Городище у Добринівцях

 

Головне для археолога - хороша погода

Головне для археолога – хороша погода

Багато слов’янських поселень виявлено на притоках Дністра. Одне з них в селі Добринівцях Заставнівського району Чернівецької області розташоване на березі річки Потоку. Археологічні обстеження показали, що життя на обох берегах Потоку існувало починаючи з перших століть н. е. і до першої письмової згадки про село в 1431 р.

Городище у Добринівцях

Поселення культури празького типу виявлено в центрі села, на лівому березі Потоку. В 1969 р. під час земляних робіт тут відкрито 4 напівземлянки з печами-кам’янками. Згодом, у VIII—IX ст., слов’янське поселення в Добринівцях розширило свої межі. Сліди жител цього часу виявлені в південно-західній частині села, на лівому березі Потоку, в урочищі Коропова, та на схід від села, під лісом, в урочищі Московська Криниця. Але найбільше поселення VIII—IX ст. розміщувалось на північний схід від села, в урочищі Толока. Воно займало площу розмірами 700 на 200 м.

В IX ст. поряд з поселенням Толока виникло укріплене поселення ремісників. Його рештки досліджувалися в 1973—1975 рр. експедицією Чернівецького державного університету і обласного краєзнавчого музею.

Поселення ремісників розміщувалося на терасі розмірами 100X160 м, яка добре була захищена природою, її з трьох боків оточували яри з протікаючими по їх дну струмками, а з четвертого — болота. Крім того, поселення мало й штучні укріплення. Його з усіх боків, як показали розкопки, огороджувала дерев’яна стіна, складена з горизонтально покладених колод, закріплених за допомогою стовпів, а на окремих ділянках — зрубами-опорами.

Розкопки стародавнього поселення

Розкопки стародавнього поселення

Під час дослідження оборонної лінії розкопано 17 зрубів (ширина їх стін становить від 2,8 до 4,2 м).нижня частина яких була опущена н материк па глибину 0,7—1 м. Вони розміщувались по всьому периметру укріпленої лінії, але нерівномірно: найгустішс зруби були розставлені в тих місцях, де природні укріплення були незначними. Наприклад, у південно-західному куті городища, де оборонна лінія спадає вниз до струмка, зруби розташовані на відстані 8—10 м один від одного. В той же час відстань між зрубами у південно- східному куті городища, який був краще захищений природою, сягає 25 м. В зруби-опори врубалися кінці горизонтальних деревин, що утворювали прясла стін між зрубами. Завдяки цьому оборонна стіна ставала більш міцною і монолітною, ніж стіни стовпової конструкції.

Введення і конструкцію оборонних ліній дерев’яних зрубів-опор є досить цікавим явищем в розвитку військово-оборонного зодчества східних слов’ян. Вони характеризують зародження нового, більш досконалого типу оборонних конструкцій, який особливо поширився в період існування Давньоруської держави. Окремі зруби виконували функції бойових башт (їх тут розкопано три). Вони частково виступали за зовнішню лінію оборони і призначалися не тільки для спостереження за навколишньою місцевістю, а, насамперед, для захисту стін: з них добре обстрілювалася значна частина навколишньої території.

Вивчення характеру забудови укріпленої частини Добринівського поселення дає підставу віднести його до типу ремісничих поселень. Про це насамперед свідчить те, що з 40 заглиблених будівель IX ст. 13 виявилися ремісничими майстернями. Останні не групуються в певному місці, а розкидані по всій території городища, розміщуються поруч з стаціонарними напівземляи- ковими житлами. Забудова території городища, порівняно з синхронними навколишніми селищами, досить щільна. Відстань між будівлями на окремих ділянках не перевищує 1—4 м.

Ремісничі майстерні Добринівського городища не були однотипними. Більшість з них мали кам’яні робочі площадки, поряд з якими розміщувалися відкриті вогнища. В деяких з них знайдені залізні шлаки та уламки тиглів, що призначалися для плавлення металів. Ймовірно, що в майстернях з кам’яними робочими площадками і відкритими вогнищами зосереджувались ремесла, пов’язані з обробкою металів. На городищі розкопано три майстерні-напівземлянки з нішоподібними печами, влаштованими в материкових стінах. Останні могли служити для випалення глиняного посуду. В одній землянці знаходилось три вогнища, і її долівка була густо вкрита попелом і вугіллям. В ній знайдені знаряддя обробки шкір (скребло з рога північного оленя, кістяні проколки), точильні бруски з поздовжніми рівчаками, що утворилися від гостріння проколок. Очевидно, в цій землянці зосереджувалось виробництво, пов’язане з обробкою шкір. Різнотипні майстерні, відкриті на території Добринівського городища, свідчать про наявність певної спеціалізації ремісничого виробництва.

Ремісничі поселення IX ст. в Подністров’ї виявлені і в інших пунктах. До них, наприклад, відносяться Григорівське городище Вінницької області, на якому розкопано 30 залізоплавильних печей ямного типу, та поселення Бранешти І в Молдавській PCP, на території якого знайдено багато зруйнованих металургійних горнів, глиняних тиглів, точильних брусків, рогових скребел, кістяних проколок та інших речей, що пов’язуються з ремісничою діяльністю мешканців поселення.

Поява ремісничих поселень засвідчує рішучий перелом в розвитку господарської діяльності слов’янського населення. Поселення, на території яких концентрувалися ремісники різних спеціальностей, що володіли найновішими способами виробництва і найкращими технічними навиками для свого часу, ставали основними центрами суспільного прогресу, які поклали початок давньоруським містам.

З книги Тимощука і Винокура Давні слов’яни на Дністрі.

Читайте також – археологічні розкопки у Рашкові.