Замок в селі Токи

БаштаВ селі Токи Підволочиського району Тернопільської області є замок. Його ще називають ожиговецький замок, оскільки село в минулому було передмістям міста Ожигівці. Замок спорудили в ХVI столітті, останні будівельні роботи здійснювалися в ХVII столітті.

Спорудження

Вперше Ожигівці згадуються 30 березня 1430 року у жалованій грамоті, за якою литовський князь Свидригайло Ольгердович подарував село Івану Мукасевичу. Наступна згадка – 1442 рік, коли село за згодою польського короля Казимира ІV Ягеллона перейшло під владу Дениса Мукасевича з роду Корибутів.

РуїниУ 1545 році в описі Кременецького замку згадуються скарги місцевих міщан, які були невдоволені високими митами, які встановив Михайло Збаразький в Ожигівцях.

В ХVI столітті Ожигівці стають містечком, Магдебурзьке право, імовірно отримав Стефан Збаразький.

У 1583 році Ожигівці були значним населеним пунктом, який знаходився у власності брацлавського воєводи Януша Збаразького (біля 1553 – 1608 років). Януш був відомим воєначальником свого часу. У 1575 році під Старим Збаражем він розбив татарські загони, відзачився він під час російсько-польської війни. На початку 1580-х років жила забудова Ожигівців складалася з 247 будинків. По волі Януша назву міста спробували змінити на “Новий Збараж”, але назва не прижилася. Деякі дослідники вважають, що саме Януш, а не Стефан Збаразький, добився для міста Магдебурзького права.

Наприкінці ХVI століття Януш Збаразький споруджує в Ожигівцях кам’яний замок. Твердиня була споруджена у стратегічно важливому місці – на схід від укріплень знаходилось місце, де зливалися Кучманський і Чорний шлях, якими татари нападали на українські землі. І той і інших шлях активно використовували татари для на паду на землі Речі Посполитої. Від місця злиття двох шляхів у бік Збаража татари рухалися одним шляхом. На одній з ділянок цього основного татарського шляху і був споруджений замок. 

Архітектура

Замок в Ожигівцях (в Токах) має дуже рідкісний для України тип розміщення відносно оточуючої місцевості. Він знаходиться на вершині невеликого кам’янистого пагорбу, який розміщений посередині штучного озера. Озеро, яке має підковоподібну форму, оточувало підвищення своїми водами.

Замковий пагорб мав витягнуту форму. Зараз це півострів, але, можливо, спершу замок знаходився не на півострові, а на острові, оскільки був оточений водою зі всіх бокв і не з’єднувався перешийком з берегом ріки. Озеро було створено в заболоченій місцевості, в долині ріки Збруч. Води Збруча наповнювали цю штучну водойму.

СтіниДо замчища вела штучна земляна дамба. Імовірно, на ближніх підступах до воріт твердині дамба переходила у дерев’яний міст. Можливо, спершу південний рів, через який був перекинутий міст, був більш глибоким і заповнювався водою з озера. Є думка, що підступи до дамби захищала відокремлена башта.

Замок мав форму неправильного трикутника. Дві його сторони (південно-західна і північна) виходили на озеро, третя (південно-східна) була напільною і найбільш доступною для штурму. Саме з цієї сторони і зосередилися найсильніші укріплення замку. Матеріалом для спорудження укріплень служив піщаник, скріплений вапняним розчином. Замкові стіни сягали товщни 2 – 3 метрі. Південна башта замку була 5-гранною, у північно-західному куті замку була напівкругла бастея, а стосовно форми третьої (північно-східної) башти єдиної думки немає. Одні дослідники вважають, що там знаходилася 5-гранна башта, інші вважають, що там була споруджена напівкругла бастея.

Четверта (надбрамна) башта, яка була повернута на напільну сторону, була розміщена у товщі куртини між південною і північно-східною баштами, причому надбрамна башта була зміщена ближче до північно-східної замкової башти. Надбрамна башта мала підйомний міст. Імовірно, вона була квадратною в плані. Кутові башти замку були триярусними, у кожному з ярусів були влаштовані лінії бійниць. Надбрамна башта могла бути двоярусною.

Двір замку був значно припіднятий відносно рівня землі біля зовнішнього підніжжя стін. Фактично двір знаходився на лінії другого чи третього ярусу башт.

Війни ХVII століття

В інвентарному записі 1602 року згадується, що в замку була одна велика і чотири маленьких гармати, а також 34 гаківниці.

АрхітектураУ 1629 році у місті було півтисячі будинків.

У 1631 році помирає Єжи Збаразький, останній представник Збаразьких. Замок переходить до Вишневецьких, яким фортеця належала до 1744 року. Вишневецькі значно укріпили фортецю.

У 1648 році замок захопили і зруйнували козаки.

У 1675 році на заключному етапі польсько-турецької війни, яка тривала – 1672 по 1676 роки, турецький паша Ібрагім Шишман почав масштабний наступ на Львів. Під його командування знаходилось потужне об’єднане турецько-татарське військо. Ці сили почали спустошувати Поділля. Атакуючі війська захопили і зруйнували багато замків. Не минула ця участь і ожиговецький замок, який також був захоплений і зруйнований.

Занепад

Наприкінці XVII – в першій половині XVIII століття після знижкнення загрози з боку турок і татар замок перестають розглядати як стратегічно важливе укріплення. Його відновлюють, але при цьому пристосовують під жилі потреби, намагаючись перетворити замок у комфортну для проживання резиденцію. В цей період верхні яруси башт перебудовують, перетворюючи їх у жилі приміщення. Зокрема, у верхньому ярусі південної п’ятикутної башти з’явилися широкі прямокутні вікна.

Одночасно занепадають оборонні споруди. Саме в цей період могли почати засипати рів замку з напільного боку.

ФортецяУ першій половині XVIII століття князь Михайло-Сервацій Вишневецький (1680 – 1744), останній з роду Вишневецьких, планував зайнятися перебудовою Ожиговецкього замку. Що саме йому вдалося зробити, точно невідомо, є лишень згадка про те, що при Михайлі-Сервації окремо стояча башта замку, яка колись прикривала дамбу, була перебудована у католицький храм. В цей час Михайло-Сервацій підняв з руїн замковий комплекс у Вишневці, перетворивши його у розкішний палац.

У 1746 році в одній із замкових башт було знайдено подвійний просмолений гріб, в якому лежав багато одягнений покійник. На ньому була соболина шапка, шуба із голубого оксамиту, підбита соболями, руки покійного були прикрашені золотими браслетами і дорогоцінним перстнем. Покійного перезаховали у костелі. Те, що башта слугувала криптою, може говорити про те, що в ній було облаштовано каплицю.

У 1764 році Ожигівці разом з замком купив брацлавський коштелян Ян Антоній Чарнецький (1700 – 1774), відомий тим, що був нагороджений королем Речі Посполитої орденом Білого Орла за вдало укладений договір з татарським ханом.

У цьому ж році правобережна частина села Ожигівці (де і знаходився замок) вперше в писемних джерелах згадується як окреме село під назвою Токи. Замок деякий час перебував під владою роду Матковських.

У 1772 році у ході Першого поділу Речі Посполитої територія сучасної України була поділена між Російською та Австрійською імперіями. Одна із ділянок кордону між двома державами протягнувся уздовж ріки Збруч. В результаті поділу, що відбувся. село Ожигівці на правому березі ріки відійшло до Російської імперії, тоді як друга частина села (Токи) разом із замком стала власністю Австрії.

Наприкінці ХVIII століття перебудований замок знаходився у відносно хорошому стані, але після переходу Токів під владу Австрії твердиня поступово занепадаж.

Замок залишався жилив до другої половини ХІХ століття. Однак він поступово стає пусткою, фортецю місцеві жителі починають розбирати на будівельний матеріал. Останнім приватним власником замку був Генріх Дорнбах.

У ХХ столітті

У 1915 році в часи Першої світової війни замок сильно постраждав, коли частина його укріплень була розібрана для будівництва дороги між Волочиськом (Хмельницька область) і Підволочиськом (Тернопільська область). Від повного знищення фортецю спас місцевий житель Григорій Костецький, який написав скарту про свавілля військових до Петербурга, звідти у відповідь надійшов наказ зупинити руйнування замку.

ЛистівкаОднією з перших була розібрана надбрамна вежа и вежа в північно-східному куті замкового двору. Також постраждали замкові стіни і внутрішні споруди, значна частина яких була розібрана до фундаментів.

У 20-і роки ХХ століття основний оборонний периметр замку все ще добре прослідковувався. Північно-східна бастея, південна 5-гранна вежа і частина замкових стін знаходились у хорошому стані. Але від інтер’єрів замкових споруд нічого не вціліло – ні надписів, ні гербів, ні інших елементів декору. Олександр Чоловський, знаменитий історик і дослідник замкової архітектури на землях Галичини, оглянувши руїни замку, назвав твердиню однією з найпрекратніших оборонних пам’яток Волині.

Після Першої Світової війни замок місцеві жителі стали розбирати на будівельний матеріал. Була розібрана північно-західна бастея і ділянки стін, що до неї примикали.

Наші дні

У 2005 році Тернопільська турфірма “Оксамит КЛ” за підтримки волонтерів провела розчистку замчища від сміття та заростів. Частково була проведена консервація руїн – очищену від сміття і кущів уцілілу 5-гранну башту вкрили тонким шаром цементного рожчину, що повинно призупинити її руйнування.

Замчище20 березня 2006 року – рішенням сільської ради було затверджено герб села Токи. Як центральний елемент нового герба було використано символічне зображення надбрамної вежі замку з підйомним мостом.

13 липня 2012 року – група добровольців очистила замок від заростів та сміття. Акцію організувало управління з питань туризму.

Збереглася перебудована кутова 5-гранна вежа замку на висоту трьох ярусів. У нижніх ярусах цієї башти можна побачити автентичні бійниці. Три інші башти замку (дві кутові і одна надбрамна) втрачені. Більшість замкових стін втрачено, частково збереглися лишень відрізки стін, які примикаються до 5-гранної вежі. Від внутрішніх споруд замку над рівнем землі нічого не залишилося. Замчище не забудовано, використовується місцевим населенням як пасовисько.