Городище поблизу села Дерешова

Топографічна картаПоблизу села Дерешова (на південь від села) Мурованокурилівецького району Вінницької області є скіфське городище. Городище є у реєстрі Пам’ятників археології національного значення і датується раннім залізним віком (ІХ – ІV століття до нашої ери) і віднесене до скіфської культури.

Дослідження Євфімія Сіцінського

Євфімій Сіцінський в Археологічній карті Подільської губернії (1901) вказував, що в селі Дерешова, яке розміщується на ріці Теребіж, на злитті річок Теребіж і Жван у двох кілометрах на південь від села Дерешова або в трьох кілометрах на північ від Мурованих Курилівців є городище, яке називається Замчище. Укріплення займає пис чи гору при злитті річок. Мис цей вверху перетинається двома валами і ровом, далі по краям гори також ідуть вали і рови. Від цієї гори по відкосу з боку Жвана спускаються вниз два вала, вони внизу з’єднуються і йдуть знизу довкола гори. Всього городище займає 9 – 10 гектарів. Вали в деяких місцях підсилені кам’яними плитами, які з’єднуються “в замок”, без цементу. Зверху камінь засипаний землею. Біля села, на панському полі – один курган. На довколишніх полях виорана кам’яна баба, яку поставили в парк поміщика.

Розвідка О.В.Шелеханя

В 2011 році розвідку провів аспірант Києво-Могилянської академії Шелехань О.В. Він вказував, що городище розташоване на відстані один кілометр на південний схід від околиці села Дерешова Мурованокурилівецького району Вінницької ообласті. Загальний периметр дорівнює біля 1,5 кілометрів, площа – біля 8 гектарів. Кам’янисті схили мисо височіють над долиною прилеглих річок, піднімаючи його плато над дзеркалом води приблизно на 20 метрів.

Супутниковий знімокПід час огляду городища вдалося доповнити дані щодо деяких аспектів спорудження фортифікаційних споруд укріплення. Зображені на плані п’ять дворів на місцевості становлять п’ять нерівноцінних частин городища – внутрішній двір, передграддя, нижнє укріплення, бастіон і укріплений в’їзд.

Вони споруджені у декілька прийомів: двір відділено від передграддя валом і ровом. У той самий час вони обнесені спільним валом. На схід від основної частини городища системою валів оточено дві частини схилу та заплаву. Північна частина може бути укріпленим в’їздом. Південна частина, більша за розміром, швидше за все, закривала підхід до річки. У цьому місці вали відходять вусами від валів дворів, поступово зменшуючись. Із заплавної сторони лінія оборони мінімальна, представлена лише невеликим валом заввишки до 1,5 метра, що впритул підступав до русла ріки. З напільної сторони до внутрішнього двору примикає потужна споруда підковоподібної форми, яку можна вважати бастіоном, що прикривав городище з напільної сторони. периметр бастіону – біля 290 метрів. Можливо, його було зведно пізніше, ніж основну частину. Натомість там, де городище обмежують стрімкі схили мису, давні фортифікатори обмежелися невелком валом висотою до одного метра. Не виключено, що свого часу тут мало місце ескарпування.

На сьогодні майже вся площа городища вкрита лісом і пишною луговою рослинністю Через це вдалося зібрати підйомний матеріал лише на незначній, незадернованій частині городища. Із внутрішнього двору походять невиразні фрагменти слабообпаленої ліпної кераміки. На поверхні стінок суцільним шаром нанесено невиразні горизонтальні риски. а схилі нижнього укріплення знайдено  дрібні фрагменти ліпної кераміки. У цьому випадку вони також вкриті прокресленими горизонтальними рисками, але ретельніше випалені, а їхня орнаментація виразніша. За огляду а відсутність вінчиків, з певною мірою достовірності, за характером виготовлення тіста, випалу й орнаментації виявлені фрагменти можна віднести до Лука-Райковецької культури. Окремий зразок, імовірно, належить до черняхівської культури. З розвідок попередніх років достовірно відомо про наявність на площі городища нашарувань трипільського часу.

Дослідження М.І.Артамонова

М.І.Артамонов провів розвідку городища у 1946 році.

Дерешевське городище розміщене на мису при злитті двох річок з високими крутими скелястими берегами. Воно також спускається на плато мису у долину, але не переходить за ріки не включає їх у свої межі. У тому є основна відмінність Дерешівського городища від Матерського та Немирівського, але зале воно має декілька інших ознак, які тісно зближують його з з Матерським городищем.

Основна і найбільша частина Дерешовського городища розміщується на довгому та вузькому плато вказаного мису. З напільного, північного боку воно огороджено кокошникоподібним валом і глибоким ровом, які перерізують мис. Далі є вали, але значно менші, вони йдуть уздовж західного і східного краю плато, тягнуться приблино на 380 метрів, на кінці з’єднуються з допомогою поперечного валу з невеликою перервою для проїзду біля західного краю городища. Вал с західного боку продовжується і далі уздовж краю плато до кінця мису, де він повертає на захід по іншому краю мису і, не доходячи до східного валу внутрішнього замкнутого укріплення, спускається в долину ріки Жван. На кінці мису у валу є прохід в городище із відповідною перемичкою в рові. Там, де вал підходить до самого краю крутого, скелястого схилу плато, рову немає. Зі східного боку зовнішній вал йде майже по самому берегу ріки Жван, охоплюючи деяку частину долини цієї ріки і потім на лінії валу, який пересікає плато з півночі, повертає на захід і, піднявшись по крутому схилу, з’єднується з валом на плато. Північно-східна частина зовнішнього городища виділена зсередини ще одним валом, який, ідучи паралельно до північного зовнішнього валу в цій частині городища, з’єднує східний вал внутрішнього городища із зовнішнім валом з цього ж боку. Виділена, таким чином, площа невелика і охоплює головним чином крутий схил мису і невеликий майданчик долини біля підошви мису. Можливо, тут був серпантиноподібний в’їзд у внутрішнє городище, оскільки із задіного боку зовнішнього валу тут він переривається, а по схилу миса помітні сліди дороги. Слід відзначити, що у зовнішній частині городища на східному схилі миса є ділянка, вимита водою, яка свідчить, що тут, можливо, колись було джерело. Загальна довжина городища біля 850 метрів, ширина укріплення на плато біля 250 метрів, шрина зовнішього укріплення зі східного боку 150 метрів.

Сильніше всього підступи до городища штучно укріплені із північного боку на території плато. Вал тут сильно вигинається назовні має вигляд кокошника, який високий посередині і поступово знижується до країв, де він з’єднуєтся із значним менш потужним валом, який перерізає плато миса поперек по прямій лінії, цей вал переходить у бокові вали городища. Між валами на плато утворюється замкнутий зі всіх боків, напівкруглий у плані майданчик довжиною у 70 метрів, а шириною в 100 метрів. Цікаво зауважити, що внутрішній поперечний вал, як і зовнішній, має рів, який не периває кінців зовнішього валу, цими кінцями зовнішній вал з’єднується із внутрішнім валом.

УкріпленняОписана система оборони городища з напільного боку стає зрозумілою, якщо ми врахуємо, що плато на північ дещо підвищується. Потужний кокошникоподібний вал призначається, очевидно, перш за все для того, щоби запобігти обстрілу майданчика городища. На відстані польоту стріли вал надійно закриває городище з цього боку. Подолавший глибокий рів і крутий високий вал, вороги самі ставали хорошою мішенню для захисників городища, які ховалися за другим внутрішнім валом. На цьому грунтувався заист і Матерського городища, де зовнішній кокошникоподібний вал зберігся значно гірше, ніж у Дерешевського городища. Оборона Матерського і Дерешевського городищ підсилювалася природніми перешкодами. У Дерешевського городища такими перешкодами були заболочені ріки і обривисті скелясті схили мису, а у Матерського – круті схили берегів долини, спуск по яким був важким і ставить нападників під вистріли захисників, які знаходяться на бокових валах городища.

Плато мису, який зайнятий Дерешівським городищем, кам’янисте з незначним гумусовим покриттям. Культурні відкладення тут, як і в Матерському, дуже слабо виражені і представлені нечисленними фрагментами кераміки, скупченнями обпаленої глиняної обмазки і уламками костей домашніх тварин, культурний шар вивлений тільки в межах внутрішнього укріплення. Зовнішня частина городища як на кінці мису, так і в долині ріки Жван не дала ніяких знахідок.

Зібраний на городищі керамічнй матеріал чітко ділиться на дві групи – на трипільську і слов’янську (на такі самі групи ділиться кераміка на Матерському городищі). У складі трипільської кераміки немає жодного черепка з жолобчастим орнаметом, зате знайдено декілька фрагментів із залишками розпису.

На Дерешевському городищі М.І.Артамонов провів невеликі розкопки. Один кессон (очевидно, розкоп у вигляді ящика) був закладений у південно-західній частині внутрішнього укріплення там, де спостерігалося особливо велике скупчення шматків  обпаленої глиняної обмазки. Площа розкопа 4 на 4 метри. Встановлено, що глиняна обмазка залягає у шарі чорнозему потужністю 20 сантиметрів, цей чорнозем повністю розорюється, через що шматки обмазки були хаотично перемішані з гумусом. Нижче іде шар материкової глини в включеннями у безформенних заглибленнях гумуса, шматочків глиняної обмазки і в деяких місцях золи та вугілля. При розкопках зібрано декілька десятків фрагментів трипільської кераміки, декілька черепків змішаної з неї слов’янської кераміки і декілька уламків костей тварин, зокрема виявлено кості бика.

Інший розкоп був закладений біля північного валу. Тут, всередині біля підошви валу, це місце знаходиться уздовж західного краю городища, спостерігається декілька чотирикутних впадин, які розділені між собою вузькими перемичками. Зовнішнім своїм виглядом впадини нагадували зруйновані напівземлянки. При розкопках однієї з цих напівземлянок було виявлено, що тут ми маємо справу з заплившими ямами, які заповнені чорноемом до глибини 35 сантиметрів та щільного крем’яного щебеню с невеликими глиняними прошалками. На глибині 80 сантметроів, а потім 1 метра у цьому шарі зустрічаються дрібні вуглинки, декілька фрагментів слов’янської кераміки і уламків костей тварин. Дрібні слов’янські черепки зустрічалися і в інших місцях серед кременю. На глибині 1,2 метра почався стерильний шар материкового білого піска з кременем. Хоча розкопом була охоплена тільки частина впадини, зрозуміло, що тут ми маємо справу не тільки із залишками житла, а, швидше за все, з ямою, яка утворилася під час добування каміння для спорудження валів городища. Вали укріплення біля Дерешової, як і в Матерському городищі, складені в основному з каменів. Заповнення их ям щебенем із домішками слов’янської кераміки, здавалось би, датує спорудження городища слов’янським періодом, тим більше, що кокошникоподібні вали з напільного боку відомі на багатьох слов’янських городищах.

Загальний вигляд Дерешевського, а також Матерського городища, цілком не слов’янський. Слов’янські городища Поділля, які досліджував М.І.Артамонов того самого часу, яким датується слов’янська кераміка Дерешівського і Матерського городищ, цілком іншого типу. Всі вони набагато менші і ніколи не пропускають через свою площу рік та ярів. Тому можна припустити, що у слов’янський час була тільки посилена оборона Дерешівського городища, конструкція укріплень слов’янами не була змінена. Єдина “слов’янська” риса у городищ Дерешівського типу – кокошникоподібний вал, він зустрічається у городищ скіфського часу і, таким чином, навіть ця риса не може говорити про те, що слов’яни насипали вали, однак може говорити, що вони пристосували укріплення до форм, які характерні для слов’янських городищ.

Оскільки на Дерешівському і Матерському городищі трипільська кераміка розміщується в межах укріплень, М.І.Артамонов припускає, що ці городища могли бути споруджені у пізньотрипільский час. М.І.Артамонов вказує, що подібна кераміка знайдена і на Немирівському городищі, він прямо не вказує, що і це городище засноване трипільцями, однак, можливо, дослідник припускав, що і цю фортецю спорудили, чи принаймні заснували трипільці у пізньотрипільський час.

Дослідження О.В.Шелеханя і О.Д.Козака

У статті О.В.Шелеханя і О.Д.Козака “Дослідження 2012 року на городищі біля села Дерешова у Середньому Подністров’ї” йдеться, що Дерешівське городище вже досить давно відоме в науковому середовищі. Перша відома згадка про городище стосується 1901 року – часу опублікування Археологічної карти Подільської губернії. Зазначена робота несла виключно енциклопедичну функцію, тому жодних припущень щодо часу спорудження городища висунуто не було.

Перша і донедавна єдина спроба археологічних пошуків на пам’ятці пов’язана з розвідками Південно-Подільської експедиції. Керівник робіт, М.І.Артамонов, зафіксував трипільські та давньослов’янські нашарування. Проте, оскільки вони не були належним чином інтерпретовані, у ряді коротких тхових повізомлень пам’ятка отримала доволі розбіжні характеристики. Дослідник пише, що Дерешівське городище має планування, притаманне скіфським укріпленям, що свідчить про зв’язки трипільської та скіфської культури. Очевидно, грунтуючись на цьому повідомленні, А.О.Моруженко включила Дерешівське городище до класифікації скіфських укріплень. Досліджниця віднесла його до першого класу (на природному мисі) другого типу вся площа городища охоплена укріпленнями).

Надалі пам’ятка згадується лише у загальних праця. В.Гусєв датує трипільський шар пам’ятки часом трипілля ВІІ і пов’язує його виникнення з просуванням східно-трипільського населення у басейн Дністра. Є.В.Махно зараховує городище біля села Дерешова до переліку укріплень черняхівської культури. Ці висновки висунуто на основі опису кераміки у звіті (Артамонов, 1946) та на основі аналізу зразків, що на той час зберігалися у Ленінградському відділенні ПМК. Проте серед матеріалів Південно-подільської експедиції, які зберігаються у НФ ІА НАНУ, з Дерешової представлені лише трипільські та давньоруські старожитності. Це може вказувати на те, що колекція була розділена ще автором розвідок. В енциклопедичній праці, яка присвячена упорядкуванню даних про пам’ятки культури Вінничини, Дерешівське городище знову було назване скіфським.

Городище має невеликі розміри. Розташоване на відстані одного кілометра на південний схід від околиці села Дерешова Мурованокурилівецького району Вінницької ообласті. Має складну систему оборонни споруд. Зведено у вигляді асиметричної трапеції, розташованої на вузькому видовженому мисі, котрий зі сходу обмежено руслом ріки Жван, а із заходу – його правою притокою ріки Требіж, що зливаються південніше городища. Зараз в цьому місці споруджено невеликий ставок. Ріки протікають в глибоких каньйонах, що поросли сосновим, або мішаним лісом. Двадцятьма кілометрами південніше Жван впадає у Дністер. Таким чином, городище локалізується на території Західного Поділля. Цей регіон у різні часи ставав транзитним коридором та контактною зоною між мешканцями Східної та центральної Європи.

Щодо зовнішньої характеристики укріплень, цінні спостереження були викладені у звіті робіт Південно-Подільської експедиції (Артамонов, 1946). Цікавим фктом є участь відомого у майбутньому історика Л.Н.Гумільова (влітку 1946 року Л.Н.Гумільов числивця в аспірантурі Інституту сходознавства). Згідно зі щоденником експедиції, він був задіяний головним чином на зйомці планів обстежених городищ.

ПІд час первинного огляду городища, вдалося доповнити дані щодо фортифікаційних споруд. Загальний периметр – біля 1,5 кілометра. За попередніми даними, площа городища – біля 8 гектарів. Кам’янсті схили мису височіють над долиною прилеглих річок, піднімаючи його над дзеркалом води на 20 метрів. Очевидним здається, що основними частинами, найбільш придатними для проживання, був двір 1 (так звана зовнішня частина за М.І.Артамоновим) та двір 2, що примикав до нього з півночі. Ці двори варто розділити через те, що вони були споруджені у вдва прийоми: перший двір відділено від другого валом та ровом. У той же час, вони обнесені по периметру спільним валом. Цей вал візуально є продовженням укріплень двору № 2 і в той самий час перекриває вал двору № 1.

На спорудження укріплень з північного боку витрачено значних зусиль. Натомість зі східного та західного боку, де городище обмежують стрімкі схили мису, давні фортифікатори обмежилися невеликим валом висотою до одного метра. Не виключвено, що свого часу тут мало місце ескарпування.

З півночі до внутрішнього двору примикає потужна споруда підковоподібної форми, яку можна вважати бастіоном, що прикривав городище з напільного боку, цей бастіон також прикривав в’їзд з долини річки. На сьогодні сумарна висота валу та глибина рову тут сягає 5 метрів. Периметр бастіону – біля 290 метрів. Швидше за все, його було зведено пізніше, ніж основна частина, адже напівкруглий вал явно надбудований поверх валів другого двору, які незначно підносились над територією напільної частини мису. В той самий час, насип бастіону значною мірою піднесений не тільки над сучасною денною поверхнею, але й над дотичними валами. На пізніший час зведення бастіону також вказує наявність рову внутрішнього двору, що опинився на його території.

На схід від основної частини городища та нижче по схилу, системою валів оточено дві частини схилу та заплаву. Щодо північної частини укріплення, очевидно, був правий М.І.Артамонов, який вважав її укріпленим в’їздом. Південна частина городища, більша за розміром, швидше за все закривала підхід до річки. У цьому місці вали відходять вусами від валів дворів, поступово зменшуючись. Подібна система була зафіксована на Куземинському укріпленні Більського городища, котре дослідниками трактується як порт. Суттєва відмінність полягає у тому, що укріплення проходить не тільки по схилу, а й уздвж ріки, повністю охоплюючи частину заплави. З цього боку лінія оборони мінімальна, представлена лише невеличким валом висотою до 1,5 метра, що впритул підступав до ріки. Через це вузька смуга городища, що охопила заплаву, дещо заболочена. Натомість основна частина нижнього укріплення є схилом, мало придатним для життя.

На сьогодні майже вся площа городища вкрита лісом та пишною луговою рослинністю. Через це вдалося зібрати підйомний матеріал лише з незначної незадернованої частини городища. З другого двору походять невиразні фрагменти слабо обпаленої ліпної кераміки. На відвала розкопок М.І.Артамонова були виявлені уламки кісток великої рогатої худоби. На схилі нижнього укріплення, де свого часу константувалась стерильність культурного шару, знайдено дрібні фрагменти ліпної кераміки.

На центральній частині внутрішнього двору городища, найбільш піднесеній на мису, було закладено шурф. Первинно орієнтований за сторонами світу, розмірами 1 на 1 метр, шурф потрапив а давнє поховання. На глибині 45 сантиметрів від сучасної поверхні були зафіксовані кістки нижніх кінцівок людини, що лежали в анатомічному порядку. У пошуках плями могильної ями шурф розширено до розмірів 2 на 3 метри. З метою оптимізації ходу роботи прирізки закладалися не за сторонами світу, а за напрямом довгої осі поховання. Зачистка всього шурфу на рівні 35 сантиметрів від сучасної поверхні показала, що обраний хід робіт є вдалим – шурф повныстю розкрив пляму могильної ями.

У північній частині шурфу було зафіксовано череп людини in situ, тобто на тому місці, де він мав бути. Північна бровка пройшла впритул до великої брили вапняку, котра хоч і потрапила частково до шурфу, не перекрила поховання.

Чорноземний культурний шар має потужність 25 – 30 сантиметрів. Окрім знахідок, часто зустрічаються дрібні уламки кременю природного походження. Культурний шар підстелений темно-рудим суглинком, стерильним від знахідок. Основним компонентом культурного шару є фрагменти кераміки та глиняної обмазки. На деяких уламках обмазки простежуються відбитки тину. У меншій кількості представлені фрагменти кісток тварин.

Поховання впущене з рівня культурного шару і засипане грунтом з перевідкладеними культурними рештками. Пляма поховання фіксувалася з рівня похованого суглинку. Загальна глибина могильної ями – 50 сантиметрів від сучасної поверхні, 25 сантиметрів – від похованої.

У культурному шарі городища знайдено дванадцять дрібних фрагментів добре обпалених неорнаментованих стінок якісного ліпного посуду, із гладенькою поверхнею, яскраво-рудого кольору, з незначною кількістю домішок дрібних фракцій жорстви та шамоту у тісті. З огляду на відсутність діагностуючих фрагментів, за характерними технологічними рисами кераміки цю групу знахідок слід віднести до трипільської культури. З урахуванням матеріалів 1946 року, які знаходять аналогії з трипільським шаром поселення Ріпниця І, тому ці знахідки слід віднести до етапу ВІІ (остання чверть ІV тисячоліття до нашої ери).

Зразки черняхівської кераміки з культурного шару городища. До цієї групи можна віднести перш за все фрагмент бортика гончарного посуду зі штампованим зубчастим орнаментом по плечу, сірого кольору, з домішками дрібних фракцій жорстви у тісті. Також варто згадати про вибірку слабо обпалених неорнаментованих стінок ліпного посуду сірого кольору із шершавою поверхнею, з великою кількістю домішок крупних фракцій жостви та шамоту у тісті (17 фрагметів), що також можуть розглядатися як черняхівські.

Окрім цього, зафіксовано ряд дрібних фрагментів ліпного та гончарного посуду, орнаментованих паралельними підкресленими лініями. Оскільки вказаний характер оздоблення властивий виробам доволі широкого хронологічного діапазону, ці стінки можуть бути віднесені як до черняхівського горизонту, так і до давньоруського.

Зразки давньоруської кераміки з культурного шару городища, представлені чотирма типами вінець гончарного посуду. Можливо, городище виникло в давньоруський час.

За свідченням місцевих жителів, камінь з городища селяни довколишніх сіл використовували для спорудження жител. Старий кам’яний міст у Малих Курилівцях також бодувався з каменю, який брали з городища.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *