Слов’яни Подністров’я – складова частина Давньої Русі

Знаття дерну на стародавньому поселенні

Знаття дерну на стародавньому поселенні

В процесі розвитку феодальних відносин у східних слов’ян поступово формувалась держава. Важливим етапом на цьому шляху були племінні княжіння, що мали міцнішу політичну владу і стояли ближче до держави, ніж військові союзи племен. Вони очолювалися князями, що одержували спадкову владу і спиралися на постійну військову силу — дружину. Це були зародкові І форми державності.

Слов’яни Подністров’я – складова частина Давньої Русі

Слов’янські племена у давньоруський час

У зв’язку із зовнішньою небезпекою племінні княжіння вступали між собою в певні союзи — федерації. Аналіз писемних джерел показує, що новгородські словени були в союзі з кривичами, сіверяни знаходились в союзі з в’ятичами і радимичами («и радимичи, и вятичи и северь один обычай имяху»).

Безперечно, племінні княжіння східних слов’ян, що розміщувалися на схід від Дніпра, включаючи і Подністров’я, також перебували між собою в певних зв’язках, спільно обороняли свою територію від зовнішніх ворогів. Спільність слов’янських племен між Дніпром і Карпатами, зафіксована в археологічній культурі типу Луки-Райковецької, могла скластися лише тому, що населення цієї території перебувало в тісних контактах між собою. Очевидно, племінні княжіння, які розміщувалися иа захід від Дніпра в IX ст., утворювали федерацію на чолі з полянами.

Племінні княжіння, що належали до тієї їВша федерації, зберігаючи свою внутрішню організацію, знаходились під владою своєї знаті, брали участь у спільних військових походах і сплачували певну данину головному племені. В процесі розвитку феодальних відносин встановлювались економічні зв’язки, які укріплювали федерацію, одночасно зростала місцева феодальна знать, яка прагнула вийти з-під центральної князівської влади. В свою чергу розвивалися зв’язки і між федераціями племінних княжінь (найбільшими з них були ті, що очолювались новгородськими і київськими князями), що й привело до утворення єдиної Давньоруської держави з центром в Києві.

В процесі формування і зміцнення Давньоруської держави київським князям довелось вести боротьбу з сепаратизмом місцевої знаті. Так, у 885 р., як повідомляє літописець, київський князь Олег «с уличя и тиверця имяше рать», тобто вів боротьбу з сепаратизмом феодально-племінної знаті тиверців і уличів, що жили в Нижньому і Середньому Подністров’ї та в басейні Південного Бугу.

В археологічній лабораторії

В археологічній лабораторії

В IX — X ст. все Подністров’я, від верхів’я Дністра і до його гирла, входило до складу Давньої Русі. Давньоруський літописець підкреслив, що уличі і тиверці, «седяху бо по Днестру они до моря, и суть грады их и до сего дне». В гирлі Дністра знаходилось місто Білгород, в якому київські князі, вирушаючи в похід на Царгород, поповнювали свої дружини і запасалися провіантом. Через Білгород проходили дружини київських князів Олега, Ігоря і Святослава. Проте в кінці X ст. південні кордони Русі були перенесені на північ, а у придністровських степах закріпилися кочові тюркські племена печенігів, яких в середині XI ст. змінили половці.

Однак і в умовах загрози з боку кочівників слов’янські поселення продовжують існувати протягом всього давньоруського часу і в степовому Придністров’ї. Свідченням цього є пам’ятки так званої балкано-дунайської культури. Остання склалась в результаті тісних контактів слов’ян з кочівниками. На її поселеннях переважають типові для слов’ян напівземлянкові житла з печами-кам’янками. Але зустрічаються житла й іншої конструкції, які не характерні для слов’ян, але типові для кочівників (напівземлянки з вогнищами в центрі). В керамічних комплексах цієї культури багато горщиків слов’янського типу (з відігнутими вінчиками, конічно зрізаним тулубом, орнаментовані лінійно-хвилястим орнаментом), але є й глиняний посуд, характерний для кочівників (глечики з лощеною поверхнею).

Археологія Дністра давноьоруського часу

Далі на північ від території поширення балкано-дунайської культури (від впадіння ріки Реуту в Дністер) в Подністров’ї представлені типові давньоруські пам’ятки.

Давньоруські поселення X—XI ст. в Подністров’ї найкраще досліджені шляхом розкопок на території Молдови. В селах Алчедарі і Єкимауци Резінського, Лукшівці, Трибуженах і Бранештах Оргеївського та Рудь Дондюшанського районів розкопувалися городища та селища цього часу.

Подібні пам’ятки досліджувалися в Чернівецькій області (городища в селах Ломачинцях Сокирянського і Перебиківцях Хотинського районів), Хмельницькій (городище Глибівка Новоушицького та селище в селі Бакоті Кам’янець-Подільського районів) та Івано-Франківській області (городище в селі Крилосі Галицького району).

Матеріальна культура досліджених в Подністров’ї поселень X—XI ст. типово давньоруська. Свідченням цього е насамперед однотипні керамічні комплекси, що виступають на всій території Давньоруської держави від Прибалтики на півночі і до Нижнього Подністров’я на півдні, від Волги і Оки на північному сході і до Карпат на заході.

Розкопки заглибленого житла

Розкопки заглибленого житла

Розкопані в Подністров’ї напівземлянкові житла з печами-кам’янками, що мали стіни зрубної або стовпової конструкції, своєю будовою подібні до жител, розкопаних в Середньому Подніпров’ї (Київ, Чернігів та ін.), в басейні Оки (Стара Рязань та ін.) та в інших місцях.

Характерні особливості давньоруської культури X — XI ст. проявляються і в конструкції оборонних споруд. На всій території Давньої Русі, включаючи і Подністров’я, основним елементом конструкції укріплених ліній були дерев’яні зруби. Типовими для всієї Русі є також знайдені під час розкопок придністровських поселень різні ювелірні вироби, в основному жіночі прикраси: браслети, гривни, скроневі кільця, підвіски-лунниці, намисто тощо. Аналіз археологічних матеріалів дозволяє говорити і про однаковий рівень соціально-економічного розвитку населення Подністров’я та інших східнослов’янських земель в X — XI ст. Найважливішим показником розвитку слов’янського суспільства цього часу є поява і розвиток давньоруських міст — центрів ремесла, торгівлі і культури. Існування таких міст у Подністров’ї встановили археологи (безіменні міста в селах Алчедарі і Єкимауци Молдавської РСР та ін.). На посадах цих міст розкопані залізоплавильні горни, залізообробні, ювелірні, костерізні ремісничі майстерні, знайдено багато речей, пов’язаних 1 ремісничою та торговою діяльністю населення.

В кінці XI ст. розвиток багатьох давньоруських міст і селищ Нижнього Подністров’я (на території Молдавської РСР) був перерваний. В результаті військового нападу припинило своє існування безіменне місто в селі Єкимауци. Знайдені тут під час розкопок характерні для кочівників залізні наконечники стріл, рештки кістяків степових низькорослих коней та інші речі кочівницького походження дозволили зробити припущення, що місто загинуло в результаті набігу печенігів у середині XI ст. В той час опустіли й інші давньоруські міста Центральної Молдавії. Все ж і в умовах половецьких погромів слов’янське населення тут повністю не зникло. Археологи відкрили багато давньоруських поселень в Прутсько- Дністровському межиріччі, які відносяться до XII— XIII ст. (городище Рудь, селища Бранешти, Бардар, Юрчени, Денчени, Старий Орхей, Машкауци, Іванча, Ханська та ін.).

Замок у Галичі

Замок у Галичі

В XII — першій половині XIV ст. давньоруське населення Верхнього і Середнього Подністров’я належало до Галицького (з 1199 р.— Галицько-Волинського) князівства. Кордони останнього в Подністров’ї, як свідчать письмові джерела, в південно-східному напрямку підходили до річок Ушиці і Каліусу. Так, Галицько-Волинський літопис від 1229 р. засвідчує, що Данило Галицький «собрав землю Галичкую от Боброки даже и до реки Ушица и Прут», Тут літописець конкретно вказує, що південні рубежі Галицької землі на лівому березі Дністра простягалися до річки Ушиці, в гирлі якої, як відомо, розташовувалось місто Ушиця (нині с. Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). В іншому місці того ж літопису говориться, що князь Данило Романович, дізнавшись, що татари повертаються з Угорщини (1241—1242 рр.), «хотя уставити землю и еха до Бакоты и Калнуса». До давньоруських міст Бакоти і Каліуса Данило приїжджав як у свої володіння.

Прикордонні фортеці Галицької Русі виявлені і на правому березі Дністра, в межах Сокирянського району Чернівецької області. Напроти літописного Каліусу, між селами Непоротовим і Ломачинцями в урочищі Галиця, виявлене давньоруське городище з великим селищем біля нього. На підступах до цього поселення розміщуються ще два городища цього ж часу. Не виключено, що давньоруські археологічні пам’ятки Галиці є рештками літописного міста Кучелміна, яке разом з Бакотою, Ушицею, Каліусом та іншими південними містами забезпечувало оборону земель Галицької Русі з боку степів.

Далі на південь від Каліуса і Кучелміна, в Прутсько- Дністровському межиріччі, в XII—XIII ст. жило етнічно змішане населення. Крім слов’янського населення, що уціліло від погромів кочівників, на цій території жили так звані «вигонці» — руське населення, що втікало сюди з інших земель, рятуючись від феодального гніту.

Одночасно в причорноморських степах кочували половці та інші кочівники, які поступово переходили до осілого способу життя, розселяючись на малозаселеній території. Сюди ж втікали від гніту угорських феодалів, з Трансільванії, східні романці — волохи. З писемних джерел відомо, що в XII—XIII ст. в Прутсько-Дністров- ському межиріччі існували політичні утворення: Берлад- ське князівство, що перебувало в певній залежності від галицьких князів, і половецька Куманія та інші, але свідчення про них скупі і їх дальша доля невідома.

Знак меч і рало в селі Крилос

Знак меч і рало в селі Крилос

В житті давньоруського населення Подністров’я важливу роль відігравав торговий шлях по Дністру. Торгові кораблі з Галича — столиці князівства — плавали до берегів Чорного моря. Про великий розмах цієї торгівлі може свідчити і такий факт. В 1164 р. під час повені на Дністрі загинуло більше 300 чоловік, які везли сіль. Дністровським шляхом, як свідчать літописи, транспортували шовк і золототкану парчу, перець, вино, угорське скло і мармур, чеське олово, фландрські сукна, коломийську сіль тощо. На обох берегах Дністра розміщувалося багато давньоруських міст. Деякі з них згадуються на сторінках давньоруських літописів (Галич, Василів, Хотин, Бакота та ін.). Нижче подаємо відомості про’результати аохеологічного вивчення давньоруських міст Подністров’я.

З книги Тимощука і Винокура Давні слов’яни на Дністрі,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *