Проти абортів

Contents

Священик Йозеф Гунчага. Проти абортів

Аборт – це злочин, дайте можливість дитині жити

Аборт – самовільне чи намірене переривання вагітності, що має наслідком припинення життя людської істоти в лоні матері. У повсякденному вжитку аборт пов’язують лишень з наміреним перериванням вагітності. У дійсності аборт – це переривання двох різних процесів у житті двох людей. Для однієї з них, для матері, – це переривання нетривалого, у порівнянні зі всім життям людини, фізіологічного процесу, який протікає протягом 9 місяців після зачаття. Для іншого індивідуума аборт – це повне і незворотнє переривання життя, що тільки почалося. Намірений аборт є перериванням життя плоду у матці чи фаллопієвих трубах шляхом технологічного втручання у процес його розвитку чи в середовище його проживання, що створю умови, які несумісні з життям.

У стародавні часи люди жертвували язичницьким богам своїх дітей. В наші дні аборт представляє подібне явище. “Нове язичництво” (людство, яке вшановує себе і свій комфорт) також “приносить в жертву” своїм ідолам не тільки ненароджений дітей, але і новонароджених (аборт на пізніх строках вагітності, евтаназія новонароджених інвалідних дітей).

У Книзі Второзаконня написано: “У свідки перед вами призиваю сьогодні небо і землю: життя чи смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття. Вибери життя, щоб жив ти і потомство твоє”. Священне Писання каже про вибір життя. У той же час прибічники легалізації абортів називають свій рух “Вибір”, розуміючи в цьому свободу вибору смерті для матері, батька чи родичів у відношенні своєї ненародженої дитини.

В большинстве традиционно христианских стран мы, христиане, уже проиграли борьбу за жизнь ненарожденных детей в области законодательства светского государства. Аборты уже легализованы, и теперь на этом же уровне идёт борьба по поводу легализации эвтаназии, т. е. лишения жизни престарелых и тяжело больных людей.

У нинішньому суспільстві склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, говориться про повагу і захист життя людини і проявляється надзвичайна турбота про безпеку, збереження і підтримку життя (споруджуються спеціальні тротуари для інвалідних колясок, засновуються спеціальні інтернати для хворих і дітей з вадами розвитку, розвивається екологічний захист життєвого середовища людини, розробляються спеціальні норми і засоби безпеки, наприклад, сидіння для дітей в автомобілях). З іншого боку, ненароджену дитину не вважають людиною і особистістю, і таким чином позбавляють його також і основних прав людини. Деякі “мудреці цього віку” можуть також не визнавати “людською особистістю” інвалідів чи тих, які перебувають у коматозному стані. Цінність людини в секулярній державі залежить від його здатності працювати фізично чи інтелектуально чи від здатності розважатися. Таким чином, виник термін “життя, яке не має змісту”. Притому, згідно з цією ідеологією нашого часу, вважається нормальним, що хтось інший вирішує за людину, чи має зміст його життя. Так, наприклад, пише сучасний філософ Херстер, з приводу інваліда від народження говориться: “Як же так, чому його мати не зробила аборт?”.

Все це разом дозволяє християнам говорити не просто про окремі соціальні явища, але цілій “культурі смерті” в сучасному суспільстві. Іоанн Павло ІІ говорив про цю “культуру смерті”. “Вона розповсюджується під дією потужних культурних, економічний і політичних тенденцій, що відображують певну концепцію суспільства де найважливішим критерієм є успіх. Розглядаючи становище справ з цієї точки зору, можна, власне кажучи, назвати його війною сильних проти безсильних, життя, яке вимагає якнайбільше добра, любові та турботи, оголошується непотрібним чи розглядається як нестерпний тягар, і в кінці кінців так чи інакше відкидається. Той, хто своєю хворобою, інвалідністю чи просто самим фактом свого існування загрожує благополуччю або життєвим звичкам більш благополучних, є ворогом, від якого потрібно захищатися чи якого потрібно знищувати. Таким чином виникає “змова проти життя”. Вона не тільки втягує окремих людей в рамках їх особистих, сімейних і суспільних відносин, але іде набагато далі, отримуючи глобальний розмах, розхитуючи і руйнуючи відносини між народами і державами”.

Під негативний тиск гедоністичного суспільства попадають і молоді сім’ї. Більшість сімей створюється людьми у віці біля 30 років. Кожна сім’я хоче жити в “нормальних умовах”, мати свою квартиру. Для цього потрібно, щоб чоловік та дружина обов’язково працювали, тому що потрібно виплачувати кредит за квартиру чи за землю під будівництво власного будинку. Кредити затягуються на декілька десятиліть. В цих обставинах одружені не наважуються мати більше як одну-дві дитини.

Сьогоднішня людина попадає в порочне коло. Сексуальне життя подається під лозунгами “право на секс” і “безпечний секс”. Цим способом статеве життя відокремлюється від любові і відповідальності. Наступною ланкою цього порочного кола є контрацепція, яка переходить в абортивну “контрацепцію” і закінчується “правом” на аборт. Порочне коло має й інші ланки: як наслідок багатьох методів контрацепції і абортів наступає безпліддя. Ті ж люди, які пропагували безпечний секс, контрацепцію та аборти, тепер пропонують за великі гроші можливість штучного запліднення. При цьому, щоб можна було родити одну дитину, помирає декілька десятків ембріонів, з яких відбирають найбільш життєздатні. Навіть з декількох ембріоні, яких імплантують в матку, залишають дозрівати тільки одну дитину, інших абортують.

У сім’ях зазвичай по одній дитині. Він виростає без найближчих родичів і психологічно часто неврівноважений, нездатний долати соціальні труднощі (оскільки не стикався у дитинстві з ними), часто змінює місце роботи, коло спілкування. З цим пов’язане виникнення почуття неповноцінності і беззмістовності власного життя, яке часто призводить до виникнення алкогольною чи наркотичної залежності.

Останнім етапом цього порочного кола стають старі люди, за якими їх єдина дитина не може нормально доглядати в їх старості і хворобах, і які тому підпишуть заяву про евтаназію – прискорену смерть.

Слова смерть, нещастя і біда характеризують різні моменти цього порочного кола (він може включати в себе також і самогубства, СНІД, психічні хвороби). Ось куди веде “культура смерті”! Але ж її пропагандисти приходять з лозунгами про звільнення людини від “релігійних табу”, проголошуючи, що світська держава не повинна рахуватися з церковними правилами. І без релігійних аргументів можна, однак, вказати, що “культура смерті” заводить суспільство в тупик. Правильно про це пише Мартін Ронхаймер: “Протягом історії ще ніколи не надавалось стільки уваги важливості і цінності людського життя, як в сучасному ліберально-демократичному суспільстві, в якому живе сьогодні значна частина людства. Індивіду надається сьогодні така безпека від війн, від різних форм криміналу та насильства, від технологічних катастроф малих чи великих розмірів, яка забезпечена державою більш, ніж коли-небудь у попередні епохи. Однак, як не парадоксально це може виглядати, сьогоднішня цивілізація, яка гарантує таку безпеку у плані можливого ризику для життя, виробила структури, які часто вважаються прогресивними, однак містять нову загрозу для життя і гідності людини”.

Цей прогрес має “своєрідний” характер. У той час як традиційні загрози життю людини (війни, вбивства, тортури, трудова експлуатація з небезпекою для життя людини) засуджуються більшістю людей, інші замахи на життя, які у минулому засуджувалися в не меншій мірі, сьогодні сприймаються все більш толерантніше чи навіть вважаються нормою. До них відноситься практика вбивства плоду в материнському лоні та евтаназія. Кількість людей у світі, які не готові виключити з людської поведінки можливість аборту та евтаназію, чи, принаймні, вважають, що потрібно проявити толерантність до тих, хто так чинить, – збільшується. Закони, що обмежують чи забороняють аборти, сприймаються як дискримінація чи вияв нетолерантності.

У когось може визвати здивування твердження про те, що штучне запліднення може належати до загроз для життя. Не кажучи про те, що подружжя, що звертаються до штучного запліднення, часто не можуть мати дитини через ускладнення, що настали внаслідок контрацепції чи аборту, найбільш поширена практика штучного запліднення вбачає у собі знищення не імплантованих надлишкових ембріонів.

Деякі помилково думають, що контрацепція є альтернативою для вирішення проблеми абортів. Насправді контрацепція має прямий зв’язок за абортом. Ось що пише з цього приводу Іоанн Павло ІІ: “Часто кажеться, що безпечні і загальнодоступні протизаплідні засоби є найкращим методом боротьби з абортами. Католицьку церкву при цьому звинувачують у тому, що насправді вона сприяє збільшенню випадків переривання вагітності, оскільки у свому моральному вченні вперто каже про недозволенність протизаплідних засобів. Насправді ця аргументація є брехливою. Можливо, багато люди дійсно застосовують протизаплідні засоби, щоб пізніше не піддатися спокусі аборту. Однак антицінності, які невід’ємні від “контрацептивної ментальності” – а вона є дещо цілком інше, ніж відповідальне батьківство і материнство, що переживається з розумінням всієї сутності подружнього акту, – призводять до того, що ця спокуса стає як раз ще сильніше, коли відбулося зачаття “небажаного” життя. Культура, що визнає аборти, насправді ширше поширена серед тих, хто відкидає вчення Церкві про протизаплідні засоби. Безумовно, протизаплідні засоби і переривання вагітності – з моральної точки зору, два принципово різних вида зла. Одне протиставляється всій істині статевого акту як справжнього виразу супружої любові, інше порушує Божу заповідь “не вбивай”. Не зважаючи на цю відмінність за природою і моральною важкістю, вони дуже тісно пов’язані, як плоди однієї рослини. Вірно, що в деякий випадків людина застосовує контрацептиви чи навіть аборт під тиском багато життєвих труднощів, які, однак, нікого не звільняють від обов’язку повністю дотримуватися Божого закону.

“Контрацептивне мислення” розділяє два значення подружжя – “любов” і “відповідальність за нове життя” (мається на увазі співпраця з Богом у творені нового життя). У такому випадку, якщо зародження нового життя не грає ніякої основної ролі в тілесній любові, оскільки через контрацептивний підхід добровільно і свідомо знищується той зміст, то в такому разі і відношення до життя, що починається змінюється. І перехід від свідомого запобігання, що не вдалося з тих чи інших причин, до аборта, для свідомості полегшується, аборт стає контрацепцією (пост-контрацепцією).

Парадоксальним чином, аборт, що викликаний небажанням дитини, з одного боку, і штучне запліднення, викликане його бажанням, з іншого, мають між собою дещо спільне: вони є виразом тієї самої “культури смерті”, у якій людина (що прийняла рішення) стає в якійсь мірі суддею і володарем над життям і смерті.

Філософи нео-лібералізму намагаються виправдати практику абортів на основі того, що ненароджені діти не мають статус людини. Однак таке позбавлення статуса є необгрунтованим. Мова йде про беззахисні людські істоти, які не можуть заступитися за свої права. Деякі автори це називають абсолютною владою дорослих над ще не народженими дітьми.

Однак в сучасному суспільстві існу і протилежна до “культури смерті” течія. У багатьох країнах, де закони дозволяють аборти, активну діють суспільні рухи “за життя”. В них приймають участь всі люди доброї волі, які зрозуміли, що потрібно захищати право на життя ненароджених дітей. Якщо подивитися на ситуацію в Європі, то надію вселяє досвід захисників ненароджених дітей у Польщі. Це єдина країна з пост-комуністичного простору, де фактично вдалося зупинити масові вбивства ненароджених дітей і може бути прикладом для захисників життя в інших країнах.

Дезінформація в питаннях, що стосуються аборту

“Людський ембріон це ще не людина”

Кількість абортів в Україні була таким великим через невідання відносно життя у лоні матері. Людський ембріон вважали просто комком клітин, шматочком тканини чи якоюсь “рибкою”. Ця остання думка подавалася навіть у підручниках з біології, де стверджувалося, що під час онтогенезу (ембріонального розвитку), повторювався філогенез. Все це демонстрували картинками, вказуючи на подібність ембріону людини і тварин. Таким чином, жінки, що йдуть на аборт, заглушували голос своєї совісті, не вважаючи це вбивством людини. Сприяли цьому, знову не випадково, вирази медичної термінології, наприклад, плодове яйце, відновлення менструального циклу (аборт) і таке інше.

Очевидно, що людський ембріон не можна плутати з формами життя рослин та тварин, які ніби лишень на якомусь ступені розвитку стає людським життям. Джон і Барбара Уїллке відповідають на це заперечення: “Абсолютно – ні! Запліднена рослинна тичинка чи яйцеклітини тварин, чи людські яйцеклітини у момент запліднення є вже, де факто, рослинами, тваринами чи людьми. З нашої загальної науки про хромосоми і структурі генів ми знаємо, що рослина може породити лишень те, чим є, тобто рослину. Тварина, наприклад собака, може породити тільки собаку, і саме собаку певної породи. Все це визначено завчасно – в момент зачаття. Це правило відноситься також для людини.

Намагання замаскувати слово “аборт”

В науковому і соціальному плані все більш чітким стає феномен, що викликає помітне занепокоєння і коріниться в зловживанні нечіткої та оманливої термінології. Мова йде про тенденцію замаскувати слово “аборт” під іншими назвами, щоб воно менше кидалося в очі. Повага до людського життя є фундаментальною заповіддю у всіх моральних традиціях людства. Позбавити дитину правового захисту – значить піти проти загального намагання оберігати основні права кожної людини. Закон, що легалізує аборти, суперечить нашій моральній і правовій спадщині, тому, щоб провести такий закон, потрібно застосувати “антимову” чи дезінформацію. “Добровільне переривання вагітності” – один із найбільш згубних термінів, що поширюються прибічниками аборту. Він передбачає очевидну брехню: зазвичай дієслово “переривати” вказує на тимчасову зупинку процесу, який потім можна буде продовжити. Вагітність не переривають, її припиняють, як і життя дитини. Замість слова “аборт” вживають вираз “добровільне переривання вагітності”. Бо термін “аборт” викликає негативні відчуття, тому що нагадує про смерть, а “добровільне переривання вагітності” звучить досить нейтрально і виганяє зі свідомості образ втраченої дитини. Більш того, нагадаємо, що до появи у минулому столітті численних законодавств, що дозволяють аборти, вираз “добровільне переривання вагітності” навіть міг викликати позитивні життєстверджуючі емоції. Коли вагітність закінчується, зазвичай народжується дитина. Та і “переривання вагітності” розумілось як передчасні роди, які дозволяють уникнути великих ризиків і – найчастіше за все – спасти дитину. Отже, слово “аборт” вимагає прямо подивитися на труп дитини, тоді як вираз “добровільне переривання вагітності” дозволяє відвернутися від цього видовища.

“Безпечне материнство”

Наступним терміном дезінформації є “безпечне материнство”. Із самого початку виникнення ініціативи вираз “безпечне материнство” використовувався для того, щоб виправдати штучне переривання вагітності, що іноді називається “медичним абортом”. Ряд краї, що входять до ООН, намагається позначити право на аборти як “репродуктивне право”. У цьому таїться небезпека, оскільки багато негативних процесів в суспільстві починалося саме із змін у концепціях та визначеннях.

Ще на Міжнародній конференції з народонаселення і розвитку, що проходила у Каїрі в 1994 році, відзначався подвійний вжиток виразів “репродуктивне здоров’я”, “сексуальне здоров’я” і “репродуктивні права”. Та ж термінологія використовувалася наступного року в платформі дій, що були прийняті ІV Всесвітньою конференцією зі становища жінок і проходила в Пекіні. Серед “стратегічних цілей і засобів”, що відзначені у четвертій главі, розділ С присвячений темі “Жінка та здоров’я”. Святий Престол виразив протест відносно цього розділу, що говорить наступне: “Святий Престол повторює, що ніхто не може розглядати аборт чи послуги, що стосуються його, як область репродуктивного здоров’я чи послуги по репродуктивному здоров’ю. Святий Престол не підтримує жодну із форм законопроекту, що легалізує аборт”.

Таблетки з абортивною дією

Іоанн Павло ІІ відзначає в енцикліці «Evangelium Vitae»: “З метою полегшення розповсюдження аборту, – були вкладені і продовжують вкладатися величезні суми, що призначені на розробку фармацевтичних препаратів, що роблять можливим вбивство плоду в материнській утробі без необхідності звертатися за допомогою до лікаря. І наукові дослідження в цій області, які, здається, направлені майже виключно на отримання все більш простих та ефективних препаратів проти життя, у той же час намагаються вирвати аборт з-під будь-якого контролю і соціальної відповідальності”. “Потрібно мати мужність – пише Іоанн Павло ІІ, – щоб подивитися в обличчя цій істині і назвати речі своїми іменами, не йдучи на поступки зручним компромісам і спробам самообману”.

Абортивна “контрацепція”

Зокрема цей факт виступає на перший план в підручниках, що призначені для широкої публіки і мають за мету вплинути на суспільну думку, однак ту ж тенденцію можна виявити і в наукових журналах. Конкретно ми маємо на у вазі деякі технології контролю за народжуваністю, що невірно називаються контрацептивними, оскільки, хоч термін “контрацептивний” і примушує думати, що дані препарати і засоби запобігають заплідненню, у дійсності вони зовсім не запобігають зустрічі гамет, тобто заплідненню. Механізм їх дії насправді полягає  тому, щоб завадити заплідненій яйцеклітині імплатуватися в матку. Той, хто пропагує таку технологію, остерігається назвати її абортивною (для багатьох термін “аборт” все ще заключає в собі драматичний зміст), тому, для дезінформації, відповідні засоби визначають як інтерцептивні, оскільки вони перехоплюють зиготи, заважаючи їм потрапити до матки чи такі, що протидіють вагітності (за аналогією з протидією зачаттю), якщо вони заважають розвитку вагітності, коли ембріон вже проник до матки. В наші дні особливо поширені наступні інтерцептивні, запобігаючі вагітності чи абортивні засоби: таблетка з низьким вмістом прогестерону (так звана міні-таблетка), щоквартальні ін’єкції і підшкірні введення препаратів на основі прогестинів і екстра-прогестинів, внутріматкова спіраль, вакцина anti-Gonadotropina Corionica umana (hCG), так звана таблетка напередодні; простагландіни і лютеолітині засоби (серед яких RU 486). Використання цих методик у більшості випадків не вимагає госпіталізації жінки.

Практика контрацепції веде до розповсюдження абортів

Ще однією дезінформацією, а можна сказати і міфом, є переконання, що дітей не потрібно вбивати абортами, але можна застерігатися від їх зачаття. Насправді практика контрацепції веде до розповсюдження абортів. Цей факт знають і користуються ним пропагандисти абортів. Ось, що про це каже Григорій Кашак: “Необхідно нагадати, що лібералізація абортів була підготована саме пропагандою контрацепції, як це встановив Великий Магістр французького масонського ордену П’єр Сімон: “Узаконити аборти відразу було б неможливо, оскільки суспільна думка ще не підготована. Тому почали казати про контрацепцію”.

А ось що про цю проблему говорить професор Сгречча: “В ряді випадків тісного зв’язку між абортом і контрацептивними методами ми знаходимо констатацію того, що більшість контрацептивних засобів не запобігає аборту. Дійсно, можна обґрунтувати те, що деякі жінки чи пари застосовують протизаплідні засоби з наміром уникнути у подальшому спокуси зробити аборт, але вірно також і те, що негативні цінності, які притаманні контрацептивній ментальності, такі, що вони посилюють цю спокусу перед лицем життя, яка не бажана у будь-якому випадку і головними учасниками узаконювання аборту на державному рівні були ті ж особи, які з давніх часів займалися пропагандою протизаплідних засобів.

При тому не потрібно забувати, що сучасні “протизаплідні” технології у більшості своїй є ранньоабортивними технологіями чи мають поряд з протизаплідними також ранньоабортивні фактори дії.

Основи недоторканості права на життя

Святість людського життя

Людина є образом і подобою Божою. Священне Писання визначає природу людини і є основою вчення Церкви про аборти. Людина має дещо спільне з матеріальним світом та світом тварин. Основна відмінність людина від інших створінь полягає в тому, що вона була створена за образом і подобою Божою. Тільки людина є носієм образом Божим. Образ і подоба Божі були притаманні не лишень першим людям на землі, але і всьому роду людському. Будь-яке людське життя святе, оскільки його джерелом є Сам Бог, причина недоторканості життя людини в тому, що вона створена за образом і подобою Божою. Посягання на людське життя – це образа Господа. Людина не може розпоряджатися своїм життя чи життям інших людей. Не він вирішує, коли хтось повинен з’явитися на світ чи померти. Життя – це завжди Божественний дар. Єдиний володар людського життя – Творець.

Не убий

Одна з біблійних заповідей каже: “Не убий”. Десять заповідей – це ніби шлях, який повинен пройти на землі людина. Заповідь “не убий” була створена для нашого спасіння. Щоб заслужити вічне життя, необхідно поважати власне життя і життя інших людей. В енцикліці “Євангелія Життя” Папа Іоанн Павло ІІ уточнює, що ця заповідь має абсолютне значення, коли мова йде про невинну людину. Зачата дитина – завжди невинна істота. Не за своєю волею він з’являється в цей світ, і, крім того, він не встиг порушити жодного закону – ні людського ні божественного. Ембріон – найслабша і найбільш беззахисна істота із всіх людських істот. За божественною мудрістю про нього мають потурбуватися інші люди і, особливо, мати. На захист недоторканості людського життя Барбері пише: “На думку християнської моралі, людська особистість, включаючи ще ненароджену, має право на недоторканість. Це означає, що людську особистість “не може використовувати” інша особистість в своїх інтересах. Дійсно, вбити людини означає використати це в своїх інтересах, зробити засобом, який служить (при його ліквідації) для здійснення якихось особистих цілей. Але можна використати все, але не людську особистість. Людська особистість сама по собі є “метою” і тому не може бути використана. В іншому разі вона стала би засобом, “річчю” і її б не поважали як особистість.

І саме тому, що людська особистість є загальну мету: мета сама по собі, вона не може ставати метою для іншої людини. У дійсності, маючи здатність до самоусвідомлення і самовизначення, людина розуміє мету свого життя, своєї свободи і здатний здійснити її, тобто реалізувати самого себе. Бог задумав і створив всі речі як засоби, але людина – це єдине створіння, яке Бог створив для самого себе, тобто як мету, і тому не можна використовувати його для того, щоб зробити напівріччю, тобто не можна позбавляти його життя.

Гідність покликання

Потрібно уточнити гідність покликання людини. Твердження “людина сама по собі є метою” не означає, звичайно, що він є загальним центром і що може жити егоїстично. Людина повинна іти за Господом. Але вірно і те, що людина, слідуючи за Господом, реалізує “себе” і не може бути використана іншою людиною, тому як навіть Господь не поводиться з ним, як із засобом, але як з помічником у своєму Царстві. Та ж слава Господня, як і наша мета, якщо добре розібратися, не досягнуті через нас, а розпізнається як наше щастя в ньому: якщо ми “щасливі” у славі Христа, то це і є Господня Слава. Глибока повага, яку Бог має до людини, це і є основа для заповіді “Не убий”.

Заповідь “Не убий!” містить в собі два беззаперечних докази – перший те, що зародок – вже людина і, другий – людина недоторкана у своєму праві на життя. Зрозуміти і прийняти ці істини означає створити тверду основу для подолання сумнівів, які виникають у зв’язку з абортом.

Початок життя індивідуума

Дуже часто дискусії на тему допустимості абортів зводяться до питання: в який момент починається людське життя? Точна вказівка Церкви з приводу належної поваги до людського життя, що ще не народилося, знаходить підтвердження в науковій філософській думці, саме з допомогою цих роздумів можна досягти впевненості, що із самого зачаття ми маємо справу з людиною.

Людський генетичний код з самого зачаття

У всьому процесі зародження, починаючи з заплідненої яйцеклітини і до народження дитини, не існує якогось якісного переходу від одної фази тваринного стану до виникнення у повній мірі людського життя, оскільки особистісний розвиток – це розвиток, єдиний у своєму роді і безперервне дорослішання людини.

Багато хто звик думати про людину як про таку, тільки з того моменту, коли вона з’явилася на світ, має вже зовнішній вигляд дитини чи про дорослого, який здатний думати, вирішувати, встановлювати людські відносини з іншими людьми. Але ми повинні визнати, що навіть і після народження людина постійно змінюється, від проходить різні етапи свого життя, наприклад два важливих етапи: коли дитина ще не володіє навиком мислення, і тоді, коли він оволодів ним у повній мірі. І, тим не менше, незважаючи на те, що людське життя складається з різних періодів, в нас немає сумнівів, що мова йде про одну і ту саму особистість, яка реалізує себе поступово до реалізації потенціалу свого життя. Реалізація особистості бере початок не після народження, а з моменту свого зародження, і тут ми також знаходимо різні, важливі етапи розвитку: закріплення заплідненої клітини в матці, поява невротрубки і т.д. І все ж, і в цих випадках “глибока” реальна сутність людини – та ж сама, що і після народження. П’єтро Барбері з цього приводу говорить: “Це обумовлено тим, що при зачатті, із злиттям жіночої яйцеклітини з чоловічим сперматозоїдом, клітина знову має 46 хромосом, в яких є 100 тисяч генів, які складають генетичний код. В цьому генетичному спадку вже є в початковій формі, але в формі реальній, всі специфічні і індивідуальні характеристики, які потім виразяться цілим життям. Не буде нових генів, що могло б викликати відповідний якісний скачок в ідентифікації особистості, а будуть ті єдині гени, що існують з початку, як основа створення при різних стадіях розвитку складного людського життя.

Самостійний розвиток

Ця ідентичність, яка із самого народження і до смерті не має якісних скачків завдяки генетичному коду, розвивається за рахунок власного, тільки йому притаманному динамізму, за рахунок власної здатності себе реалізувати. Ось чому неможна розглядати зародження людини, як “людський проект”, ніби проект якоїсь споруди, яка не може спорудитися сама по собі, оскільки існує тільки в намірах. Але сім’я, потрапляючи в сприятливі умови, стає у свій час, наприклад, деревом лишень тому, що має свою, тільки йому притаманну здатність до розвитку.

Запліднена яйцеклітина, крім того, що вона має весь свій генетичний спадок і здатна розвиватися за рахунок власного динамізму, незалежна від матері: вони – і мати, і запліднена яйцеклітина – мають два різних генетичних коди і дві різні системи кровообігу. Це дві різних істоти “з’єднані” лишень для живлення, завдяки плаценті і пуповині: таким чином, очевидно, що залежність від матері тільки функціональна.

Відсутність духовного життя

Вище було сказано про біологічну індивідуальність плоду, як індивідуума. Але ми хотіли би знати, чи є цей біологічний індивідуум людською особистістю. Тобто, ми повинні запитати себе, чи має він з моменту зачаття духовний потенціал поряд з фізичним. Звичайно, ми не повинні претендувати на констатацію духовного життя зародку, якщо мова йде про самосвідомість чи здатність мислити чи робити вільний вибір. Ці духовні “дії” проявляться тільки після народження і навіть набагато пізніше, коли дитина оволодіє навиками мислення і навчиться використовувати свій розум. І все ж таки, в період між народження і оволодінням навиками мислення, навіть якщо ще не проявляються у повній мірі “духовні” дії, ми не сумніваємося, що дитина вже є в повній мірі людською особистістю.

Щось подібне відбувається під час сну: сплячий не робить духовних “дій” і, тим не менше, ми не сумніваємося, що перед нами духовна особистість, якою вона була і якою вона буде після сну. В тому випадку ми кажемо, що вона не може здійснювати людський дій, будучи вже людською особистістю, але не тому, що ще не є нею. Те ж саме відбувається і до моменту народження: самі по собі духовні дії не проявляються, але не тому, що людська особистість не існує, а тому, що розумовий розвиток не досяг ще того достатнього рівня (навик мислення) при якому були б можливі такі дії.

Розвиток дитини після запліднення

Дозрівання людини це довгий і складний процес, частина якого протікає в лоні матері. Внутріутробний період, за інтенсивністю розвитку людського організму, не має аналогів в наступні роки життя. Але найголовніше в цьому процесі те, що нова людина з самого початку розвитку вже існує. Вже в першій клітині – зиготі зумовлені його стать, колір його очей, волосся, темперамент, фунції окремих органів і т.д. Вся ця генетична інформація людини зосереджена в новоутвореній клітині в перші секунди її життя.

З моменту запліднення, який наступає приблизно посередині місячного циклу, тобто за два тижні до очікуваної менструації, зигота просувається по яйцеводу в матку і в нормальному випадку входить в неї на 7 – 10 день. Таким чином, вона підключається до материнського організму, який протягом 9 місяців буде для неї джерелом всього необхідного. В період між 18 і 21 днем від зачаття, тобто протягом неповного тижня після для очікуваної, але не наставшої менструації, серце дитини вже б’ється, переганяючи кров через кровоносні судини. А на третьому тижні зовнішній вигляд зародка дозволяє визначити його голову і своєрідну ще форму тулуба, який з’єднаний з плацентою (тілом матері) пуповиною. Перші рухи дитини присутні вже в першій клітині, вірніше всередині неї. При сроці вагітності 5,5 тижнів дитина починає рухати головою, а на шостому тижні – всім тілом так само, як новонароджена. Мати відчуває ці рухи тільки на 16 – 21 тижні. На шостому тижні вже встановлюються рефлекси – при доторканні до носа чи губи він відсуває голову. При цьому ж терміні вдається відзняти кардіограму, хоча відомо, що електрична активність дитини існує вже в першій клітині – зиготі. На 45 день від зачаття можна зняти електрокардіограму дитячого серця, хоча воно почало битися значно раніше. З восьмого тижня дитина стискає пальчики, спить і пробуджується. З дев’ятого тижня в нього вже є відбитки пальців, за якими можна її ідентифікувати і на 20-у році життя. На одинадцятому тижні дитина смокче свій пальчик, реагує на звуки, тобто чує, гучні звуки пробуджують його від сну. Всі ці факти говорять про те, що життя людини починається з моменту його зачаття. Прийняття до уваги цього твердження кожним, незалежно від його світогляду, веде до визнання ним права на життя ще ненародженої людської істоти.

Знищення зародженого життя

Визначення аборту

У свій час Папа Іоанн Павло ІІ дав точне визначення аборту: “Вбивство людського плоду в період його утробного етапу розвитку з моменту зачаття і до народження”.

У поняття аборту, що нами розглядається, не входить так званий “мимовільний аборт”, який виникає незалежно від бажання жінки, наприклад, у зв’язку з її хворобою чи за іншими фізіологічними причинами. Під абортом розуміється свідоме знищення людського зародку в матці чи в фаллопієвих трубах. Суть злочину цілком не залежить від стадії життя зародку. В законодавстві про аборту часто згадується строк вагітності, при якому аборт дозволений. Однак таке законодавство суперечить Божій волі і біологічним законам.

Під абортом Церква розуміє також знищення ембріонів, що перебувають поза материнською утробою, під час експериментів чи з метою отримання біологічних матеріалів різного призначення.

Визначення, що характеризує аборти як знищення з материнської матки плоду, що не має життєздатності, не відповідає сучасному рівню науки та медичній практиці.

Аборт – це навмисне вбивство, яке не може бути виправдане з жодної точки зору. Часто прихильники аборту приводять доказ, що без аборту може померти сама жінка. Зараз завдяки прогресу в медицині така ситуація практично виключена”. В докладі Папи Пія ХІІ сказано: “Ніколи і в жодному випадку Церква не вчила, що життя дитини може бути ціннішим від життя матері. Помилково ставити питання так: життя дитини чи життя матері. І життя матері, і життя дитини священні. Повинно бути зроблено все, щоб врятувати життя обох – і матері, і дитини. А якщо, не зважаючи на всі зусилля, врятувати два життя не вдається, не залишається нічого іншого, як віддатися на волю законів природи і Божественного Провидіння.

Після “Абортивного акту” від 17 жовтня1967 року у Великобританії і відомого рішення Найвищого Суду США від 22 січня 1973 року, яке проголосило, що плід не є юридичною особою, що захищена Конституцією США, більшість західних країн легалізували штучне переривання вагітності, яке вже давно було узаконеним і широко застосовувалося в комуністичних країнах.

Основні методи аборту

А. Розвиток “антигестативної” абортивної техніки (штучне провокування раннього аборту хімічним способом) за допомогою “міні-таблетки” Норплана і тепер вже Ru 486, якісно міняють проблему, змінюючи факт чисто особистого характеру і ставлячи аборт в один ряд з контрацепцією. Церква вважає своїм боргом інформувати людей на всіх рівнях про сутність таких лікарських засобів і попереджувати про недопустимість їх застосування. Вона особливо звертається до тих, хто може бути обманутий туманними поясненнями прибічників аборту, що ставлять перед собою цілі політичного чи демографічного характеру.

Б. Іншим абортивним методом є “спіраль”. Це дріт, що має найчастіше форму спіралі, яку вводять в матку, щоб запобігти приживання заплідненого яйця у її стінці і тим самим викликати аборт.

В. Ембріотомія чи вирізання ембріону всередині матки ножем у формі ложки, який потім використовується для очистки внутріматкового простору і вискоблювання його стінок. Плід при цьому виймається частинами.

Г. Всмоктування (метод Кармана). В матку вводиться гумова трубка, що з’єднана з потужним насосом. Плід засмоктується і дробиться на частини, виходячи з пристрою у вигляді кашиці.

Д. Отруєння ембріона. Після третього місяця вагітності описані вище методи стають дуже небезпечними для жінки. Тоді застосовують метод отруєння. Проводиться ін’єкція ядовитих хімічних речовин чи концентрований розчин солі в біляплідну рідину, що викликає жахливу смерть дитини від задухи чи опіку. Також в серце дитини вводиться хлорид калію. Через декілька днів жінка народжує мертву дитину.

І жінка має свої права

Частим аргументом пропагандистів абортів буває думка, що і жінка має свої права, але цей аргумент подається в невірному розумінні. Перш за все – засудження аборту Церквою, не є нерозумним, так що позиція Церкви не спрямована виключно на захист прав дитини, виключаючи права жінки, які потрібно буде також відстоювати, коли вона стане матір’ю: в цьому немає нічого поганого – думати про саму себе, не бажаючи комусь зла.

Але аборт майже завжди бажаний як крайня міра, “неминуче” і болісне рішення, “необхідне” для того, щоб досягнути і зберегти інші “важливі” цінності в житті. Бажати смерті невинної людської істоти є злом.

Казати, що звичайно повинно поважати людину, але в деякий ситуаціях убивати – це значить, що в цих ситуаціях людина позбавлена недоторканості і тому можна скористатися ним в наших інтересах.

Мати Тереза з Калькутти виразила своє переконання: Ми повинні пам’ятати, що любов починається з дому і що майбутнє людини народжується в сім’ї. Любов і мир починається від любові до дітей”.

Жертви аборту

Існують три групи жертв аборту: ненароджені діти, жінки та їх близькі.

А. Ненароджені діти

При аборті першою жертвою є ненароджена дитина, що безповоротно втрачає своє життя. Яйцеклітини і сперматозоїди належать організмам мужчини і жінки, що приймають участь в зачатті. Однак в момент зачаття виникає нова людська істота, і жінка не може стверджувати, що має “право на свій живіт”. Подібний вираз часто використовують феміністки, які виступають за аборт. Але воно не підтверджується біологією. Мова йде не про частину людського тіла, а про нове життя, що створене за образом та подобою Божою.

Зачате немовля є найбільш слабким і найбільш беззахисним із всіх живих істот. Він абсолютно нічого не має. В нього немає ніякої можливості захищатися. Згідно з волею нашого Господа Ісуса Христа Церква турбується про бідних і нужденних і особливо про найменших. “Все, що ви зробите – каже Ісус – для найменшого з братів Моїх, для Мене робите”. Той, хто захищає ненароджене людське життя, в якомусь розумінні захищає і Самого Господа. Це вже достатня причина, що докласти всіх наших зусиль для захисту наших ще ненароджених братів та сестер.

Б. Жінки

Іншою жертвою абортів є жінки. Ця реальність будь-якою ціною приховуються закладами, що займаються абортами. Ці заклади часто посилаються на важкі ситуації, в яких опиняються жінки, що очікують “небажаних” дітей. Вони ігнорують численні ускладнення здоров’я і психічні травми, що пов’язані з абортами.

Таких ускладнень для здоров’я дуже багато, і відомо немало випадків загибелі жінки під час аборту. Деякі люди вважають і намагаються переконати інших, що жінок оберігає закон про аборти, але досвід країн, де аборти легалізовані, говорить зовсім про інше. Крім того, узаконення абортів не ліквідує практику підпільних абортів, до яких жінки вдаються через сором. Час від часу в Італії виникають скандали, тому що виявляються клініки, що нелегально заробляють великі гроші на абортах.

Сильно страждає психіка жінок, які роблять аборт. Із спеціальних досліджень ми бачимо, що знищення зачатих дітей виявляє сильну негативну дію на емоційну сферу і в цілому на психічне здоров’я жінок. Науці відомий постабортний синдром.

В. Близькі

Після аборту жінки змінюються, і ці зміни впливають на сімейні стосунки, тому жертвами абортів стають і члени сім’ї, які підтримують чи спонукають жінок зробити аборт. Григорій Кашак приводить наступний приклад: “Мені хотілось би розповісти про одну італійську сім’ю з Риму. Дружина з хорошої католицької сім’ї, чоловік – із сім’ї атеїстів. Через декілька місяців після весілля стало зрозуміло, що вона очікує дитину. Всі були задоволені. Але дородовий діагноз виявив, що дитина народиться з дефектом. З цього моменту почалися жорстокі суперечки. Спершу мати навіть не хотіла чути про аборт, але під тиском своїх батьків і чоловіка наважилася на нього. Головним аргументом було: “Що ти будеш робити з неповноцінною дитиною?”. Після аборту почалася трагедія. Жінка майже перестала розмовляти з чоловіком, вона охолола до нього і прийняла рішення про розлучення. Мужчина після того, як жінка пішла до батьків, замкнувся в собі, не хотів ні говорити, ні бачити своїх друзів. Він нікуди не виходив, не відповідав на телефонні дзвінки. Навіть зробив спробу суїциду.

Мотивація абортів

Мотивація вбивства своєї дитини в лоні матері буває різною: від прагматичних тверджень про те, що кожна дитина, яка приходить на світ, погіршує матеріальний стан сім’ї чи перекреслює “самореалізацію” жінки, до аргументів чисто медичних. Однак немає таких аргументів, які могли б виправдати заплановане вбивство. Про гуманність людини і суспільства в цілому судять про їх відношення до найслабших і найменших. А вбивство суперечить Божому праву, загальнолюдській та медичній етиці.

Американський гінеколог, професор Б.Натансон, автор фільму “Німий крик”, що показує вбивство дитини в матері на 12 тижні після зачаття, так говорить: “Я зняв цей фільм, щоб показати, що насправді являє собою переривання вагітності. Я особисто відповідаю за 75 тисяч штучних переривань вагітності, що були проведені мною в клініці. Але в даний момент я звернувся до захисту життя. Я єврей і до того ж абсолютний атеїст. Зміна моєї позиції не продиктована ні релігійними, ні етичними причинами, лишень виключно науковими та технічними. Я просто прийшов до висновку, що немає ніякої різниці між 12 тижневим і 28 тижневим плодом і що відноситися до них потрібно однаково. Переривання вагітності є дітовбивством. Плід, що знищується, має ті ж страждання, що і доросла людина, яка катується і приречена на загибель”.

Терапевтичний аборт

А. Конфлікт між здоров’ям матері і життям плоду

Перш ніж приступити до цієї особливої теми, необхідно зробити декілька відмінностей. Спершу потрібно відзначити, що визначення “терапевтичний” є не дуже вдалим терміном, оскільки тут мова йде про терапію лишень у невласному і широкому розумінні. За яких умовах можна говорити про терапевтичний принцип? Одна з них полягає в тому, що медико-хірургічне втручання повинно бути безпосередньо спрямоване на лікування чи усунення хворої частини тіла. У випадку, про який ми говоримо, розуміється не подіяти на хворобу, а видалити здоровий зародок, для того, щоб запобігти погіршенню здоров’я матері чи уникнути небезпеки для її життя. Ми маємо тут справу не з терапевтичною дією на хворобу з метою відновлення здоров’я, а з дією на те, що є здоровим (на зародок), з метою запобігання хвороби чи смерті. Тому краще говорити про переривання вагітності у випадку небезпеки для життя чи для здоров’я матері.

Слід зробити ще одне пояснення у зв’язку з так званим “непрямим абортом”, який якраз можна було б включити в розряд власне терапевтичних дій: це той випадок, коли, скажемо, видалення пухлини матки непрямим способом призводить до смерті зародка. Сьогодні ця відмінність зовсім вийшла із вжитку, і проблема не ставиться навіть в етичному плані, у той час як термін “непрямий аборт” використовується для позначення “терапевтичного” аборту, про який ми зараз говоримо і який є зовсім інакшим як з етичної так і з медичної точки зору.

Б. “Покази” для терапевтичного аборту

Медичні покази для такого роду втручань, що описані в трактатах класичної медицини, майже втратили свою силу. Оскільки сучасна медицина може стабілізувати і успішно лікувати такі випадки, як туберкульоз легень, кардіопатії, судинні захворювання, хвороби гемолітичного апарату (різні анемії), захворювання нирок, печінки і підшлункової залози, хорея, важкі форми міастенії, пухлини. Всі вони колись були показами до терапевтичного аборту, але сьогодні такі випадки, в який дійсно існує “дилема” переривання вагітності зустрічаються дуже рідко.

З приводу переконливості і надійності медичних показів слід уточнити наступне:

а) Перш за все, існують реальні органічні умови, що ускладнюють вагітність чи приводять до погіршення здоров’я під час вагітності, однак ці умови все в більшій мірі контролюються і все в більшій мірі можуть бути компенсовані при відповідній медичній допомозі. Прогрес медицини і медичної допомоги весь час зменшує ступінь важкості для життя і здоров’я матері. Зрозуміло, що в такий випадках переривання вагітності не має під собою серйозної основи також і з точки зору професійної лікарської етики.

б) Буває такий стан здоров’я матері, який звичайно береться в розрахунок при прийнятті рішення про штучний аборт, коли переривання вагітності впливає на здоров’я ще більш негативно, і при цьому ні продовження вагітності, ні її переривання не може принести суттєвого полегшення. В цьому випадку зрозуміло, що не існує медичних виправдань аборту.

в) Існують обставини, при яких погіршення здоров’я у випадку вагітності реальне, але з ним можна боротися за допомогою терапевтичних методі, що не переривають вагітність (наприклад, періодичний діаліз при вагітності, ускладнень важкої ниркової недостатності, кардіохірургія для жінок з пороками серця). Не слід тратити багато слів для того, щоб зрозуміти, що в цих випадках справжня терапія – та, яка безпосередньо усуває хворобу, не посягаючи на життя зародка – це єдино допустимий спосіб лікування.

У світлі розвитку науки і медичної допомоги багато з цих “показань” втратили силу своєї мотивації. Туберкульоз, хвороби серця, судинні захворювання, хвороби кровотворної системи (деякі форми анемії), хвороби нирок, гепатити і панкреатити, шлунково-кишкові хвороби, важка хорея, що виникає при вагітності, пухлини (за винятком пухлин генітального апарату) – всі ці хвороби розглядаються як основа для “показань”. Але уважне вивчення кожної з них у світлі того, що ми сказали вище, приводить нас до висновку про значне зниження медичного обґрунтування таких “поакзів” і про поступовому значному зменшенню тих випадків, які при відсутності терапевтичних альтернатив, є реальною небезпекою для життя і здоров’я матері. Можемо процитувати висновок А.Бомпіані: “Терапевтичний аборт, що розглядається як засіб, здатний позбавити пацієнтку від неминучої смерті і як незаміниме терапевтичне втручання для досягнення цієї мети, насправді втратив свій грунт і не знаходить виправдання, що обґрунтований з точки зору сучасних критеріїв медичної допомоги: напроти, у багатьох гострих випадках від виявляється швидше за все шкідливим, ніж корисним, саме з причини “порушення рівноваги материнського організму”.

В. Етична оцінка терапевтичного аборту

Тут також мова йде про пряме вбивство невинної людської істоти і тому воно строго недопустиме. Ми сказали “невинного”, тобто, того, кого ніхто (і, перш за все, мати) не може розглядати як “несправедливого кривдника”. Але слід визнати, що в такому випадку від матері потрібен по-справжньому героїчний вчинок (і скільки їх було таких матерів!). Слід, однак, сказати, як ми вже приводили вище, що сьогодні, завдяки прогресу медичної науки, драматична дилема необхідності вибору між життям матері та життям дитини майже ніколи не виникає. Здоров’я, звичайно, є першочерговим благом, але воно не настільки фундаментальне, наскільки саме життя. Тому для таких випадків не існує більше цього дисбалансу життя матері за життя дитини, тут ми маємо з одного боку здоров’я (матері), а з іншого боку життя (дитини). Навіть вже цей приклад дає зрозуміти, що пожертвувати життям дитини для здоров’я матері означає протиставити менше (здоров’я) вищому (життю), і тому несправедливо думати надто багато про себе і надто мало про інших.

Якщо мова йде про хворобу матері? Слід лікувати і спасати обох, бо життя матері і дитини однаково цінні. До того ж сучасна медицина має достатньо можливостей для цього: “Сучасне акушерство не знає таких ситуацій, в яких мати необхідно рятувати ціною усунення дитини. Наступив такий розвиток акушерства, що кожну хворобу матері ми зуміємо лікувати разом з плодом”. Доктор медицини Й.Масальська. “Спираючись на сучасну медичну практику можна сказати, що ніколи немає необхідності віднімати життя в дитини для рятування життя матері”. Професор, доктор медицини І.Л.Камерон. Слід також сказати, що згідно з міжнародною статистикою в результаті переривання вагітності в клінічних умовах в періоді до трьох місяців вмирає удвічі більше матерів ніж в результаті важких родів.

Слід виходити з фундаментального етичного принципу: людське життя – це максимальна цінність у світі, яка вища за всяке тимчасове благо і всякі економічні чинники. Виходячи з цього твердження, Католицька церква завжди відстоювала принцип недоторканості людського життя, у відношенні якого Пій ХІІ стверджував: “Жодна людина, жодна людська влада, жодна наука, жоден “медичний показ”, євгенічне, соціальне, економічне чи моральне, не може надати солідне юридичне обґрунтування для прямої і свідомої установки, що ставить себе вище за невинне людське життя, тобто установки, що спрямована на його знищення, маючи це знищення або як ціль, або як засіб для досягнення іншої мети, яка сама по собі жодним чином недопустима”.

Тому причини, що спираються на економічні міркування, повинні розглядатися цивільною владою і суспільством у напрямку приведення економіки у відповідність з інтересами особистості, а не принесення особистості в жертву економіці. Це тим більш вірно, якщо ми врахуємо, що життя кожного індивіду – це не тільки невід’ємне особисте благо, але також і благо соціальне, і благо всіх, тому суспільство зобов’язане захищати його і сприяти його розвитку.

Апеляція до “терапевтичного” принципу незаконна і виникла, як ми вже відзначали, не тільки тому, що дуже часто просто не розглядаються можливості, що представляють альтернативу видаленню плоду, але також і тому, що терапевтична мета є непрямою і досягається через знищення найвищого блага – життя. Тому відношення “здоров’я матері – життя плода” буває викривлене. Але у всіх випадках життя дитини, що ще не народилася, не може бути принесена в жертву здоров’ю (благо, другорядне по відношенню до життя) матері. Слід би також враховувати, що материнство само по собі може бути небезпечне для здоров’я, як і будь-який інших життєвих обов’язок.

Етичний обов’язок суспільства, науки та окремих людей передбачає також необхідність законними засобами попереджувати ризиковані ситуації, які можуть мати наслідком погіршення здоров’я вагітних жінок, гарантувати породіллям надання найкращої допомоги у лікарняних умовах і сприяти орієнтації політики в області охорони здоров’я на підтримку життя, а не на легке її знищення. Наука повинна служити життю, суспільству та особистості, в цьому полягає її основний етичний обов’язок.

Євгенічний аборт

З допомогою євгенічного аборта намагаються вирішити проблему не матері, яка почуває себе добре, а проблему дитини, дородове формування якого неповноцінне і який народився би інвалідом, якщо б не був зроблений такий аборт. Деякі з цих дородових хвороб набуваються під час вагітності (наприклад, радіотерапія, яка використовується для лікування матері, може залишити незворотні сліди на дитині), інші хвороби можуть залежати від функціональних порушень генного характеру самої дитини, такі, як монголізм (тризомія 21 або синдром Дауна) чи мускульна дистрофія (міопатія Дученна). Багато з цих генетичних хвороб мають спадковий характер, тобто передаються від батьків до дітей і залежать від відхилень в генетичному спадковому коді.

Тут йде мова про аборт, який провокується з метою не допустити народження неповноцінних чи невірно сформованих дітей як для того, щоб позбавити їх від труднощів життя інваліда, так і для запобігання такого “тягара” для сім’ї і для суспільства. Такий тип аборту не має прямої расистської орієнтації, оскільки не ставить перед собою мету очищення раси, але керується соціально-економічними і гедоністичними мотивами. Такий аборт пов’язаний з розвитком техніки пренатальної діагностики.

З етичної точки зору наявність якоїсь неповноцінності нічого не віднімає у сутності ненародженої дитини, як і будь-який інвалід через свій недуг не виключається із суспільства, але навпаки, вимагає від нього більшої допомоги і захисту.

Вираз “євгенічний аборт” сьогодні уникають з двох причин: тому, що він асоціюється з расистською ідеологією, з якою ніхто не хоче мати нічого спільного, і тому, що фактично такого роду “позначення” аборту зводиться до аборту “терапевтичного”, оскільки наявність зародка з відхиленнями в розвитку чи якимось дефектами веде за собою небезпеку для психічного здоров’я і соціальної рівноваги сім’ї.

У дійсності випадки пренатальної діагностики зводиться до наступного: аборт роблять, і найчастіше легально, з метою уникнути народження інвалідів з відхиленнями в розвитку для того, як кажуть, щоб не дати їм вести життя, яка буде нижче людської, але перш за все тому, щоб уникнути тих жертв, які доведеться нести сім’ї та суспільству.

А. Цінності життя

У будь-якому випадку людські цінності життя не залежать від інших, а тільки від самої зацікавленої людини, від того значення і від тих цінностей, які людина може надати своєму існуванню. Дуже часто ми зустрічаємося з людьми, які талановиті, але втратили основу свого існування. А іноді можна зустріти людей, які мають небагато даних, але досягли значних висот, фундаментальних цінностей і надій, що дозволяє їм не тільки продовжувати жити, але і дякувати Богу і батькам за подароване їм існування.

Дитина може народитися хворою? По-перше, ніхто не може з абсолютною точністю передбачити, якій мірі хворим чи здоровим народиться дитина. По-друге, ніхто не має права віднімати життя калікам і хворим. По-третє, каліка може відчувати себе більш щасливим, ніж здорова людина. Під час конференції на питання з публіки “Що робити, якщо у плоду виявлена патологія: народжувати чи робити аборт?” Григорій Кашак відповів наступними словами: “Сьогодні багатьом здається що вони мають владу над своїми дітьми. Вагітна жінка, наприклад, приходить до лабораторії і каже: “Моя дитина повинна мати голубі очі, світле волосся. Якщо цього немає, значить, плід пошкоджений чи деформований”. І це перше, на що ми повинні звернути увагу. Підіть до матерів, які виховали дітей, які страждають хворобою Дауна та іншими подібними захворюваннями, і послухайте, як вони люблять своїх дітей, кажучи, що це їх скарб. Бог забороняє нам убивати ненароджених дітей. І Бог дасть таку благодать, щоб виховати таку дитину, і ця дитина сама потім віддячить матері. Лікар повинен сказати: “Твоя дитина буде іншою, ніж інші діти. Однак прийміть життя, яке дарує Бог і Господь вам за це відплатить”.

Б. Етична оцінка

З етичної точки зору дефекти розвитку чи неповноцінність в жодній мірі не применшують реальності того, кому належить з’явитися на світ; напроти, у випадку виявлення у людському індивіді якоїсь неповноцінності, як і хвороби, ще в більшій мірі, задля гуманності, вимагається надання йому захисту і допомоги. Потрібно додати, що з етичної точки зору в цих випадках, як і в загальному плані, необхідно продовжувати підтримку досліджень пренатальної діагностики, які мають на меті попередження вад розвитку на самому початку, і надавати відповідну допомогу тим сім’ям, де народжуються такі діти, що неминуче ставить питання про людські та економічні затрати, які іноді дуже значні.

Суспільство оцінюється за своєю здатністю допомагати слабким і хворим, а не за своїм відчуттям переваги відносно них, що провокує їх передчасну смерть. Як тільки відбулося зачаття, навіть якщо дитина нездорова, ми все одно маємо справу з недоторканою людською особистістю, яка, не зважаючи ні на що, має право на життя.

Ось воно фундаментальне питання – чи належиться право на життя людині тільки тому, що він має певні якості? Достатньо бути людиною, щоб мати право на життя. Якості (стать, соціальні умови, раса, фізичне здоров’я, звички, духовні якості) можуть бути важливими для відстоювання інших прав, але вони зовсім не вимагаються для ствердження права на життя. Заслуга цивілізації, осмислення того факту, що фундаментальні права, і особливо фундаментальне право на життя не залежать від того, чи ти багатий чи бідний, красивий чи ні, здоровий чи хворий, який у тебе колір шкіри. Євгенічний аборт тому не представляє собою завоювання цивілізації, а навпаки, це крок назад. Це говорить нам, що ніхто, ні батьки, ні політики, ні лікарі не мають владу вирішувати, чи жити чи померти хворій, ще не народженій дитині. Але одночасно той самий аргумент примушує створювати суспільство, в кому би всі, включаючи інвалідів, могли б жити в найгуманніших умовах

В. Аненцефал як донор

Якщо зароджується ембріон, так званий аненцефал, тобто без головного мозку – що це таке? Хто це такий? Бідна дитина народжується без головного мозку, у нього мозок просто не розвинутий, тому що задній спинномозковий канал під час ембріонального розвитку у деяких випадках спереду не закривається, тоді головний мозок не має можливості для свого розвитку. Хтось може спитати, це людина чи ні? Як до нього повинні відноситися? В цьому випадку можна сказати, що мозок є тільки органом – як всі решта органи людського тіла. Не можна сказати, що якщо не розвинутий головний мозок, то там немає людської душі. Зрозуміло, що ця людина не зможе вижити, не зможе жити, але потрібно її поважати як таку. І наприклад, зараз вважається, що потрібно допомогти внутріутробному розвитку такої дитини.

Деякі автори вважають, що аненцефалів можна використовувати як донорів. З цим поглядом не погоджується подружжя Уїлке: “Це живі діти, їх неможна вбивати заради отримання органів. В університеті “Лома Лінда” проводилися експерименти з такими дітьми, однак вони були припинені після того, як було встановлено, що після загибелі мозку (в тому числі Таламуса) всі органи неможливо використовувати. “Якщо новонародженним-аненцефалам забезпечується інтенсивна терапія, вона зберігає їх таламус настільки ж ефективно, як і інші органи, і загибель мозку перед іншими органами є малоймовірним”.

Подружжя Уїлке також приводять красивий приклад, де пропонується персоналістичний підхід до проблеми народженої дитини з відсутністю головного мозку. Вони пишуть про прекрасний приклад подружжя-педіатрів з м.Цинцинаті. Вони взяли свою дитину-аненцефала додому, де вона прожила декілька днів. Вони підібрали йому спеціальний чепчик, щоб приховати дефект. Вони і їх решта дітей дуже любили цю дитину ті декілька днів, що він прожив вдома. Його охрестили, дали йому ім’я і сфотографували разом з членами сім’ї. Їх відвідували родичі. Діти за ці декілька коротких днів познайомилися з маленьким братиком, чий портрет зараз стоїть на каміні. Цей зворушливий досвід зігрів їх серця. Вони кажуть, що, як їм здається, вони багато почерпнули з цього для себе і для виховання своїх дітей. Вони розглядають цей досвід як щасливий дар для всіх них. Дитина була похована, в неї є пам’ятник, і вона живе тепер у спогадах сім’ї.

У випадку євгенічного аборту також відбувається безпосереднє вбивство невинного людського життя, що цілком недопустимо. Цей злочин стає ще більш важким від черствості по відношенню до тих, хто в найбільшій мірі потребує любові. Ця проблема пов’язана з пренатальною діагностикою для євгенічних цілей. Якщо вона проводиться з метою знищення хворої ненародженої дитини, то вона також недопустима.

Аборт з інших причин

А.Аборт із соціальних причин

Так звана “соціальна” мотивація (число дітей, необхідність дати їм освіту і т.п.) також не може визначати собою і в собі цінність особистісного життя, навіть якщо мова йде про одну-єдину особистість. Особистість передує суспільству, тому що суспільство бере свій початок в особистості і його основа коріниться в сприянні і допомозі розвитку окремих особистостей. Тому суспільство – це суспільство особистостей і для особистостей. Тому так званий принцип “зрівнювання” цінностей невірний з етичної точки зору, коли його намагаються застосувати до соціального виправдання аборту. Немає ніякого вирівнювання, але є гармонія і підлеглість соціальних цінностей інтересам людської особистості.

Б. Аборт після зґвалтування та інцесту

Вагітність в результаті зґвалтування – надзвичайно рідкісне явище. Дослідження, які проводилися протягом 10 років показали, що в 300 випадках вагітності не було жодної вагітності. Але навіть якщо така вагітність і настала, хіба невинна дитина винна у грісі його батька, щоб його покарати смертю? Бо справедливість вимагає покарання винного (батька), а не невинної дитини.

При зачатті в результаті статевого насильства чи збочення – інцеста (статеві відносини між батьком і донькою чи матір’ю і сином) чи ж статеві стосунки із неповнолітнім чи з душевнохворою дитиною ми можемо відзначити несправедливість, негуманність і аморальність зачаття. Звичайно, несправедливо, коли зачаття відбувається в результаті зґвалтування. Але відрно також і інше твердження, що, незважаючи на нелюдські обставини, при яких відбулося зачаття, воно залишається все одно зачаття людської істоти. Барберрі стверджує: “Потрібно сказати, що якщо можливо, то завжди справедливо завадити сексуальному насильству чи, принаймні, наступному зачатті. В цьому разі іде мова про правомірний захист жінки від статевого насильства чи від зачаття, яке звичайно є небажаним”.

Однак “завадити наступному зачаттю” справа досить проблематична. В медичній практиці після зґвалтування використовується “лікування” – великою дозою жіночих статевих гормонів намагаються заблокувати процес дозрівання яйцеклітини. Однак цей метод абортивний. В результаті нелюдського акту може з’явитися людина. Тепер ця людина, невинна в тому, що сталося з її батьком, має всі права, першим з яких – право продовжувати жити. Потрібно було б, принаймні, щоб жінка завершила необхідну “службу” цій людині, яка в ній, хоча б до народження, знаючи з впевненістю, що потім ця маленька людина буде прийнята іншою сім’єю, тоді жінка, мимовільна мати, може отримати своє право не бути матір’ю.

В. Аборт з причини ненависті до іншої нації

Особи, які виступають за знищення дітей з причин ненависті до іншої нації, точно знають, що вбивством однієї народженої чи однієї ненародженої дитини зменшують ненависну їм націю. На жаль, такі люди можуть працювати гінекологами, медсестрами та фармацевтами. Деякі лікарі-гінекологи з ненависті до іншої нації можуть сказати вагітній жінці, що її дитина померла, що його необхідно негайно вийняти з утроби, у той час як дитина жива. Іноді у випадку небезпеки викидня лікарі не докладають достатньо зусиль для збереження вагітності. Іноді без необхідності застосовують при родах кесаревий розтин, щоб жінка боялася наступних вагітностей (хоч і після багатьох кесаревих розтинів жінка знову може родити).

Г. Аборт з причини контролю народжуваності

Ось що пише на цю тему доктор медицини Антуан Лисець: “Є особи, що є найманцями іноземних організацій, що виступають за штучне обмеження народжуваності. Важко представити, що такі організації є, але вони дійсно існують. Однією з них є International Parenthood Federation, або скорочено IPPF, заснована у 1952 році. Проти життя ненароджених дітей працює часто Всесвітня Організація Охорони Здоров’я, UNICEF і Світовий Банк. Американські жінки не хочуть більше користуватися спіраллю та протизаплідними таблетками. Японія ніколи не дозволяла їх вживати.

Наприклад в Росії кожен рік стає на 700 тисяч жителі менше в результаті абортів, контрацепції і стерилізації. Чому Світовий Банк не дає гроші, спрямовані на пропаганду абортів багатодітним сім’ям, чому б не побудувати фабрики дешевого дитячого харчування? Держава, народ якого може стати безплідним – це держава без майбутнього. Сенсацію викликав недавно опублікований документ, який складений у 1974 році у Білому Домі у Вашингтоні, під назвою “Меморандум Ради Національної Безпеки 200: Вплив світового росту населення на безпеку США та її заокеанські інтереси”. Керуючись цією програмою, американський уряд протягом багатьох років проводив діяльність, спрямовану проти дітонародження у багатьох іноземних державах.

Д. Позаматкова вагітність

Одне з найважчих питань, але і цей випадок ніколи не може бути виправданням абортів. Були випадки, коли при позаматковій вагітності вдавалося спасти дитину, оскільки вона після операції змогла вижити. Ніколи не можна розглядати дитину як агресора, який посягає на життя матері. Лікар повинні зробити все можливе, щоб спасти життя і дитини, яка навіть поза маткою, і життя самої матері. Іноді лікарі дожидаються моменту, коли плід, вірніше плацента, розростається і від того починається кровотеча. В цей час дитини часто вже мертва, і тоді роблять операцію.

Потрібно ще зауважити, що кількість позаматкових вагітностей значно збільшується у жінок, які в минулому робили аборти. Яким чином аборт викликає позаматкову вагітність? Коли інструмент лікаря, який робить аборт надто глибоко дряпає чи надрізає отвір труби, утворюється рубець. Якщо в результаті такої процедури стається часткова непрохідність, мікроскопічні сперматозоїди все ж можуть проникнути в трубу і запліднити яйцеклітину після того, як вона вивільниться з яєчника. Після запліднення людський зародок, який у багато сотень разів більший за сперматозоїд, можне не проникнути в матку з труби, оскільки отвір частково закритий рубцями. Тоді маленька дитина поселяється в трубі і в матері виникає позаматкова вагітність.

Постабортний синдром

В результаті аборту багато жінок стають безплідними, не кажучи вже про те, що вони можуть і померти. Людина, що робить аборт, іноді разом з дитиною ранить матку. Поряд з болем і кровотечею, що супроводжують аборт, в дітородні шляхи може легко проникнути інфекція. Наслідком аборту часто є позаматкова вагітність. Крім цих тілесних ускладнень після аборту, неминучі також проблеми психологічного характеру, які і отримати назву постабортний синдром (ПАС) – це сукупність симптомів чи захворювань, які можуть проявлятися внаслідок переживань після аборту. Це стосуєтсья перш за все жінок, що робили аборт, а також чоловіків, лікарів, які приймали участь в ньому. Основним симптомом хвороби є постійне переслідування пережитого у підсвідомості жінки. Іноді симптоми ПАС можна спостерігати протягом тривалого часу після аборту і набагато пізніше побачити їх можливі наслідки. Післяабортний синдром (травма після аборту) відомий у всьому світі. Душевні рани постабортного синдрому прирівнюються до бомби уповільненої дії, яка в будь-який час може вибухнути. Тому жінки після аборту потребують постійної уваги та медичної допомоги. Сама психотерапія не може вирішити проблему вини. Саме тому так необхідний зв’язок між психотерапією і турботою про спасіння душі. Аборт – це насильне втручання в природні процеси жіночого організму, тому у жінки після нього можуть спостерігатися різні психосоматичні і навіть психічні розлади.

Вагітна жінка часто наважується на аборт під тиском довколишнього середовища. З цього приводу пише Салій Яцек: “Часто вагітність викликає в оточення, навіть серед католиків, відчуття якоїсь загрози та агресію. Достатньо, щоб в сім’ї було двої дітей, як на наступну вагітність вже реагують неприхованим здивуванням, співчутливою посмішкою і навіть насмішками. Деякі навіть вважають питанням честі не допустити народження дитини. Моральний терор застосовується і до жінки, яка вважається надто старою, щоб стати матір’ю. Якщо ж вагітною виявилася дівчина без перспектив на одруження, люди буквально складають змови, щоб дитина не змогла народитися”.

Після аборту жінка вже не така, якою була раніше – ні по відношенню до чоловіка ні по відношенню до дітей. Розвивається так званий постабортний синдром, що супроводжується безсонницями, самознищенням, депресією, втратою концентрації, схильність до постійного плачу, іноді навіть галюцинаціями, порушеннями в сексуальних відносинах, негативною зміною особистості і проблемами у спілкування з оточуючими, включаючи і членів сім’ї.

Після аборту жінка вже не може сміятися так, як сміялися раніше. Такі жінки стають або надто дратівливими або, навпаки, емоційно байдужими. Через наслідки аборту батько дитини також піддається психічним розладам, дуже часто навіть більшим, ніж сама мати. Подібний синдром спостерігається і у всіх решта учасників дітовбивства.

Про важку психічну травму, яку отримує жінка в результаті проведення переривання вагітності, свідчать висловлювання пацієнток гінекологічних клінік: “Нічого не відчувала після знеболюючого препарату, але все бачила і чула. Те, що я пережила, було жахливо. Лікар, що проводив операцію, може для того, щоб я не спала, а може бути для того, щоб “дати мені зрозуміти зміст операції”, коментував всі свої дії. Казав: “Зараз я вирізаю праву ніжку”. Акушерка подавала йому інструменти і якось дивно дивилася на мене. А лікар казав: “Отже, відрізаю ручку по кусочку, повільно. Це була дівчинка…”. Основою постабортного синдрому, однак, не є тільки переживання після негативних емоцій. Причиною його виникнення є перш за все муки совісті, які переслідують жінку і вдень і вночі, іноді до кінця життя.

Вчення церкви

Христос дає зрозуміти, що заборона на вбивство є мала вимога заповіді про любов. Тому Божа заповідь не робити вбивств відносить і до людського життя ненароджених і стає ще більш очевидною у світлі любові до свого ближнього (який є образ самого Господа Бога, і тому він повинен бути любимий як сам Господь). Повага і шана життя – це вираз найбільшої християнської заповіді про загальну любов, яка віддає перевагу найбільш бідним, найбільш беззахисним, найменшим, і таким чином, ще ненародженим дітям. “Істинно кажу вам: так як ви зробили одному з братів Моїх менших, то зробили Мені”. У другому місті Євангелія Ісус говорить про обов’язок прийняти дитину: “І, взявши дитину, поставив його посеред них і, обнявши його, сказав їм: хто прийме одного з таких дітей в ім’я Моє, той приймає Мене, а хто Мене прийме, той не Мене приймає, але Пославшого Мене”.

Тому перед лицем закону, який вступає у пряме протиріччя з благом особистості і який відкидає як саму особистість, так і самого себе, відміняючи право на життя, християнину, що пам’ятає слова апостола Петра перед синедріоном: “Потрібно коритися більше Богу, ніж людині” – слід протиставити йому свою спокійну, але тверду відмову.

Церква завжди вчила і вчить, що “людське життя з моменту зачаття повинне користуватися повагою і захистом в абсолютній мірі. З першого моменту його існування за людиною повинні бути признані всі права особистості, серед яких – невідчужуване право кожної людської істоти на життя”. Тому намірений аборт завжди вважався одним із найважчих гріхів. Аборт – свідоме позбавлення життя людської істоти, тобто вбивство. Пій ХІІ у своїй промові до учасників конгресу Італійського союзу католицьких акушерок висказав слова, якими засудив стерилізацію та терапевтичний аборт: “Дитина є і до народження особистістю рівноцінно і в однаковій мірі як мати. Крім того, кожна людська істота, і дитина в лоні своєї матері отримує право на життя прямо від Бога, а не від батьків чи від якогось суспільства чи людської влади. Не існує, відповідно, жодної людини, жодного людського авторитету, жодної науки, жодної євгенічної, соціальної, економічної, моральної і медичної “індикації”, яку можна було б запропонувати і використати як дійсну правову основу для прямого і своєвільного розпорядження з невинним людським життям. Порятунок матері є благородною метою, але пряме усунення дитини, як засіб для досягнення цієї мети не є допустимим.

Павло VІ у своєму Папському посланні, в енцикліці Humanae vitae, кажучи про регулювання народження, відносить аборт до методів, які повинні бути повністю виключені з практики, тому що він повністю суперечить моральним законам: “Ми повинні ще раз заявити, що пряме переривання процесу росту зародку, яка законного шляху регулювання народжуваності, повинно бути абсолютним чином виключено, і, особливо, прямий аборт, навіть якщо він переслідує терапевтичні цілі”.

Іоанн Павло ІІ говорить про проблеми, пов’язані за абортом в енцикліці “Evangelium vitae”. Папа вказав на аборт як важкий моральний злочин, оскільки він є добровільним вбивством невинної людської істоти. Можна сказати, що в словах цієї енцикліки маємо найсильніші слова, сказані папським церковним авторитетом проти абортів: “Я заявляю, що пряме переривання вагітності, тобто задумане як мета чи як засіб, – завжди серйозний гріх проти моралі, бо є добровільним вбивством невинної людської істоти. Ця доктрина основана на звичайному праві і на писаному слові Божому, передана церковним переданням і подана в звичайному і вселенському Вченні. Жодні обставини, жодна мета, жоден у світі закон не можуть зробити гідним дію, яка є недостойною за своєю природою, бо противиться закону Божому, що написаний у серці кожної людини, пізнається розумом і проповідується Церквою. Моральна оцінка переривання вагітності відноситься і до нових форм дій, що робляться над людськими зародками і неминуче, навіть якщо вони направлені на достойні за своєю природою цілі, приводять до знищення зародків. Це відноситься до експериментів над зародками, що все ширше проводяться в рамках біомедичних досліджень і допускаються законами деяких держав”.

Вину за намірений аборт, за нормами канонічного права Католицької Церкви, несе: 1) батько дитини, що не бажає нести відповідальність за свою репродуктивну поведінку і не забезпечив матері відповідних умов та турботи, не зумів створити атмосферу, що дає матері і дитині реальну захищеність в будь-яких умовах; 2) мати, що застосовує різні внутрішні і зовнішні засоби з метою знищення плоду, або йде на процедури, які здійснюються третьою особою з тією ж метою; 3) кожен, хто радить, вчить, примушує жінку вживати засоби, які ведуть до наміреного аборту, а також розповсюджує і пропонує такі засоби чи свідомо виконує дій, які ведуть до аборту.

Відношення Православної Церкви до абортів було завжди негативним. По стародавнім православним канонам карою за здійснений аборт було відлучення від Причастя Євхаристії на 10, 20 чи навіть більше років. Кари за штучний аборт були такими ж як і за свідоме вбивство. У Православній Церкві керуються також Правилами св.Василія: “Та, що навмисно погубила зачатий в утробі плід, підлягає засудженню смертовбивства. Тонкої різниці плоду утвореного чи ще неутвореного немає. Бо тут потрібно покарати не тільки за ненародженого, але і за те, що нашкодила сама собі, оскільки жінки, від таких дій дуже часто помирають”. Церковні канони східних православних церков не змінювалися з протягом тисячоліття.