Городище Удеча і замок у Жидачеві

Городище Удеча

Городище Удеча

У місті Жидачів, районному центрі Жидачівського району Львівської області є городище давньоруського міста Удеч, дитинець якого був пізньосередньовічним замком. Городище (замчище) знаходиться на північній околиці міста Жидачів, яке розмістилося на правому березі ріки Стрий. Перша письмова згадка про Жидачів (під назвою “Удеч” чи “Зудеч”) зустрічається у писемному джерелі під 1164 роком. Археологічні розкопки показали, що літописний Зудеч складався з комплексу пов’язаних між собою укріплених і неукріплених поселень. Мешканці Зудеча знаходилися під захистом двох городищ, які розміщені на відстані біля 800 метрів один від одного. 

Велике східне городище в урочищі Базиївка

Городище знаходиться на північно-західній околиці сучасного Жидачева. Стародавнє укріплене місто, яке відомо під назвою Зудеч, займало корінне мисовидне підвищення, яке з трьох сторін (півночі, заходу і півдня) огинало русло повноводної ріки Стрий. Зі сходу підступи до городища утруднювали непрохідні болота. Єдиний сухопутний шлях, який вів до поселення, протягнувся по вузькому перешийку, який простягнувся на південь від городища. Завдяки розміщенню на підвищенні, яка була оточена значними водними перешкодами, городище отримало хороший природній захист, який був доповнений штучними укріпленнями.

Два городища - в урочищі Базиївка та в урочищі Замок

Два городища – в урочищі Базиївка та в урочищі Замок

Вигідне розміщення забезпечило давньоруському місту важливе місце в економічних зв’язках Галицько-Волинського князівства з Київським. Через Зудеч проходив сухопутній шлях, який вів зі сходу на захід, він зв’язував городище з містами Польщі, Німеччини, Угорщини та інших країн. Напівніч від городища є урочище, відоме під назвою “Кораблище”, що, очевидно, вказує на розміщення поблизу укріпленого поселення річного порту. Слід зазначити, що в наші дні північна частина русла ріки має дещо інші обриси, ніж ті, які були у ріки Стрий в минулому – у стародавні части північні ділянки русла (вони якраз і пересікають урочище “Кораблище”) знаходилося ближче до городища, ніж в наші дні. Ріка Стрий, яка огинала майданчик городища у п’яти кілометрах нижче за течією впадає в повноводний Дністер. Ця водна магістраль відігравала важливу роль у зв’язку Зудеча зі столицею Галицько-Волинського князівства – Галичем та іншими містами князівства, і далі з містами Північного Причорномор’я. Археологами в Зудечі виявлено багато свідоцтв існування різних торгівельних зв’язків – було знайдено білий каоліновий посуд, привезений, очевидно, з Волині, рожеві шиферні пряслиця, виготовлені в Овручі, скляні браслети з Києва, а також числені уламки амфор, деякі типи скляних браслетів і фрагменти скляного посуду з Причорномор’я.

Розкопки показали, що Зудеч мав складну соціальну-топографічну структуру і був захищений потужними земляними укріпленнями. Це місто було одним з економічних, культурних і політичних центрів на заході Русі.

За даними розкопок, перші штучні укріплення у Зудеча з’явилися не пізніше середини ІХ століття. У подальшому укріплення неодноразово горіли, руйнувалися і знову відновлювалися. Укріплення в Зудечі існували з середини іХ до середини ХІV століття.

Характерною рисою Зудеча була його складна структура – давньоруський центр складався не з одного городища, а з двох, розміщених на відстані біля 800 метрів один від одного – велике західне городище (урочище Базиївка) та мале східне городище (урочище Замок), на місці якого з другої половини ХIV століття існував польський замок. У районі двох згаданих городищ були розміщені 6 неукріплених поселень, які були включені в загальну структуру Зудеча. Між двома городищами, імовірно, існувала річчкова гавань. На північ від великого західного городища, між городищем та руслом ріки, знаходиться урочище Болоньє, де могла були головний ринок давньоруського міста.

Городище в урочищі Базиївка

Городище в урочищі Базиївка

Городище (західне) в урочищі Базиївка займає великий мис високого берега ріки. За типологією воно відноситься до складних мисових городищ з декількома оборонними лініями. Майданчик, який займається городищем, розміщений на висоті біля 50 метрів над рівнем ріки. У плані майданчик городища має неправильну геометричну форму – рельєф верхньої частини мису переважно рівний, лишень північний і південний краї мають плавний нахил в сторону країв мису, які переходять в стрімкі природні схили. У деяких місцях крутизну схилів підсилили штучно. По осі схід-захід територія городища зайняла простір довжиною біля 850 метрів, по осі північ-південь – біля 730 метрів. Загальна площа городища, обмежена земляними укріпленнями, складає біля 36 гектарів.

Головна лінія оборони городища представлена кільцевим валом, який оточува городище уздовж всього периметру верхнього майданчика мису. Його висота в наші дні сягає 3 метри, ширина біля основи – 20 метрів. Цей вал не був додатково підсилений ровами, оскільки його основа переходила у стрімкий схил. Із західної частини до валу прилягає штутчно споруджена тераса шириною біля восьми метрів. У західній частині мису, у валі, є розрив, який вказує на імовірне місце воріт. Розрив в наші дні має триметрову ширину біля основи і семиметрову – у верхній частині. Крім цього кільцевого валу у східній частині городища, з напільного (найбільш доступного) боку були споруджені додаткові три лінії укріплень, які складаються з валів, ровів і терас. Ці допоміжні лінії оборони були споруджені поперек мису, перегороджуючи вузьку дорогу між крутими схилами, ця дорога веде на основний майданчик городища.

Дослідження валів показали, що їх основу складали дерев’яні конструкції – кліті. На верху валів була дерев’яна стіна. Потужні укріплення міста потребували постійної роботи з їх ремонту і відновлення. Тут було багато теслів, на їх роботу вказуть знахідки сокир, зубил, скоб, цвяхів.

Реконструкція городища

Реконструкція городища

Перша оборонна лінія, яка зустрічала ворога, була представлена потужним земляним валом, який протягнувся у східній частині городища. Довжина цієї лінії укріплень, яка витягнулася по осі північ-південь, склада біля 200 метрів. У наші дні ширина цього валу біля основи складає 25 – 27 метрів, висота – біля 5 метрів. Із зовнішнього боку валу був виритий рів, ширина якого в наші дні – 13 – 15 метрів, глибина 2 – 2,5 метрів. У північній секції валу є розрив шириною 2,5 метрів – тут, імовірно, були ворота. Цікаво, що в 10 метрах на південний схід від “воріт” збереглися сліди невеликого прямокутного у плані майданчика розмірами 6 на 8 метрів. Поверхня майданчика горизонтальна, а її круті схили штучно ескарповані. У народі цей майданчик називається “Вежею”.

Друга лінія оборони простягнулася паралельно до вищеописаного валу на відстані біля 80 – 100 метрів від нього. Цей вал вже був частиною загальної системи основного кільцевого укріплення, яке захищало городище.

Третя лінія оборони, яка тягнеться поперек мису з півночі на південь паралельно другій згаданій ліній валів, знаходилася у 160 метрах від другої лінії укріплень.

В ході археологічного дослідження основного майданчика городища в її західній частині вдалося виділити овальний в плані майданчик розмірами 60 на 90 метрів. Явно помітних слідів укріплень вздовж периметра цього майданчика не було виявлео, однак виявлені в районі майданчика великі скупчення деревного вугілля і шматків перепаленої глини свідчать про те, що майданчик міг мати власні укріплення і використовуватися як дитинець. У подальшому укріплення могли бути знищені і з часом повністю розорані в процесі сільськогосподарських робіт, які стерли сліди фортифікацій.

До городища вели мінімум 2 основних шляхи. Перший шлях йшов зі сходу і проходив через три оборонні лінії, які перегороджували мис. Другий шлях вів на городище із заходу з боку урочища Болоння, де, імовірно, у давні часи розміщувалося торжище. Західний шлях, який піднімається по стрімкому схилу мису, колись був вимощений кам’яною бруківкою.

У 1164 році – перша писемна згадка давньоруського міста у писемному джерелі. У Воскресенській та Іпатіївській літописах цим роком датований запис про велику повінь у Галичині, під час якої загинуло 300 чоловік, які їхали із сіллю з Удечева. Питання про стародавню назву міста вважається дискусійним. Як видно з наведеного фрагмента літопису, давньоруське місто згадане як “Удеч”, однак є підстава вважати, що повідомлення літопису слід читати не як “із Удеча”, а як “із Зудеча”, оскільки в карпатському регіоні невідомі гідроніми з основою “Уд”. Тому часто місто оприйнято називати Зудеч. У більш пізніх документах, які написані на латинській та польській мовоах, зустрічається багато інших старих назв міста: Зудачів, Судочея, Судачів, Сидачів. В грамотах 1394 і 1397 роках, які складені на староукраїнській мові, місто називається Зудачев. У подальшому ця назва зазнала декількох змін і остаточно закріпилася як Жидачів.

Цікаво, що перша писемна згадка доводиться на період найвищого розквіту Зудеча. У той період вже довгий час існували два городища і неукріплені довколишні поселення, які складали загальний комплекс давньоруського центру.

У 1241 році монголо-татарські війська Батия зруйнували місто, причому припускається, що деякі укріплення могли вистояти перед татарською навалою. Археологи стверджуються, що у другій половині  ХІІІ – на початку ХІV століття життя на городищі не замирало.

Дані археологічних розкопок вказують, що, імовірно, на цей період доводиться останній етап в історії існування західних укріплень (городище в урочищі Базиївка). У подальшому ці укріплення занепадають і до кінця ХIV століття життя на городищі остаточно завмерло. У той же час для східних укріплень (урочище Замок) починається новий етап розвитку, оскільки тут городище було основою для польського замку.

У другій половині ХIV століття Жидачів потрапляє під владу поляків. У польські часи городище як центр міста не функціонувало. Поляки розвивали нову міську забудову на території, яка розміщена на рівнинній місцевості на території, яка розміщена на рівнині, на південь від городища.

Вал в західній частині городища пошкоджений окопами.

У 1982 році археолог Орест Корчинський під час проведення археологічних обстежень території Жидачова виявив залишки городища в урочищі Базіївка. Відкриття викликало великий інтерес і у подальшому тут неодноразово проводилися розкопки, завдяки яким вдалося в загальних рисах відновити структуру стародавніх укріплень городища. Товщина культурного шару і багатий матеріал, які отримані під час досліджень, свідчать про активну господарську діяльність міщан. У 150 метрах на схід від першої зовнішьої лінії оборони був локалізований могильник, який зараз забудований.

У ході дослідження валів були виявлені обвуглені залишки дерев’яних колод та інших конструкцій, які залишилися від так званих “клітів”, які складали основу земляних укріплень. Сліди дерев’яних конструкцій зустрічаються у різних шарах, що вказує на неодноразове руйнування і повторне спорудження цих укріплень. На основі виявленого археологічного матеріалу перший етап спорудження укріплень датували періодом не пізніше середини ІХ століття, орієнтовно серединою ХІV століття. Крім того, було зібрано археологічний матеріал більш ранніх епох, який показує, що люди почали селитися в районі жидачова ще з епохи палеоліту.

У 1995 році у північно-західній частині городища були розкопані залишки двох жител рубежу ІХ – Х століть. Споруди мали каркасно-стовпову структуру. Підлога жител була вкрита тонким шаром глини, у північно-західному куті жител були зафіксовані залишки печей-кам’янок.

Найбільшу групу знахідок складали фрагменти глиняного посуду різних епох: енеоліту, раннього залізного віку, черняхівської та липецької культур, ранніх слов’ян, раннього і пізнього середньовіччя. В цій колекції значне місце займає глиняний посуд Х – ХІ століть.

Культурний шар епохи ХІІ – ХІІІ століть насичений різними предметами щоденного побуту, господарської діяльності, зброєю, спорядженням коней і вершників. Серед залізних речей найбільш частими були знахідки ножів, цвяхів, фрагментів оковки лопат, ланцюги, гачки, ключі та інші предмети. Зброя в основному представлена наконечниками стріл, а також предметами спорядження вершника та коня.

В центральній частині майданчика городища виявлені скупчення залізних шлаків, що вказує на існування в Зудечі центру з виплавки заліза. Можна припустити, що місцеві ковалі разом з теслями виконували замовлення річного порту, ремонтували, і, можливо, споруджували річкові судна.

У шарі ХІІ – ХІІІ століть знайдені пінцет, обрізки олов’яних пластин і бронзові злитки – сліди діяльності місцевих ювелірів. Також знайдені свідчення занять сільським господарством, мисливством, рибалкою, археологи виявили уламки кіс, серпів, кістяних наконечників стріл, рибальських гачків, гачків для в’ялення риби і кістки риби. Деякі знахідки свідчать про писемність місцевого населення, імовірно, це написи.

3 вересня 2009 року Постановою Кабінета Міністрів України городище було внесено у Перелік об’єктів культурної спадщини. Об’єкту був присвоєний охоронний номер 130016-Н. У Перелік городище потрапило під назвою “Зудичів”.

В наші дні територія городища не забудована, вона використовується для сільськогосподарських робіт, в ході яких значні ділянки валів були розорані. Збереглися фрагменти загального кільцевого валу, який оточував все городище, а також секції допоміжних ліній укріплень (декілька паралельних ліній земляних укріплень), які розміщені у східній частині городища, більшість цих валів розорані. З трьох східних ліній укріплень найкраще збереглася перша зовнішня лінія валів, друга сильно розорана. Верхні частини валів, що збереглися, заокруглені, рови, які збереглися, сильно заплили. Вали в деяких ділянках піднімаються на висоту 5 метрів, рови сягають глибини 2,5 метрів.

Замок

В ХІ – ХІІІ століттях у давньоруський період на території нинішнього Жидачова виникло городище, яке зайняло трохи вигнутий у плані підвищений над місцевістю мисовидний кріж, який витягнувся по осі північний захід – південь. Верхній майданчик кряжу піднімається на оточуючою рівнинною місцевістю на висоту біля 20 – 25 метрів. У наші дні практично неможливо відновити початкову конфігурацію мису, оскільки у більш пізній період його рельєф сильно видозмінили у ході спорудження польського замку.

Реконструкція жидачівського замку

Реконструкція жидачівського замку

У наші дні русло ріки Стрий знаходиться на відстані біля 700 – 750 метрів від городища, але в період розквіту Зудеча русло мало зовсім інші обриси – ріка протікала неподалік від підніжжя миса з городищем, з його північного боку. Зараз територія на північ від укріпленого пагрбу відома під інтригуючою назвою “урочище  Кораблище, що, імовірно, натякає на існування в цій місцевості річкового порту. Із західного боку доступ до схилів підвищення додатково прикриті водами озера, яке в наші дні має розміри біля 300 на 300 метрів. Заболочені ділянки на північ від озера вказують на те, що колись воно могло мати двічі більшу площу. Чи існувало це озеоро одночасно з городищем чи з’явилося пізніше, невідомо.

Під час спорудження замку була не тільки змінена структура рельєфу мису, але і зруйнований майданчик городища, причому настільки сильно, що відновити початковий план укріпленого поселення дуже важко. Припускають, що городище могло займати весь простір мису, тобто територія довжиною біля 350 метрів і шириною біля 60 – 100 метрів. Про укріплення городища цього періоду інформації мало. Враховуючи значну висоту пагорба, можна припустити, що на його вершині могли насипати невисокві вали і поставити дерев’яні укріплення, які могли доповнювати потужній природній захист. Імовірн, найбільш грунтовні укріплення знаходилися з напільних (найбільш доступних) сторін городища – із півночі та півдня. Із північно-західного боку пагорба були зафіксовані сліди старої дороги, яка вела до городища. Ця дорога представляла собою терасу шириною біля 2,5 метрів, яка врізається у схил пагорба. Дорога огинала дугою північний, західний і частково південний схил північного майданчика кряжу. Забудова городища, як показують дослідження археологів, була представлена дерев’яними наземними спорудами.

У 1241 році монголо-татарські війська Батия підійшли до міста. Повідомляється, що Жидачів хоч і був сильно зруйнований, але так і не піддався ворогу. Не зрозуміло, про яке саме укріплення йде мова. Можливо, поселення в долині ріки було захоплено і зруйновано, тоді як укріплені городища (чи одне з городищ) могло витримати атаки ворога.

У 1257 році в укріпленнях на пагорбі закріпився гарнізон монголо-татар і бояр-зрадників, проти яких виступив Данило Галицький, війська якого захопили і зруйнували Жидачівське городище.

У середині ХIV століття, коли землі Західної України приєднав до Польщі Казимир ІІІ Великий, на місці старого городища було споруджено перший замок.

У 1370 році – після смерті Казимира Великого замок у Жидачові перейшов під владу Людовика І Великого, який був одночасно королем Польщі та Угорщини.

У 1370 – 1387 роках замок належав Ядвізі Анжуйській, доньці Людовика Великого. У 1386 році вона стає дружиною Владислава ІІ Ягайло, під владу якого перейшов замок.

Наприкінці 1380-х – 1390-і років Володислав ІІ Ягайло Жидачів разом з довколишніми землями передав у власність своєму братові, литовському князю Свидригайлу.

У 1393 році Жидачів отримав Магдебурзьке право. На початку ХV століття замок належав Федору Любартовичу, який в цей час княжив в Жидачов. Можливо, деякий час замок був під владу плоцького князя (Плоцьк – місто у Польщі) Земовита IV. Згодом Владислав ІІ Ягайло передає роду Одровонжів великі земельні володіння, серед яких були і жидачівські землі. У ХV – XVIII століттях містечком керували старости, резиденція яких була у замку.

8 січня 1448 року Як із Чижова, краківський каштелянин, староста Жидачова і Кракова, який раніше закликав міщан на добровільних засадах приймати участь у будівництві та підтримці оборонних споруд замку, у документі повідомляв, що жителі містечка своїми силами звели частину укріплень замку. При цьому жителі міста висунули таку умову: якщо замок у майбутньому буде знищений, вони не зобов’язані знову зводити його укріплення або займатися їх ремонтом. У той самий час Ян запевнив міщан, що з них не будуть вимагати постійно охороняти замок, але у випадку нападу вони повинні забезпечити оборону укріплень.

Восени 1498 року з боку Молдавії відбулося вторгнення татар, які спустошили землі Галича, Жидачева та Дрогобича.

У ХV – XVII століттях підвищення, яку раніше займало городище, штучно видозмінювали, щоби підготувати її до оборони і розміщенню тут нових замкових укріплень. В ході цих робіт збільшували крутизну схилів (ескарпували схили) і вирівнювали майданчики. Пагорб був розділений двома глибокими і широкими клиновидними ровами, які розділяли кряж на три окремі платформи-майданчики (північну, центральну і південну). Важко точно сказати, у який саме період історії замку з’явилися ці рови, можливо, вони поглиблювалися протягом століть. Схили підвищення досить круті і вже самі собою, без штучних укріплень, створювали серйозну перешкоду на шляху ворога. Вершина пагорбу (центрального майданчика) була захищена дерев’яно-земляними укріпленнями – невисокими валами, частоколами, дерев’яними баштами.

Центральний майданчик кряжа, яку займав замок, мала у плані форму неправильного чотирикутника розмірам біля 100 на 60 метрів. Північний маданчик був неправильної трикуної форми з довжиною сторін булв 70 метрів. У її. В її центральній частині є рівна платформа 1,5-метрової висоти розмірами орієнтовно 40 на 40 метрів (квадрат непрвильної форми). Крутизна схилів була підсилена штучним шляхом, в результаті чого схили спускалися у долину під кутом 45 – 60 градусів. ПІвденний майданчик був 0неправильної чотирикутної форми розмірами 40 на 60 метрів. ПІвденний майданчик був неправильної чотирикутної форми розмірами 60 на 40 метрів. Відомо, що основні укріплення замку були на центральному майданчику кряжа, але, імовірно, якісь допоміжні укріплення фортифікаційні споруди могли існувати на південному і північному майданчиках.

Через рови, які відокремлювал центральний майданчик замчища від північної і південної платформи, імовірно, були перекинуті дерев’яні мости, які у випадку військових дій було легко демонтувати, перетворивши форпост в ізольоване укріплення. В наші дні північна і центральна платформи з’єднуються вузьким земляним насипом двометрової ширини, яка протягнулася через рів, але поки що не зовсім зрозуміло, чи завжди сполучення здійсювалося по цьому насипу чи колись на її місці міг знаходитися дерев’яний міст. Замок був відокремлений від міської забудови озером. Посеред озера була споруджена дамба, яка ділить водойму на дві частини і веде з боку міста у бік замкової гори.

У 1648 році під час війни Богдана Хмельницького в Жидачові активізувався рух повстанців, яких очолив православний священик Ілько та його зять Федір. Повсталі взяли штурмом замок і знищили всі судові книги і домкументи, які там зберігалися. Невідомо, наскільки сильно постраждав замок під час козацьких воєн.

У 1661 році була складена “Люстрація”, яка описала оборонні споруди замку, а також його окремі внутрішні споруди. В цей період укріплення замку були представлені дерев’яною огорожею (можливо частоколом), які оточували замковий двір. Кути оборонного периметра підсилювали 4 дерев’яні вежі. Жилі і господарські споруди були представлені чотирма дерев’яними спорудами. На території замку в той період існувала каплиця.

У ХVIII – на початку ХІХ століття на замчищі ще були адміністративні споруди староства Жидачівського повіту, тут зберігалися актові документи гродських та земських судів. Замок в цей пізній період був у непоганому стані. Орест Мацюк повідомляє, що документи цього періоду “дають настільки детальний опис фортифікацій і споруд (замку), що можна відтворити не тільки кожну окрему споруду, а й інтер’єр кожної кімнати, перелік картин, меблів і посуду, які були в цих кімнатах, навіть відзначено, матерією якого кольору були оббиті крісла”.

У 1767 році староста Жидачова Михаїл Жевуський планував за свій рахунок відновити замок, однак, імовірно, його плани не були втілені і укріплення продовжували руйнуватися.

У 80 – 90-х роках ХХ століття – на території жидачівських городищ проводилися розкопки під керівництвом львівського археолога Ореста Корчинського, в ході розкопок був виявлений шар ХІІ – ХІІІ століть.

Північний майданчик. На північно-східному схилі були зафіксовані залишки земляного валу городища. Його висота – 50 сантиметрів, ширина біля основи – 3 метри, довжина – біля 27 метрів. На північно-східному схилі зафіксовані залишки заплилого рову шириною 3 метра і глибиною 80 сантиметрів. Товщина кільтурного шару північного майданчика досягала 1,7 метра. Археологічний матеріал цієї ділянки представлений численими уламками глиняного посуду ХІІ – початку ХIV століття. Серед знахідок траплялися фрагменти плитки з властивими для ХIV – XVII століть формами.

Центральний майданчик. У східній частині майданчика розкопана площа біля 300 квадратних метрів. Культурний шар розкопу містить матеріали ХІ – ХVII століть. На розкопаному майданчику виявлені залишки трьох наземних жител ХІІ – ХІІІ століть, які були знищені пожежею. В домах виявили залишки глинобитних печей і згоріла дерев’яна підлога. Велика кількість знайдених обвуглених конструкцій і цвяхів свідчить про те, що стіни і перекриття будівель були дерев’яними. У будинках знайдена велика кількість уламків різноманітного глиняного посуду ХІІ – ХІІІ століть, різних предметів побуту і декількох прикрас. Ці знахідки представлені різноманітними предметами побуту (ножі, ключі, замки та скоби до них) і господарського призначення (ковані цвяхи, обручі для бочок і відер, фрагменти ланцюгів, риболовні гачки), зброєю (наконечники стріл лука та арбалета, бойові сокири, меч), спорядженням вершника (фрагменти кольчуг, пластини легких панцирів, різноманітні пряжки, підкови для взуття) і коня (вудила, фрагменти стремен, підпружні пряжки і підкови).

У 2002 році на південному майданчику мису був споруджений меморіал Борцям за волю України за проектом скульптора Івана Самотоса.

3 вересня 2009 року постановою Кабінету Міністрів України городище Зудичів (Зудеч) було внесено до Переліку об’єктів культурної спадщини національного значення. Об’єкту було присвоєно охоронний номер 130016-Н.

У наші дні чіткі лінії підвищення, яка займається городищем і замком, добре виділяються на фоні довколишньої місцевості. Всі три майданчика замчища добре “читаються”. ПІвнічний і центральний майданчик не забудовані, південний майданчик частково зайняти спорудженим пам’ятником. Видно потужні розрізи-рови, які відокремлюють центральний майданчик пагорба від його північної і південної частини. Через північний рів протянувся невелика насип, яка є земляним мостом, південний рів суцільний – якщо тут і був перехід, то він здійснювався за допомогою дерев’яного моста. У північній і північно-східній частині мису, на схилі підвищення, збереглися незначні по довжині відрізки валу і рову городища. Слідів інших укріплень замку на поверхні не видно.

Середньовічний Жидачів

Успенський костел у Жидачеві

Успенський костел у Жидачеві

Укріплення середньовічного Жидачева почали споруджуватися у ІІ половині ХIV століття, останні будівельні роботи, пов’язані з міськими укріпленнями, проводилися наприкінці ХVII –  у першій половині ХVIII століття.

Місто Жидачів розміщене на правому березі ріки Стрий. Крутий поворот русла Стрия забезпечив поселення природнім захистом з півночі і заходу, а завдяки багатьом болотам і невеликим озерам в цій місцевості, місто майже повністю було прикрите різними водними перешкодами.

У ІХ – ХІІІ століттях тут існувало літописне місто Зудеч (Удеч), яке складалося з двох окремих городищ (Городище в урочищі Базиївка і городище в урочищі Замок), поряд з якими були декілька неукріплених селищ. Перша писемна згадка про Зудеч – 1164 рік.

В ІІ половині ХIV століття Жидачів потрапив під владу Польщі. При Казимирі ІІІ Великому (1310 – 1370) на місці городища в урочищі Замок були споруджені перші польскі укріплення в Жидачові.

У 1370 році після смерті Казимира Великого Жидачів перейшов під владу Людовика І Великого (1326 – 1382), короля Польщі та Угорщини. У 1370 – 1387 роках місто належало Ядвизі Анжуйській (1373 – 1399), доньці Людовика Великого. В 1386 вона стала дружиною Владислава ІІ Ягайдо (біля 1351 – 1434), під владу якого переходить і Жидачів.

Наприкінці ХIV століття Жидачів разом з довколишніми земля Владислав ІІ Ягайло передав у власність своєму брату, литовському князю Свидригайлу Ольгердовичу (біля 1370 – 1452).

У 1393 році Жидачів отримав Магдебурзьке право. На початку ХV століття місто належало Федору Любартовичу (1351 – 1431), Жидачів був його князівською резиденцією. Можливо, деякий час місто було під владою плоцького князя Земовіта IV (1352 – 1426). Владислав ІІ Ягайло передає роду Одровонжів великі земельні володіння, серед яких були і жидачівські землі.

У 1435 році Жидачів стає центром староства, яке входило до складу Львівської землі Руського воєводства. Містом керував магістрат на чолі з війтом.

Центр польського міста змістився на південь відносно давньоруських городищ. Відомо, що нова міська територія була оточена земляним валом, однак немає відомостей про те, якою у плані була конфігурація цих фортифікацій. Можна лиш припустити, що Г-подібний вал захищав місто зі сходу та півдня, тобто з тих сторін, з яких Жидачів не був прикритий водами Стрия.

Осенью 1498 года со стороны Молдавии началось вторжение татар, которые ограбили земли около Галича, Жидачева, Дрогобича.

На карті фон Міга кінця XVIII століття була відображена міська забудова Жидачова. Судячи по цій карті, на цей час міські укріплення практично повністю припинили своє існування.  Вали розрівняли, а рови засипали. Тільки біля східної межі міста на карті досить чітко прослідковується лінія валу і рову. План Жидачова присутній на карті майора Шпехта (складена через декілька років після карти фон Міга), де у східній частині міста видно залишки оборонної лінії.

Можливо, в наші дні від міських укріплень, які були споруджені поляками, нічого не залишилося. Але цілком можливо, що планування вулиць, форми рельєфу можуть вказати, де були рови і вали, а можливо, і брами.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *