сіль, яка цінувалася у середні віки на вагу золота, переправляли вздовж Тиси до центральних районів Угорщини. Сіль із копалень Марамароша приносила королівству значний прибуток, тому для забезпечення безпеки вдоль Тиси споруджувалися замки – Вишково, Хуст, Севлюш (Виноградів) і Нялаб.

Вид з південного заходу

Вид з південного заходу

З кінця ХІІІ століття замок все частіше зустрічається під назвою “Нялаб”. За іншими даними замок під назвою “Нялаб” був вперше згаданий  1315 році. Про походження цієї назви точних відомостей немає, є лишень декілька гіпотез – від імені рицаря-розбійника, який деякий час володів фортецею, або від торгівельного мита, які платили купці “пучками” чи “снопами”, “оберемками”, “в’язанками”, угорською “nyalab”.

Наприкінці ХІІІ – на початку ХІV століття замок часто міняє власників. Укріплення, імовірно, були комбінованими, з дерева і каменю.

Південна стіна і барбакан, фото другої половини ХХ століття

Південна стіна і барбакан, фото другої половини ХХ століття

У 1312 році біхарський жупан Беке Боршо, який володів у той час Севлюшем (нині – Виноградово), приєднався до сильної коаліції феодалів, яка вела боротьбу проти короля Карла Роберта (1288 – 1342). За іншими даними проти короля виступив не Беке Боршо, а його брат Копас, який займав високу посаду палатина (прем’єр-міністр і верховний суддя королівства). Севлюш перетворився в один із центрів дворянського повстання. Коли в 1312 році феодали були розгромлені, а коаліція знищена, король почав карати бунтівних вассалів. В цьому ж році королівські війська займають Севлюш і штурмом захоплюють Севлюський замок, який, імовірно, був зруйнований. Беке Боршо сховався в замку Нялаб. Зруйнувавши замок у Севлюші, війська короля рушили до Кіральхази і взли в облогу Нялаб, який був захоплений. Після захоплення замку король наказав відремонтувати його зруйновані укріплення. Імовірно, паралельно з ремонтом проходила і модернізація замку.

Укріпленя північної тераси

Укріпленя північної тераси

У 1378 році король Сігізмунд І Люксембург (1368 – 1437) передає замок і домінію “Нялаб” у володіння валаському воєводі Драгу. Новий господар закубув могутнім феодалом, він позичав гроші навіть Сігізмунду І. Імовірно, саме залежність від воєводи змусила короля передати йому Нялам як компенсацію за борги. При Драгові система укріплень замку була підсилена. Під владою роду Драга замок перебував біля 27 років.

У 1405 році – ріст впливу волоських воєвод Драги та Балки непокоїв короля, оскільки під контролем цих феодалів був не тільки Нялаб, але і Хустський замок, одне з найпотужніших укріплень біля північно-східного кордону королівства. У ситуації, яка слалася, король вирішив протиставти Дразі і Балці не менш могутнього магната – Перені, свого довіреного ставленика. Король призначив Петра Перені керуючим марамароських соляних копалень, забезпечивши тим самим свій контроль над “соляним шляхом”, а в 1405 році, у нагороду за участь у придушенні заколоту феодалів, Перені отримує у володіння королівський замок Нялаб зі всіма прилеглими до нього селами. Раніше під контроль Перені перейшов і розміщений неподалік замок у Севлюші. Нялаб у Драги забрали попри його бажання, з чим воєвода і його нащадки не змирилися. Почалалася судова боротьба з баронами Перені, яка тривала майже століття, однак повернути замок нащадкам валаського воєводи так і не вдалося. Колишні власники замку намагалися відновити справедливість не тільки у суді, іноді справа доходила і до військових сутичок. Немає відомостей про те, що Драга і його нащадки силою намагалися відбити від Перені Нялаб, однак відомо, що їх нащадки атакували Севлюський замок. Магнати Перені продовжують укріплювати замок, а утримувати Кіральхазу під своїм контролем їм допомагали королівські війська. Поступово замок перетворився в головну резиденцію Перені. Зріст значення Нялаба в родині Перені призвів до того, що Севлюський замок, який був позбавлений уваги власника, перестають розглядати як найзначніше укріплення довколишніх земель.

План кілевидної башти

План кілевидної башти

У 1467 році на запрошення короля Матяша І Корвіна (1443 – 1490) до Угорщини приїжджає італійський архітектор і військовий інженер Аристотель Фіоравенті, який повинен був зайнятися будівництвом мостів через Дунай, а також прийняти участь у посиленні окремих замків та фртець. Ці укріпленні мали відігравати важливу роль в угорсько-турецьких війнах. Фіоравенті пробув в Угорщині до початку 70-х років XV століття і в цей період йому доручають зайнятися модернізацією замку Нялаб. Було споруджено потужна башта, руїни якої збереглися в південній частині замку. Окремі ділянки укріплень були декоровані сітчастим орнаментом із цегли-залізняка. На головній брамі замку був вирізаний герб Кіральхази, основними елементами якого була ріка, риба та башта замку.

Пізніше, після повернення до Італії, Аристотель отримав запрошення від російського царя Івана ІІІ Васильовича (1440 – 1505) приїхати до Москви, де архітектор спорудив у 1475 – 1479 роках Успенський собор Московського кремля. Деякі дослідники вважають, що Фіоравенті також займався розробкою генерального плану нових укріплень Московського кремля, старі білокам’яні укріплення якого в 1485 – 1495 роках були замінені на міцнішу фортецю, яка була споруджена у стилі італійської фортифікаційної школи.

В ХV столітті серед інших повинностей селян був обов’язок нести сторожову службу у замку.

Меч, знайдений на території замку

Меч, знайдений на території замку

Наприкінці ХV століття, отримавши під свій контроль значну ділянку “соляного шляху”, деякі представники роду Перені грабували торгові каравани, що проходили уздовж Тиси, про це свідчать скарги до угорського короля Уласло ІІ Ягеллона (1456 – 1516).

Наприкінці ХV – на початку ХVI століття у замку періодично проводилися з’їзди феодальної знаті, що вказує на значну роль фортеції.

У 1511 році Король Уласло ІІ передав під владу Габора Перені Хуст. Таким чином, під контролем Перені опинилися два комітата (Угочанський і Марамароский) і три замки – Хустський, Нялаб і Севлюш.

У 1514 році закарпатські землі і декілька інших областей Угорщини були охоплені селянським повстанням під керівництвом Дьєрдя Дожа (1470 – 1514). В районі Королево діяли загони під керівництвом Дьєрдя Кермеші, який служив у Габора Перені. Повсталі з Королево, об’єднавши зусилля з повстанцями з довколишніх сіл, у першій половині липня намагалися штурмом захопити Нялаб. В цей час у замку сховалася знать Угочанського комітату і сім’я Перені, а сам барон знаходився у Хусті. Дізнавшись про облоу Нялаба, Габор із загоном хустського гарнізону поспішно вирушив в бік замку. Повстанці не змгли захопити замок, дізнавшись про підхід військ Габора, спалили господарські споруди довкола замку, після чого сховалися в горах. Невдовзі головні війська повсталих були розбиті під Темешваром (Румунія), Дьєрдя Дожа стратили, а до осені 1514 року феодали придушили повстання.

29 серпня 1526 році відбулася битва при Мохачі (Угорщина), в якій об’єднане військо угорців, хорватів і чехів було розгромлено військами Османської імперії. Такий результат битви мав катастрофічні наслідки: під владою турок опинилася значна частина Угорщини, яка стала зручним плацдармом для організації турецької експансії в Центральну Європу. В битві загинуло багато угорських рицарів, серед загиблих був і власник Нялабу Габор Перені.

Після смерті Габора замком опікувалася його дружина Катерина Франгепан. У 30-х роках ХVI століття Катерина запросила до замку протестанта Бенедикта Комяти, який тут навчав її сина і переклав Євангеліє на угорську мову. Це Євангелія було надруковано у Кракові на кошти Перені, це була перша друкована книга на угорській мові.

У першій половині ХVI століття у замку деякий час зберігалася корона Яноша Запольяї (1487 – 1540), який правив Угорщиною під протекторатом турецького султана.

У 1530 році при Яноші, сині Габора Перені, на витягнуті південній терасі замкового пагорбу споруджується каплиця, в якій Уласло ІІ заповідав поховати себе.

Укріплення фортеці

План фортеці Шоуша Елемера, початок ХХ століття

План фортеці Шоуша Елемера, початок ХХ століття

У ХVI столітті були сформовані основні риси замкового комплексу. Два штучних рови перетинали поперек витягнутий майданчик замкового пагорба, внаслідок чого утворилися дві тераси (північна та південна), на яких були споруджені укріплення замкового комлексу. Північна тераса розміщена на трохи більшій висоті, ніж південна. Тут розмістилися основні замкові укріплення. На південній терасі був влаштований другий замковий двір. Дві тераси, які були захищені своїми власними укріпленнями, витягнулися з півночі на південь. Загальна довжина території, яка була під захистом укріплень, складала біля 200 метрів, при цьому максимальна ширина замкового двору не перевищувала 60 метрів. Витягнута форма замчища і конфігурація укріплень двох замкових дворів була продиктована рельєфом замкового пагорба. Матеріалом для спорудження укріплень був бутовий камінь, скріплений вапняним розчином. Дорога до замку протягнулася уздовж західного схилу пагорба.

Стара листівка

Стара листівка

Північна тераса (головний двір). Тут знаходилися основні споруди замку, які займали майданчик розміром орієнтовно 60 на 50 метрів. В плані укріплення верхнього двору були нерегулярними, по формі наближалися до обрисів квадрату зі зглаженими кутами. Замкові стіни, які мали висоту не менш як 10 метрів, оточували терасу по всьому периметру. Товщина стін оборонних споруд місцями перевищувала два метри. Можливо, у замку не було повноцінних башт, замість яких лінію укріплень підсилили напівкруглими і клиновидними виступами замкових стін. До стін із внутрішнього боку були прибудовані різні житлові і господарські споруди, які оточували по периметру замковий двір, посередині якого була криниця. У скальній породі замкового пагорбу були видовбані просторі підвали.

Вид із заходу

Вид із заходу

Ворота замку були влаштовані у південній стіні. Вони були захищені прямокутним у плані барбаканом, який створював додаткову перешкоду на шляху ворога. Барбакан формува три кам’яні стіни, які утворювали П-подібну у плані споруду. У східній стіні барбакана була влаштована арка воріт. Перед барбаканом був рів, причому барбакан спорудили нижче рівня замку, фактично на схилі рову. Від барбакану до другої (південної) замкової тераси через рів тягнулася дорога. Можна припустити, що колись на її місці був дерев’яний міст. Є версія, згідно з якою ще одні закові вороат були влаштовані у східній стіні укріплень.

Південна тераса, каплиця і кілевидна башта

Південна тераса, каплиця і кілевидна башта

Південна тераса (внутрішній двір). На відміну від північного двору, південний був значно більше витягнути, але при цьому мав меншу ширину. Якщо північну терасу захищали кам’яні укріплення, то південна тераса, імовірно, представляла собою комплекс із кам’яних і дерев’яних оборонних споруд. Імовірно, на іншому боці рову, навпроти північної тераси, з боку південної тераси підвищувалася потужна кілевидна башта. Її розміри 9,6 на 10 метрів, а товщина стін цієї споруди складала біля 2,6 метрів. Глибокий штучний рів обмежував майданчик тераси з півенного боку, завдяки чому відразу за кілевидною баштою утворився крути схил, який сильно утруднював штурм замку з цього боку.

З півночі та півдня терасу захищали кам’яні споруди, дві найдовші сторони майданчка (західну і східну), імовірно, захищав “паланок” (частокіл). Хоча можна припустити, що і цих боків могли бути кам’яні укріплення. Про внутрішні споруди південної тераси відомостей не має, за винятком факту спорудження тут у 1530 році каплиці.

Занепад фортеці

У  1611 році під час чергового повстання селян та гайдуків в Угочанському комітаті знать сховалася у замку Нялаб.

У 1661 році військо татар (за іншими даними – турок) зайняло Кіральхазу. Замок, який захищав невеликий гарнізон, був взятий в облогу. Біля одного місяця під стінами укріплень був ворожий табір, однак замок так і не здали ворогу. Пограбувавши і зруйнувавши містечко, татари з великою кількістю полонених місцевих жителів відійшли в бік Трансільванії.

Наприкінці 60-х років XVII століття проти австрійської влади, яка включила Закарпаття до сфери свого впливу, виступили Франгепани, близькі родича власника Нялабського замку. Після придушення повстання австрійський імператор Леопольд (1640 – 1705) ввів на територію Закарпаття свої війська, частина яких зайняла Нялабський замок. На той час власником замку був Перені, який не приймав участь у змові, однак рід Перені конфліктував з Габсбургами, ці постійні конфлікти, а також та, що дворяни Перені були родичами змовників, призвели до того, що замок був захоплений і зруйнований австрійськими військами.

У 1672 році після чергового антигабсбурзького повстання, яке очолив хорватський магнат Петро Зріні, на австрійській військовій раді за участю Леопольда ІІ було прийнято рішення зруйнувати замок. Закові укріплення були взірвані, після цього замок більше не відновлювався.

29 – 30 серпня 1717 року значні сили татар, які напали на закарпатські землі, напали на Кіральхазу, спалили більшість будинків, захопили 58 полонених. Замок, який перебував у той час в руїнах, імовірно не зміг захистити населення.

Австрійська карта другої половини 18 століття

Австрійська карта другої половини 18 століття

У другій половині ХVIII століття на австрійській карті (створена в 1766 – 1772 чи 1782 – 1785 роках) була відображена замкова гора з руїнами укріплень. Зруйновані споруди комплексу показані в загальних рисах: на карті можна побачити витягнутий майданчик замчища, який складався із двох дворів, які були розділені поперечною лінією укріплень. На майданчику південного двору показана каплиця.

У 1809 – 1869 роках замкова гора зі схематичним зображенням руїн кам’яних споруд фіксується на австрійській карті.

У 1858 – 1859 роках угорський уряд профінансував проведення масштабних розкопок на замчищі.

Австрійска карта 19 століття

Австрійска карта 19 століття

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття угорський військовий історик Шоуш Елемер, відомий дослідник фортифікаційних об’єктів Угорщини, склав план замку Нялаб, а також зобразив на малюнку замкову гору. Він створив один із найбільш детальних планів замку, однак складно стверджувати, які з участків укріплень автор зобразив на основі виявлених руїн та фундаментів, а які відмітив на основі своїх припущень.

Судячи по малюнку, на початку ХХ століття руїни основної замкової споруди були більш масивними, ніж в наші дні. Тоді, можливо, стіни замку були ще цілими уздовж всього периметру тераси. На плані Елемер відзначив палац (південно-східна частина замку) і кухню (південно-західна частина замку). Особливо цікаво те, що ще один вхід до замку автор зобразив на крутому східному схилі пагорбу. На думку Елемера, біля східного підніжжя гори знаходилося допоміжне укріплення (барбакан), яке захищало доступ до воріт у східній замковій стіні. Ніхто інший, крім Елемера, не згадує про існування такого складного комплексу східної замкової брами.

Зображення від 1862 року

Зображення від 1862 року

Від укріплень південної тераси вже тоді мало що залишилося, збереглася одна кілевидна башта, яка була відображена на малюнку Елемера, вона здається більш масивною, ніж у наші дні, та і її обриси відрізняються від тих, які можна побачити сьогодні. На північному краю південної тераси, біля замкового рову, який розділяє дві тераси, можна замітити якусь будівлю, можливо кам’яні руїни оборонних споруд.

В цей період починається бурхливий розвиток мистецтва фотографії, що сприяє появи листівок з пам’ятками Закарпаття. Замок Нялаб, як один із найбільш мальовничих об’єктв Кіральхази, неодноразово потрапляв на фотографії і на листівки.

Археологічні дослідження

Зображення початку ХХ століття

Зображення початку ХХ століття

У 20-і роки ХХ століття чехословацька влада (Закарпаття в той час належало до Чехословаччини) організувала розкопки на замковій горі.

У 1945 – 1947 роках на вершині замкового пагорбу спорудили радянську радіолокаційну станцію, в результаті чого територія замку перетворилася у закритий військовий об’єкт. Місцевим жителям було заборонено наближатися до гори. Солдати, які обслуговували РЛС, розібрали замкову каплицю, яку було споруджено у 30-і роки ХVI століття. Мотиви демонтажу пам’ятника архітектури поки що залишаються не до кінця виясненими. За однією версією каплиця заважала розгортанню комплексу РЛС, за іншою версією її розібрали на будівельний матеріал, а дерев’яні елементи конструкції солдати використовували для опаленя в зимовий час. Місцевому жителю Яношу Токачу вдалося врятувати дзвін каплиці, який пізніше передали греко-католицькій церкві села Дубове (Тячівський район Закарпаття), де він перебуває і в наші дні. Імовірно, в цей час були пошкоджені й інші замкові споруди.

Малюнок початку ХХ століття

Малюнок початку ХХ століття

У 1947 році Королево отримало статус поселення міського типу. У 60 – 80-і роки ХХ століття руїни замку починають досліджувати радянські історики та архітектори.

У 70-х роках ХХ століття – на територія замку провела розвідкові роботи палеолітична експедиція Музея Природи (місто Київ) на чолі з В.Н.Гладиліним. Під час цих робіт був виявлений середньовічний меч, загостренний з двох сторін. Знахідка має велике значення, оскільки мечі на замчищах знаходять досить рідко. Нечисленність таких знахідок утруднює датвання меча з Королео, оскільки важко застосувати відносно нього метод аналогії (датувати на основі порівняння з подібними знахідками. Попередньо меч датують ХV – XVI століттями. Довжина – 97,3 сантиметри, довжина клинка 81,3 сантметри, ширина – 6,5 сантиметрів, товщина – 0,4 сантиметрів, перетин лінзовидний. Вістря трикутної форми, не заточене, у перетині прямокутне, товщина – 0,4 сантиметри. Ручка (черен) довжиною 16 сантметрів, у перетині прямокутна. В наш час меч експонується у Музеї збройних сил України (Київ).

У 1993 році – на місці зруйнованої у 1945 роі каплиці була споруджена невелика церква Пресвятої Діви Марії. 8 вересня її двері відкрилися для парафіян. Цікавим елементом зовнішнього декору стали дві картини, які зображують храм і розміщену на південь від нього клиновидну башту станом на 1530 і на 1922 – 1947 роки. Зображення замчища станом на 1530 рік не відображає більш-менш реальний вигляд комплексу споруд замку Нялам у цей період.

У 2007 році – у рамках програми з вивчення замків Закарпаття Інститут карпатознавства Ужгородського Національного Університету була організована археологічна експедиція, в рамках якої були проведені розвідувальні розкопки на території Королевського замку.

Були закладені два шурфа розмірами 3 на 2 метри. Перший – на території північної тераси (в межах основної частини замкового комплексу), поблизу південної оборонної стіни, біля воріт. Другий – у ложбині (вузькому неглибокому яру) на дорозі, яка протягнулась від північної тераси замка до південної.

Шурф № 1. Квадратний у плані майданчик шурфа з трьох боків обмежений кам’яними стінами замку. Верхній шар (0 – 0,7 метра) – верства темно-сірої глини із значною кількістю костей і кераміки. В цьому шарі був виявлений фрагмент склянки, унікальної для регіона. Подібні якісні посудини вироблялися на Мораві, в Лоштіце (Чехія). Вони були достутні тільки для багатих феодалів. Попередньо знахідку із Королево датують другою половиною ХV – початком XVI століття. Знахідка дозволила посунути на 160 кілометрів на схід ареал поширення моравського імпорту.

Під шаром глини залягає шар (0,7 – 1,1 метрів) чорної гумусованої землі. Цей шар насичений інвентарем, тут було виявлено цілу посудину і наконечники арбалетних стріл. На стрілах помітні сліди використання, очевидно, вони сюди потрапили під час штурму. У цьому шарі також був виявлений фрагмент імпортної лоштицької кераміки. Колекція знахідок шару датується ХV – першою половиною XVI століття.

Нижній шар шурфа (1,1 – 2,1 метра) складається із шара жовтої глини і будівельного сміття. На двохметровій глибині була виявлена монета Альберта (1438 – 1439 роки). На основі цієї знахідки можна визначити час, коли майданчик між двома кам’яними стінами засипали будівельним сміттям. Шар засипки відноситься до моменти перебудови замку, а не до початкового етапа його спорудження, оскільки в завалах будівельного сміття траплялися обтесані камені – фрагменти більш раннього кам’яного укріплення.

Шурф № 2. Як і перший шурф, також складається із трьох добре видимих шарів. Верхній шар складає темно-сіра гумусована глина, під якою залягає шар глини коричневого кольору. У східному куті шурфа, над материком, прослідковується шар шутрово підсипки. Знахідки шурфа представлені остеологічним матеріалом (костями) і фрагментами гончарної кераміки.

В шарах обидвох шурфів була зібрана значна колекція остеологічного матеріалу – 2413 екземплярів косте тварин, серед яких переважали кості свині і кабана (44,6%), кості птахів (28,4%) і кості корови (22,4%). Також були кості сарни (козулі), оленя, вовка (чи собаки).

Розкопки показали, що життя на замчищі в ХIV столітті (саме в цей час з’явилися перші укріплення) не було інтенсивним. Після перебудови замку в ХV столітті фіксується потужний культурний шар, багатий на знахідки. До ХVI століття був віднесений штурм замку. Життя на замчищі прослідковується допочатку ХVII століття. Найраніші залізні знахідки, які виявлені на замчищі, датують кінцем ХV – початком XVI століття, найпізніші – кінцем XVI – першою половиною ХVII століття.

Наші дні

Барбакан

Барбакан

Тераси пагорбу, на яких колись були укріплення замку, в наші дні  не забудовані. Лінії цих терас відносно непогано збереглися, завдяки чому можна в загальних рисах реконструювати конфігурацію укріплень. Більшість оборонних споруд зруйнована, уціліли лишень окремі фрагменти замкових укріплень. Значна частина замчища густо вкрита заростями невеликих дерев і кущів.

На майданчику північної тераси можна побачити руїни замкових стін, які в одних місцях зруйновані до рівня фундамента, а в інших місцях все ще піднімаються над рівнем замкового двору на значну висоту. Краще всього уцілів південно-західний кут укріплень, стіни якого в наші дні піднімаються на 9-метрову висоту. Внутрішні споруди замку не збереглися, лишень у центрі двору прослідковуються сліди засипаного колодязя. Збереглися руїни барбакану, в одній із стін якого можна побачити арку воріт.

На майданчику південної тераси уцілілолишень одна споруда старого замку – кілевидна башта. Її висота в наші дні сягає сім метрів. На решта території тераси сліди укріплень не прослідковуються. Більша частина тераси є відносно рівним майданчиком, в деяких місцях вкриту кущами і заростями молодих дерев. В центральній частині південної тераси можна побачити церкву, споруджену тут у 1993 році на місці старої каплиці ХVI століття, яка була зруйнована у 1945 році.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *