П’ятничанська башта в селі П’ятничани

Башта до реставрації

Башта до реставрації

П’ятничанська башта (укріплення, городище) в розміщується в селі П’ятничани Жидачівського району Львівської області. Цей сторожовий пункт, невеликий замок, оборонний двір, який можливо також був монастирем, має назви укріплення, башта, городище у П’ятничанах, польською – башта п’ятничанська. Вона була споруджена не пізніше середини 15 століття, у 16 столітті була добудована.

Рання історія

Замковий рів

Замковий рів

П’ятничанська башта вважається найдавнішим кам’яним укріпленням Львівської області. Башта нагадує аналогічні баштові укріплення Галицько-Волинського князівства, вони були основами невеликих, але потужних земляних фортець. Тому деякі дослідники відносять час спорудження вежі до ХІІ – ХІІІ століть. За іншими даними башта з’явилась вже після утвердження тут польської влади, в ХIV – XV століттях. Це міг бути сторожовий пункт, невеликий замок, або монастир, у всякому разі, саме ця невелика фортеця започаткувала П’ятничани як населений пункт.

Фортецю спорудили біля дороги Рогатин – Львів, через Бібрку, далі ця дорога йшла на північ на Волинь, на південь – до Галича, це був стратегічний торгівельний і військовий шлях, значення якого збереглося донині як Івано-Франківськ – Львів, причому на півдні цей шлях іде аж до Яблуницького перевалу, до кордонів Галицького князівства.

Замок було споруджено на невеликому пагорбі Соснина, яких захищав фортецю з заходу, півночі і північного сходу, з півдня був викопаний сухий рів і споруджена П’ятничанська вежа. Додатковий захист з півночі і заходу забезпечували два струмка.

У селі П’ятничани багато водних джерел, які у різних місцях виходять із-під землі. В західній частині села, яка називається “Кути”, неподалік від вежі, берез початок село, яке розбудовувалсь у південно-східному напрямку вздовж дороги.

Давньоруський час

Вид на замчище

Вид на замчище

В 13 – 14 століттях в Галицько-Волинському князівстві споруджуються кам’яні укріплення. Однак дерев’яні фортеці все ще були переважаючими. Тому часто при замках, які були споруджені з валів і ровів, будували кам’яні вежі, які були донжонами. Це було зручно, оскільки такі башти не гинули в пожежах, на відміну від дерев’яного частоколу і внутрішніх будинків.

В цей час могли з’явитися перші укріплення, з пагорбу відкривався вид на східні околиці. Дорога, яка йшла попри П’ятничани, була стратегічною і вела з Галича через Львів в Холм. В 13 столітті надбрамна вежа могла бути з дерева. Згодом в Галицько-Волинському князівстві почали споруджуватися кам’яні “стовпи” – башти, які були донжонами у замках, на верху яких були дерев’яні бойові галереї.

Башта у П’ятничанах має готичні елементи – за ними башту відносять до кінця 14 – початку 15 століття. Бійниці були пристосовані до стрільби з луків та арбалетів, по чому можна зробити висновок, що їх спорудили в час, коли вогнепальна зброя ще не застосовувалася. Готичні елементи могли бути додані до давньоруської башти під час більш пізньої перебудови. Або ж башта могла і взагалі не існувати в давньоруський час, а бути спорудженою під час панування поляків.

Перші згадки

П'ятничанський замок

П’ятничанський замок

Наприкінці ХІV століття, коли Галичина перейшла до польської корони, фортеця могла занепасти, оскільки галицько-польського кордону вже не було, і оборонна лінія по Бібрці втрачає значення. Однак замки на торговому шляху завжди мають велике значення як захист торгівлі від розбійників та митниці, тому стратегічний пункт мусив мати подальший розвиток.

Наприкінці ХІV столітті в Галичині правив князь Владислав Опольчик, який столицею володінь обрав Львів. П’ятничани опинилися на шляху, який зв’язував Львів з генуезькими колоніями в Криму. Князь передав своєму підданому Беньці (Бенедикту) села довкола П’ятничан, зобов’язавши тримати в них воїнів. Напевно, самих П’ятничан на той час не було, і саме в цей час мала б бути споруджена чи відновлена П’ятничанська фортеця як опорний пункт. Вежа також була споруджена або відновлена.

У 1418 році П’ятничани згадуються вперше, за документом польський король Владислав ІІ Ягайло передав село у заставу Хинчку (Генріху) з Ростовковиць за позику у 80 гривень. Генріх був охоронцем короля під час Грюнвальдської битви у 1480 році. В 1419 році Ягайло передає Генріху самбірський замок за те, що він надав позику у розмірі 1160 гривень. Села біля П’ятничан також давні – Соколівка (1389), Дев’ятники (1404), Квітневе (1374).

З 1441 року згадка про П’ятничани зустрічається частіше, село згадується у документах Львівського гродського та земського суду. У 40-х роках 15 століття новими власниками стають дворяни Внучки, які володіли селом протягом ста наступних років. Петро Внучок отримував від короля Володислава ІІІ Варненчика різні села у Галичині як заставу за позики. В 1454 році вперше згадується замок, тому саме Петру Внучку часто приписується його спорудження. Згадка стосується судової суперечки, рішення якого було винесене саме в замку.

План укріплень

Укріплення фортеці були кам’яно-дерев’яними, що було характерно для перехідного періоду – від стін дерева до повністю мурованих твердинь. Коли б не була побудована фортеця – в давньоруську чи польську добу, вона не розширялася, а мала одні і ті самі межі. У плані замок був ромбовидний, з трьох боків були схили пагорбу, з четвертого – рів. Брамою була мурована башта, стіни – з дерева. Всі споруди були по периметру, дерев’яний палац був споруджений в південній частині, прилягав до грані башти, одна зі стін палацу була оборонною.

План Б.Густавича початку ХХ століття

План Б.Густавича початку ХХ століття

Донжоному була чотирикутна башта, яка була споруджена з вапняка, брили якого були скріплені вапном. Кути башти були з обтесаних блоків. Зовні башта має розміри сім на вісім метрів, товщина стін складає трохи більше одного метра, висота – біля десяти метрів, один підвальний ярус і три наземних, ще один ярус був із дерева.

Підвал мав висоту два метри і був заглиблений у грунт на півтора метри. З боку рову була кам’яна камера, в якій розміщувалася противага підйомного мосту, взід відбувався з північного боку.

У першому ярусі були ворота із стрільчатими арками та обрамлені тесаним камінням. Біля основни арки з боку рову були пази для підйомного моста. З боків були бійниці, які прострілювали рів уздовж валу.

На другому ярусі були бійниці з боків і над воротами. На третьому ярусі також були бійницями. Другий і третій ярус були жилими, башта була донжоном замку. Над третім ярусом був четвертий, який був дерев’яною галереєю, мала бійниці, які прострілювали стіни башти, оскільки були зроблені у частині підлоги, що виходила за межі башти, так звані “підсябиття”.

Наприкінці ХV століття село на деякий час переходить від Петра Внучка до Рафала Сенявського, який отримав населений пункт, замок та деяке майно у Бібрці у заставу до часу повернення позики. За цей час замок отримав назву “замку Сенявських”, ця назва дійшла до сьогоднішніх днів. Можливо, Рафал підсилив укріплення.

Історія села

У 1502 році Бібрка була спалена татаро-турецькою навалою, можливо в цей час були спустошені і П’ятничани. Бібрку татари атакували ще в 1518, 1618, 1620, 1629 та 1649 роки. Петро Внучок отримав назад П’ятничани від Рафала і очевидно володів селом до своєї смерті у 1545 чи 1546 роках.

У 1547 році краківський сейм вирішив передати Бібрку і П’ятничани Анні Венглійській та її сину Ієроніму. Венглінським село належало до кінця ХVI століття. На початку ХVII століття, з розвитком артилерії, башта не розглядалася як серйозне укріплення, однак залишалася приватною резиденцією та була притулком, в якому жителі могли сховатися у разі татарської навали.

У 1643 році польський король Владислав ІV Ваза надав львівському стольнику Станіславу Ковальському Бібрку з прилеглими селами, у тому числі і П’ятничани. В 1657 році Ян ІІ Казимир надає село Миколі Пелчинському. Згодом власником став Андрій Лагодовський. У 1661 році помирає Андрій Лагодовський і Ян ІІ Казимир передав Бібрку з чотирма селами – Лани, Ланки, П’ятничани, Серники (які складали так звану “Бібрську державу”) чотирьома арендаторам, ймовірно, кожен з них отримав по селу.

У 1697 році Август ІІ Сильний дає згоду Потоцьким продати село Олені Вороновській. У 1701 році Август ІІ Сильний  дає дозвіл Христині П’ясецькій передати село Станіславу Коритку, який передає П’ятничани у спадок своєму сину.

У 1724 році у документах згадувався П’ятничанський монастир, причому згадувався у минулому часі, вказуючи, що руїни башти – єдині залишки монастиря, очевидно, споруд з дерева на замчищі не було. Приблизно в цей час Август ІІ Сильний дав згоду Миколі Красковському продати село Стефанії Гуменецькій.

У 1764 році П’ятничанами після смерті чоловіка почала володіти Єлизамета Рудзинська з роду Потоцьких. У 1780 році довколишніми селами володів граф Скарбек. У 1790 році Бібрка з оточуючими селами купив Казимир Красинський. У 1830 році власниками П’ятничан стали брати Ян та Август Чайковські, причому Август спорудив на північній околиці села на лісистому пагорбі двоповерховий палац, а резиденція Яна була у Бібрці.

У 1867 році у списку василіянських монастир була згадана П’ятничанський монастир, при цьому використовувався документ 1724 року.

У 1888 році у Львові Броніслав Густавич опублікував статтю з описом башти, вказуючи, що місцеві жителі називають її “турецькою”.

Механізм підйомного моста

Механізм підйомного моста

В радянський час у 1980 – 1982 роках були проведені археологічні дослідження, згідно яких за керамікою башта була датована 14 – 15 століттями. Однак висувалися версії датування 15 – 16 і 13 – 14 століттями.

У 1983 – 1986 роках велися реставраційні роботи.

В 1995 році вежу відкрили як музей, який був відділенням Львівської картинної галереї. Зараз башта відкрита для огляду, вона має єдиний в Україні підйомний міст. Цікаво, що башта зберегла архаїчні риси, оскільки протягом століть практично не перебудовувалася. У 2013 році у башті відбувся фестиваль П’ятничанська вежа.