Виноградівський район Закарпатської області

Руїни замку у Виноградові

Руїни замку у Виноградові

Виноградівський район розміщений на рівнині, однак є невисокі пагорби, передгір’я Карпат, найвища гора називається Чорна Гора заввишки 565 метрів. Це регіон із теплим кліматом, відомий своїми виноградниками та винами. Внесок в історію Виноградівщини зробили даки, римляни, угорці, які залишили тут багато пам’яток історії та архітектури.

Природа Виноградівського району

Найвідоміша природна пам’ятка Виноградівщини – ботанічний заказник на найвищій горі району з одноіменною назвою Чорна Гора, тут ростуть кущі дикого винограду, можна побачити сріблясті липи. Красивий парк є у місті Виноградів, його започаткувала родина бароні Перені.

Архітектура Виноградівськогор району

В районі розміщена відома дерев’яна церква в селі Новоселиця, муровані храми, які були споруджені у середньовіччя, знаходяться в Бобовому, Шаланках, Виноградові. У Виноградові є також красивий палац знатної угорської родини баронів Перені. У Виноградові збереглися руїни замків – у Виноградові та Королево. Причому у Виноградові замок більший, оскільки він тривалий час був монастирем, і, відповідно, зберігся краще. А в Королевому збереглася башта-донжон та руїни стін. Зараз цей замок виглядає незначним, однак він розміщується на високій горі з красивим краєвидом.

Відомі люди Виноградівщині

На Виноградівщині народилися люди, які внесли вагомий внесок в угорську і світову культуру – на угорську мову Євангеліє перекла Бенедек Ком’яті, який жив у селі Королево, у Виноградові свою діяльність проводив композитор Бейла Барток, у Виноградівському замку був похований святий Капістран, якого дуже шанують угорці. У селі Тісобиктень є Затисянський краєзнавчий музей, у якому розповідається про угорську культуру на Закарпатті.

Стародавня історія Виноградівського району

Про всю стародавню історію Закарпатської області дивіться у статті Археологія та стародавня історія Закарпаття.

На Виноградівщині є село Королево, в якому виявлено палеолітичну стоянку. Цю стоянку геологічними методами (за розміщенням горизонтів грунтів) продатували віком 1 мільйон років. Хоча ця дата суперечлива, насамперед із міркувань здорового глузду і правдоподібності, все ж можна вважати, що це найдавніше людське поселення, яке виявлене у Східній та Центральній Європі.

Виноградівщина своєю назвою говорить про розвинуте виноградарство. Виноград тут почали достовірно садити у ІІІ столітті. Хоча римляни прийшли на цю територію у ІІ столітті, та й фракійські даки любили попивати вино, тож виноград тут почали культивувати набагато раніше, однак історія виноградарства достовірно прослідковується з ІІІ століття. Очевидно саме в цей час сюди завезли теплолюбові сорти, багато з яких культивуються і донині.

Територію Виноградівського району тривалий час населяли кельти, які тут мирно уживалися з прафракійцями. В І столітті до нашої ери на ці території прийши гето-дакійські фракійські племена на чолі з королем Буребістою. Імперія Буребісти до цього простягнулася до Чорного моря, війська цього видатного фракійського царя (ядро царства складати гети і даки) брали в облогу на території України грецькі колонії Тіру та Ольвію. Тож підготовані і загартовані воїни без особливого опору захопили територію Карпат аж до ріки Дністер.

В першому столітті нашої ери на Виноградівщину приходять римські війська, які переслідували деморалізовані загони дакійського правителя Децебала. Тут поблизу села Мала Копаня розміщувалося велике дакійське місто. Розкопки показали, що на терарії цього укріплення даки виробляли фальшиві римські денарії, чим намагалися підірвати економіку Риму, одночасно вирішуючи свої фінансові проблеми. Дакійське місто було дуже укріпленим – вали і рови розміщувалися багатьма рядами, утворюючи коло, в центрі якого було багате дакійське поселення.

Археологи тут виявили багато золотих виробів, серед яких – золоті нашийні гривні, які носили не жінки, а чоловіки-воїни. Ці золоті гривні були дуже масивними, а те, що їх знаходять на території закинутого міста, говорить про те, що поселення загинуло внаслідок військового нападу. Звичайно, трофеї римлян були значними, але дещо і залишилося в землі. До речі, в дакійців (як і у всіх фракійців) було особливе ставлення до золота – його носили не тільки жінки, а й чоловіки. Цей народ мав багато золотих копалень (деякі містилися і на території Закарпаття та Карпат, зокрема біля Мужієво Берегівського району, де нещодавно добували золото, багато золотого піску в ріці Тиса), тож золота було вдосталь на всіх. Особливо багато золота було в дакійського правителя – воно накопичувалося віками, золото фракійські правителі не мали права продавати, а могли тільки накопичувати.

Тож золотими були посуд, предмети побудут. Фракійські золоті скарби – одні з найбільших у світі. Золоті скарби прафракійців також дуже багаті і їх утворення сягає ще енеоліту, ІІІ тисячоліття до нашої ери. Багаті фракійські воїни, знать та їх дружини були як ялинки обвішані золотими виробами. Децебал сховав свою скарбницю біля Сармігетузи, своєї столиці, яка впала під натиском римлян. Однак її місцезнаходження здав помічник дакійського царя, який, після смерті Децебала, намагався таким чином зберегти собі життя (напевно таки зберіг, бо скарбів було дуже багато). Переможець даків – Траян захопив цю країну, багату золотом, сріблом і сіллю, привіз в Рим багаті трофеї, спорудивши знамениту Траянову колону у Римі.